Цивільний процес_Жила О.В._kd

ЛЕКЦІЯ 7.

ТЕМА:  Заходи процесуального примусу.

Підстави та порядок застосування заходів процесуального примусу

Мета:

1.    Навчальна: освоєння, поглиблення та розширення знань відповідно до тематики заняття та питань, що запропоновані до розгляду на семінарському занятті і рекомендованих до вивчення під час самостійної підготовки, підготовки цільових виступів та рефератів.

2.     Розвиваюча: розвивати інтелектуальні здібності, світоглядні позиції, уявлення та мислення з питань позовної роботи.

3.    Виховна: формувати основні знання з питань застосування норм, принципів цивільного процесуального права.  

Метод: лекція

Місце: навчальна аудиторія 303

Джерела і література:

1.    Цивільний процесуальний кодекс України : у редакції Закону  № 2147-7 від 3.10.2017 р. Із змінами, внесеними згідно із Законами № 2229-8 від 7.12.2017, №2234-8 від 7.12.2017, № 2268-8 від 18.01.2018 р.: (офіційний текст) К.: Правова єдність, 2018. 238 с.

2.    Цивільний процес: навч. посіб./ К.В. Гусаров, М.В. Жушман, С.О. Кравцов та ін. Харків: Право, 2018. 362 с.

3.    Цивільне процесуальне право України: підручник / В. М. Коссак, Р. Я. Лемик, Ю. В. Навроцька, С. В. Сеник; за заг. ред. В. М. Коссака. Харків: Право, 2020. 752 с.

4. Цивільне процесуальне право України (Загальна частина): підруч. / О. В. Гетманцев,  Л. А. Кондрат'єва, Л. А. Остафійчук, А. Л. Паскар, І. Ю. Татулич; за ред. О. В. Гетманцева. Чернівці: Чернівец. нац. ун-т ім. Ю. Федьковича, 2022, 412 с.

 

ПЛАН

Питання теми:

1.      Заходи процесуального примусу (санкції).

2.      Поняття заходів процесуального примусу, підстави їх застосування та види.

3.      Порядок застосування окремих заходів процесуального примусу.

Доповідь: Проблеми застосування заходів процесуального примусу

1. Заходи процесуального примусу (санкції)

Санкції – це встановлені нормами цивільного процесуального права дії, що застосовуються судом до осіб, які перешкоджають здійсненню цивільного судочинства, та наслідки, які настають за їх недодержання і порушення. Ними є заходи захисту і заходи відповідальності.

Заходи захисту спрямовані на припинення правопорушення, поновлення порушеного права і забезпечення виконання обов'язку. Нових (додаткових) обов'язків на суб'єктів цивільних процесуальних правопорушень вони не покладають. До заходів захисту відносяться санкції, що припиняють правопорушення (припиняючі) і які поновляють права (правопоновлюючі).

Припиняючі санкції спрямовані на припинення неправомірних процесуальних дій, а, отже, спрямовані проти настання правових наслідків, на досягнення яких спрямовані такі дії, зокрема: відмова у відкритті провадження у справі, залишення апеляційної скарги касаційної скарги без руху, попередження та видалення із залу судового засідання , закриття провадження у справі і залишення заяви без розгляду та ін.

Правопоновлюючі санкції спрямовуються на поновлення порушених цивільних процесуальних прав і забезпечення виконання обов'язків шляхом скасування (повного або часткового) незаконних рішень, ухвал суду; застосування заходів примусового виконання; скасування незаконних процесуальних дій судового виконавця по виконанню рішення або про відмову від виконання; виключення майна з опису, поворот та ін.

Вихідною основою для правильного розуміння цивільної процесуальної відповідальності є норми цивільного процесуального права, що передбачають відповідальність за окремі види цивільних процесуальних правопорушень. В них відсутнє саме поняття відповідальності, але визначені заходи відповідальності та підстави їх застосування за конкретні правопорушення.

