Інформаційно-аналітична діяльність_Лучко Ю.І._ifmc

Тема 5. Методологічні принципи та класифікація основних методів теоретичного дослідження 

1.Загальні принципи аналітико-інформаційної діяльності в сфері міжнародних відносин

З кінця XVIII до початку XX століття серед дослідників панувало уявлення, нібито кожна з наук має власний метод теоретичного дослідження, адже кількість наук і методів була невеликою, а міждисциплінарні дослідження не стали ще магістральними напрямками розвитку науки. Починаючи з другої половини XX століття, нормою стає положення, коли кожна наука має у своєму розпорядженні арсенал власних методів і при цьому розширяє ще і коло тих, які може запозичити для вирішення певних завдань із суміжних сфер знання. У зв'язку з цим метою статті є прагнення ознайомити читача з методами, методиками і техніками, які найбільш широко застосовуються у вивченні міжнародних відносин.

Як відзначає російський дослідник Н.Косолапов, поняття "методу" знаходиться в єдиному понятійному ряду, з такими категоріями, як "метод - методологія - методика - техніка експерименту (дослідження)". Єдність ряду вказує на наявність спільностей у всіх понять, що входять до нього; багаточисленність останніх - на наявність також і принципово важливих відмінностей

Метод теоретичного дослідження - це сукупність прийомів та операцій, при допомозі і через яких здійснюється та чи інша конкретна практична або теоретична діяльність. З одного боку, метод випливає із практики життя, з іншого - він спирається на досягнуте раніше і стає вихідним пунктом і умовою наступних практичних дій та роздумів .

Розуміння методу у сучасній науці є надзвичайно широким: він є фазою наукового пізнання. Про це свідчить широкий спектр методів експерименту, обробки емпіричних даних, побудови наукової гіпотези або теорії, викладення наукових результатів тощо. Методи діляться на філософські і спеціально-наукові, серед них є якісні (описувальні) та кількісні. За типом причинності вони розділяються на однозначно-детерміністські, вірогідні, багато-багатозначні. Кожна з наук (природничих чи суспільних) на певному етапі свого розвитку здійснює глибоку філософську або практичну ревізію всіх методів теоретичного дослідження, які вона використовує, що сприяє росту самосвідомості і самопізнання даної науки. Аналогічна проблема стоїть зараз і перед теорією міжнародних відносин, яка розширила, починаючи з 60-х років XX століття, арсенал своїх методів.

Якщо метод випливає з практики і навіть науки стихійно, то його правильне використання вимагає наукового осмислення. Цю роль в теорії пізнання виконує методологія. Під методологією слід розуміти, по-перше, вчення про систему принципів та способів організації як теоретичної так і практичної діяльності, а, по-друге, як конкретний набір, комплекс, система чітко визначених принципів і способів організації такої діяльності. При цьому застосування в теоретичній і практичній діяльності принципів і способів її організації має певні рівні:

набір - це певний етап організації діяльності, який свідчить лише про її ставлення;

комплекс - це більш вищий етап, який свідчить про розвиток діяльності;

система - це висока розвиненість діяльності, яка здійснюється систематично і охоплює всю сукупність принципів і способів.

Для сьогоднішнього етапу розвитку теорії міжнародних відносин характерним є завершення формування в цілому комплексу методологічних прийомів та засобів і поява ознак якісної трансформації цього комплексу в систему.

Частиною науки методології є методика. Методика є штучно створюваним на базі загальної методології і теоретико-методологічних положень конкретної науки комплексом методів, який призначений для вирішення певного класу завдань, як правило таких, які особливо є важливими, або найчастіше повторюються. Цей комплекс методів повинен забезпечити високу ступінь стандартизації великої кількості конкретних досліджень у всіх їх складових частинах і тим самим високу ступінь стандартизації результатів, що утримуються і використовуються у фундаментальній, прикладній науці і практиці.

В галузі теорії міжнародних відносин строго визначених методик поки що не існує - іде процес стандартизації їх критеріїв і виявлення об'єктивних кількісних характеристик явища міжнародного конфлікту і війни (проект "кореляції війни", здійснений Д.Сінгером з середини 60-х років, і напрямок "кореляції конфлікту") .

Важливою частиною теоретичної та практичної діяльності є застосування відповідних технік дослідження або експерименту. Це сукупність конкретних прийомів і методів, які характеризують дане дослідження в усіх його частинах, а також специфічні засоби і способи отримання, збору, обробки ключової для даного дослідження інформації. Не має й не може бути дослідження, яке б не володіло власною технікою. Це справедливо можна віднести і до досліджень в сфері міжнародних відносин. Але оскільки ТМВ лише вступає в стадію формування своєї теорії, то експеримент та деякі стандарти стосовно організації та проведення конкретного дослідження знаходиться в початковій стадії застосування.

