ФІТОТЕРАПІЯ Й АПІТЕРАПІЯ В КУРОРТНІЙ ПРАКТИЦІ
Перші докази використання трав як ліків були виявлені в результаті археологічних розкопок на території сьогоднішнього Іраку, у місті Шумер (ІІІ тис. до н. е.). Збір лікарських рослин та їх застосування мали культовий характер й супроводжувались магічними обрядами. Активно розвивалася храмова медицина (Вавілонія, Єгипет, Греція, Рим, Індія).
Фармація (від грец. φάρμακον – лікарські засоби і фармакотерапія (застосування лікарських засобів) – аптечна справа, комплекс науково- практичних дисциплін, які вивчають проблеми створення, безпеки, дослідження, зберігання, виготовлення, відпуску та маркетингу лікарських засобів; пошуку природних джерел лікарських субстанцій.
Фармакопеї – збірник офіційних документів (звід стандартів і положень), що встановлюють норми якості лікарської сировини – медичних субстанцій, допоміжних речовин, діагностичних і лікарських засобів і виготовлених із них препаратів.
Фармакогнозія – одна з фармацевтичних наук, що вивчає лікарські рослини, лікарську сировину рослинного та тваринного походження, а також продукти їх переробки.
Під фітотерапією (від грец. Phyton – рослина і therapeia – терапія) розуміють вид лікування, за якого лікарські засоби використовують рослини.
У російськомовній літературі (особливо XIX ст. і більш раннього періоду) замість «фітотерапії» нерідко використовували термін «траволікування».
Лікарськими рослинами (від лат. Plantae medicinales) називають рослини, органи або частини яких є сировиною для отримання засобів, що використовуються в народній, медичній або ветеринарній практиці з лікувальною або профілактичною метою [31].
Класифікація лікарських рослин:
1. Офіцинальні лікарські рослини – рослини, сировина яких дозволена для виробництва лікарських засобів у країні; зазначені в Державному реєстрі лікарських засобів України.
2. Фармакопейні лікарські рослини – офіцинальні рослини, вимоги до якості лікарської рослинної сировини яких викладені у відповідній статті Державної Фармакопеї або міжнародних фармакопей.
Лікарськими рослинами народної медицини вважають категорію рослин, відомості про ефективність застосування яких не пройшли необхідної перевірки засобами сучасної фармакології [31].
Фітотерапію застосовують як самостійний метод лікування (обов’язково під наглядом фітотерапевта), так і в комплексному лікуванні багатьох захворювань шлунково-кишкового тракту, серцево-судинної системи, органів виділення (нирок, сечового міхура), опорно-рухового апарату, органів зору, дихання, шкіри і т.д.
Форми, що надаються лікарським препаратом для зручності їх застосування та виготовлені в аптеках або на фармацевтичних підприємствах називають лікарськими формами рослин [2].
Форми застосування лікарських форм рослин:
· внутрішнє (вичавлений з рослини сік, відвари з рослин, витяжки з коренів, кори, насіння і плодів за допомогою води, вина, горілки, спирту, порошок з висушених частин росли);
· зовнішнє (ванни, клізми, обгортання в простирадло, змочене у відварі з лікарських рослин, примочки, компреси, прикладання частин рослини та пасти з них до хворих місць тощо).
Види лікарських форм рослин:
· рідкі (розчини, настої, відвари, настойки, екстракти, мікстури, слизи, емульсії, суспензії);
· м’які (мазі, лініменти (рідкі мазі), пасти, супозиторії, пластири);
· тверді (порошки, гранули, таблетки, драже, пігулки);
· лікарські форми для ін’єкцій (водні й масляні розчини, суспензії, емульсії, стерильні порошки й таблетки, які розчиняють у стерильному розчиннику безпосередньо перед введенням) [13, с. 206–210].
До основних методів приготування лікарських форм рослин зараховують:
1. Приготування настоїв.
2. Приготування відварів.
3. Трав’яний збір.
4. Приготування настоянок.
5. Приготування екстрактів.
6. Трав’яний чай.
7. Виготовлення порошків з лікарських трав.
8. Соки зі свіжих лікарських рослин.
9. Виготовлення мазей.
10. Припарки.
11. Полоскання та примочки.
12. Мікстура.
Принципи застосування лікарських форм рослин:
1. Принцип безперервності терапії.
2. Тимчасовий принцип (використання біоритмологічних характеристик).
3. Принцип «від простого до складного» (від малих доз до більш високих).