Цивільний процес_Жила О.В._kd

ЛЕКЦІЯ 6.

ТЕМА:  Судові витрати

Мета:

1.    Навчальна: освоєння, поглиблення та розширення знань відповідно до тематики заняття та питань, що запропоновані до розгляду на семінарському занятті і рекомендованих до вивчення під час самостійної підготовки, підготовки цільових виступів та рефератів.

2.     Розвиваюча: розвивати інтелектуальні здібності, світоглядні позиції, уявлення та мислення з питань позовної роботи.

3.    Виховна: формувати основні знання з питань застосування норм, принципів цивільного процесуального права.  

Метод: лекція

Місце: навчальна аудиторія 303

Джерела і література:

1.    Цивільний процесуальний кодекс України : у редакції Закону  № 2147-7 від 3.10.2017 р. Із змінами, внесеними згідно із Законами № 2229-8 від 7.12.2017, №2234-8 від 7.12.2017, № 2268-8 від 18.01.2018 р.: (офіційний текст) К.: Правова єдність, 2018. 238 с.

2.    Закон України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI. Редакція від 27.02.2020. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17#Text ;

3.    Цивільний процес: навч. посіб./ К.В. Гусаров, М.В. Жушман, С.О. Кравцов та ін. Харків: Право, 2018. 362 с.

4.    Цивільне процесуальне право України: підручник / В. М. Коссак, Р. Я. Лемик, Ю. В. Навроцька, С. В. Сеник; за заг. ред. В. М. Коссака. Харків: Право, 2020. 752 с.

4. Цивільне процесуальне право України (Загальна частина): підруч. / О. В. Гетманцев,                     Л. А. Кондрат'єва, Л. А. Остафійчук, А. Л. Паскар, І. Ю. Татулич; за ред. О. В. Гетманцева. Чернівці: Чернівец. нац. ун-т ім. Ю. Федьковича, 2022, 412 с.

 

ПЛАН

Питання теми:

1. Поняття та види судових витрат.

2. Судовий збір та особливості його сплати.

3. Витрати, пов’язані з розглядом судової справи.

4. Розподіл судових витрат між сторонами.

 

Доповіді:

1.      Забезпечення та попередня оплата судових витрат

 

1. Поняття та види судових витрат

Конституція України гарантує право оскарження в судовому порядку дій чи бездіяльності органів державної влади й органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ч. ст. 55). Однак, право на судовий захист не є абсолютним правом. Його реалізація може бути зумовлена певними законодавчими обмеженнями або дотримання необхідних умов. Так, ч. 1 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» встановлює, що за подання позовної заяви до суду а також іншої заяви, передбаченої процесуальним законом, справляється судовий збір. Недотримання цієї умови є підставою залишення позовної заяви без руху та навіть її повернення. Виходячи з наведеного, реалізація права особи на судовий захист і інститут судових витрат є взаємозалежними процесуальними категоріями, які перебувають у тісному взаємозв’язку.

Під поняттям судових витрат належить розуміти сукупність витрат, що виникають у зв’язку з розглядом справи в порядку цивільного судочинства. Судові витрати - це судовий збір і витрати, пов’язані з розглядом справи (ч. 1 ст. 133 ЦПК).

Інститут судових витрат безпосередньо впливає на можливість реалізації права особи на справедливий суд і виступає як установлене законодавством обмеження доступності правосуддя. У зв’язку з цим першочерговим завданням законодавця є встановлення такого розміру судових витрат, який буде об’єктивно зумовленим і розумним, з одного боку, та утримує особу від подання необґрунтованого позову, з іншого. Основна мета таких дій - запобігання зловживань учасниками процесу у сфері необґрунтованого завищення розміру судових витрат і правове регулювання питань розумності судових витрат.

З приводу того, що належить розуміти під розумністю судових витрат, зазначається, що це передбачає встановлення судом у межах граничних розмірів об’єктивно необхідних витрат у такому розмірі, який є оптимальним і виправданим щодо конкретної особи, та з урахуванням конкретних обставин справи з метою забезпечення збалансованості інтересів і запобігання зловживанню правом.

