Лекція 11. ТЕМА: Розгляд справи в суді першої інстанції 13.03.2024
ТЕМА: Розгляд справи в суді першої інстанції
Навчальна мета: визначити основні етапи розгляду судової справи
Метод: лекція
Місце: навчальна аудиторія 303
Джерела і література:
1. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. (зі змінами)
2. Курс цивільного процесу: підручник / В.В. Комаров, В.А. Бігун, В.В. Баранков та ін.; за ред. В.В. Комарова. Х.: Право, 2011 р. 1352 с.
3. Практикум з цивільного процесуального права України: Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / за заг. ред. І.С. Ярошенко. К. : ВД Дакор, 2016. 348 с.
4. Цивільний процес України : Підручник / За ред Є.О. Харитонова, О.І. Харитонової, Н.Ю. Голубєвої. К.: Істина, 2012. 536 с.
5. Цивільний процес України: Підручник; [за загальною ред. д.ю.н., доцента М. М. Ясинка]. К.: Алерта, 2014. 744 с.
6. Цивільне процесуальне право: підручник/ І.С. Ярошенко, І.О.Ізарова, О.М. Єфімов та ін.; за заг. ред. І.С. Ярошенко. К.: КНЕУ, 2014. 519 с.
7. Цивільне процесуальне право України: Навчальний посібник/ за заг. ред. С.С. Бичкової. К. : Атіка, 2006. 384 с.
8. Цивільний процес: Навч. посіб. /А. В. Андрушко, Ю. В. Білоусов, Р. О. Стефанчук, О. І. Угриновська та ін. За ред. Ю. В. Білоусова. К: Прецедент, 2005. 293 с. (є в бібліотеці)
9. Цивільний процес: навч. посіб./ К.В. Гусаров, М.В. Жушман, С.О. Кравцов та ін. Харків: Право, 2018. 362 с.
10. Чорнооченко С.І. Цивільний процес України: Навчальний посібник. — Київ: Центр навчальної літератури, 2004. 308 с. (є в бібліотеці)
ПЛАН
Питання теми:
1. Підготовче провадження. Порядок проведення підготовчого засідання.
2. Розгляд справи по суті як стадія цивільного процесу.
3. Судові рішення. Поняття та види.
4. Підстави і наслідки зупинення провадження в справі.
5. Закриття провадження в справі та залишення заяви без розгляду.
6. Фіксування судового процесу.
Доповіді: Заочний розгляд справи. Перегляд і оскарження заочного рішення.
Участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції
Розгляд цивільних справ у порядку спрощеного провадження
1. ПІДГОТОВЧЕ ПРОВАДЖЕННЯ. ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ ПІДГОТОВЧОГО ЗАСІДАННЯ
Підготовче провадження є самостійною обов'язковою стадією цивільного процесу для справ, які розглядаються за правилами загального позовного провадження. Під ним слід розуміти сукупність процесуальних дій, що здійснюється судом, учасниками справи і в деяких випадках іншими учасниками судового процесу для забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи. Підготовче провадження включає вчинення дій щодо повідомлення учасників справи про відкриття провадження у справі та подання заяв по суті справи, проведення підготовчого засідання і вчинення інших дій по підготовці справи до розгляду, проведення врегулювання спору за участі судді й виклику учасників процесу в судове засідання.
Як і будь-яка стадія цивільного судочинства підготовче провадження характеризується: специфічною процесуальною метою; колом суб'єктів; строком, протягом якого триває ця стадія; змістом, тобто сукупність процесуальних прав та обов'язків, що мають суб'єкти, та процесуальними діями, які вони можуть вчинювати; процесуальним оформленням, тобто судовими рішеннями, з яких ця стадія починається та якими закінчується.
Метою підготовчого провадження є забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті. Вона конкретизується в завданнях, якими є остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з'ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.
Виходячи зі змісту ст.ст. 190-200 ЦПК суб'єктами даної стадії є суд (суддя), сторони, інші учасники справи (треті особи, органи та особи, яким за законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб), представники сторін, третіх осіб, органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, помічник судді, секретар судового засідання, судовий розпорядник. ІЗ окремих випадках у підготовчому провадженні беруть участь й інші учасники судового процесу. Так, у разі подання заяви про забезпечення доказів відповідно до ст. 116 ЦПК, в якій заявник в якості способу забезпечення визначає допит свідка, під час підготовчого провадження може відбуватися допит свідка, тобто, як виняток з загального правила, на даній стадії може з'явитися свідок. Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 197 ЦПК у підготовчому засіданні суд може вирішувати питання про призначення експертизи, відповідно, експерт, якому доручено її проведення, стає учасником судового процесу.
Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання. Воно має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовчих справи для розгляду цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або за ініціативою суду.
Всі дії, що відбуваються під час підготовчого провадження, можна поділити на чотири групи:
- початкову, яка охоплює повідомлення учасників справи про відкрите провадження, а також обмін окремими заявами по суті справи (ст. 178-181, 190-195 ЦПК);
- основну, яка передбачає проведення підготовчого засідання, а також у разі потреби вчинення інших дій по підготовці справи до розгляду (ст. 196-199 ЦПК);
- факультативну, тобто врегулюванням спору за участі судді (ст. 201-205 ЦПК);
- заключну, в якій відбувається закінчення підготовчого провадження та, у разі потреби, повідомлення учасників про час та місце проведення судового засідання (ст. 128-132, 200 ЦПК).
