Історія психології_Кондратюк С.М._hm

система доказів певного положення, система поглядів на те чи інше явище; ідейний задум твору.

як правило, є процесом осмислення інформації про конкретні соціально-психологічні явища й процеси, що отримується із різного роду джерел.

вчення, яке засновується на твердженні, що всі природні процеси визначаються на механістичному рівні і можуть пояснюватися на основі законів фізики та хімії.

 (гр. — новий і англ.— поведі¬нка) — напрям у американській психології, який у 30-х роках XX ст. прийшов на зміну класичному біхевіоризму. Згідно з ним основ¬ним завданням психології повинно стати дослідження процесу научіння.

ототожнює Бога з природою, чи природу з Богом. Згідно цього вчення світ уявлявся як живий організм, а людина – жива частинка цього організму, якій притаманні психічні властивості світу.

учення, яке визнає дійсними тільки ті явища і факти, які піддаються спостереженню.

особливий різновид питання, відповідь на який не втримується в нашім досвіді й знаннях і тому вимагає відповідних практичних і теоретичних дій.

її основоположник Жан Піаже, вивчаючи проблеми розвитку інтелекту дитини, дій¬шов висновку, що джерелом її інтелектуального розвит¬ку є дії з речами в процесі соціалізації.

предметом психологіч¬ного дослідження повинна бути здорова творча особистість, основною метою якої є прагнення до самоактуалізації, розвитку конструктивного начала людського «Я».

досліджує роль людського фактору  у розв’язанні економічних, господарських проблем на макро- та мікроекономічному рівнях.