Отже, встановлені нормами цивільного процесуального права і забезпечені державним примусом заходи, що покладаються на учасників процесу у вигляді обтяжливого, нееквівалентного (додаткового) обов'язку або некомпенсованого позбавлення прав за протиправні цивільні процесуальні дії або за бездіяльність називаються цивільною процесуальною відповідальністю.

Заходи відповідальності спрямовуються на майно і особу правопорушника, заходи захисту - на саме правопорушення, на дії (бездіяльність) правопорушника і його наслідки. Для застосування заходів процесуальної відповідальності необхідна, як правило, вина правопорушника і тільки як виняток- настає безвинна відповідальність. Для застосування заходів захисту вина правопорушника не потрібна.

Заходи цивільної процесуальної відповідальності мають майновий або особистий немайновий характер.

Майновий характер мають стягнення завданих збитків (в тому числі відшкодування витрат, пов'язаних з приводом свідка до суду). Немайновий - видалення з залу судового засідання.

Режим законності в цивільному судочинстві забезпечується також застосуванням до суб'єктів цивільних процесуальних правопорушень заходів кримінальної та адміністративної відповідальності.

Застосуванням санкцій захисту і відповідальності забезпечується реалізація їх функцій: поновлення порушеного цивільного процесуального правопорядку шляхом припинення неправомірних дій (бездіяльності) суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин і спонукання їх до виконання своїх обов'язків, а також забезпечення реалізації кореспондуючих їм прав суду або органу судового виконання; захист прав громадян і організацій як конкретних суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин, порушених неправомірними діями; зміцнення законності в цивільному судочинстві і запобігання цивільним процесуальним правопорушенням; виховання суб'єктів правовідносин, інших громадян в дусі неухильного виконання норм цивільного процесуального права.

Цивільну процесуальну відповідальність у вигляді відшкодування майнових збитків несуть особи, які порушили вжиті судом заходи по забезпеченню позову, а перед відповідачем - позивач за збитки, завдані йому забезпеченням позову. Заявник зобов'язаний відшкодувати держателю цінного паперу збитки, заподіяні йому забороною видачі вкладів або облігацій державних позик та інших цінних паперів на пред'явника. Застосовуються аналогічні санкції до осіб, в яких знаходиться майно боржника, - за ухилення від виконання розпоряджень судового виконавця, пов'язаних із зверненням стягнення на це майно, якщо внаслідок цього були завдані збитки стягувачу. Шкода, заподіяна виплатою працівникові грошових сум внаслідок невиконання рішення суду, може бути стягнена з посадової особи, винної в невиконанні рішення про поновлення на роботі.

Понесені стороною витрати у справі  і неодержана винагорода за фактичну втрату робочого часу відповідно до середнього заробітку мають розглядатися як збитки, а обов'язок по їх відшкодуванню - як майнова цивільна процесуальна відповідальність.

Відповідач повинен нести судові витрати тому, що він не виконав цивільний обов'язок, порушив суб'єктивне матеріальне право позивача, який змушений був звернутися в суд за захистом і поніс певні витрати, пов'язані з розглядом справи.

Позивач несе відповідальність по відшкодуванню відповідачу понесених останнім судових витрат у випадку відмови суду в задоволенні позову, тобто у зв'язку з тим, що ним був пред'явлений безпідставний позов.

 

2. Поняття заходів процесуального примусу, підстави їх застосування та види.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд та вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч.1,2 ст.2 ЦПК).

Цивільний процесуальний примус - це сукупність передбачених ЦПК України заходів примусового впливу, які покликані забезпечити виконання обов'язків учасниками процесу та належне виконання за­вдань цивільного судочинства. Процесуальний примус є широким поняття, яке включає різні за ступеню правові обмеження. Крім того, він повинен, по-перше, мати певні межі ефективності в механізмі правового регулювання цивільних процесуальних правовідносин, тобто бути оптимальним за результатами свого правового впливу По-друге, загальна направленість примусу повинна визначатися за­вданнями, які стоять перед судочинством (ст.2 ЦПК України).