Після постановлення ухвали про відкриття провадження у справі остання надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази. Одночасно з копією ухвали про відкриття провадження у справі учасникам справи надсилається копія позовної заяви з копіями доданих до неї документів.
У строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати: суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; позивачу, іншим відповідачам, а також третім особам - копію відзиву та доданих до нього документів. У разі ненадання відповідачем відзиву без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Замість відзиву у цей самий строк відповідач має право пред'явити зустрічний позов.
Відповідно до ст. 196 ЦПК підготовче засідання проводиться в кожній справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, для виконання завдань підготовчого провадження. Дата і час підготовчого засідання призначаються суддею з урахуванням обставин справи і необхідності вчинення відповідних процесуальних дій і вказуються в ухвалі про відкриття провадження у справі. Воно має бути розпочате не пізніше ніж через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Підготовче засідання проводиться суддею одноособово з повідомленням учасників справи за правилами, встановленими для проведення судового засідання з урахуванням особливостей, встановлених в ЦПК. Воно не пов'язане з розглядом і вирішенням справи по суті, тобто на ньому не повинні досліджуватися докази, встановлюватися факти матеріально-правового значення, які належать до предмету доказування, хоча це не виключає встановлення фактів процесуального характеру
Частина 2 ст. 197 ЦПК містить перелік процесуальних дій, які вчиняються у підготовчому засіданні. їх перелік не є вичерпним і залежить від особливостей справи. Так, у підготовчому засіданні суд:
1) оголошує склад суду, а також прізвища, імена та по батькові секретаря судового засідання, перекладача, спеціаліста, з'ясовує наявність підстав для відводів;
2) з'ясовує, чи бажають сторони укласти мирову угоду, передати справу на розгляд третейського суду або звернутися для проведення врегулювання спору за участю судді;
3) у разі необхідності заслуховує уточнення позовних вимог та заперечень проти них та розглядає відповідні заяви;
вирішує питання про вступ у справу інших осіб, заміну неналежного відповідача, залучення співвідповідача, об'єднання справ і роз'єднання позовних вимог, прийняття зустрічного позову, якщо ці питання не були вирішені раніше;
4) може роз'яснювати учасникам справи, які обставини входять до предмета доказування, які докази мають бути подані тим чи іншим учасником справи;
5) з'ясовує, чи повідомили сторони про всі обставини справи, які їм відомі;
6) з'ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом і причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше;
7) вирішує питання про призначення експертизи, виклик у судове засідання експертів, свідків, залучення перекладача, спеціаліста;
8) за клопотанням учасників справи вирішує питання про забезпечення позову, зустрічне забезпечення;
9) вирішує заяви і клопотання учасників справи;
10) направляє судові доручення;
11) встановлює строки для подання відповіді на відзив та заперечення;
12) встановлює строки для подання пояснень третіми особами та відповіді учасників справи на такі пояснення;
13) встановлює строки та порядок врегулювання спору за участі судді за наявності згоди сторін на його проведення;
14) призначає справу до розгляду по суті, визначає часі і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті;
15) встановлює порядок з'ясуванні обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються під час розгляду справи по суті, про що зазначається в протоколі судового засідання;
16) з'ясовує розмір заявлених сторонами судових витрат;
17) вирішує питання про колегіальний розгляд справи;
18) здійснює інші дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті. ЦПК допускає можливість виникнення ускладнень у проведенні підготовчого засідання, що мають наслідком його або відкладення, або оголошення перерви, тобто перенесення проведення його на інший заздалегідь визначений день і час. При цьому, при відкладенні розгляд може бути розпочато спочатку, крім випадку ухвалення рішення про колегіальний розгляд справи, коли підготовче засідання проводиться спочатку лише у разі, якщо суд дійшов висновку про необхідність його проведення, або продовжено.
Відповідно до ч. 2 ст. 198 ЦПК суд відкладає підготовче засідання в межах визначеного ЦПК строку підготовчого провадження у випадках:
1) визначених ч. 2 ст. 223 ЦПК, тобто наявності підстав для відкладення судового засідання: неявки в підготовче засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; першої неявки в підготовче засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив причини неявки, які судом визнано поважними; виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у підготовчому засіданні в режимі відео конференції, крім випадків, коли відповідно до ЦПК підготовче засідання може відбутися без участі такої особи; необхідності витребування нових доказів; якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, давала особисті пояснення.
2) залучення до участі або вступу у справу третьої особи, заміни неналежного відповідача, залучення співвідповідачів, якщо такі особи подали клопотання про розгляд справи з початку не пізніше двох днів з дня вручення їм відповідної ухвали;
3) в інших випадках, коли питання, що мають бути вирішені під час підготовчого засідання, не можуть бути розглянуті у даному підготовчому засідання.
При оголошенні перерви підготовче засідання продовжується з того моменту, на якому остання була оголошена. Підставами для оголошення перерви можуть бути:
1) заміна відведеного експерта, перекладача, спеціаліста;
2) невиконання учасником справи вимог ухвали про відкриття провадження у справі у встановлений судом строк, якщо таке невиконання перешкоджає завершенню підготовчого провадження;
3) неподання витребуваних доказів особою, яка не є учасником судового процесу;
4) витребування нових (додаткових) доказів.
