Лекція №2 Загальнотеоретичні та методичні засади дисципліни «Інформаційні технології в галузі»

1. План

1.  Основні етапи розвитку інформаційних систем

2.  Інформаційні системи і технології в сучасному суспільстві

3.  Класифікація інформаційних систем

4.  Структура і склад інформаційних систем

2. Основні етапи розвитку інформаційних систем

Історія створення і розвитку інформаційних систем тісно пов’язана з автоматизацією діяльності підприємств та організацій, розвитком моделей їх управління. Інформаційні системи першого покоління виникли на початку 60-х років ХХ-го століття за необхідності автоматизації управління підприємством на базі великих ЕОМ (електронних обчислювальних машин) і централізованого оброблення інформації. Вони створювалися для управління окремими підрозділами чи видами діяльності і з часом інтегрувались у комплексні автоматизовані системи. У зарубіжній літературі такі системи мають назву Data Processing System – DPS (системи електронної обробки даних), а у вітчизняній – автоматизовані системи управління (АСУ) – позадачний підхід. В них для кожної задачі окремо готувалися дані і створювалася математична модель.

Для інформаційних систем першого покоління характерним є ефективна обробка запитів, використання інтегрованих файлів для зв’язування між собою задач і генерування зведених звітів для керівництва. Кожна система була націлена на конкретне застосування, тому опис її функцій був мінімальний і призначався для спеціаліста в цій предметній галузі.

Другий етап (70–80-і роки XX ст.) характерний розробленням програмних продуктів відповідно до різних концепцій:

Ø     MRP (Material Requirements Planning) – планування потреби в матеріалах.

Ø     MRP II (Manufactory Resource Planning) – планування ресурсів підприємства.

Ø     СІМ (Computer Integrated Manufactoring) – комп’ютеризоване інтегро- ване виробництво, передбачає інтеграцію всіх підсистем: керування постачанням, виробництвом, транспортно-складськими системи, якістю, збутом тощо.

Однією з передумов виникнення інформаційних систем другого покоління було створення концепції комп’ютеризованого інтегрованого виробництва СІМ на початку 80-х років, яка передбачала автоматизацію інтеграції гнучкого виробництва й системи керування підприємством на основі потужних комп’ютерів. Розвиток автоматизованих систем управління підприємством у технологічному плані йшов шляхом від файлових систем до систем управління базами даних (СУБД), ускладнення технічних засобів і збільшення їх потужності, розширення переліку завдань, які вирішувалися.

В основу створення цих систем покладено концепцію єдиної бази даних, яку обслуговує спеціальна програма – СУБД. Проте обчислення здійснювалися на єдиній апаратній платформі (одній машині).

Основні відмінності між різними СУБД випливають із:

ü       структури БД, що реалізується (ієрархічна, мережна, реляційна);

ü       типів ПК, де вони мають бути реалізовані;

ü         операційних систем, під керуванням яких вони можуть функціонувати.

Більшість широко розповсюджених СУБД адаптовані для різних типів ПК та операційних систем.

Третій етап (початок 90-х років) характерний розробкою програмних продуктів відповідно до концепції ERP (Enterprise Requirements Planning) – планування ресурсів підприємства та переходом на нову технічну платформу – ПК, тобто від мейнфреймів із централізованою обробкою інформації до відкритих систем із розподіленою обробкою даних і комп’ютерних мереж.

Широкого застосування набувають сучасні корпоративні інформаційні системи R/3, Вааn IV, Scala, Галактика та ін. Розвиваються клієнт-серверні, web-серверні та Інтернет-технології.

Концепція розподільної обробки економічної інформації, що реалізована на базі сучасних ПК та локальних комп’ютерних мереж, передбачає формування автоматизованих робочих місць, які дають можливість автоматизувати громіздкі обчислювальні операції, що виконуються на робочому місці відповідним фахівцем, активно впливати на процес обробки інформації з урахуванням реальної обстановки, користуватися спільними інформативними ресурсами. Автоматизоване робоче місце забезпечує діалогову інформаційну взаємодію користувачів і оперативний доступ до централізованих баз даних.

