Стратегія розвитку та інновації курортної справи_ Кобюк С.В_ifmc.. ...

Перші докази використання трав як ліків були виявлені в результаті археологічних розкопок на території сьогоднішнього Іраку, у місті Шумер (ІІІ тис. до н. е.). Збір лікарських рослин та їх застосування мали культовий характер й супроводжувались магічними обрядами. Активно розвивалася храмова медицина (Вавілонія, Єгипет, Греція, Рим, Індія).

Фармація (від грец. φάρμακον – лікарські засоби і фармакотерапія (застосування лікарських засобів) – аптечна справа, комплекс науково- практичних дисциплін, які вивчають проблеми створення, безпеки, дослідження, зберігання, виготовлення, відпуску та маркетингу лікарських засобів; пошуку природних джерел лікарських субстанцій.

Фармакопеї – збірник офіційних документів (звід стандартів і положень), що встановлюють норми якості лікарської сировини – медичних субстанцій, допоміжних речовин, діагностичних і лікарських засобів і виготовлених із них препаратів.

Фармакогнозія – одна з фармацевтичних наук, що вивчає лікарські рослини, лікарську сировину рослинного та тваринного походження, а також продукти їх переробки.

Під фітотерапією (від грец. Phyton – рослина і therapeia – терапія) розуміють вид лікування, за якого лікарські засоби використовують рослини.

У російськомовній літературі (особливо XIX ст. і більш раннього періоду) замість «фітотерапії» нерідко використовували термін «траволікування».

Лікарськими рослинами (від лат. Plantae medicinales) називають рослини, органи або частини яких є сировиною для отримання засобів, що використовуються в народній, медичній або ветеринарній практиці з лікувальною або профілактичною метою [31].

Класифікація лікарських рослин:

1.   Офіцинальні лікарські рослини – рослини, сировина яких дозволена для виробництва лікарських засобів у країні; зазначені в Державному реєстрі лікарських засобів України.

2.   Фармакопейні лікарські рослини – офіцинальні рослини, вимоги до якості лікарської рослинної сировини яких викладені у відповідній статті Державної Фармакопеї або міжнародних фармакопей.

Лікарськими рослинами народної медицини вважають категорію рослин, відомості про ефективність застосування яких не пройшли необхідної перевірки засобами сучасної фармакології [31].

Фітотерапію застосовують як самостійний метод лікування (обов’язково під наглядом фітотерапевта), так і в комплексному лікуванні багатьох захворювань шлунково-кишкового тракту, серцево-судинної системи, органів виділення (нирок, сечового міхура), опорно-рухового апарату, органів зору, дихання, шкіри і т.д.

Форми, що надаються лікарським препаратом для зручності їх застосування та виготовлені в аптеках або на фармацевтичних підприємствах називають лікарськими формами рослин [2].

Форми застосування лікарських форм рослин:

·      внутрішнє (вичавлений з рослини сік, відвари з рослин, витяжки з коренів, кори, насіння і плодів за допомогою води, вина, горілки, спирту, порошок з висушених частин росли);

·      зовнішнє (ванни, клізми, обгортання в простирадло, змочене у відварі з лікарських рослин, примочки, компреси, прикладання частин рослини та пасти з них до хворих місць тощо).

Види лікарських форм рослин:

·      рідкі (розчини, настої, відвари, настойки, екстракти, мікстури, слизи, емульсії, суспензії);

·      м’які (мазі, лініменти (рідкі мазі), пасти, супозиторії, пластири);

·      тверді (порошки, гранули, таблетки, драже, пігулки);

·      лікарські форми для ін’єкцій (водні й масляні розчини, суспензії, емульсії, стерильні порошки й таблетки, які розчиняють у стерильному розчиннику безпосередньо перед введенням) [13, с. 206–210].

До основних методів приготування лікарських форм рослин зараховують:

1.     Приготування настоїв.