Підготовче провадження розпочинається з постановлення ухвали про відкриття провадження у справі. У подальшому всі процесуальні дії, що вчинюються, оформлюються ухвалами (ч. 1 ст. 200 ЦПК): ухвала про забезпечення доказів, ухвала про забезпечення позову, ухвала про передачу справи на врегулювання судді та зупинення провадження у справі, ухвала про відкладення підготовчого засідання, ухвала про оголошення перерви у підготовчому засіданні тощо. Воно може закінчитися постановленням наступних судових рішень (ч. 2-4 ст. 200 ЦПК):
- ухвали про залишення позовної заяви без розгляду (ст. 257 ЦПК);
- ухвали про закриття провадження у справі (ст.ст. 206, 207, 255 ЦПК);
- рішення про задоволення позову (ч. З ст. 200, ст. 206 ЦПК);
- ухвали про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті (п. З ч. 2 ст. 200 ЦПК).
2. РОЗГЛЯД СПРАВИ ПО СУТІ ЯК СТАДІЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУ
Розгляд справи по суті є основною, центральною стадією цивільного процесу. На цій стадії розвитку цивільно-процесуальної діяльності суд виконує завдання цивільного судочинства, що були поставлені перед ним і полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді і вирішенні цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 2 ЦПК).
Згідно із ст. 211 ЦПК розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи. Вони мають право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Судове засідання проводиться у спеціально обладнаному приміщенні - залі судових засідань. Окремі процесуальні дії в разі необхідності можуть вчинятися за межами приміщення суду
При одноособовому розгляді справи суддя, який розглядає справу, є головуючим у судовому засіданні. При колегіальному розгляді справи головуючим у судовому засіданні є суддя-доповідач, визначений Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою під
час розподілу справи.
Головуючий відповідно до завдання цивільного судочинства керує ходом судового засідання, забезпечує додержання послідовності і порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками судового процесу їх процесуальних прав і виконання ними обов'язків, спрямовує судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи, усуваючи із судового розгляду все, що не має істотного значення для вирішення справи.
У разі виникнення заперечень у будь-кого з учасників справи, а також свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів щодо дій головуючого ці заперечення заносяться до протоколу судового засідання і про їх прийняття чи відхилення суд постановляє ухвалу.
Головуючий вживає необхідних заходів для забезпечення в судовому засіданні належного порядку.
Головуючий розглядає скарги на дії чи бездіяльність судового розпорядника стосовно виконання покладених на нього обов'язків, про що постановляє ухвалу.
Розгляд справи по суті відбувається у формі судового засідання, яке складається з чотирьох частин:
- відкриття судового засідання;
- з'ясування обставин справи та дослідження доказів;
- судові дебати
- ухвалення та проголошення рішення.
Відкриття розгляду справи по суті. У призначений для розгляду справи час головуючий відкриває судове засідання та оголошує, яка справа розглядатиметься.
Секретар судового засідання доповідає суду хто з учасників судового процесу з'явився в судове засідання, хто з учасників судового процесу бере участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, чи повідомлено тих учасників судового процесу, хто не з'явився, про дату, час і місце судового засідання у порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством.
З оголошенням головуючим судового засідання відкритим розпочинається розгляд справи по суті.
Головуючий встановлює особи тих, хто бере участь у судовому засіданні, а також перевіряє повноваження представників. Ним роз'яснюється перекладачу його права та обов'язки, встановлені цим ЦПК, і попереджається перекладача під розписку про кримінальну відповідальність за завідомо неправильний переклад і за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків. Перекладач приводиться головуючим до присяги наступного змісту: і «Я, (прізвище, ім'я, по батькові), присягаю сумлінно виконувати обов'язки перекладача, використовуючи всі свої професійні можливості». Текст присяги підписується перекладачем. Підписаний перекладачем текст присяги та розписка приєднуються до справи.
Свідки видаляються із зали судового засідання у відведені для цього приміщення без можливості ознайомлення з ходом судового засідання.
Судовий розпорядник вживає заходів щодо того, щоб свідки, які допитані судом, не спілкувалися з тими, яких суд ще не допитав.
Головуючий оголошує склад суду, а також прізвища експерта, перекладача, спеціаліста, секретаря судового засідання і роз'яснює учасникам справи право заявляти відводи.
Головуючий з'ясовує обізнаність учасників справи з їхніми правами та обов'язками та роз'яснює їх у разі необхідності, крім випадків, коли учасника справи представляє адвокат.
Головуючий з'ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов'язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин у підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи.
Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
З'ясування обставин справи та дослідження доказів
Суд заслуховує вступне слово позивача та третьої особи, яка бере участь на його стороні, відповідача та третьої особи, яка бере участь на його стороні, а також інших учасників справи.
У вступному слові учасники справи в усній формі стисло викладають зміст та підстави своїх вимог і заперечень щодо предмета позову, надають необхідні пояснення щодо них.
Якщо разом зі стороною, третьою особою у справі беруть участь їх представники, суд після сторони, третьої особи заслуховує їх представників. За клопотанням сторони, третьої особи виступати зі вступним словом може тільки представник.