Автоматизоване робоче місце (АРМ) – програмно-технічний комплекс, призначений для автоматизації певного виду діяльності. АРМ є професійно орієнтованою інформаційно-обчислювальною системою, яка працює як автономно, так і у складі мережі. Його організовують за функціональною ознакою.

Основними функціями АРМ можуть бути:

v        ввід, накопичення та зберігання даних;

v        пошук даних за заданими ознаками;

v        виконання прикладних програм обробки інформації;

v        вивід отриманих результатів у заданому вигляді;

v        контроль усіх етапів обробки інформації;

v        автоматичне протоколювання робочих процесів;

v        відображення інформації та результатів її обробки на моніторі.

Протягом 90-х років XX ст. автоматизовані системи управління підприємствами розвивались у напрямі застосування систем підтримки прийняття рішень, експертних систем та систем штучного інтелекту. Набув розвитку процес впровадження комплексних рішень на основі локальних мереж, потужних СУБД, новітніх технологій проєктування і розробки програмних систем. Все ширше для цілей управління підприємством застосовуються Інтернет-технології. Вже існують підприємства, діяльність яких повністю відбувається в середовищі Інтернет.

Четвертий етап (початок третього тисячоліття) характерний глобальною комп’ютеризацією суспільства. Основу структури корпоративних інформаційних технологій визначає методологія CSRP (Customer Synchronized Resource Planning) – планування ресурсів, що синхронізоване з покупцем. Відображає весь цикл виробництва – від проєктування і взаємодії із замовниками до подальшого сервісного обслуговування. Сучасний стан розвитку інформаційних технологій характеризується переходом на використання Internet / Intranet-технологій. Особливості інформаційних систем четвертого покоління полягають у:

ü     максимальному     використанні                      потенціалу             ПК                      і середовища розподіленої обробки даних;

ü     модульній побудові системи (поєднання різних типів архітектурних рішень у межах одного комплексу);

ü     економії   ресурсів   системи                      завдяки     централізації                      зберігання                 та обробки даних на вищих рівнях системи;

ü     наявність     ефективних                      централізованих                    засобів мережевого системного адміністрування.

Загалом слід зазначити, що на кожному етапі розвитку інформаційні системи нового покоління не заважали розвитку попередніх, а просто розширяли діапазон їх застосування. У деяких сучасних гібридних системах присутні елементи всіх поколінь ІС.

3. Інформаційні системи і технології в сучасному суспільстві

Наразі відбувається глобальний перехід від індустріального суспільства до інформаційного, розвиток якого безпосередньо пов’язаний з інтенсифікацією інформаційних процесів, необхідністю збору, обробки і передачі величезних обсягів інформації, перетворенням інформації у товар, переважно, значної вартості. Поява всесвітньої мережі Інтернет сприяла лавиноподібному зростанню міжнародних спілкувань у різних сферах людського життя. Технологічне інформаційне середовище руйнує сталу ієрархію управління, створюючи на її місці більш гнучкі вільні структури. Автоматизовані інформаційні системи і нові технології дають можливість оптимізувати і раціоналізувати управлінські функції, відкривають нові шляхи побудови збалансованого суспільства, вдосконалюючи всі сфери його життя і діяльності. Отже, згідно із прогнозами багатьох політологів, на сучасному етапі розвитку цивілізації відбувається поступовий перехід від індустріального до постіндустріального або інформаційного суспільства. Одне з його визначень таке: інформаційне суспільство – теоретична концепція постіндустріального суспільства; історична фаза можливого розвитку цивілізації, в якій основними продуктами виробництва є інформація і знання.

Головні риси такого суспільства:

Ø       збільшення ролі інформації та знань;

Ø       зростання кількості людей, зайнятих інформаційними комунікаціями та виробництвом інформаційних продуктів і послуг;

Ø       створення глобального інформаційного простору, що забезпечує ефективну інформаційну взаємодію людей, їхній доступ до світових інформаційних ресурсів і задоволення їхніх потреб в інформаційних продуктах і послугах.