Проблема встановлення розумного розміру судових витрат перебуває також у полі зору Конституційного Суду України. Відповідно до його роз’яснень, основним моментом у встановленні розумного розміру судових витрат має бути принцип пропорційності. Відповідно до його змісту, заходи, які передбачені в нормативно-правових актах, повинні спрямовуватися на досягнення легітимної мети та мають бути співмірними з нею.

Забезпечення ефективного доступу до правосуддя для найбідніших верств населення є ключовим питанням в умовах сьогодення. Комітет Міністрів Ради Європи неодноразово наголошував на необхідності створення належних умов доступу до суду малозабезпечених верств населення. Зокрема, у Рекомендації № R (93) 1 звертається увага на те, що здійснення цивільних і політичних прав, зокрема тих, які закріплені в пункті 3(с) статті 6 і в статті 13 Європейської конвенції з прав людини, втрачає свою ефективність, якщо економічні, соціальні та культурні права не мають рівного захисту.3 Як наслідок, установлення та гарантування державою пільг при сплаті судових витрат є однією з найважливіших обставин, що сприяють реалізації права особи на судовий захист. А національні суди зобов’язані забезпечити доступ до суду з дотриманням вимог законодавства щодо звільнення від сплати судового збору, зменшення його розміру, відстрочення та розстрочення його сплати у разі наявності передбачених законодавством підстав.

Новітні наукові дослідження інституту судових витрат пропонують введення нового терміна – «право бідності». Указаний термін використовується для окреслення процесуально-правового інституту судових витрат, який передбачає можливість та умови звільнення особи від їх сплати. Зокрема зазначається, що під правом бідності належить розуміти інститут процесуального права, який визначає порядок та умови надання пільг у сплаті судових витрат у конкретній справі залежно від майнового становища особи з метою реалізації права на звернення до суду. Зазначимо, що термін «право бідності» активно використовується у процесуальному праві Європейського Союзу. Під ним розуміють можливість отримання безкоштовної правової допомоги, однак із віднесенням її до судових витрат. Це означає, що у разі стягнення судових витрат з іншої сторони вона повинна відшкодувати вартість наданої правової допомоги.

Отже, судові витрати – це інститут цивільного процесуального права, що встановлює витрати (грошові суми), які несуть учасники справи у зв’язку з розглядом і вирішенням справи в цивільному судочинстві. Сукупність норм, які регулюють питання щодо судових витрат, є інститутом загальної частини цивільного процесуального прав. Їх дія поширюється на всі стадії цивільного процесу та на всі види проваджень.

У цивільному судочинстві інститут судових витрат виконує подвійну роль. З одного боку, судові витрати  виконують компенсаційну функцію, включаючи відшкодування витрат по здійсненню правосуддя та відшкодування витрат інших учасників процесу у зв’язку з їх участю у справі. З іншого боку, вони виконують попереджувальну функцію, будучи фактором, який стримує необґрунтовані звернення осіб до суду та зловживання процесуальними правами.   

Судовими витратами є витрати учасників справи, які вони несуть у зв'язку із розглядом справи, а також держави, у випадках коли особа звільнена від сплати судових витрат.

Залежно від призначення судові витрати поділяються на дві групи:

1) судовий збір та 2) витрати, пов'язані із розглядом справи.

 

2. Судовий збір та особливості його сплати

ЦПК України в ч. 2 ст. 133 зазначає, що розмір судового збору встановлюється законом, так само, як і порядок його сплати, повернення і випадки звільнення від сплати. Так, визначення поняття «судовий збір» і правове регулювання питань, пов’язаних з правовими засадами справляння судового збору, його обчисленням та сплатою, здійснено спеціальним нормативно-правовим актом – Законом України «Про судовий збір».1 Зокрема, законодавець установлює, що «судовий збір являє собою збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом». Судовий збір відноситься до складу судових витрат. Кошти судового збору спрямовуються на забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади, а також на забезпечення архітектурної доступності приміщень судів, доступності інформації, що розміщується в суді, для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення.

