Історія психології_Демидова_vn

— філософське вчення середньовічного арабського мислителя Аверроеса та його послідовників. Аверроес продовжував матеріалістичну тенденцію філософії Аристотеля, утверджував вічність і нествореність матерії і руху, заперечував безсмертя душі та потойбічне життя. (Соколов В. В. Средневековая философия, 1979.)

— (від грец. «аgnostos» – недоступний для пізнання) – заперечення можливості пізнання світу, а саме: сутності речей і закономірностей розвитку дійсності (послідовний агностицизм представлений в учіннях Дж. Берклі та Д. Юма).

— (від лат. anima, animus – душа, дух) 

1. віра в існування душ і духів, обов’язковий елемент релігії; 
2. форма первісного мислення, що наділяє душею всі предмети.

— уявлення про людину як вищий продукт природи, концепція, що вбачає в понятті «людина» основну світоглядну категорію, важливішу за своїм значенням, ніж поняття «матерія» та «свідомість».

— (від грец. anthropos – людина і morphe – форма, вид) — уподібнення людині, наділення людськими якостями та властивостями (наприклад, свідомістю) предметів і явищ неживої природи, тварин, небесних тіл, міфічних істот.

— загальне в речах, першооснова розмаїтого світу, матеріальна, невизначена, нескінченна, незнищувана частка. (За Анаксимандром)

— суперечність у міркуванні, яка здається людині непереборною.

— (від лат ad – до і perceptio – сприймання) — ясне й усвідомлене сприймання будь-якого враження, відчуття тощо. (Введене Г. Лейбніцем на противагу несвідомої перцепції)

— (від лат. a priori – попередній) пізнання до досвіду – апріорі. Апріорною вважається думка, правильність якої може бути доведена або заперечена досвідом. І. Кант вважає апріорними ті поняття, які породжуються лише розумом (у Канта це категорії простору, часу).

— той, що передує досвіду, не грунтується на ньому.

— у досократівській давньогрецькій філософії першооснова, першопричина усього сущого, принцип. Саме слово архе означало першоматерію, праматерію, вихідний стан речей, стародавню форму в історичному значенні слова. (Філософський енциклопедичний словник В. І. Шинкарук)

— перша психологічна школа, що виникла у XVIII ст. і пояснювала походження всіх психічних процесів за допомогою принципу асоціації.

— зв’язок між певними психічними образами, коли поява одного з них викликає згадування іншого. Вперше поняття було запропоноване ще Аристотелем, який виокремлював три види простих асоціацій – за подібністю (образи пов’язуються в пам’яті, тому що схожі), контрастом (зв’язок встановлюється через різку несхожість, протилежність образів) та суміжністю (образи предметів чи явищ знаходяться в одному логічному ряду).

— (англ. behaviorism, behaviourism від англ. behavior — «поведінка») — один з напрямів психології, що пояснює поведінку людей (чи тварин) механічними, рефлективними актами у відповідь на зовнішні подразники. Найпоширеніша течія у психологічній науці 20 ст.

— психічні процеси, здійснювані із залученням власної активності людини.

— (від лат. voluntas – воля) – напрям у філософії та психології, що визнає волю в якості першооснови всього сущого, вищим принципом буття.

— (від грец. hypnоs – сон) — тимчасовий стан свідомості, що відзначається фокусуванням уваги і високою сприйнятливістю до навіювання гіпнотезера або самонавіювання.

— 

1. словник до тексту, що пояснює маловідомі або застарілі слова; 
2. список понять в специфічній галузі знання з їх визначеннями.

— вчення про сутність і закономірності пізнання, теорія пізнання.

— (від грец. homoios – подібний, statis – стан) — рухливий, збалансований стан якої-небудь системи, що зберігається шляхом її протидії зовнішнім і внутрішнім факторам, які порушують цю рівновагу.

— (від лат. humanus – людський, людяний) — визнання цінності людини як особистості, її права на вільний розвиток і прояв своїх здібностей.

— механізм утворення умовисновків, побудований на логічному переході від загальних до конкретних суджень. Дедукція є протилежною індукції.

—  (від лат. Deus – Бог) — вчення, в якому визнається Бог як безособиста першопричина світу, що потім розвивається за своїми власними законами. Деїзм відрізняється від теїзму (визнає зв’язок Бога зі світом і людиною), пантеїзму (розчиняє Бога в природі), атеїзму (заперечує саме існування Бога).

— (від лат. determino – визначаю) — філософське учіння про закономірний взаємозв’язок і причинну обумовленість всіх явищ.

—  включає в себе ідею ймовірнісної причинності, а також уявлення про те, що зміни, які відбуваються в організмі, детермінуються майбутнім, а не минулим. Його варіантами є еволюційний детермінізм (причинність як прагнення до виживання) і детермінізм, пов’язаний зі спадковим наслідуванням ознак (Ф. Гальтон).

—  уявлення про те, що весь світ розглядається як велетенський механізм, всі дії якого детерміновані матеріальними причинами і законами механіки І. Нютона. Детермінізм механістичний обмежує свободу волі, знімає з людини відповідальність за її вчинки.