Якщо в справі заявлено кілька вимог, суд може зобов'язати сторони та інших учасників справи дати окремо пояснення щодо кожної з них.
Учасники справи з дозволу головуючого можуть ставити питання один одному. Питання ставляться у такій черговості:
- позивачу та (або) особі, яка звернулася до суду в інтересах іншої особи - відповідач, третя особа, яка бере участь на стороні відповідача, інші учасники справи;
- відповідачу - позивач та (або) особа, яка звернулася до суду в інтересах іншої особи, третя особа, яка бере участь у справі на стороні позивача, інші учасники справи;
- іншим учасникам справи - позивач та (або) особа, яка звернулася до суду в інтересах іншої особи, третя особа, яка бере участь на стороні позивача, відповідач, третя особа, яка бере участь на стороні відповідача, інші учасники справи.
Головуючий з власної ініціативи або за усним клопотанням учасника справи може зняти питання, що не стосуються предмета спору, поставити питання учаснику судового процесу.
Якщо учасники судового процесу висловлюються нечітко або і з їхніх слів не можна дійти висновку про те, визнають вони обставини чи заперечують проти них, суд може зажадати від цих осіб конкретної відповіді - «так» чи «ні».
Суд, заслухавши вступне слово учасників справи, з'ясовує обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та досліджує в порядку, визначеному в підготовчому засіданні у справі, докази, якими вони обґрунтовуються.
З урахуванням змісту спірних правовідносин, обставин справи та зібраних у справі доказів суд під час розгляду справи по суті може змінити порядок з'ясування обставин справи та порядок дослідження доказів, про що зазначається у протоколі судового засідання.
Суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.
Після з'ясування всіх обставин справи та перевірки їх доказами головуючий надає сторонам та іншим учасникам справи можливість дати додаткові пояснення, які можуть доповнити матеріали справи.
У зв'язку з додатковими поясненнями учасника справи суд може ставити питання іншим учасникам судового процесу.
Вислухавши додаткові пояснення і вирішивши заявлені при цьому клопотання учасників справи, суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами і переходить до судових дебатів.
Судові дебати та ухвалення рішення
У судових дебатах виступають з промовами (заключним словом) учасники справи. У цих промовах можна посилатися лише на обставини і докази, досліджені в судовому засіданні. Кожному учаснику справи надається однаковий час для виступу з промовою в судових дебатах.
У судових дебатах першим надається слово позивачеві та його представникові. Треті особи без самостійних вимог виступають у судових дебатах після особи, на стороні якої вони беруть участь. Третя особа, яка заявила самостійні позовні вимоги щодо предмета спору, та її представник у судових дебатах виступають після сторін.
За клопотанням сторін і третіх осіб у судових дебатах можуть виступати лише їхні представники. Суд може зобов'язати учасника справи визначити, чи буде виступати з промовою тільки такий учасник чи тільки його представник.
Органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, виступають у судових дебатах першими. За ними виступають особи, в інтересах яких відкрито провадження у справі.
Тривалість судових дебатів визначається головуючим з урахуванням думки учасників справи виходячи з розумного часу для викладення промов. Головуючий може зупинити промовця лише тоді, коли він виходить за межі справи, що розглядається судом, або повторюється, або істотно виходить за визначені судом межі часу для викладення промов у судових дебатах. З дозволу суду промовці можуть обмінюватися репліками. Право останньої репліки завжди належить відповідачеві та його представникові.
Якщо під час судових дебатів виникає необхідність з'ясування нових обставин, що мають значення для справи, або дослідження нових доказів, суд постановляє ухвалу про повернення до з'ясування обставин у справі. Після закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами судові дебати проводяться в загальному порядку.
Після судових дебатів суд виходить до нарадчої кімнати (спеціально обладнаного для ухвалення судових рішень приміщення) для ухвалення рішення, оголосивши орієнтовний час його проголошення.
Якщо під час ухвалення рішення виникає потреба з'ясувати будь-яку обставину шляхом повторного допиту свідків або вчинення певної процесуальної дії, суд, не приймаючи рішення, постановляє ухвалу про поновлення судового розгляду.
Після закінчення поновленого розгляду справи суд залежно від його результатів відкриває судові дебати з приводу додатково досліджених обставин і виходить до нарадчої кімнати для ухвалення рішення або, якщо вчинення необхідних процесуальних дій у даному судовому засіданні виявилося неможливим, оголошує перерву.
Під час ухвалення судового рішення ніхто не має права перебувати в нарадчій кімнаті, крім складу суду, який розглядає справу.
Під час перебування в нарадчій кімнаті суддя не має права розглядати інші судові справи.
Судді не мають права розголошувати хід обговорення та ухвалення рішення у нарадчій кімнаті.
3. СУДОВІ РІШЕННЯ. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ
Судові рішення - це родове поняття, що використовується для позначення різних за своєю природою актів, що приймаються під розгляду та вирішення справ судами різних інстанцій.
Судові рішення характеризуються наступними ознаками:
1) носять державно-владний характер, оскільки завжди приймаються лише судами, тобто органами державної влади, які відповідно до Конституції України уповноважені здійснювати правосуддя в Україні;
2) є правозастосовчими актами, тобто актами застосування норм процесуального або процесуального та матеріального права;
3) мають індивідуально-конкретний характер внаслідок того, що адресуються конкретним особам і стосуються конкретних фактів;
4) виносяться у порядку та формі, передбачених ЦПК;
5) є актами обов'язкового характеру, тобто містять обов'язкові для певного кола суб'єктів приписи.