За загальним правилом, сума судового збору сплачується за місцезнаходженням суду, який буде розглядати справу. Ці кошти зараховуються до спеціального фонду, передбаченого у Державному бюджеті України. Перед тим як відкрити провадження у справі, суд повинен перевірити, чи зараховано судовий збір до спеціального фонду Державного бюджету України (ст. 9 Закону України «Про судовий збір»).

Судовий збір характеризується низкою особливостей:

1) він є обов’язковим платежем;

2) справляється на всій території України;

3) розмір і порядок справляння судового збору встановлюється спеціальним законом;

4) розмір судового збору залежить від характеру позову і цини позову;

5) судовий збір сплачується за подання до суду заяв і скарг, за видачу судом документів, а також при ухваленні окремих судових рішень;

6) розміри сплаченого судового збору включаються до судових витрат та ін.

При розгляді правових засад справляння судового збору одними з ключових питань є встановлення його платників, об’єктів справляння та розмірів ставок.

Під платниками судового збору належить розуміти органи та осіб, які повинні його сплачувати, тобто коло тих суб’єктів, на яких поширюється дія вищезазначеного закону. Згідно зі ст. 2 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється з громадян України, іноземців, осіб без громадянства, підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб (у тому числі іноземних) і фізичних осіб-підприємців, які апелюють до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим законом.

До об’єктів справляння судового збору належать:

а) подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством;

б) подання до суду апеляційної та касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом;

в) видача судами документів;

г) ухвалення судового рішення, передбаченого цим законом.

З метою виконання міжнародних зобов’язань України, захисту особливо вразливих верств населення та врахування інших соціально значущих аспектів, законодавець передбачив винятки із загального правила щодо визначення об’єктів справляння судового збору. Зокрема, Законом України «Про судовий збір» установлено, що судовий збір не справляється, зокрема, за подання:

а) заяви про перегляд Верховним Судом України судового рішення у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом;

б) заяви про зміну чи встановлення способу, порядку і строку виконання судового рішення;

в) заяви про поворот виконання судового рішення;

г) заяви про винесення додаткового судового рішення;

ґ) заяви про розірвання шлюбу з особою, визнаною в установленому законом порядку безвісно відсутньою; д) заяви про встановлення факту каліцтва, якщо це необхідно для призначення пенсії або одержання допомоги за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, та ін. (ч. 2 ст. 3).

Окрім цього, Закон України «Про судовий збір» установлює вичерпний перелік категорії справ, у яких застосовуються пільги щодо сплати судового збору. Зокрема, у ст. 5 зазначається, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах: про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі; про відшкодування шкоди, яка була заподіяна каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я особи, а також смертю особи; про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів; щодо спорів, які пов’язані з виплатою компенсацій, поверненням майна, або у спорах, пов’язаних з відшкодуванням вартості такого майна громадянам, які реабілітовані згідно із законодавством про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні; про відшкодування матеріальних збитків, які були завдані вчиненим кримінальним правопорушенням; щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»; у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». А саме: у разі оскарження до суду рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту; за подання позовів щодо спорів, пов’язаних з наданням статусу учасника бойових дій відповідно до п. 19-21 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв’язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Пільги щодо сплати судового збору також передбачені у зв’язку з належністю особи до окремих категорій громадян, які також звільняються від сплати судового збору. До таких категорій осіб відносяться: 1) позивачі – громадяни, які віднесені до першої та другої категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи; 2) особи, страждаючі на психічні розлади, їх представники – у справах щодо спорів, пов’язаних з вирішенням питань щодо захисту прав і законних інтересів таких осіб під час надання їм психіатричної допомоги; 3) громадяни, які у випадках, передбачених законодавством, звернулися із заявами до суду з метою захистити права та інтереси інших осіб; 4) особи з інвалідністю внаслідок Другої світової війни та сім’ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, а також прирівняні до них у передбаченому законом порядку особи; 5) особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю; 6) виборці – у справах про уточнення списку виборців; 7) військовослужбовці, військовозобов’язані особи та резервісти, призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні  збори, – у тих справах, що пов’язані з реалізацією військового обов’язку, а також під час виконання службових обов’язків; 8) учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України – у тих справах, що пов’язані з порушенням їхніх прав; 9) фізичні особи (за винятком суб’єктів підприємницької діяльності) – кредитори, при зверненні з грошовими вимогами до боржників щодо виплати заборгованості із заробітної плати, зобов’язань внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров’ю громадян, виплати авторської винагороди та аліментів, – після оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), а також після оголошення про визнання боржника банкрутом; 10) засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі або ж позбавлення волі на певний строк та до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, а також особи, взяті під варту, – у справах, пов’язаних із питаннями, які вирішуються судом під час виконання вироку відповідно до ст. 537 Кримінального процесуального кодексу України, у разі відсутності на їхніх особових рахунках коштів, достатніх для сплати судового збору; 11) заявники – у справах за заявами про встановлення фактів, що мають юридичне значення, поданих у зв’язку зі збройною агресією, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно. Від сплати судового збору також звільняються органи місцевого самоврядування у разі подання заяви про визнання спадщини відумерлою.

