Актуальні проблеми адміністративного права та процесу_Баклан О.В_ipsv ...

(за В.Б. Авер’яновим та І.П. Голосніченком) – один з видів юридичної відповідальності, що являє собою сукупність адміністративних правовідносин, які виникають у зв’язку із уповноваженими органами (посадовими особами) до осіб, що вчинили адміністративний проступок, передбачених нормами адміністративного права особливих санкцій – адміністративних стягнень. До адміністративних стягнень відносяться: попередження, штраф, оплатне вилучення предмета, що є знаряддям чи безпосереднім об’єктом вчинення правопорушення, конфіскація, позбавлення спеціального права, виправні роботи, адміністративний арешт.

галузь права, що регулює управлінські відносини, які складаються у сфері діяльності органів державної влади; у внутрішьоорганізаційній діяльності інших органів; у процесі здійснення  деякими громадськими об’єднаннями і їх органами зовнішніх, таких що походять від держави, повноважень. Систему А.п. складають загальна (містить норми, що мають регулятивне значення для галузі та розкривають: принципи, статус суб’єктів А.п.,форми і методи державного управління тощо) та особлива (містить норми А.п., що регулюють відношення у окремих галузях державного управління: управління економікою, соціально-культурним розвитком та ін.) частини.

вид юридичного процесу, що регламентує порядок розгляду і вирішення конкретних адміністративних справ; діяльність виконавчих органів і посадових осіб, а також інших уповноважених на те суб’єктів по реалізації норм матеріального адміністративного права, а у ряді випадків і матеріальних норм інших галузей.

1) державні органи, на які покладені виконавчі повноваження, що забезпечують здійснення законів і інших рішень законодавчих органів у загальнодержавному масштабі (Уряд України), масштабі області, міста чи району (обласна державна і районна державна адміністрації, державна адміністрація у містах Київ та Севастополь), у масштабі галузі державного управління (міністерства та відомства);2) виконавчо-розпорядчий орган, що здійснює керівництво підприємством, установою, організацією у межах прав, наданих йому законодавством. Представниками адміністрації у цьому випадку є керівники: директор, його замісники, керівники служб та підрозділів тощо.

уособлена в умовах реалізації принципу розподілу влад (поряд з законодавчою та судовою) і діючи при розподілі функцій і повноважень у системі стримань та противаг влада, що володіє перевагою виконання законів, що приймають парламентом. В.в. в Україні - Кабінет Міністрів. Відповідно до ст. 114 Конституції України до складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, віце-прем'єр-міністри, міністри. Прем'єр-міністр України призначається Верховною Радою України за поданням Президента України. Кандидатуру для призначення на посаду Прем'єр-міністра України вносить Президент України за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформованої відповідно до статті 83 Конституції України, або депутатської фракції, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України. Міністр оборони України, Міністр закордонних справ України призначаються Верховною Радою України за поданням Президента України, інші члени Кабінету Міністрів України призначаються Верховною Радою України за поданням Прем'єр-міністра України. Прем'єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України. При формальній незалежності В.в. відповідно до ч. 1 ст.113 Конституції України відповідальна перед Президентом України та підконтрольна і підзвітна ВРУ.

це стан урегульованості суспільних відносин, заснований на реалізації всіх соціальних норм і принципів. Громадський порядок забезпечується більшою мірою силою суспільного впливу. Але це не означає, що його стан байдужий для держави. З одного бо­ку, найважливішою частиною громадського порядку є правопорядок, з іншого – стан громадського порядку обумовлює багато в чому стан правопорядку.

це її риси, властивості та особливості як соціально-правової організації суспільства: 1) територія визначна світовою спільнотою, яка охоплює все населення у просторових кордонах. Територія – матеріальна основа існування держави. Сама територія не породжує державу, вона тільки створює простір, у межах якого держава поширює владу на населення, яке проживає в ній. Самостійність проявляється у здатності державної влади самостійно видавати загальнообов’язкові для всього суспільства правила поведінки, встановлювати і забезпечувати єдиний правопорядок, визначати права й обов’язки громадян, посадових осіб, державних, партійних і громадських організацій. На зовнішньополітичній арені суверенітет держави проявляється в незалежності та рівноправності у відносинах з іншими державами. Таким чином, державний суверенітет всередині країни і поза нею виявляється у винятковому, монопольному праві держави вільно вирішувати всі свої справи без стороннього втручання;  2) населення, яке пов’язане з нею громадянством чи підданством. Територіальна ознака породжує громадянство – юридичний зв'язок особи з даною державою, який виражається у взаємних правах і обов’язках. Громадянин держави набуває: а) право на заступництво і захист держави; б) обов’язок підкорятися державно-владним велінням; 3) публічна влада, держава – це така влада, яка не зливається з суспільством, а стоїть над ним, це система спеціальних профе­сійних органів, що виконують функції, пов’язані з управлінням суспільними інтересами, держава формально зовні представляє все суспільство. Держава є організацією влади, яка має у своєму підпорядкуванні апарат примусу (армія, поліція, виправні установи), побудований на правовій основі; 4) право на збір податків - держава володіє монопольним правом на збір податків на своїй території. Вона є організацією влади, фінансову основу діяльності якої становлять податки; 5) право на встановлення норм права - держава встановлює загально­обов’язкові правила поведінки (правові норми), які розробляються, прийма­ються нею та охороняються від порушень. Без права держава існувати не може. Право юридично оформляє державу і державну владу і тим самим робить їх легітимними (легальними), тобто законними. Держава здійснює свої функції у правових межах. Право вводить функціонування держави і державної влади в рамки законності, підпорядковує їх конкретному правовому режиму; 6) право на застосування засобів державного примусу у випадку порушення особами норм права; 7) зовнішні атрибути - держава встановлює, використовує та захищає свої формально виражені індивідуальні зовнішні атрибути – прапор, герб, гімн тощо.

діяльність робітників державних органів і організацій по практичному здійсненню їх функцій та задач у відповідності з посадовими повноваженнями, правами та обов’язками. На Д.с. у широкому сенсі знаходяться особи, які знаходяться у штаті державних підприємств, установ та організацій, що виконують функції управлінського обслуговуючого, виховного чи допоміжного характеру (інженери, педагогі, лікарі, наукові співробітники тощо). Д.с. у вузькому розумінні представляє собою діяльність окремого різновиду державних службовців – посадових осіб , що виконують функцію по управлінню  від імені держави на професійних началах. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про державну службу», державна служба ґрунтується на таких основних принципах: служіння народу України; демократизму і законності; гуманізму і соціальної справедливості; пріоритету прав людини і громадянина; професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі; персональної відповідальності за виконання службових обов'язків і дисципліни; дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування; дотримання прав підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян.

це система загальнообов’язкових формально визначених правил поведінки, які встановлюються або санкціонуються державою, охороняються нею, виражають волю домінуючої частини населення в соціально неоднорідному суспільстві та покликані регулювати соціально значиму поведінку учасників суспільного процесу.

це політична організація суспільства, в якій право обмежує і підпорядковує собі державну владу, а основні права особи та її соціальна безпека є змістом свободи, закріплені в законах, це підґрунтя громадянського суспільства. Тільки існування розвиненого, стабільного громадянського суспільства надає можливість створити правову державу. Виходячи із можливості існування у громадянському суспільстві різних суперечливих інтересів, ідея правової держави проявляється як забезпечення загального інтересу, як інституція гарантування й захисту прав людини.