Термін “інформаційне суспільство” і проєкти створення такого суспільства вперше з’явилися в останній третині XX століття в США та країнах Західної Європи. Відтоді поняття інформаційного суспільства міцно зайняло своє місце не тільки в лексиконі фахівців з інформатики, але й у мові політичних діячів, економістів, вчених інших спеціальностей. Зазвичай це поняття асоціюється з розвитком інформаційних технологій і засобів телекомунікацій, що дають змогу на базі громадянського суспільства (або, принаймні, декларованих його принципів) здійснити новий еволюційний стрибок, щоб ввести цивілізацію в XXI століття вже у вигляді інформаційного суспільства або, щонайменше, його початкового етапу.

Згідно з вищевказаним, 27 березня 2006 року генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію під номером A/RES/60/252, що проголошує 17 травня Міжнародним днем інформаційного суспільства.

В основі навчальної дисципліни лежать терміни і визначення, з одного боку, що мають широке тлумачення, а з іншого боку – нормовані державними стандартами. До таких стандартів належать, зокрема, ДСТУ 2481–94 “Системи обробки інформації. Інтелектуальні інформаційні технології. Терміни й визначення”, ДСТУ 2941–94 “Системи обробки інформації. Розробка систем. Терміни й визначення” і багато інших. Натепер є безліч різних тлумачень терміна “інформація”. Тому наведемо кілька визначень цього поняття, як ключового в назві даної дисципліни.

Інформація (від латинського informatio – роз’яснення, виклад): найперше – відомості, передані людьми усним, письмовим або іншим способом (за допомогою умовних сигналів, технічних засобів і т. д.). Із середини XX століття – загальнонаукове поняття, що містить обмін відомостями між людьми, людиною й автоматом, автоматом та автоматом, обмін сигналами у тваринному і рослинному світі, передачу ознак від клітини до клітини, від організму до організму; одне з основних понять кібернетики.

Інформація – одна з основних універсальних властивостей предметів, явищ, процесів об’єктивної дійсності, людини і створених нею керуючих ЕОМ, що полягає в здатності сприймати внутрішній стан і впливи навколишнього середовища і зберігати певний час результати, перетворювати отримані відомості й передавати результати обробки (перетворення) іншим предметам, явищам, процесам, машинам, людям.

Інформація (для процесу обробки даних) – будь-які знання про предмети, факти, поняття тощо проблемного середовища, якими обмінюються користувачі системи обробки даних. Як бачимо, інформація одержала настільки широке поширення в житті цивілізації, що для неї недостатньо одного визначення.

Аналогічна ситуація склалася і з другим ключовим поняттям – “система”.

Система (від грецького systema – ціле, складене із частин; з’єднання): безліч елементів, які перебувають у відносинах і зв’язках один з одним, що здатні утворювати певну цілісність, єдність.

В інформатиці цей термін широко розповсюджений і має безліч змістових значень. Найчастіше він використовується стосовно набору технічних засобів і програм. Системою може називатися апаратна частина комп’ютера або безліч програм, призначених для вирішення конкретних прикладних завдань, доповнених процедурами ведення документації й керування розрахунками.

Виділяють матеріальні й абстрактні системи.

Матеріальні розділяються на системи неорганічної природи (фізичні, геологічні, хімічні, технічні та ін.) і живі системи (біологічні системи – клітини, тканини, організми, популяції, види, екосистеми); особливий клас систем – соціальні системи (від найпростіших соціальних об’єднань до соціальної структури суспільства).

Абстрактні системи – поняття, гіпотези, теорії, наукові знання про систему, лінгвістичні (мовні), формалізовані, логічні системи та ін.

У сучасній науці дослідження систем різного роду проводиться в межах системного підходу, загальної теорії системи, різних спеціальних теорій систем, у кібернетиці, системотехніці, системному аналізі тощо. У державних стандартах два розглянутих терміни поєднуються в єдине поняття – “інформаційна система”.