Судові рішення - це індивідуально-конкретні правозастосовчі акти, прийняті судом на підставі діючого законодавства в результаті здійснення правосуддя у цивільних справах в порядку та формі, передбачених процесуальним законодавством, що носять державно-владний та обов'язковий характер.
Відповідно до ч. 1 ст. 258 ЦПК судовими рішеннями є:
- ухвали;
- рішення;
- постанови;
- судові накази.
Ухвали суду - це судові рішення, якими вирішуються процедурні питання, пов'язані з рухом справи в суді першої інстанції (клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також інші, передбачені ЦПК) (ч. 2 ст. 258 ЦПК). Ухвали суду постановляють ся судом.
Рішення суду - це судові рішення, якими справа вирішується по суті (ч. З ст. 258 ЦПК), тобто за його допомогою ліквідується спір між сторонами, переданий на розгляд суду, визначається обсяг та належність прав та обов'язків кожної сторони. Вони є актами правосуддя, тобто містять в собі підтвердження встановлених фактів, прав та обов'язків заінтересованих осіб і наказ суду діяти певним чином чи утриматися від дій. Рішення суду завжди ухвалюються іменем України негайно після закінчення судового розгляду (ч. 1 ст. 259 ЦПК). За загальним правилом по кожній справі може бути ухвалене лише одне рішення суду. Разом з тим, якщо в одному провадженні об'єднані кілька взаємопов'язаних самостійних вимог, суд може ухвалити щодо будь-якої вимоги часткове рішення та продовжити провадження в частині невирішених вимог. Якщо за вимогами, об'єднаними в одне провадження, відповідачем є одна особа, ухвалення часткового рішення не допускається у разі обґрунтованих заперечень з боку відповідача. Суд може вирішити питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті (ч. З ст. 259 ЦПК).
Постанови - це судові рішення, якими закінчується перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку (ч. 4 ст. 258 ЦПК). Постанови суду, як і рішення, завжди ухвалюються іменем України негайно після закінчення судового розгляду (ч. 1 ст. 259 ЦПК).
Судовий наказ - це судове рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ст. 161 ЦПК, в порядку наказного провадження.
Судові рішення можна класифікувати за різними критеріями. Так, залежно від суду, який їх приймає, вони поділяються на судові рішення суду першої інстанції (ухвали, рішення, судовий наказ, та судові рішення вищестоящих інстанцій (ухвали, постанови). Залежно від кількісного складу слід розрізняти одноособові та колегіальні судові рішення, Залежно від виду позову рішення суду можна диференціювати на рішення:
- про визнання;
- про присудження;
- перетворювальні рішення.
Рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права і відповідати наступним вимогам:
- законність;
- обґрунтованість;
- повнота;
- визначеність;
- дотримання змісту та форми, передбачених законом;
- ясність;
- точність.
Крім того, з рішень ЄСПЛ випливає, що право на справедливий судовий розгляд, закріплене в п. 1 ст. 6 ЄКПЛ, передбачає ухвалення мотивованих судових рішень. Наведене, на наш погляд, створює підстави для виділення ще однієї вимоги, що має пред'являтися до рішень суду - вмотивованість.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
6) як розподілити між сторонами судові витрати;
7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;
8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, тобто яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом (ч. 2-4 ст. 263 ЦПК, ч. 2-3 ст. 376 ЦПК, ч. 2-3 п. 2 ППВСУ). Воно має відповідати завданню цивільного судочинства. Наведене передбачає, що:
- рішення суду повинно бути винесено відповідно до норм процесуального права, тобто з додержанням всіх вимог ЦПК, в тому числі: справа має розглядатися поважним складом суду; в ухваленні судового рішення не повинен брати участь суддя, якому заявлено відвід, і підстави його відводу визнано обґрунтованими судом вищестоящої інстанції; справа (питання) не може розглядатися за відсутності будь- якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим); в рішенні не повинні вирішуватися питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов'язків осіб, що не були залучені до участі у справі; рішення має бути підписано всіма суддями, які в ньому зазначені; рішення повинно ухвалюватися лише тими суддями, які входили до складу колегії, що розглядала справу; справа не повинна розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, якщо вона підласе розгляду за правилами загального позовного провадження;
рішення суду повинно бути винесене відповідно до норм матеріального права, тобто суд повинен правильно розтлумачити закон, що підлягає застосуванню, застосувати норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини та не застосовувати норми матеріального права, які не регулюють спірні правовідносини або які є нечинними. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду;
- рішення повинно ґрунтуватися на законі, виходячи з юридичної сили нормативно-правових актів (ч. 7-8 ст. 10 ЦПК, ч. З п. 2 ППВСУ)
- при відсутності права, яке регулює спірні матеріальні правовідносини, суд застосовує норму права, яка регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права) (ч 9 ст. 10 ЦПК ч 2 п. 2 ППВСУ)
- рішення суду не може ґрунтуватися лише на міркуваннях доцільності.