—  уявлення про те, що психічні процеси та їх результати (образи, думки, мотиви, дії) самі можуть бути причиною інших психічних процесів.

—  у першочерговому значенні – мистецтво полеміки, логічний метод встановлення істини шляхом виявлення й подолання суперечностей у судженнях опонента; у сучасному трактуванні – вчення про найзагальніші закони руху як саморуху, розвитку як саморозвитку.

— одностороннє, схематичне мислення, що оперує догмами, в основі якого – сліпа віра в авторитети, захист застарілих положень.

—  філософське поняття, що означає неречовий початок, на відміну від матеріального, природного начала. В раціоналізмі визначальною стороною духу є мислення, свідомість, в ірраціоналізмі – воля, почуття, уява, інтуїція тощо. У давньогрецькій філософії – пневма, нус, логос.

— складне поняття з області філософії і релігії, одинична, індивідуальна, безтілесна, нематеріальна сутність, що за деякими віруваннями властива живим істотам. (Філософський енциклопедичний словник В. І. Шинкарук)

—  позначення невидимої оку міні-копії предмета у давньогрецькій психології. Потрапляючи до органів чуття, ейдола викликає уявлення про даний предмет.

— (від лат. existentia – існування) має відношення до екзистенції (людського існування) та основних модусів (проявів) людського існування — турботи, страху, рішучості, совісті.

—  (від лат. experimentum – спроба, дослід) — дослідницька стратегія, в якій здійснюється цілеспрямоване спостереження за певним процесом в умовах регламентованої зміни окремих характеристик його перебігу.

—  загальна назва різних видів дослідження психічних явищ за допомогою експериментальних методів.

— психічні процеси, що характеризують нижчі психічні функції (відчуття, сприймання тощо).

— термін, що позначає походження Універсуму (Всесвіту) шляхом його витікання з безмежного першоначала, єдиного Божества.

— напрям у теорії пізнання, що визнає чуттєвий досвід джерелом знань і стверджує, що всі знання ґрунтуються на досвіді. Протистоїть раціоналізму та містицизму. (Б. Гусєв. Філософський енциклопедичний словник)

—  внутрішня мета руху, закладена в прихованому вигляді в кожному бутті до його здійснення. (За Аристотелем)

— один з основних напрямків філософії, вихідним принципом якого є твердження, що в основі речей і явищ реальності лежить не матеріальне, а ідеальне, духовна першооснова: світовий розум, ідея, відчуття тощо. При розв'язанні так званого основного питання філософії — про відношення мислення до буття — ідеалізм виходить з визнання первинності свідомості, духу і вторинності природи, матерії. (С. Катусенко. Філософський енциклопедичний словник)

— (від лат. «той, що всередині») — філософська категорія, що позначає невід’ємність, внутрішній зв’язок на противагу зовнішньому.

—  механізм мислення, що виявляється у переході від одиничних, часткових ознак до узагальнених характеристик предметів чи явищ.

— (від лат. intentio – прагнення) — ціль, намір, спрямованість свідомості, волі, почуття на будь-який предмет.

—  течія в психології, що основним методом дослідження визнає інтроспекцію, а також ряд психологічних напрямів, що мають своїми витоками учіння Р. Декарта, Дж. Локка, що грунтуються на постулаті про безпосередність суб’єктивного досвіду індивіда і неможливість об’єктивного дослідження психічних процесів.

— (від лат. introspecto – дивлюся всередину) — метод вивчення властивостей і законів свідомості за допомогою рефлексивного спостереження. До варіантів цього методу можна віднести аналітичну інтроспекцію, систематичну інтроспекцію.

— здатність безпосереднього осягнення істини.

— знання, яке правильно відображає дійсність.

— галузь практичної психології, яка вивчає закономірності походження та розвитку пізнання, світосприйняття, засвоєння звичаїв та ритуалів у різні епохи.

— галузь практичної психології, яка вивчає розвиток знань про психіку в історичному аспекті.

— (від грец. kanon – норма, правило) – зведення положень, що мають догматичний характер.

— один з основних напрямків філософії, який у відповідь на так зване основне питання філософії стверджує, що буття, природа, матеріальне є первинним, а дух, свідомість, ідеальне — вторинним. (Філософський словник за ред. В. І. Шинкарука)

— філософія і теологія Отців церкви, тобто духовно-релігійних керманичів християнства (умовно до VIII ст.). (Ю. Іщенко. Філософський енциклопедичний словник)

— панівний у середньовічній Європі філософський і педагогічний метод, сконцентрований навколо університетів, що був синтезом християнського (католицького) богослов'я та логіки Арістотеля. Схоластика поєднувала теологічно-догматичні засновки з раціоналістичною методикою та інтересом до формально-логічних проблем. (О. Александрова. Філософський енциклопедичний словник.)

— філософська концепція, екстремальна форма гуманізму, що заперечує існування для людини обмежень у можливостях та розвитку. (Ю. Іщенко. Філософський енциклопедичний словник)

— учення в схоластичній філософії і теології католицизму, засноване Томою Аквінським. Доктрина томізму виступає не стільки вченням про догмати віри, скільки вченням про способи збагнення цього вчення за допомогою розуму. (Н. Поліщук. Філософський енциклопедичний словник)