Інформаційна система – система, що аналізує пам’ять і маніпулює інформацією про проблемну область. Додавання до поняття “система” слова “інформаційна” відбиває мету її створення і функціонування.

Інформаційні системи забезпечують збір, зберігання, обробку, пошук, видачу інформації, необхідної у процесі прийняття рішень завдань із будь-якої галузі. Вони допомагають аналізувати проблеми і створювати нові продукти.

Сучасне розуміння інформаційної системи припускає використання як основного технічного засобу переробки інформації персонального комп’ютера. У великих організаціях поряд із персональним комп’ютером до складу технічної бази інформаційної системи може входити мейнфрейм (mainframe) або супер ЕОМ. Крім того, технічне втілення інформаційної системи саме по собі нічого не значить, якщо не враховано роль людини, для якої призначено вироблену інформацію і без якої неможливі її одержання й обробка.

Необхідно розуміти різницю між комп’ютерами й інформаційними системами. Комп’ютери, оснащені спеціалізованими програмними засобами, є технічною базою й інструментом для інформаційних систем. Інформаційна система немислима без персоналу, який взаємодіє з комп’ютерами, і телекомунікацій.

Крім вищенаведених основних, розглянемо також інші терміни, що мають відношення до дисципліни. До них належать такі:

Технологія (від грецького techne – мистецтво, майстерність, уміння): сукупність методів, способів і прийомів одержання, обробки або переробки сировини і напівфабрикатів з метою отримання готової продукції; наукова дисципліна, що вивчає механічні, фізичні, хімічні й інші зв’язки і закономірності, що діють у технологічних процесах.

Іноді технологією називають також самі заходи щодо видобутку, обробки, транспортування, зберігання, контролю, що є частиною загального виробничого процесу.

Інтелектуальна інформаційна технологія – прийоми, способи й методи виконання функцій збору, зберігання, обробки, передачі й використання знань.

Інформаційна технологія – процес, що використовує сукупність засобів і методів збору, обробки та передачі даних (первинної інформації) для одержання інформації нової якості про стан об’єкта, процесу або явища (інформаційного продукту).

Мета інформаційної технології – виробництво інформації для її аналізу людиною і прийняття на його основі рішення з виконання якоїсь дії.

Інформаційна технологія є найбільш важливою складовою процесу використання інформаційних ресурсів суспільства.

У сучасному суспільстві основним технічним засобом технології переробки інформації є персональний комп’ютер, що істотно вплинув як на концепцію побудови й використання технологічних процесів, так і на якість результуючої інформації. Впровадження персонального комп’ютера в інформаційну сферу і застосування телекомунікаційних засобів зв’язку визначили новий етап розвитку інформаційних технологій та, як наслідок, зміну їхньої назви шляхом приєднання одного із синонімів: “нові”, “комп’ютерні” або “сучасні”.

Прикметник «нові» підкреслює новаторський, а не еволюційний характер цих технологій. Впровадження нових інформаційних технологій є новаторським актом у тому розумінні, що вони істотно змінюють зміст різних видів діяльності в організаціях. Поняття нової інформаційної технології охоплює також комунікаційні технології, які забезпечують передачу інформації різними засобами, а саме – телефоном, телеграфом, телебаченням, факсом та ін.

Нижче наведено основні характерні риси нових інформаційних технологій:

ü      принципово нові засоби обробки інформації;

ü      вбудовування в технологію керування;

ü      нові технології комунікацій;

ü      цілісні технологічні системи;

ü      інтеграція функцій фахівців і менеджерів;

ü      нові технології обробки інформації;

ü      цілеспрямоване створення, передача, зберігання й відображення інформації;

ü      облік закономірностей соціального середовища;

ü      нові технології прийняття управлінських рішень.

