Історія психології_Кондратюк С.М._hm

динамічна, більш чи менш усвідомлена система уявлень людини про себе.

(від лат. anima - душа) - картина світу, в якій не лише живі, але і неживі (з т. зр. сучасної науки) об'єкти розглядаються як живі і одушевлені.

(від грец. anthropos - людина + genesis - походження) - походження і розвиток всіх видів і підвидів роду Чоловік (Homo) в органічному (генетичному, соматичному), психічному і соціокультурному відношенні.

 /людина і навчання, слово/ - погляд на людину як на вищий й досконаліший добуток природи, пізнання якого дає ключ до її таємниць.

відчування, а через них асоціації - це елементи свідомості, через які з'являються та синтезуються нові ідеї.

напрямок у західній психології, що орієнтував дослідників на вивчення різних форм людської поведінки, які розуміються як сукупність реакцій організму людини на стимули зовнішнього середовища.

ідеалістичний напрям експериментального дослідження мислення.

напрям у психології, предметом вивчення якого є походження і розвиток інтелекту у дитини, що відображається у переході від егоцентризму (центрації) шляхом децентрації до об’єктивної позиції; дослідження механізмів пізнавальної діяльності на основі клінічної бесіди.

цілісна форма, структу¬ра, цілісний образ — одне з основних понять гештальтпсихології, яке було введене для опису якісно своєрідних цілісних характеристик об¬разів чи психічних структур.

це підхід, у якому природа розглядається, як єдине матеріальне ціле, у якому є життя

напрямок у психології, який підкреслює важливість вивчення свідомого досвіду і визнає своїм предметом особистість як унікальну цілісну систему.

це вчення, яке стверджує, що всі події в світі заплановані (мають програму, залежність) подіями минулого.

активна взаємодія живої істоти з навколишнім світом, в ході якого вона цілеспрямовано впливає на об'єкт і за рахунок цього задовольняє свої потреби.

з методологічної точки зору, принцип, орієнтований на пізнання з допомогою спостереження та експерименту.

один з основних напрямків психології Х VIII – XIX ст. Ґрунтувалася на чуттєвому „досвіді” на противагу умоглядній, раціональній психології. Представники Е. п. (Д. Гартлі, Дж. С. Міль, Г. Спенсер та ін.) вважали предметом психології дослідження явищ свідомості, а методом психології – самоспостереження.

навчання про те, що психічні акти не мають самостійної цінності і не є причинними факторами поведінки.

(від англ. insight - проникливість, проникнення в суть) - поняття, введене в гештальтпсихологію В.Келером у 1925 р. Позначає раптовий розсуд суті проблемної ситуації.

методологічна установка, відповідно до якої всі психологічні процеси розглядаються як складна система процесів переробки інформації, яка може здійснюватися як послідовно, так і паралельно.

галузь психологічних знань, що вивчає розвиток психіки і знань про неї в історичному і логічному аспектах з акцентом на першому з них.

напрямок у психології, в якому увага фокусується на процесі пізнання, коли переживання людини активно переробляться її розумом.

система доказів певного положення, система поглядів на те чи інше явище; ідейний задум твору.

як правило, є процесом осмислення інформації про конкретні соціально-психологічні явища й процеси, що отримується із різного роду джерел.

вчення, яке засновується на твердженні, що всі природні процеси визначаються на механістичному рівні і можуть пояснюватися на основі законів фізики та хімії.

 (гр. — новий і англ.— поведі¬нка) — напрям у американській психології, який у 30-х роках XX ст. прийшов на зміну класичному біхевіоризму. Згідно з ним основ¬ним завданням психології повинно стати дослідження процесу научіння.

ототожнює Бога з природою, чи природу з Богом. Згідно цього вчення світ уявлявся як живий організм, а людина – жива частинка цього організму, якій притаманні психічні властивості світу.

учення, яке визнає дійсними тільки ті явища і факти, які піддаються спостереженню.

особливий різновид питання, відповідь на який не втримується в нашім досвіді й знаннях і тому вимагає відповідних практичних і теоретичних дій.

її основоположник Жан Піаже, вивчаючи проблеми розвитку інтелекту дитини, дій¬шов висновку, що джерелом її інтелектуального розвит¬ку є дії з речами в процесі соціалізації.

предметом психологіч¬ного дослідження повинна бути здорова творча особистість, основною метою якої є прагнення до самоактуалізації, розвитку конструктивного начала людського «Я».

досліджує роль людського фактору  у розв’язанні економічних, господарських проблем на макро- та мікроекономічному рівнях.

займається розробкою нових методів психологічного дослідження для більш глибокого вивчення психічної реальності.

це особлива назва, вживана для характеристики найбільш загальних закономірностей, що їх виявляє психологія; методів вивчення, якими користується ця наука; теоретичних принципів, яких вона дотримується; основних наукових понять, які ввійшли в її вжиток.

вивчає психологічні аспекти діяльності лікаря і поведінки хворого.

вивчає психологічні закономірності навчання і виховання людини.

вивчає психологічні особливості трудової діяльності людини, психологічні аспекти наукової організації праці (НОП).

вивчає психічні явища, які виникають у процесі взаємодії людей в різних організованих групах.

розглядає психологічні питання, пов'язані з реалізацією системи права.

вчення, яке пояснює явища високого рівня в термінах (поняттях) явищ більш низького рівня.

це усвідомлення діючим індивідом того, як він сприймається партнером по спілкуванню, тобто яким він буде партнером по спілкуванню з іншим партнером.

форма віддзеркалення об'єктивної дійсності в психіці людини, що характеризується тим, що у якості проміжкового, опосередковуючого чинника виступають елементи суспільно-історичної практики, які дозволяють будувати об'єктивні (загальноприйняті) картини світу.

система Тітченера, згідно котрій психологія має справу зі свідомим, залежним від індивіда досвідом.

процес життєтворчості, який найбільш повно втілюється в індивідуальному життєвому проектуванні, передбачає, знання самого себе: „Хто Я?”, „Що Я?”, „Які особистісні якості Я маю?”, „У чому сенс мого життя?”, „Які мої життєві орієнтири, цінності та пріоритети?”, „Які мої недоліки, а можливо, й вади, яких я хотів би передовсім позбутися?; „Які потенційні та актуальні здібності я маю?” та ін.

напрямок у психології, орієнтований на вивчення ролі розуму в адаптації організму до навколишнього середовища.