При визначенні розміру ставок судового збору потрібно виходити з того, що судовий збір може справлятися такими способами: у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, – у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» ставки судового збору встановлюються у таких розмірах за подання до суду:

-       позовної заяви майнового характеру, яка подана:

•       юридичною особою - 1,5% ціни позову, але не менше 1 роз­міру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

•       фізичною особою або фізичною особою-підприємцем - 1 % ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

-       позовної заяви немайнового характеру, яка подана:

•       юридичною особою або фізичною особою-підприємцем - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

•       фізичною особою - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

-       позовної заяви

•       про розірвання шлюбу - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

•       про поділ майна при розірванні шлюбу - 1 % ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб

та не більше 3 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

-       заяви у справах окремого провадження; заяви про забезпечення доказів або позову; заяви про перегляд заочного рішення; заяви про скасування рішення третейського суду (міжнародного комерційного арбітражу); заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду (міжнародного комерційного арбітражу); заяви про видачу виконавчого документа на підставі рі­шення іноземного суду; заяви про роз'яснення судового рішення, які подано; заяви про сприяння третейському суду (міжнародному комер­ційному арбітражу) в отриманні доказів, які подано:

•       юридичною особою або фізичною особою-підприємцем - 0,5 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

•       фізичною особою - 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

-       заяви про видачу судового наказу - 0,1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

-       заяви про скасування судового наказу - 0,05 розміру прожитко­вого мінімуму для працездатних осіб;

-       позовної заяви про захист честі та гідності фізичної особи, ді­лової репутації фізичної або юридичної особи, а саме:

•       позовної заяви немайнового характеру - 0,4 розміру прожитко­вого мінімуму для працездатних осіб;

•       позовної заяви про відшкодування моральної шкоди - 1,5% ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

-       апеляційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду; заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими або виключними обставинами - 150% ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги;

-       касаційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду - 200% ставки, що підлягала спла­ті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспо­рюваної суми;

-       апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду; заяви про при­єднання до апеляційної чи касаційної скарги на ухвалу суду:

•       юридичною особою або фізичною особою-підприємцем - 1 роз­мір прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

•       фізичною особою - 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За видачу судами документів судовий збір сплачується у наступ­ному розмірі:

-       за повторну видачу копії судового рішення - 0,003 розміру про­житкового мінімуму для працездатних осіб за кожний аркуш паперу;

-       за видачу в електронному вигляді копії технічного запису судо­вого засіданні - 0,03 розміру прожиткового мінімуму для працездат­них осіб;

-       за виготовлення копії судового рішення у разі, якщо особа, яка не бере (не брала) участі у справі, якщо судове рішення безпосередньо стосується її прав, свобод, інтересів чи обов'язків, звертається до апарату відповідного суду з письмовою заявою про виготовлення такої копії згідно із Законом України «Про доступ до судових рі­шень» - 0,003 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб за кожний аркуш копії;

-       за виготовлення копій документів, долучених до справи - 0,003 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб за кожний аркуш копії.

За подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановлени­ми для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового ха­рактеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового ха­рактеру. За подання позовної заяви про розірвання шлюбу з одночас­ним поділом майна судовий збір справляється за розірвання шлюбу і за поділ майна. За повторно подані позови, що раніше були залише­ні без розгляду, судовий збір сплачується на загальних підставах. За подання зустрічних позовних заяв, а також заяв про вступ у справу третіх осіб із самостійними позовними вимогами судовий збір справ­ляється на загальних підставах. У разі вибуття із справи позивача судовий збір сплачується його правонаступником, якщо збір не був сплачений. У разі роз'єднання судом позовних вимог судовий збір, сплачений за подання позову, не повертається і перерахунок не здій­снюється. Після роз'єднання судом позовних вимог судовий збір повторно не сплачується.

У разі якщо позов подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір обчислюється з ураху­ванням загальної суми позову і сплачується кожним позивачем про­порційно долі поданих кожним з них вимог окремим платіжним до­кументом. У разі коли позов немайнового характеру подається одно­часно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір оплачується кожним позивачем окремим платіжним документом у розмірах, встановлених ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» за подання позову немайнового характеру. Судовий збір справляється з урахуванням загальної суми позову також у разі: подання позову одним позивачем до кількох відповідачів; об'єднання суддею в одне провадження кількох однорідних позовних вимог.

Щодо самого порядку сплати судового збору, то він може бути перерахований у безготівковій або готівковій формі, у тому числі з використанням електронного платіжного засобу або за допомогою платіжних пристроїв.

ЦПК України встановлює, що до позовної заяви обов’язково додається документ, що підтверджує сплату судового збору в установлених порядку і розмірі, або документ, що підтверджує підстави звільнення від сплати судового збору згідно із законом (ч. 4 ст. 177). У разі сплати судового збору з використанням електронного платіжного засобу документом, який підтверджує сплату судового збору, є квитанція платіжного термінала, чек банкомата або інші документи за операціями з використанням електронних платіжних засобів у паперовій або електронній формі; у разі, якщо особа сплатила судовий збір за допомогою платіжного пристрою та факт його справляння підтверджується за допомогою касового документа (квитанції, чека тощо), який містить усі обов’язкові реквізити касового документа. Також потрібно врахувати, що за подання до суду процесуальних документів в електронній формі судовий збір може бути сплачено за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи та з використанням платіжних систем через мережу Інтернет у режимі реального часу.

 

3. Витрати, пов’язані з розглядом судової справи

Витрати, пов’язані з розглядом судової справи, є видом судових витрат, розмір яких визначається, виходячи з фактично понесених витрат при розгляді та вирішенні конкретної цивільної справи. Вони поділяються на такі види:

1)   витрати на професійну правничу допомогу;

2) витрати, що виникають у результаті залучення свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів і проведення експертизи;

3) витрати, пов’язані з вчиненням процесуальних дій щодо витребування доказів, проведення огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпечення доказів;

4) витрати, що виникають у результаті вчинення інших процесуальних дій, потрібних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Витрати, пов’язані із наданням професійної правничої допомоги адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ст. 137 ЦПК України).

Розглядаючи питання щодо розподілу судових витрат, Верховний Суд роз’яснив, що відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається у такі етапи: попереднє визначення суми судових витрат; визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами; розподіл судових витрат між сторонами. Отже, витрати на професійну правничу допомогу, як і інші судові витрати, повинні розподілятися між сторонами судового провадження. З метою справедливого розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, включаючи його гонорар за здійснення представництва в суді та надання іншої правничої допомоги у справі (підготовка до її розгляду, збір доказів тощо), а також оплата послуг помічника адвоката встановлюються відповідно до умов угоди про надання правничої допомоги та на основі доказів, що підтверджують факт надання саме такого обсягу послуг, виконаних робіт та їх ціни; розмір коштів, що підлягають сплаті як компенсація фактичних витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги у даній справі, визначаються відповідно до умов договору про надання правничої допомоги на основі належних доказів, які підтверджують факт здійснення зазначених витрат.1 Така правова позиція Верховного Суду щодо детального роз’яснення та трактування змісту витрат на професійну правничу допомогу ще раз наголошує на важливості визначення обґрунтованого, розумного та співмірного розміру судових витрат.