Під час розгляду та вирішення цивільних справ можуть виникати ситуації, коли учасники справи своїми діями перешкоджають процесу здійснення правосуддя. Механізм протидії вказаним порушенням передбачає можливість і повноваження суду застосовувати заходи процесуального примусу. Вони водночас є гарантією належного здійснення учасниками справи процесуальної діяльності. Ці заходи застосовуються у випадках зловживання наданими процесуальними правами або навмисного невиконання процесуальних обов’язків учасниками цивільного судочинства.

«Концепція вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів» у п. 6 розділу ІV наголошує на тому, що відповідальність учасників процесу за недобросовісне користування процесуальними правами та за невиконання процесуальних обов’язків необхідно посилити. Формами відповідальності можуть бути не лише існуючі заходи процесуального примусу, а й застосування судом стягнень за невиконання вимог суду, покладення на учасників процесу відшкодування судових витрат у підвищеному розмірі.

Призначенням заходів процесуального примусу є те, що вони сприяють припиненню неправомірної поведінки особи та спрямовані на відновлення порушеного правопорядку та створення належних умов для відправлення правосуддя. Законодавче закріплення та застосування цих заходів має на меті запобігання порушень норм цивільного процесуального права.

У теорії цивільного процесуального права виділяють такі ознаки заходів процесуального примусу:

1) це різновид правового примусу;

2) їх застосування можливе тільки в рамках цивільного процесу;

3) суб’єктом застосування заходів процесуального примусу виступає суд;

4) види примусових процесуальних заходів визначені законом;

5) застосування заходів примусу допускається тільки до суб’єктів, указаних у законі;

6) застосування заходів примусу здійснюється на підставі та в порядку, вказаному законом;

7) державно-владний характер відносин;

8) процесуальний примус може виявлятися у фізичному або психологічному впливі на певного учасника судочинства;

9) примус застосовується на підставі процесуального акта - ухвали;

10) сфера застосування процесуального примусу має обмежений характер і в цілому не характеризує специфіку правового регулювання у сфері цивільного судочинства.

З огляду на наведені ознаки, заходи процесуального примусу можна визначити як сукупність передбачених нормами процесуального законодавства заходів примусового впливу, які застосовуються судом до порушників процесуальної дисципліни та спрямовані на створення належних умов для ефективного виконання завдань цивільного судочинства.

Норми цивільного процесуального законодавства, які присвячені правовому регулюванню інституту заходів процесуального примусу містяться в окремій 9-й главі ЦПК України.

З огляду на наведені ознаки, заходи процесуального примусу можна визначити як сукупність передбачених нормами процесуального законодавства заходів примусового впливу, які застосовуються судом до порушників процесуальної дисципліни та спрямовані на створення належних умов для ефективного виконання завдань цивільного судочинства.

Норми цивільного процесуального законодавства, які присвячені правовому регулюванню інституту заходів процесуального примусу містяться в окремій 9-й главі ЦПК України.

Згідно з положенням ч. 1 ст. 143 ЦПК України, «заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов’язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства».

Залежно від характеру поведінки особи та ступеня перешкоджання правосуддю законодавець передбачає різні види заходів процесуального примусу. До них належать: попередження; видалення із залу судового засідання; тимчасове вилучення доказів для дослідження судом; привід; штраф (ч. 1 ст. 144 ЦПК України).

Отже, заходи процесуального примусу, передбачені цивільним процесуальним законодавством, спрямовані на забезпечення виконання правил цивільного судочинства, дотримання цивільної процесуальної форми та є правовим інструментом впливу на осіб, які порушують установлені в суді правила.

Заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиня­ються судом у визначених ЦПК випадках з метою спонукання відпо­відних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісно­го виконання процесуальних обов'язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здій­сненні судочинства.

Особливістю заходів процесуального примусу полягає в тому, що обмеження, які ними передбачені, не мають ознак відповідальності, їх призначення полягає у спонуканні відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов'язків, припинення зловживання правами та запобігання ство­ренню протиправних перешкод у здійсненні судочинства.