Отже, нові інформаційні технології – це інформаційні технології з “дружнім” інтерфейсом роботи користувача, що використовують персональні комп’ютери та телекомунікаційні засоби. Прикметник “комп’ютерні” підкреслює, що основним технічним засобом реалізації цих технологій є комп’ютер. Визначимо три основних принципи нових (комп’ютерних) інформаційних технологій:

v     інтерактивний (діалоговий) режим роботи з комп’ютером;

v     інтегрованість (стикування, взаємозв’язок) з іншими програмними продуктами;

v     гнучкість процесу зміни як даних, так і постановок завдань.

Очевидно, більш точним варто вважати термін “нові”, а не “комп’ютерні” інформаційні технології, оскільки він відбиває в їхній структурі не тільки технології, засновані на використанні комп’ютерів, але й технології, засновані на інших технічних засобах, особливо на засобах, що забезпечують телекомунікацію.

Дані – інформація, оформлена у формалізованому вигляді, зручному для пересилання, інтерпретації або обробки за участю людини або автоматичних засобів.

База даних – сукупність взаємозалежних даних, організованих згідно зі схемою бази даних так, щоб з ними міг працювати користувач.

Система управління базами даних – сукупність програмних та мовних засобів, які забезпечують керування базами даних.

Знання – сукупність фактів, закономірностей, відносин і евристичних правил, що відображає рівень поінформованості про проблеми деякої предметної області.

База знань – упорядкована сукупність правил, фактів, механізмів виводу і програмних засобів, що описує деяку предметну область і призначена для роботи з накопиченими в ній знаннями.

Система управління базою знань – сукупність програмних та апаратних засобів для організації і ведення бази знань.

Сучасні інформаційні і телекомунікаційні технології стають одним із найбільш прибуткових та швидко зростаючих секторів економіки. Інформація стала важливим виробничим і комерційним ресурсом (електронна комерція, комп’ютерна імітація та моделювання процесів і подій, Інтернет-технології).

4. Класифікація інформаційних систем

Різноманітність сфер і форм застосування сучасних інформаційних технологій породжує різноманітність способів їх класифікації. За масштабністю інформаційні системи поділяються на такі групи (рис. 1):

 одиничні;

групові;

корпоративні;

глобальні    

Рис. 1. Класифікація інформаційних систем за масштабністю

 

Одиничні ІС реалізуються переважно на автономному персональному комп’ютері без використання комп’ютерної мережі. Така система може містити кілька простих додатків із спільним інформаційним фондом. Подібні інформаційні комплекси можуть бути створені за допомогою таких локальних систем управління базами даних: Clipper, FoxPro, Paradox, MS Access тощо. Наприклад, “ІС: Бухгалтерія”, АРМ.

Групові ІС орієнтовані на колективне використання інформації і найчастіше будуються на базі локальної обчислювальної мережі. Для розробки таких додатків найчастіше використовуються сервери баз даних (SQL-сервери) для робочих груп. Серед найбільш відомих таких серверів є Oracle, InterBase, Sybase тощо.

Корпоративні ІС призначені для великих компаній і можуть підтримувати територіально віддалені вузли і мережі. Зазвичай вони мають ієрархічну клієнт-серверну структуру зі спеціалізацією серверів. При розробці таких систем можуть використовуватися ті ж сервери баз даних, що й для розробки групових ІС. Для корпоративних систем найбільш поширеними є сервери Oracle, DB2, Microsoft SQL Server.

Глобальні   ІС    охоплюють    територію    держави    чи    континенту.

Прикладом такої інформаційної системи є глобальна мережа Інтернет.

За сферою застосування інформаційні системи можна умовно поділити на чотири групи:

1)                 системи обробки трансакцій (операцій з базою даних) – призначені для ефективного відображення предметної області в будь-який момент часу (OLTP – On Line Transaction Processing);

2)                 системи підтримки прийняття рішень – за допомогою комплексу запитів здійснюється аналіз даних у різних аспектах: часових, просторових тощо;

3)                 інформаційно-довідкові системи базуються на гіпертекстових документах і мультимедійних засобах. Найбільший розвиток такі системи отримали в мережі Інтернет;

4)                 офісні інформаційні системи – призначені для перетворення паперових документів в електронні, автоматизації діловодства й управління документообігом.

