НеореалізмНеореалізм (італ. neorealismo від грец. neos — новий і лат. realis —
суттєвий, дійсний) — стильова течія в українській літературі, яка
утвердилася у 20-ті роки XX століття у творчості Григорія Косинки, В.
Підмотильного, В. Винниченка, Б. Антоненка-Давидовича, І. Сенченка, а в
60—70-ті — Григора Тютюнника, І. Чендея. Неореалізм сформувався на
основі класичного реалізму і натуралізму, але відмовився від принципу
зображення життя у формах самого життя. У творах неореалістів
документальна достовірність поєднується з філософсько-аналітичним
заглибленням у життя і ліризмом. Неореалісти переосмислили концепцію
особистості у літературі. На місце бунтарів типу Миколи Джері, Чіпки
Вареника приходять звичайні люди з багатим внутрішнім світом, складною
душевною організацією. Письменники зосереджують увагу не стільки на їх
діях і вчинках, скільки на думках, переживаннях, прагнуть пізнати
ірраціональну суть характерів. Порівнюючи класичний реалізм із
неореалізмом, В. Пахаренко зауважує: "якщо в класичному реалізмі...
переважали пізнавальні цілі, проступала навіть суто утилітарна,
публіцистична настанова, то в неореалізмі органічно поєдналися
пізнавально-аналітична і естетико-творча настанови, поступово стиралася
опозиційність, скорочувалася відстань між реальним та ідеальним,
загальним та індивідуальним, особистим і соціальним,
спостерігально-сповіщальним та модельованим. Зник схематизм типу, він
перетворюється на характер, в основі своїй залишаючись із символом... |
НеоромантизмНеоромантизм (грец. neos — новий, молодий і франц. romantisme) —
стильова течія модернізму, яка виникла в українській літературі на
початку XX століття. Леся Українка називала його новоромантизмом.
Неоромантизм яскраво виявився у ліриці та драматичних творах Лесі
Українки, прозі О. Кобилянської, Миколи Хвильового, О. Довженка, Ю.
Яновського, поезії Олександра Олеся, Є. Плужника, Б.-І. Антонича. Термін
"неоромантизм" використовували у 20-х роках О. Дорошкевич, О.
Білецький, Я. Савченко, М. Доленго. Ця течія була, мабуть, найсильшою в
новітній українській поезії. Неоромантики відмовилися від народницької
тематики і поетики, шукали нових тем і засобів образного вираження.
"Основними психологічними стимулами українського неоромантизму, —
відзначає М. Неврлий, — було соціальне і національне визволення України в
1917 році, видимі перспективи нових культурних і політичних можливостей
та масовий приплив творчих сил, що шукали свого динамічного вияву". |