Методологічну базу сучасної науки про міжнародні відносини - підкреслює Н.Косолапов - утворюють загальнонаукові принципи та положення науки методології, а також широкий спектр методів, що історично склалися і перейшли в теорію міжнародних відносин як з інших наук, так і з практики .

Всі методи, що використовуються у сфері досліджень міжнародних відносин, умовно діляться на дві групи - формальні і неформальні.

Розуміння формальних методів має два аспекти. У вузькому розумінні - це застосування формальної логіки та математичного апарату до вивчення або пояснення міжнародних відносин у цілому або їх окремих явищ та процесів, а в широкому — достатньо дисципліноване й жорстке використання в методиці дослідження чітко визначених понять і категорій, понятійних рядів, рівнів описування, порівняння та ін.

 

2. Неформальні методи

Під методами неформальними розуміється все те, що обходиться без перерахованих вище особливо жорстких самообмежень, хоча кожен з них дотримується своїх правил і принципів. Саме неформальні методи історично лягли в основу сучасної науки про міжнародні відносини. В силу їх відносно вільного характеру кожна з груп неформальних методів може включати значте число більш приватних методів і методик.

Провідне місце серед них належить історико - описувальному методу. Він є основою таких наук, як загальна історія, історія дипломатії, міжнародних відносин і зовнішньої політики окремих держав, багаточисельних робіт з аналізу явищ і процесів поточного міжнародного життя. Його різновидом є політико - описувальний метод, завданням якого є реферування документальних джерел. Значення цих методів надзвичайне: вони дають ту первинну фактологічну інформацію, на якій лише можуть ґрунтуватись всі наступні теоретичні роздуми і побудови. Важливе місце в ТМВ належить двом спорідненим методам — нормативно-ідеологічному і нормативно-гіпотезотворчому. Перший виводить положення науки про міжнародні відносини з тієї чи іншої ідеології (цей метод дав концепції "політичного реалізму" і геополітики). Другий - будує на базі тих чи інших концепцій гіпотези, дотримуючись логіки розуму при дефіциті емпіричного чи теоретичного матеріалу.

Також спорідненими методами є інтуїтивно-логічний і формально-логічний. Вони єдині у тому, що в теоретичних дослідженнях керуються логікою, але віддають перевагу різним її видам. Перший метод на момент проведення дослідження керується інтелектуальною інтуїцією, "здоровим глуздом", "само собою зрозумілим", а другий - опирається на формальну логіку, або, точніше, на логіку права. Серед неформальних методів найбільшою групою є операційно-прикладний і аналітико-прогностичний. Вони також є спорідненими. При багатьох відмінностях їх об'єднує націленість на вирішення прикладних завдань і отримання результатів, які могли знайти пряме політичне (і навіть не обов'язково теоретичне) застосування.

До операційно-прикладних — можна віднести різноманітні методи:

методи аналізу ситуації (нараховують більше тисячі відповідних методик. Серед них: просте і включене спостерігання, вивчення документів, порівняльний аналіз, формування банку даних, побудова багатомірних шкал та ін.);

·        методи аналізу змісту (контент-аналіз, івент-аналіз, когнітивне картування);

·        методи аналізу варіантів поведінки (імітації, ситуаційні аналізи, ділові, штабні та стратегічні ігри).

В сучасних умовах розвитку міжнародних відносин прогностика є однією з найбільш важливих сфер методології, що постійно і динамічно розвивається. І тому аналітико-прогностичні методи націлені на прогноз найбільш складних, ніж окремі, ситуацій і варіантів поведінки, процесів і явищ міжнародного життя, (динаміки міжнародної системи в цілому). В кінці XX - на початку XXI століття отримали визнання і поширення багато теоретичних відгалужень прогностики. Серед них найбільш важливими для вивчення міжнародних відносин є:

-альтернативістика   (вірогідні   або   можливі   реально   виконувані
варіанти майбутнього);

-ретроальтернативістика (реально можливі, але упущені варіанти
минулого);

-побудова сценаріїв (побудова сценаріїв гіпотетичного ходу розвитку
подій   і   подання   принципових   рекомендацій  у   випадку   матеріалізації
кожного з сценаріїв);

-експертний аналіз (мозкова атака, дельфірійський метод та ін.).

 

3. Формальні методи

До числа формальних методів відносяться перш за все моделі міжнародних відносин у цілому або окремих їх граней та явищ. Побудова штучних, ідеальних моделей є відносно новим напрямком в методології. Перехід до моделювання був стимульований не тільки успіхами його застосування в різноманітних сферах суспільної практики, але й ростом аналітико-прогностичної орієнтації сучасних наукових досліджень

Якщо одна з перших моделей з галузі міжнародних відносин - модель гонки озброєнь Л.Річардсона - була створена після закінчення Першої світової війни, то в теперішній час прикладне моделювання міжнародних відносин, у тому числі і на базі застосування ЕОМ, проводиться в більшості наукових закладів промислово розвинених країн. Серед них пальма першості належить таким центрам, як Північно-західний, Стенфордський, Чікагський, Каліфорнійський університети, Массачусетський технологічний інститут та інші.