При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Ухвалюючи рішення у справі, суд, за заявою позивача, поданою до закінчення підготовчого провадження, може визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний із предметом спору право- чин, який суперечить закону, якщо позивач доведе, що він не міг включити відповідну вимогу до позовної заяви із не залежних від нього причин (ч. 2, 3 ст. 264 ЦПК).
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч. 5 ст. 263, ч. 1 ст. 376 ЦПК, ч. 4 п. 2 ППВСУ). Наведене передбачає:
- правильне та повне визначення обставини, що мають значення для вирішення справи;
- доведеність всіх обставин, що мають значення для розгляду справи, які суд вважає встановленими;
- відповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Законність та обґрунтованість різні властивості рішення суду, хоча й пов'язані між собою. Законність - це відповідність нормам матеріального та процесуального закону, обґрунтованість - відповідність правових висновків суду фактичним обставинам справи.
Такі недоліки як незаконність та необґрунтованість рішення суду не можуть бути усунені судом, який ухвалив рішення. Вони підлягають усуненню вищестоящим судом.
Повнота рішення суду означає, що в рішенні суду повинні бути вирішені всі заявлені вимоги, з приводу яких сторони подавали докази і давали пояснення, вказано їх розмір, а також вирішене питання про негайне виконання і розподіл судових витрат. Неповнота рішення суду усувається за допомогою ухвалення додаткового рішення (ст. 270 ЦПК, п. 20 ППВСУ).
Судове рішення повинно бути визначеним, тобто таким, у якому чітко сформульований висновок суду про задоволення чи незадоволення позову, вирішене питання про наявність або відсутність прав і обов'язків у сторін та інших учасників справи. Будь-які сумніви повинні бути усунуті в правовідносинах між сторонами. При цьому ухвалення умовних та альтернативних рішень не допускається. Так, умовне рішення - це рішення, в якому висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог залежить від настання або ненастання певних обставин (ч. 6 ст. 265 ЦПК). Альтернативне рішення - це рішення, що передбачає два рівноцінні способи його виконання. Разом з тим вимога визначеності не виключає можливості винесення факультативних рішень. Як приклад, суд, присуджуючи майно в натурі, повинен вказати в рішенні вартість майна, яку належить стягнути з відповідача, якщо при виконанні рішення присудженого майна не буде в наявності. Якщо у зв'язку з неподільністю речі виділення частки в натурі неможливе, з тієї сторони, якій залишається це майно, на користь інших учасників спільної власності стягується грошова компенсація в розмірі дійсної вартості належної їм частки майна залишеного цій стороні. Якщо на відповідача покладається обов'язок вчинення певних дій, в рішенні суду встановлюється також інший спосіб виконання у випадку неможливості виконання рішення первісно передбаченим способом.
Рішення суду має бути ухвалено з дотримання встановленого чинним ЦПК порядку (ч. 1-3,6-8 ст. 259 ЦПК, п.п. 4,15-16 ППВСУ) та відповідати процесуальній формі та змісту (ст. 265 ЦПК). Так, рішення складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу. У виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як п'ять днів з дня закінчення розгляду. Рішення, що містить вступну та резолютивну частини має бути підписане всім складом суду і приєднане до справи. Виправлення в рішеннях повинні бути застережені перед підписом судді.
Усі рішення викладаються письмово у паперовій та електронній формі. В електронній формі рішення викладаються з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи шляхом заповнення відповідних форм процесуальних документів, передбачених Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему, і підписуються електронним цифровим підписом судді (в разі колегіального розгляду - електронними цифровими підписами всіх суддів, які входять до складу колегії).
Рішення суду складається з чотирьох частин: вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин. У вступній частині рішення зазначаються: дата і місце його ухвалення; найменування суду; прізвище та ініціали судді або склад колегії суддів; прізвище та ініціали секретаря судового засідання; номер справи; ім'я (найменування) сторін та інших учасників справи; вимоги позивача; прізвища та ініціали представників учасників справи. В описовій частині рішення зазначаються: стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача; заяви, клопотання; інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо). У мотивувальній частині рішення зазначаються: фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику; чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду; норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування. У резолютивній частині рішення зазначаються: висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог; розподіл судових витрат; строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження; повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України. У разі необхідності в резолютивній частині також вказується про: порядок і строк виконання рішення; надання відстрочення або розстрочення виконання рішення; забезпечення виконання рішення; повернення судового збору; призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дату, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру понесених нею судових витрат; дату складення повного судового рішення.
Згідно з вимогою ясності рішення суду має бути зрозумілим, в ньому суд повинен вказати повну і правильну назву учасників справи, чітко сформулювати своє судження відносно їх прав і обов'язків з тим, щоб рішення суду було належним чином виконано. Засобом усунення неясності є роз'яснення рішення суду (ст. 271 ЦПК, п. 21 ППВСУ).
Точність як вимога до рішення суду, полягає у безпомилковому викладенні змісту рішення, а також здійсненні безпомилкових підрахунків. Неточність усувається шляхом виправлення описок та арифметичних помилок (ст. 269 ЦПК).