За способом організації автоматизовані ІС можуть бути класифіковані так:

ü      на основі архітектури файл-сервер;

ü      на основі архітектури клієнт-сервер;

ü      на основі багаторівневої архітектури;

ü      на основі Інтранет-технологій.

Інтранет – внутрішньокорпоративна мережа, що використовує стандарти, технології і програмне забезпечення Інтернету.

Комп’ютерна мережа, що використовує технології Інтернету, але водночас є приватною корпоративною мережею. Мережа підтримує сервіси Інтернет, наприклад, такі: електронна пошта, веб-сайти, FTP-сервери тощо, але в межах корпорації. Інтранет-мережа здебільшого підключається до зовнішніх мереж, і до Інтернету також, через засоби захисту від несанкціонованого доступу. Інтранет може бути ізольований від зовнішніх користувачів або функціонувати як автономна мережа, що не має доступу ззовні.

За рівнем або сферою діяльності поділяють на:

v      державні;

v      територіальні (регіональні);

v      галузеві;

v      підприємств або установ;

v      технологічних процесів.

Державні ІС призначені для вирішення господарських проблем країни на базі використання обчислювальних комплексів та економіко- математичних методів. Наприклад:

ü       автоматизована система державної статистики – основне джерело статистичної інформації;

ü       автоматизована     система                          планових               розрахунків (Міністерство економіки України);

ü       державна      інформаційна                          система         фінансових                          розрахунків (Міністерство фінансів України).

За типом підтримки, яку вони забезпечують в організації управління, системи можуть бути поділені на такі групи:

Ø       системи обробки операцій, які реєструють та обробляють дані, одержані внаслідок ділових операцій. Можуть проводитись або способом пакетного оброблення даних, або в масштабі реального часу;

Ø       автоматизовані системи управління технологічними процесами (АСУТП), що приймають рішення з типових питань, наприклад, управління виробничим процесом;

Ø       системи співробітництва на підприємстві, які використовують комп’ютерні мережі для забезпечення зв’язку, координації та співробітництва відділів і робочих груп, що беруть участь у процесі;

Ø       інформаційні менеджерські системи – системи забезпечення менеджменту, що продукують заздалегідь визначені звіти, подають відображення даних і результати вжитих заходів на періодичній чи винятковій основі або за запитом;

Ø       системи підтримки прийняття рішень – ІС, які використовують моделі прийняття рішень.

Корпоративні системи, системи підтримки прийняття рішень (СППР) та експертні системи характеризують новий етап автоматизації управління підприємством.

Системи підтримки прийняття рішень (або англ. Decision Support System – DSS) призначені для підтримки прийняття рішень керівників різного рівня при вирішенні неструктурованих і слабоструктурованих проблем та використовують нові засоби інформаційних технологій – програмні агенти, сховища і вітрини даних, OLAP-системи (On-Line Analytical Processing) тощо.

СППР використовують не тільки загальне інформаційне забезпечення, а й загальне математичне забезпечення – бази моделей.

Експертні системи. Експертною системою (EC) називають систему підтримки прийняття рішень, яка містить знання з певної вузької предметної області, а також може пропонувати користувачу рішення проблем з цієї галузі і обґрунтовувати їх. Експертна система складається з бази знань, механізму логічного виводу і підсистеми обґрунтувань.

Експертна система акумулює професійні знання керівників і фахівців, використовуючи їх для формування бази знань, яка містить набір взаємопов’язаних правил. Під час прийняття рішень стає можливим аналіз наслідків різних рішень у вигляді питань “що буде, якщо...”, не витрачаючи часу на трудомісткий процес програмування.

Створення експертних систем – це спроба значного розширення сфери застосування комп’ютерної техніки і суттєвого збільшення її можливостей як допомоги людині в її інтелектуальній роботі.

