Історія психології_Демидова_vn

— вчення про сутність і закономірності пізнання, теорія пізнання.

— (від грец. homoios – подібний, statis – стан) — рухливий, збалансований стан якої-небудь системи, що зберігається шляхом її протидії зовнішнім і внутрішнім факторам, які порушують цю рівновагу.

— (від лат. humanus – людський, людяний) — визнання цінності людини як особистості, її права на вільний розвиток і прояв своїх здібностей.

— механізм утворення умовисновків, побудований на логічному переході від загальних до конкретних суджень. Дедукція є протилежною індукції.

—  (від лат. Deus – Бог) — вчення, в якому визнається Бог як безособиста першопричина світу, що потім розвивається за своїми власними законами. Деїзм відрізняється від теїзму (визнає зв’язок Бога зі світом і людиною), пантеїзму (розчиняє Бога в природі), атеїзму (заперечує саме існування Бога).

— (від лат. determino – визначаю) — філософське учіння про закономірний взаємозв’язок і причинну обумовленість всіх явищ.

—  включає в себе ідею ймовірнісної причинності, а також уявлення про те, що зміни, які відбуваються в організмі, детермінуються майбутнім, а не минулим. Його варіантами є еволюційний детермінізм (причинність як прагнення до виживання) і детермінізм, пов’язаний зі спадковим наслідуванням ознак (Ф. Гальтон).

—  уявлення про те, що весь світ розглядається як велетенський механізм, всі дії якого детерміновані матеріальними причинами і законами механіки І. Нютона. Детермінізм механістичний обмежує свободу волі, знімає з людини відповідальність за її вчинки.

—  уявлення про те, що психічні процеси та їх результати (образи, думки, мотиви, дії) самі можуть бути причиною інших психічних процесів.

—  у першочерговому значенні – мистецтво полеміки, логічний метод встановлення істини шляхом виявлення й подолання суперечностей у судженнях опонента; у сучасному трактуванні – вчення про найзагальніші закони руху як саморуху, розвитку як саморозвитку.