Відповідно до п. 1 ст. 6 ЄКПЛ та практики ЄСПЛ рішення суду повинно бути вмотивованим, тобто містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Наведене, однак, не може тлумачитися як таке, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент сторони. Ступінь вмотивованості рішення залежить від його характеру та має оцінюватися лише в світлі обставин конкретної справи. В той же час, якщо аргумент однієї зі сторін є вирішальним для справи, він вимагає певної та зрозумілої відповіді.
Відповідно до ст. 273, 254 ЦПК рішення суду набирає законної сили після закінчення 30-денного строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено ЦПК. Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями) (ст. 261 ЦПК). У разі, якщо на ухвалу може бути подана скарга окремо від рішення суду (ст. 353 ЦПК), вона набирає законної сили після закінчення 15-денного строку подання апеляційної скарги з дня її проголошення, якщо таку апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Судовий наказ набирає законної сили у разі ненадходження до суду заяви боржника про скасування судового наказу протягом п'яти днів з моменту закінчення строку на її подання, який становить п'ятнадцять днів з дня вручення боржнику копії судового наказу та доданих до неї документів (ч. 1 ст. 170, ст. 172 ЦПК).
Постанови апеляційного та касаційного суду набирають законної сили з дня їх прийняття (ст. 384, 419 ЦПК).
Під законною силою судового рішення слід розуміти властивість судового рішення, яка набувається ним по закінченню певного проміжку часу та характеризує судове рішення як акт судової влади, що остаточно усуває невизначеність в існуючих правовідносинах, є незмінним та виключним.
Незмінність судового рішення означає неможливість перегляду і спростування в апеляційному порядку судового рішення, яке набрало законної сили для сторін та учасників справи, тобто неможливість апеляційного оскарження. Виключність означає неможливість після набрання судовим рішенням законної сили для учасників справи, а також їх правонаступників заявляти в суді ті ж позовні вимоги, з тих же підстав, а також оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини.
Законна сила судового рішення має об'єктивні та суб'єктивні межі.
Законна сила судового рішення з точки зору об'єктивних меж означає дію судового рішення з приводу тих правовідносин, прав і обов'язків, які були предметом рішення суду, а також з приводу тих юридичних фактів, які послужили його основою.
Законна сила з точки зору суб'єктивних меж означає розповсюдження дії судового рішення на певне коло суб'єктів: сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Вони не можуть повторно пред'явити тотожний позов. У тому разі, якщо особу, яка мала заінтересованість, не було притягнуто до участі у справі, на неї законна сила судового рішення не розповсюджується, й вона може оспорювати ті ж факти і правовідносини в іншому процесі.
З законної сили судового рішення випливає ряд наслідків:
- здійснимість;
- преюдиційність;
- загальнообов'язковість.
Під здійснимістю слід розуміти можливість виконання судового рішення незалежно від волі особи, яка зобов'язана за цим рішенням.
4. ПІДСТАВИ І НАСЛІДКИ ЗУПИНЕННЯ ПРОВАДЖЕННЯ В СПРАВІ
Зупинення провадження в справі є процесуальною дією суду, оскільки тільки суд, який розглядає справу, може вчинити дану дію.
Зупинення провадження в справі можливе тільки у випадках, прямо вказаних у законі. Ця процесуальна дія суду зумовлюється обставинами, які перешкоджають розгляду справи по суті, але не можуть бути усунуті ні судом, ні сторонами.
Процесуальне законодавство передбачає два види зупинення провадження у справі: обов'язкове - за наявності однієї з підстав, передбачених законом, і факультативне - за розсудом суду, але також за наявності підстав, зазначених у законі.
Перелік підстав для зупинення провадження у справі є вичерпним і поширювальному тлумаченню не підлягає.
У відповідності до ст. 251 ЦПК суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі:
1) смерті або оголошення фізичної особи померлою, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво;
1) перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції;
1) призначення або заміни законного представника у випадках, передбачених статтею 63 цього Кодексу;
1) надання сторонам у справі про розірвання шлюбу строку для
примирення;
1) прийняття рішення про врегулювання спору за участю судді;
1) об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
При наявності підстав, зазначених у статті, що коментується, суд зобов'язаний постановити мотивовану ухвалу про зупинення провадження у справі з зазначенням підстави для такого зупинення.
В ЦПК передбачаються і факультативні підстави зупинення провадження у справі, тобто такі, за наявності яких суд за своїм розсудом може, але не зобов'язаний зупинити провадження у справі.
Таким чином, вирішення питання про зупинення провадження у справі за суддівським розсудом у випадках наявності підстав, передбачених ст. 252 ЦПК, означає вчинення цієї процесуальної дії з точки зору необхідності та доцільності.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 ЦПК суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках:
2) перебування учасника справи на альтернативній (невійськовій) службі не за місцем проживання або на строковій військовій службі;
3) захворювання учасника справи, підтвердженого медичною довідкою, що виключає можливість явки до суду протягом тривалого часу;
4) перебування учасника справи у довгостроковому службовому відрядженні;
5) розшуку відповідача в разі неможливості розгляду справи за його відсутності;
6) призначення судом експертизи;
7) направлення судового доручення щодо збирання доказів у порядку, встановленому статтею 87 цього Кодексу;
8) надходження заяви про відвід;
9) звернення із судовим дорученням про надання правової допомоги, вручення виклику до суду чи інших документів до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави;
10) прийняття ухвали про тимчасове вилучення доказів державним виконавцем для дослідження судом;
11) перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Не допускається зупинення провадження у справі про стягнення аліментів з підстави наявності спору про батьківство (материнство), визначення місця проживання дитини, про участь одного з батьків або родичів у вихованні дитини, спілкуванні з дитиною.