В ході моделювання в сфері міжнародних відносин досліднику доводиться вирішувати різноманітні типи завдань і у відповідності до цього виділяється:

·        логіко-інтуїтивне моделювання ( в ході традиційної дослідницької
практики   фахівець,   використовуючи   свої  знання,  логіку  та   інтуїцію,
створює модель ситуації чи процесу, яку вивчає);

·        формалізоване моделювання (створивши змістовну модель ситуації
чи процесу, дослідник її формалізує, в ході чого відбувається значна зміна її
форми - перехід від переважно дискрептивної до переважно матрично-
графічної, а також її удосконалення;

·        нормативне моделювання (відрізняється жорсткою нормативністю, коли дослідник керується положеннями певної теорії при проведені наукового дослідження або спирається на концептуальну схему, яка ще не оформилась в теорію).

Квантифікація та формалізація змістовних моделей міжнародних ситуацій і процесів передбачає застосування кількісних методів в дослідженнях.

Формалізація наукових теорій і системи гіпотез, побудова на цій основі моделі ситуації, передбачає в рамках формального описування викладення великого числа уявлень по можливості в більш об'ємній формі. Найбільш важливими моментами формалізації є узагальнення і спрощення міжнародних процесів і явищ.

Квантифікація змістовних моделей міжнародних ситуацій та процесів передбачає застосування математичних засобів обробки та аналізу інформації. До найбільш поширених математичних засобів квантифікації можна віднести:

·        аналіз при допомозі простих і складних індикаторів;

·        аналіз корреляцій;

·        аналіз регрессій;

·        аналіз тенденцій;

·        спектральний аналіз;

·        екстраполяція.

Математичні підходи в аналізі міжнародних відносин використовують двояко - для вирішення тактичних (локальних) питань і для аналізу стратегічних (глобальних) проблем. Крім того, математика виступає як корисний інструмент для побудови моделей міжнародних відносин різного рівня складностей.

Метод побудови динамічних моделей виступає як засіб описування поведінки міжнародних систем і суб'єктів відносин в часі. Цінність цього методу полягає в тому, що він дозволяє будувати прогнози не просто з урахуванням діючих тенденцій і факторів, а брати до уваги неоднозначність вагомості   конкретних   факторів   на   різноманітних   стадіях   політичного процесу.

Застосування ЕОМ в дослідженнях міжнародних відносин почалося з другої половини 50-х років. В цій сфері склалося три основних напрямки: вирішення обчислювальних завдань; моделювання; вирішення інформаційно-логічних завдань.

Суть моделювання систем міжнародних відносин на ЕОМ полягає в тому, що дослідник створює прикладний проект, що грунтується на описуванні системи міжнародних відносин за допомогою рівнянь. Ці рівняння програмуються на ЕОМ, а сам процес моделювання реалізується послідовним їх вирішенням цих рівнянь. Крім того, система міжнародних відносин описується за допомогою формалізованої дії, в якій ЕОМ використовується для автоматизації посередницьких функцій. Слід відзначити, що вибір математичних засобів та їх практичне використання є допоміжним, хоча і необхідним етапом у вирішенні конкретних завдань моделювання та прогнозування розвитку міжнародних відносин.

Одним із найбільш конкретних формальних методів, що використовуються у ТМВ є теорія ігор. За його допомогою вивчається процес прийняття рішення в конкретному соціальному контексті, він базується на теорії ймовірності та являє собою конструювання різноманітних типів поведінки акторів, що знаходяться в особливих ситуаціях.

На стикові традиційних неформальних і формальних методів з кінця 60 років XX століття утвердився системний підхід. Цей напрямок в методології найбільш інтенсивно розвивається і багато питань його застосування запишаються дискусійними .

Метод системного підходу, який застосовується в теоретичному дослідженні міжнародних відносин спочатку виник в біологи, потім акліматизувався в кібернетиці та з розвитком комп'ютеризації інтенсивно і успішно проник в усі сфери теорії і практики, у тому числі і у дослідження міжнародних відносин. Системний підхід дає, можливість виявити причинні зв'язки у функціонуванні міжнародних відносин з еволюцією міжнародної системи, виявити детермінанти, які впливають на поведінку держав. Крім того, системне моделювання дає ТМВ можливості теоретичного експериментування, комплексного застосування прикладних методів і технік аналізу у самому різноманітному їх поєднанні, розширюючи тим самим перспективи для пояснення і прогнозування міжнародних відносин .