Історія психології_Демидова_vn

— філософське вчення середньовічного арабського мислителя Аверроеса та його послідовників. Аверроес продовжував матеріалістичну тенденцію філософії Аристотеля, утверджував вічність і нествореність матерії і руху, заперечував безсмертя душі та потойбічне життя. (Соколов В. В. Средневековая философия, 1979.)

— (від грец. «аgnostos» – недоступний для пізнання) – заперечення можливості пізнання світу, а саме: сутності речей і закономірностей розвитку дійсності (послідовний агностицизм представлений в учіннях Дж. Берклі та Д. Юма).

— (від лат. anima, animus – душа, дух) 

1. віра в існування душ і духів, обов’язковий елемент релігії; 
2. форма первісного мислення, що наділяє душею всі предмети.

— уявлення про людину як вищий продукт природи, концепція, що вбачає в понятті «людина» основну світоглядну категорію, важливішу за своїм значенням, ніж поняття «матерія» та «свідомість».

— (від грец. anthropos – людина і morphe – форма, вид) — уподібнення людині, наділення людськими якостями та властивостями (наприклад, свідомістю) предметів і явищ неживої природи, тварин, небесних тіл, міфічних істот.

— загальне в речах, першооснова розмаїтого світу, матеріальна, невизначена, нескінченна, незнищувана частка. (За Анаксимандром)

— суперечність у міркуванні, яка здається людині непереборною.

— (від лат ad – до і perceptio – сприймання) — ясне й усвідомлене сприймання будь-якого враження, відчуття тощо. (Введене Г. Лейбніцем на противагу несвідомої перцепції)

— (від лат. a priori – попередній) пізнання до досвіду – апріорі. Апріорною вважається думка, правильність якої може бути доведена або заперечена досвідом. І. Кант вважає апріорними ті поняття, які породжуються лише розумом (у Канта це категорії простору, часу).