Застосування заходів цивільного процесуального примусу перед­бачає втручання перш за все у сферу процесуальних прав учасників процесу, а також у певну сферу особистих прав громадян. Тому за­стосування заходів примусу можливе лише за наявності достатніх, передбачених законом обставин.

Під підставами застосування заходів цивільного процесуального примусу слід розуміти сукупність передбачених ЦПК України об­ставин, необхідних і достатніх для того, щоб їх застосування було визнане законним. Підстави застосування заходів цивільного про­цесуального примусу слід розглядати в двох аспектах, по-перше, в загальному юридичному плані, як сукупність правових норм, у від­повідності до яких вони встановлюються і застосовуються. По-друге, - в кожному конкретному випадку їх застосування, коли їх підставу становлять ті чи інші обставини, передбачені законом

Заходи процесуального примусу застосовуються судом шляхом постановления ухвали. Застосування до особи заходів процесуально­го примусу не звільняє її від виконання обов'язків, встановлених ЦПК.

Відповідно до ст. 144 ЦПК заходами процесуального примусу є:

1)    попередження;

2)    видалення із залу судового засідання;

3)    тимчасове вилучення доказів для дослідження судом;

4)    привід;

5)    штраф.

 

3. Порядок застосування окремих заходів процесуального примусу.

Попередження і видалення із залу судового засідання. Процесуальний порядок застосування попередження і виділення із залу судового засідання врегульовано ст. 145 ЦПК України. Відповідно до змісту цієї норми, до учасників судового провадження та інших осіб, присутніх у залі судового засідання, за порушення порядку під час судового засідання або невиконання цими особами розпоряджень головуючого у справі застосовується попередження, а у випадку повторного вчинення зазначених дій – така особа видаляється із зали судового засідання.

Дотримання всіма присутніми порядку в судовому засіданні є важливою та необхідною умовою належного здійснення правосуддя. Застосовуючи такий захід процесуального примусу як попередження, суд звертає увагу порушника на те, що його поведінка суперечить установленим у суді правилам. Суд роз’яснює необхідність припинення таких дій та попереджає про можливість застосування більш суворого примусового заходу. Змістом попередження є інформування особи про здійснення нею протиправної поведінки, вказівка на конкретні дії, від яких вона повинна утриматись або повинна вчинити для припинення порушення.

Про застосування попередження суд постановляє ухвалу, яка може бути і в усній формі. Суддя (головуючий) звертає увагу порушника на протиправні дії, що стали підставою для попередження, і оголошує про те, що у разі повторного вчинення такого порушення або його продовження дану особу буде видалено із залу судового засідання. Попередження може бути застосоване до широкого кола осіб: як до учасників судового процесу, так і до всіх інших осіб, присутніх у судовому засіданні.

У разі повторного порушення порядку тією ж самою особою до неї застосовується більш суворий захід процесуального примусу - видалення із залу судового засідання. Застосування видалення особи із залу судового засідання оформляється ухвалою суду. Особа, до якої застосоване видалення із залу судового засідання, не може оскаржити таку ухвалу окремо. Наявні заперечення проти такої ухвали суду можуть бути віднесені до складу апеляційної скарги на судове рішення, ухвалене за результатами розгляду справи без участі такої особи. Після оголошення ухвали суду про видалення із залу судового засідання особа, якій вона адресована, зобов’язана негайно залишити зал судового засідання. Якщо порушник відмовляється добровільно виконати ухвалу, судовий розпорядник примусово виводить дану особу із залу судового засідання.