5. Структура і склад інформаційних систем

Функціональні компоненти – це система функцій управління, комплекс взаємопов’язаних у часі і просторі робіт щодо управління, необхідних для досягнення поставлених перед підприємством цілей.

Процес управління зводиться або до лінійного керівництва підприємством чи його структурним (адміністративним) підрозділом, або до функціонального керівництва (бухгалтерський облік, планування, матеріально-технічне забезпечення тощо). Тому функціональні компоненти ІС передбачають виділення окремих функціональних підсистем, які реалізують систему функцій управління. Кожна функціональна підсистема має своє призначення, завдання і функції.

Функціональні підсистеми суттєво залежать від предметної області застосування ІС. Відповідно до виділених функціональних підсистем і до фаз управління визначається комплекс задач функціональних підсистем. Вибір комплексу задач функціональних підсистем управління здійснюється зазвичай з урахуванням основних фаз управління: планування, обліку, контролю й аналізу, регулювання. Наприклад, інформаційна підсистема управління персоналом може містити такі функціональні задачі: планування чисельності персоналу; розрахунок фонду заробітної плати; планування й організація персоналу; управління кадровими переміщеннями; статистичний облік і звітність; довідки на запит.

Вибір і обґрунтування комплексу функціональних задач – один із найважливіших елементів створення інформаційних систем. Аналіз функціональних задач показує, що їхня практична реалізація в умовах інформаційних систем багатоваріантна. Одна задача може бути реалізована різними математичними методами, моделями й алгоритмами. Іноді цю функціональну підсистему називають підсистемою математичного забезпечення. Існують так звані банки моделей і алгоритмів, з яких у процесі розробки інформаційних систем вибирають найбільш ефективні для конкретного об’єкта управління.

Практично всі системи обробки даних незалежно від сфери їх застосування містять однаковий набір складових (компонентів), що називаються видами забезпечення. Прийнято виділяти інформаційне, програмне, технічне, правове та лінгвістичне забезпечення.

Інформаційне забезпечення – це сукупність методів і засобів щодо розміщення й організації інформації, що містять системи класифікації і кодування, уніфіковані системи документації, раціоналізації документообігу і форм документів, методів створення внутрішньо-машинної інформаційної бази ІС. Від рівня розробленого інформаційного забезпечення значно залежать достовірність і якість управлінських рішень, що приймаються.

Програмне забезпечення – сукупність програмних засобів для створення й експлуатації системи обробки даних засобами обчислювальної техніки. До складу програмного забезпечення входять базові (загальносистемні) і прикладні (спеціальні) програмні продукти. Базові програмні засоби служать для автоматизації взаємодії людини і комп’ютера, організації типових процедур обробки даних, контролю і діагностики функціонування технічних засобів систем обробки даних. Прикладне програмне забезпечення – це сукупність програмних продуктів, призначених для автоматизації розв’язання функціональних задач 1С. Вони можуть бути розроблені як універсальні засоби (текстові редактори, електронні таблиці, системи управління базами даних) і як спеціалізовані, що реалізують функціональні підсистеми (бізнес-процеси) об’єктів (економічні, інженерні, технічні тощо).

Технічне забезпечення – це комплекс технічних засобів, що застосовується для функціонування системи обробки даних. Цей комплекс містить пристрої, що реалізують типові операції обробки даних як поза ЕОМ (периферійні технічні засоби збирання, реєстрації, первинної обробки інформації, оргтехніка різного призначення, засоби телекомунікації і зв’язку), так і на ЕОМ різних класів.

Правове забезпечення – сукупність правових норм, що регулюють створення і функціонування ІС. Правове забезпечення розробки ІС передбачає наявність нормативних актів договірних взаємовідносин між замовником і розробником інформаційної системи, правове регулювання відхилень. Правове забезпечення функціонування системи обробки даних містить: умови надання юридичної сили документам, що отримані з використанням обчислювальної техніки; права, обов’язки і відповідальність персоналу, зокрема за своєчасність і точність обробки інформації; правила користування інформацією і порядок вирішення спорів стосовно її достовірності тощо.

