Історія східної літератури (турецька)

— поетичний твір, у якому початкові літери кожного віршового рядка, прочитувані зверху вниз, розкодовують слово чи фразу, присвячену певній особі або події. Зародився в античну добу, побутував в часи еллінізму, Ренесансу, бароко, в період нової та сучасної літератури. В Україні відомий від XVI ст. (присвята-сентенція в латиномовнїй "Еклозі" Г.Чуя). Значна частина А. українських поетів доби бароко, серед яких найпомітнішим є Іван Величковський, опублікована у збірниках "Аполлонова лютня. Київські поети XVII-XVIII ст." (К.,1982), "Українська література XVII ст." (К.,1987) та ін. У XIX ст. чимало оригінальних А. створив Л.Глібов.

— повторення подібних за звучанням приголосних у віршованому рядку, строфі для підсилення звукової або iнтонацiйноï виразності й музичності.

— у тюркомовній, арабській та перській класичних літературах — система квантитативного віршування, базована на чергуванні довгих та коротких складів. Першим твором у тюркомовній поезії, написаним А., вважається поема Ю.Хас Хаджипа "Книга, що дарує щастя" (XI ст.). Хоч А. уже існував в арабській та перській ліриці, був систематизований віршознавцем із Басри Халілом-інб-Ахмадом аль-Фарагіді, який установив п'ятнадцять його різновидів, що згодом доповнилися ще чотирма (хаджас, раджас, мутакариб та ін.). Нині східна поезія нараховує близько шістдесяти різновидів А., до якого зверталися Алішер Навої, Махтумкулі, Фуркат та ін. Вивченням А. займався А.Кримський ("Арабская литература в очерках и образцах", 1911).

— вiрш без рими i розмiрiв з довiльним чергуванням рядкiв рiзноï довжини.

слово, ймовірно, староперського походження, яке первісно означало збори, зібрання, собор, звідки пішли інші його значення:

1. Книга, довідник, енциклопедія, словник, підбірка, зібрання інформації.
      Наприклад, «Дівані лугат ат-Тюрк» — «Довідник з мови тюрків», «Словник мови тюрків».

— жанр сатиричноï поезiï дотепного, дошкульного змiсту з несподiваною кiнцiвкою (пуантом).

— значний за обсягом монументальний твiр епiчного змiсту, в якому широко i всебiчно вiдтворено епохальний перелом у життi цiлого народу (часом багатьох народiв), вiдображенi подiï, що мають вирiшальне значення для багатьох поколiнь (наприклад, твiр У. Самчука "Волинь").

— один з родів художньої літератури (поряд з лірикою та драмою); характеризується розповідною, описовою (епічною) формою, широтою зображення подій і характерів. Основні епічні жанри — казка, легенда, епопея, роман, повість, оповідання, новела, нарис.

— невеликий за обсягом прозовий твiр, що має довiльну композицiю i висловлює iндивiдуальнi думки та враження з конкретного приводу чи питання i не претендує на вичерпне й визначальне трактування теми.

— строфа з чотирьох рядкiв, чотиривiрш.