Історія східної літератури (турецька)

— поетичний жанр, найхарактернiшою ознакою якого є захоплена похвала та уславлення визначноï подiï чи подвигiв видатноï людини.

— літературні твори, написані не віршем, а звичайною мовою. Художня проза у власному розумінні — порівняно пізнє явище. Її формування починається з епохи Відродження (до того існувала ритмічна проза, яка наближалась до вірша і була різновидом поезії). В літературі починають переважати прозаїчні жанри: роман, новела, повість. Прозаїчна організація твору відповідає самій природі цих жанрів. Уявлення про те, що художня проза за своєю організацією не відхиляється від розмовної, є хибним. Дослідники літератури та майстри прози (Микола Кармазін, Гюстав Флобер, Антон Чехов, Михайло Пришвін, Ернест Хемінгуей) стверджували, що і в прозаїчних жанрах є своя складна і внутрішньо закономірна ритмічна структура, яка відрізняється від поезії, але й виводить прозу за межі звичайної мови.