Суд не зупиняє провадження у випадках, встановлених пунктами 1-3 частини першої цієї статті, якщо відсутня сторона веде справу через свого представника.
5. ЗАКРИТТЯ ПРОВАДЖЕННЯ В СПРАВІ ТА ЗАЛИШЕННЯ ЗАЯВИ БЕЗ РОЗГЛЯДУ
Закриття провадження у справі - це форма закінчення цивільної справи без винесення судового рішення, наслідком якої, за загальним правилом, є неможливість повторного звернення до суду з тим же позовом. Закриття провадження у справі застосовується у випадках, коли суд незаконно прийняв справу до судового провадження або коли продовження процесу стає неможливим або недоцільним.
Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо:
1) справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства;
2) відсутній предмет спору;
3) набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими
самими вимогами;
4) позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом;
5) сторони уклали мирову угоду і вона затверджена судом;
6) суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 186 цього Кодексу;
7) настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва;
8) після відкриття провадження у справі між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення до третейського суду, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність
або не може бути виконана (ст. 255 ЦПК).
Перелік підстав для закриття провадження у справі є вичерпним і поширювальному тлумаченню не підлягає.
Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.
Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.
Якщо провадження у справі закривається з підстав, визначених пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.
Залишення заяви без розгляду - це форма закінчення цивільних справ без винесення судового рішення, наслідком якої є можливість повторного звернення до суду з тотожним позовом.
Підстави залишення заяви без розгляду, зазначені в ст. 257 ЦПК:
1) позов подано особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності;
2) позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи;
3) належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає розгляду справи;
4) у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;
5) позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду;
6) між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення до третейського суду, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по Суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана;
7) дієздатна особа, в інтересах якої у встановлених законом випадках відкрито провадження у справі за заявою іншої особи, не підтримує заявлених вимог і від неї надійшла відповідна заява;
8) провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, та не було сплачено судовий збір і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк;
9) позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору;
10) позивач у визначений судом строк не вніс кошти для забезпечення судових витрат відповідача і відповідач подав заяву про залишення позову без розгляду;
11) після відкриття провадження судом встановлено, що позивачем подано до цього самого суду інший позов (позови) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду;
12) між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення суду іншої держави, якщо право укласти таку угоду передбачене законом або міжнародним договором України, за винятком випадків, якщо суд визнає, що така угода суперечить закону або міжнародному договору України, є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.
Особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно.
В ухвалі про залишення позову без розгляду можуть бути вирішені питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з державного бюджету.
6. ФІКСУВАННЯ СУДОВОГО ПРОЦЕСУ
Відповідно до п.З ч.З ст. 2 ЦПК, серед основних засад (принципів) цивільного судочинства закріплено гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами. Згідно зч. 14 ст. 7 ЦПК суд під час розгляду справи в судовому засіданні здійснює повне фіксування його перебігу за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу, за деякими винятками. Так, під час проведення врегулювання спору за участю судді протокол наради не ведеться та не здійснюється фіксування технічними засобами (ч. 7 ст. 203 ЦПК).
Відповідно до ст. 247 ЦПК, суд під час судового розгляду справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, передбаченому ст. 14 ЦПК та Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.
За наявності заперечень з боку будь-кого з учасників судового процесу проти здійснення повного фіксування судового засідання за допомогою відеозаписувального технічного засобу - таке фіксування здійснюється лише за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Контроль за фіксуванням здійснює секретар судового засідання (ст. 67 ЦПК). У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
На вимогу учасника справи, або за ініціативою суду можливе повне або часткове відтворення технічного запису судового засідання. Технічний запис судового засідання є додатком до протоколу судового засідання і після закінчення судового засідання приєднується до матеріалів справи. Учасник справи має право отримати копію технічного запису судового процесу, сплативши за це передбачений законом судовий збір.
Окрім повного фіксування за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу секретар судового засідання забезпечує ведення протоколу судового засідання (ст. 248 ЦПК).
Учасники справи мають право ознайомитися із технічним записом судового засідання, протоколом судового засідання та протягом п'яти днів з дня проголошення рішення у справі подати до суду письмові зауваження щодо неповноти або неправильності їх запису. У разі пропуску строку подання зауважень і відсутності підстав для його поновлення головуючий залишає їх без розгляду. Такі зауваження розглядає головуючий не пізніше п'яти днів з дня їх подання, про що постановляє відповідну ухвалу
Під час вчинення окремої процесуальної дії поза судовим засіданням також складається протокол і можуть застосовуватися технічні засоби. Протокол повинен бути оформлений не пізніше наступного дня після вчинення окремої процесуальної дії, підписується головуючим та секретарем судового засідання, приєднується до справи і зберігається в установленому порядку разом з її матеріалами.
Письмові зауваження з приводу неповноти або неправильності протоколу вчинення окремої процесуальної дії подаються до суду протягом п'яти днів з дня його підписання та розглядаються судом в порядку, встановленому статтею 249 ЦПК.