Лінгвістичне забезпечення – це сукупність мовних засобів, що використовуються на різних стадіях створення й експлуатації системи обробки даних для підвищення ефективності розробки і забезпечення спілкування людини та ЕОМ.

Сьогодні більшість людей, які використовують комп’ютер у своїй діяльності, так звані користувачі, не програмують, а працюють за програмами і пакетами програм, розроблених спеціалістами. Володіння сучасними інформаційними технологіями передбачає не тільки знання принципів роботи самого персонального комп’ютера, операційних систем, що управляють ресурсами комп’ютера, основних пакетів прикладних програм, а й уміння розібратися з новими програмними засобами. Останнє неможливо без знання основ побудови інтерфейса пакетів програм, тобто середовища, яке забезпечує діалог, обмін інформацією між користувачем і програмою, користувачем і комп’ютером. Засобом, що забезпечує таке спілкування, є не мови програмування, а мови інтерфейсів. Усі класи сучасних програмних засобів оснащені формальними мовами, які в сукупності становлять лінгвістичне забезпечення сучасних інформаційних систем.

Можна виділити п’ять рівнів лінгвістичного забезпечення:

1)                          мови програмування (найнижчий);

2)                          мови прикладного програмного забезпечення;

3)                          мови операційних систем;

4)                          мови оболонок;

5)                          мови мереж ЕОМ (найвищий).

Лінгвістичне забезпечення ЕОМ перебуває в постійному розвитку. Однією з тенденцій є перехід на природні мови, що дасть можливість користувачеві будь-якого рівня підготовки професійно працювати на персональному комп’ютері з будь-яким класом програм, а також скористатися перевагами комп’ютерних мереж.

Організаційні компоненти ІС. Людський фактор (персонал) відіграє велику роль у забезпеченні ефективного функціонування ІС. Саме цим зумовлено виділення організаційних компонентів у самостійний напрям. Упровадження нової інформаційної технології зазвичай передбачає упорядкування і вдосконалення організаційної структури об’єкта. Головна проблема тут полягає у виявленні ступеня відповідності наявним функціям управління й організаційній структурі, що реалізує ці функції і стратегію розвитку фірми. Під організаційними компонентами ІС розуміють і сукупність методів та засобів, що дають змогу удосконалювати організаційну структуру об’єктів, управлінські функції структурних підрозділів; визначити штатний розклад і чисельний склад кожного структурного підрозділу; розробити посадові інструкції персоналу управління в умовах функціонування систем обробки даних (СОД).

Упровадження нових ІС сприяє вдосконаленню організаційних структур, оскільки передбачає визначення науково обґрунтованої чисельності апарату управління за структурними підрозділами, обумовлення чітких службових обов’язків кожного працівника, визначення нормального завантаження працівника протягом дня і на календарний період, розробку посадових інструкцій персоналу в умовах функціонування СОД, зокрема в умовах аварійних ситуацій.

6. Запитання для самоперевірки

7. Література

1. Антоненко В. М., Мамченко С. Д., Рогушина Ю. В. Сучасні інформаційні системи і технології: управління знаннями: навч. посібник. Ірпінь: Нац. університет ДПС України, 2016. 212 с.

2. Гомонай-Стрижко М. В., Якімцов В. В. Інформаційні системи та технології на підприємстві: конспект лекцій. Львів: НЛТУ, 2014. 200 с. URL: http://ep.nltu.edu.ua/images/Kafedra_EP/Kafedra_EP_PDFs/kl_isitp.pdf

3. Федорова М. С. Конспект лекцій з дисципліни “Інформаційні системи та технології на підприємстві”. Херсон, 2015. 158 с.

4.  Інформаційні системи: навч. посібник / за наук. ред. Н. В. Морзе. Івано-Франківськ: “Лілея НВ”, 2015. 384 с.

5. Павлиш В. А., Гліненко Л. К. Основи інформаційних технологій і систем: навч. посібник. Київ–Львів: Вид-во Львівської політехніки, 2013. 500 с.