Щоб суд зміг визначити розмір судових витрат для їх подальшого розподілу, учасник справи, який користувався професійною правничою допомогою, повинен надати детальний опис виконаних адвокатом робіт і здійснених ним витрат у зв’язку з наданням цієї допомоги. Але розмір цих витрат має бути співмірним зі складністю судової справи та здійснених адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, а також ціною цивільного позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом результатів справи на репутацію сторони або публічним інтересом до цієї справи. Про це також зазначається і в Законі України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Зокрема, передбачено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Наступним видом витрат, пов’язаних з розглядом справи, є витрати сторін та їхніх представників, пов’язані з явкою до суду. Цей вид витрат охоплює витрати, які сторони та їхні представники несуть у зв’язку з потребою переїзду до іншого населеного пункту для участі у судовому розгляді та наймання житла. З метою попередження штучного та необґрунтованого завищення вказаних витрат на законодавчому рівні встановлені граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом справ. Зокрема зазначається, що витрати у зв’язку з необхідністю переїзду до іншого населеного пункту та за наймання житла не можуть бути вищі, ніж передбачені законом норми відшкодування витрат на відрядження.

До витрат, пов’язаних з явкою до суду, також відносяться компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Вони виплачуються стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Компенсація у цивільних справах за втрачений особою заробіток обчислюється погодинно пропорційно до середньої заробітної плати цієї особи. У цілому загальний розмір виплат не може перевищувати суму, яка розрахована за відповідний час, враховуючи трикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За відрив від звичайних занять граничний розмір обчислюється пропорційно до розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлено законом на 1 січня календарного року, в якому приймається процесуальне рішення або здійснюється процесуальна дія, і не може перевищувати його розміру, обчисленого за фактичну кількість годин відриву від звичайних занять особи.

Витрати, пов’язані з розглядом справи, – це і витрати, що виникають у результаті залучення або виклику свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів, проведення експертиз (ст. 139 ЦПК України). Так, свідок має право на відшкодування витрат, що пов’язані з його переїздом до населеного пункту, в якому знаходиться суд, і наймом житла та виплату компенсації за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Щодо експерта, спеціаліста чи перекладача, то вони отримують відповідну винагороду за виконану роботу, пов’язану з даною справою у тому випадку, якщо така робота не входить до їхніх службових обов’язків. Винагорода залученим судом експертам, спеціалістам, перекладачам або особам, які надали докази на вимогу суду, сплачуються особою, на яку суддя поклав такий обов’язок, або самим судом за рахунок суми тих коштів, які внесені для забезпечення судових витрат (ч. 4 ст. 139 ЦПК України).

У цивільному судочинстві виділяють також витрати, пов’язані з учиненням таких процесуальних дій, як витребування доказів, проведення огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпечення доказів і вчинення інших дій, необхідних для розгляду судової справи (ст. 140 ЦПК України). Відповідно до цього, особи, які надали докази на вимогу суду, вправі вимагати виплати грошової компенсації понесених витрат у зв’язку із наданням цих доказів. Розмір такої грошової компенсації визначає суддя, виходячи з наданих доказів, підтверджуючих понесення відповідних витрат.

Якщо за специфікою й обставинами справи необхідно провести огляд доказів за місцем їх знаходження, вжити заходів щодо забезпечення доказів або вчинити інші дії, пов’язані з розглядом справи чи підготовкою до її розгляду, то розмір таких витрат установлює суд на основі наданих договорів, рахунків та інших доказів. Кабінетом Міністрів України встановлено граничний розмір компенсації витрат, які пов’язані з проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням і вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду та вирішення справи.

У відповідній Постанові Кабінету Міністрів України1 зазначено, що такі витрати не можуть перевищувати 50 відсотків розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб за сукупність дій, необхідних для розгляду справи.

 

4. Розподіл судових витрат між сторонами

З метою ефективного захисту та відновлення порушених прав цивільне процесуальне законодавство містить інститут розподілу та відшкодування судових витрат. Розподіл судових витрат – це дії суду щодо визначення особи, яка зобов’язана відшкодувати витрати, які виникли у справі. Суд зобов’язує сторону відшкодувати іншій стороні понесені судові витрати залежно від розміру задоволених позовних вимог. Розмір цих витрат суд установлює на підставі поданих сторонами доказів.