Видалення із залу судового засідання, як і попередження, застосовується до осіб, які беруть участь у справі, інших учасників цивільного процесу, а також осіб, які не є учасниками цивільного процесу, але присутні в судовому засіданні, у разі повторного невиконання розпоряджень головуючого у справі чи повторного порушення порядку під час даного судового засідання. При цьому повторність має місце тільки в тому випадку, коли особа, до якої вже застосовувалося попередження за порушення порядку під час судового засідання або невиконання розпоряджень головуючого, вчиняє аналогічне порушення вдруге в межах одного судового засідання.1

Враховуючи функціональне призначення та роль перекладача у процесі, цивільне процесуальне законодавство встановлює специфічні особливості застосування до нього видалення із залу судового засідання. У разі виникнення питання про видалення із залу суду перекладача, треба врахувати, що особа, яка користувалася його допомогою і не володіє мовою судочинства, не зможе доводити надалі суду свою позицію. Для уникнення цієї ситуації суд у разі повторного порушення порядку перекладачем оголошує перерву в судовому засіданні і надає час для його заміни (ч. 2 ст. 145 ЦПК України).

Тимчасове вилучення доказів для дослідження судом застосову­ється у разі неподання письмових, речових чи електронних доказів, що витребувані судом, без поважних причин або без повідомлення причин їх неподання. Суд може постановити ухвалу про тимчасове вилучення цих доказів державним виконавцем для дослідження судом. В ухвалі про тимчасове вилучення доказів для дослідження судом зазначаються:

1) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) особи, в якої зна­ходиться доказ, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштові ін­декси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державно­му реєстрі підприємств і організацій України, номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти, за наявності;

2) назва або опис пись­мового, речового чи електронного доказу;

3) підстави проведення його тимчасового вилучення;

4) кому доручається вилучення. Ухвала про тимчасове вилучення доказів для дослідження судом є виконавчим документом, підлягає негайному виконанню та має відповідати ви­могам до виконавчого документа, встановленим законом (ст. 146 ЦПК).

Ухвала про тимчасове вилучення доказів для дослідження судом є виконавчим документом, підлягає негайному виконанню та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.

Тимчасове вилучення доказів для дослідження судом полягає у припиненні володіння і, як наслідок, — користування й розпорядження особою, яка вчинила правопорушення, певною річчю або документом.

На відміну від тимчасового вилучення доказів для дослідження судом, витребування доказів судом є способом забезпечення доказів. Згідно ст.84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Забезпечення доказів відрізняється від  витребування доказів своєю метою та оплачується судовим збором. Різними є і вимоги до оформлення даних процесуальних документів, і підстави. Якщо учасник справи з певних причин не може отримати необхідний доказ для подання його до суду, то він подає клопотання про витребування доказу. Якщо ж учасник справи або особа, яка може набути статусу позивача, припускає, що засіб доказування може бути втрачений або збирання і подання доказів згодом стане не можливим чи утрудненим, то подається заява про забезпечення доказів. За подання заяви про витребування доказів сплачується судовий збір.

Гарантією того, що ухвала про тимчасове вилучення доказів буде виконуватися, є те, що вона законодавцем визнається як виконавчий документ, який підлягає негайному виконанню державним виконавцем. З огляду на це така ухвала повинна відповідати і вимогам до виконавчого документа, які передбачені у ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження». Особа, яка подає клопотання про тимчасове вилучення доказів, повинна це врахувати і вказати всю необхідну інформацію. У протилежному випадку суд відмовляє у задоволенні таких клопотань. Так, судом було відмовлено у задоволені клопотання представника позивача про тимчасове вилучення доказів на підставі того, що у ньому не вказано ідентифікаційний код юридичної особи, що міститься в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, та не зазначено кому доручається вилучення цих документів.

Привід свідка застосовується до належно викликаного свідка який без поважних причин не з'явився на судове засідання або не повідо­мив про причини неявки. Такий свідок може бути підданий приводу через відповідні органи Національної поліції України з відшкодуван­ням у дохід держави витрат на його здійснення.

Привід свідка оформляється ухвалою суду, яка повинна містити: 1) ім’я фізичної особи, яка підлягає приводу; 2) місце проживання, роботи чи навчання; 3) підстави застосування приводу; 4) коли і куди ця особа повинна бути доставлена; 5) кому доручається здійснення приводу.

