Історія психології_Демидова_vn

— одностороннє, схематичне мислення, що оперує догмами, в основі якого – сліпа віра в авторитети, захист застарілих положень.

—  філософське поняття, що означає неречовий початок, на відміну від матеріального, природного начала. В раціоналізмі визначальною стороною духу є мислення, свідомість, в ірраціоналізмі – воля, почуття, уява, інтуїція тощо. У давньогрецькій філософії – пневма, нус, логос.

— складне поняття з області філософії і релігії, одинична, індивідуальна, безтілесна, нематеріальна сутність, що за деякими віруваннями властива живим істотам. (Філософський енциклопедичний словник В. І. Шинкарук)

—  позначення невидимої оку міні-копії предмета у давньогрецькій психології. Потрапляючи до органів чуття, ейдола викликає уявлення про даний предмет.

— (від лат. existentia – існування) має відношення до екзистенції (людського існування) та основних модусів (проявів) людського існування — турботи, страху, рішучості, совісті.

—  (від лат. experimentum – спроба, дослід) — дослідницька стратегія, в якій здійснюється цілеспрямоване спостереження за певним процесом в умовах регламентованої зміни окремих характеристик його перебігу.

—  загальна назва різних видів дослідження психічних явищ за допомогою експериментальних методів.

— психічні процеси, що характеризують нижчі психічні функції (відчуття, сприймання тощо).

— термін, що позначає походження Універсуму (Всесвіту) шляхом його витікання з безмежного першоначала, єдиного Божества.