Цивільне процесуальне законодавство визначає, що судовий збір справляється сторонами пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 141 ЦПК України). Що стосується розподілу інших судових витрат, пов’язаних з розглядом справи, то вони розподіляються так: у разі задоволення позову судом – на відповідача; у разі відмови в позові – на позивача; у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами, суд повинен урахувати багато чинників, а саме: чи пов’язані ці витрати з розглядом справи; чи витрати обґрунтовані та пропорційні до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення цієї справи для сторін, у тому числі чи впливає результат вирішення справи на репутацію сторін або чи зумовила дана справа публічний інтерес; поведінку сторони під час судового провадження, що зумовила затягування часу розгляду справи, зокрема подання такою стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, необґрунтоване твердження або заперечення стороною окремих обставин справи, невмотивоване завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони, спрямовані на досудове врегулювання спору та мирне врегулювання спору під час судового розгляду справи, стадію розгляду вказаної справи, на якій такі дії учинялися.

У цивільному судочинстві передбачена можливість компенсації судових витрат за рахунок держави. Так, у разі, якщо сторону, на користь інтересів якої ухвалено судове рішення, звільнено в силу закону від сплати судових витрат, то з другої сторони підлягають стягненню судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволених чи відхилених позовних вимог. Інша частина судових витрат компенсується за рахунок держави у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України. У випадку звільнення від оплати судових витрат обох сторін такі витрати компенсуються також державою у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Так само відшкодовуються судові витрати, понесені відповідачем у разі залишення позовних вимог без задоволення, закриття провадження у цивільній справі або залишення без розгляду позову позивача, якого звільнено від сплати судових витрат (ч. 6, 7 ст. 141 ЦПК України).

З метою попередження зловживання процесуальними правами стороною чи її представником, або у разі, якщо спір виник унаслідок неправильних дій сторони, суд може зобов’язати таку сторону відшкодувати судові витрати у справі повністю або частково, незважаючи на результати вирішення спору.

Ст. 142 ЦПК України визначає особливості розподілу судових витрат у випадку визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду. Так, у разі укладення мирової угоди, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем позивачеві з державного бюджету повертаються 50 відсотків розміру судового збору, сплаченого при поданні до суду позовної заяви (апеляційної чи касаційної скарги).

Відмова позивача від позову позбавляє його права на компенсацію понесених ним витрат. Додатково з такого позивача можуть бути стягнені витрати відповідача на підставі відповідної заяви останнього.

Процесуально-правовий статус сторони – це не тільки обов’язок по сплаті та відшкодуванню судових витрат, а і можливість їх зменшення, відстрочення, розстрочення або і звільнення взагалі від їх оплати. Такі можливості продиктовані необхідністю забезпечення доступності правосуддя, врахування економічних чинників і соціального становища особи.

Підставою для відстрочення та розстрочення судових витрат є майновий стан сторони, який повинен враховуватися судом при вирішенні питання про розподіл і відшкодування судових витрат.

Результати розгляду питання про відстрочку та розстрочку судових витрат, можливість зменшення їх розміру або звільнення особи від їх оплати вирішуються відповідною ухвалою суду.

Суд своєю ухвалою має право відстрочити або розстрочити сплату судового збору на чітко встановлений строк, однак не більше як до моменту ухвалення судового рішення у даній справі. Якщо в установлений ухвалою суду строк всі судові витрати не будуть сплачені, заява залишається без розгляду або порядок стягнення таких витрат визначається у судовому рішенні, у випадку, коли сплата судових витрат була відстрочена або розстрочена до моменту ухвалення цього рішення (ч. 2 ст. 136 ЦПК). Враховуючи майновий стан сторони, суд також має право зменшити розмір судових витрат або взагалі звільнити особу від обов’язку їх сплати.

За загальним правилом питання щодо розподілу судових витрат вирішуються судом у резолютивній частині судового рішення. Неврегулювання даного питання є підставою прийняття додаткового судового рішення.