Історія східної літератури (турецька)

— заключна частина вiршового рядка, починаючи з останнього наголошеного складу.

— один з літературних родів (поряд з епосом та драмою). Предметом зображення в ліриці є внутрішній світ людини, її роздуми, почуття, переживання. Ліричний твір, як правило, не має фабули, розмір його невеликий, найчастіше пишеться віршами. Ліричні жанри чітко не виділяються. За основним змістом ліричні твори часто групують так: громадянська, філософська, інтимна, пейзажна лірика, але такий поділ дуже умовний.

— поетичний жанр, найхарактернiшою ознакою якого є захоплена похвала та уславлення визначноï подiï чи подвигiв видатноï людини.

— літературні твори, написані не віршем, а звичайною мовою. Художня проза у власному розумінні — порівняно пізнє явище. Її формування починається з епохи Відродження (до того існувала ритмічна проза, яка наближалась до вірша і була різновидом поезії). В літературі починають переважати прозаїчні жанри: роман, новела, повість. Прозаїчна організація твору відповідає самій природі цих жанрів. Уявлення про те, що художня проза за своєю організацією не відхиляється від розмовної, є хибним. Дослідники літератури та майстри прози (Микола Кармазін, Гюстав Флобер, Антон Чехов, Михайло Пришвін, Ернест Хемінгуей) стверджували, що і в прозаїчних жанрах є своя складна і внутрішньо закономірна ритмічна структура, яка відрізняється від поезії, але й виводить прозу за межі звичайної мови.

— правильне чергування наголошених i ненаголошених складiв у силабо-тонiчнiй системi вiршування.

— велика форма епічного жанру літератури нового часу. Основні риси роману: зображення людини в складних формах життя, кілька сюжетних ліній, багато дійових осіб, великий обсяг. Роман як літературний жанр починає формуватися в епоху Відродження, стає епосом приватного життя (звичайна людина та її особисте життя, орієнтація на сучасність, на повсякденне життя у всій багатогранності його виявів на відміну від епічних творів) Виділяють роман соціально-побутовий (людина й соціальне середовище, соціально зумовлені форми буття), морально-психологічний (внутрішній світ людини і світ зовнішній), історичний (про минулі події), філософський (розкриття головних проблем людського буття, створення цілісної картини світу), роман — епопею (великий за обсягом художній твір, в якому широко відображено значні історичні події), роман — міф (створення символічної моделі існування людини та людства). Художні можливості роману безмежні; саме з цим жанром пов'язують літературознавці подальший розвиток літератури.

— в лiричнiй поезiï народiв Близького Сходу чотиривiрш переважно фiлософського змiсту, в якому римуються перший, другий i четвертий рядки.

— основнi подiï мiфу, легенди, художнього твору, викладенi без додаткових деталей.