Умовою постановлення ухвали суду про привід свідка є наявність таких підстав: 1) особа має статус свідка у процесі; 2) свідок викликаний належним чином; 3) свідок не з’явився на судове засідання; 4) свідок не повідомив про причини неявки або причини неявки не є поважними. Указані умови суд застосовує кумулятивно, тобто повинні бути в наявності всі умови для того, щоб свідок був приведений на судове засідання у примусовому порядку. Наприклад, суд відмовив у задоволенні клопотання представника заявника про привід у судове засідання ОСОБА_4 в якості свідка. Свою позицію він обґрунтував тим, що така ухвала постановляється у разі, якщо вказана особа викликалась до суду в якості свідка належним чином, але не з’явилась до суду без поважних причин. Вивчивши матеріали даної справи, судом було з’ясовано, що ОСОБА_4 не викликалась у судове засідання в якості свідка, оскільки вона не мала статусу свідка, а статус заінтересованої особи. З огляду на це відсутні підстави для приводу у судове засідання ОСОБА_4 в якості свідка.

Законодавець передбачає вичерпний перелік осіб, до яких не може бути застосовано привід. Так, у цивільному судочинстві не підлягають приводу в суд особи, які за законом не можуть бути допитані як свідки (ст. 70 ЦПК), малолітні та неповнолітні особи, вагітні жінки, особи з інвалідністю I і II груп, особи, які доглядають дітей віком до шести років або дітей з інвалідністю (ч. 4 ст. 147 ЦПК).

Ухвала про привід оголошується свідку особою, яка її вико­нує. У разі неможливості приводу особа, яка виконує ухвалу через начальника органу Національної поліції України негайно повертає її і суду з письмовим поясненням причин невиконання (ст. 147 ЦПК).

Штраф - це стягнення в дохід державного бюджету з учасника судового процесу.

Суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі до від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках (ст.148 ЦПК України):

1) невиконання процесуальних обов’язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу;

2) зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству;

3) неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин;

4) невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів, ненадання копії відзиву на позов, апеляційну чи касаційну скаргу, відповіді на відзив, заперечення іншому учаснику справи у встановлений судом строк;

5) порушення заборони використовувати аудіо-, відеотехніку тощо під час врегулювання спору за участю судді, встановлених частиною дев’ятою статті 203 ЦПК України.

У випадку повторного чи систематичного невиконання процесуальних обов’язків, повторного чи неодноразового зловживання процесуальними правами, повторного чи систематичного неподання витребуваних судом доказів без поважних причин або без їх повідомлення, триваючого невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів суд з урахуванням конкретних обставин стягує у дохід державного бюджету з відповідного учасника судового процесу або відповідної іншої особи штраф у сумі від 1 до 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У випадку невиконання процесуальних обов’язків, зловживання процесуальними правами представником учасника справи суд з урахуванням конкретних обставин справи може стягнути штраф як з учасника справи, так і з його представника.

Ухвалу про стягнення штрафу може бути оскаржено в апеляційному порядку до суду вищої інстанції. Оскарження такої ухвали не перешкоджає розгляду справи. Постанова суду апеляційної інстанції за результатами перегляду ухвали про накладення штрафу є остаточною і оскарженню не підлягає.

Ухвала Верховного Суду про стягнення штрафу оскарженню не підлягає.

Оскільки ухвала суду про стягнення штрафу є виконавчим документом, то вона також повинна відповідати вимогам, які висуваються законодавцем до виконавчого документа. За такими ухвалами стягувачем є Державна судова адміністрація України. На відміну від ухвал про застосування інших заходів процесуального примусу, ухвала про стягнення штрафу може бути оскаржена в апеляційному порядку. Постанова апеляційного суду прийнята за результатами перегляду ухвали про накладення штрафу є остаточною і оскарженню не підлягає. Так само не підлягає оскарженню ухвала Верховного Суду про стягнення штрафу (ч. 4 ст. 148 ЦПК України).