Управління змінами (Ділове адміністрування)_Жукова_vn

Формальні організації – групи працівників, діяльність яких свідомо планується, мотивується, контролюється та регулюється для досягнення певної мети. Такими організаціями є підприємства, відділи, підрозділи, служби, комітети, факультети, кафедри, тощо. (Формальні організації називатимемо просто організаціями ”).

Неформальні організації – це групи працівників, що виникають і функціонують спонтанно. Найчастіше вони входять до складу формальної організації, створюються на основі спільних інтересів. Неформальними організаціями є групи любителів певних видів спорту, туризму, мистецтва, економічних підходів тощо.

Організація — це система, яка складається із сукупності упорядкованих, взаємопов’язаних, взаємодіючих частин цілого. Поняття організації має кілька значень. З одного боку, це узагальнене поняття інститутів усіх форм власності — приватних і суспільних, тобто будь-яке підприємство є організацією. З іншого боку, це поняття має інструментальний характер і описує систему формальних правил та приписів, тобто будь-які підприємства, фірми, установи мають певну організацію.

Інстанції — це посади з правом приймати рішення і видавати розпорядження, у межах яких виконуються завдання. Інстанції є водночас виконавцями завдань, тому наділені кадровими та профільними повноваженнями.

Допоміжними службами називають посади асистентів (референтів), або так звані штаби, які виконують підготовчу роботу для інстанцій, але не мають дисциплінарної влади

Внутрішнє середовище — це структура організації, її ресурси та культура; інші до внутрішнього середовища відносять структуру, рівень розподілу праці та організаційні комунікації, а також кадровий склад організації, трудові й технологічні процеси, що використовують для перетворення ресурсів на необхідний суспільству продукт.

Внутрішнє середовище організації — це складна система елементів і зв'язків між ними, що є об'єктом контролювання та регулювання керівництвом.

Зовнішнє середовище — сукупність господарських суб'єктів, економічних, суспільних і природних умов, національних та міждержавних інституційних структур та інших зовнішніх щодо підприємства умов і чинників. Залежно від характеру впливу зовнішнє середовище поділяють на середовище прямої (мікросередовище) та непрямої (макросередовище) дії. Зовнішнє середовище є складним, мінливим, взаємозалежним і, як правило, невизначеним:

Складність — велика кількість факторів, на які організація мусить реагувати, а також рівень варіативності кожного з них. Складнішою є робота тієї організації, на яку впливає більше факторів.

Мінливість — швидкість зміни оточення організації. У деяких з них зовнішнє середовище дуже рухливе (комп'ютерні технології, електронна, хімічна, фармацевтична промисловість, біотехнології). Менш рухливе воно у підприємств харчової, деревообробної промисловості тощо. Крім того, в межах одного підприємства більш рухливим є середовище для одних підрозділів, зокрема, науково-дослідних, маркетингових відділів, і менш рухливим — для інших, наприклад, виробничих.  

Взаємозалежність факторів (зміна одного фактора спричиняє зміни інших). Наприклад, зростання цін на енергоносії зумовлює стрибок цін на всі види продукції, а особливо ті, при виробництві яких є велика частка енергозатрат. Це може призвести до ослаблення конкурентних позицій фірм, які виготовляють цю продукцію. Водночас таке становище змушує виробників шукати енергозберігаючі технології.

Невизначеність — необмежена кількість інформації про зовнішнє середовище і ймовірність її недостовірності. Організації, прагнучи знизити рівень невизначеності зовнішнього середовища, можуть застосовувати дві стратегії — пристосуватись до змін або впливати на середовище з метою зробити його сприятливішим для свого функціонування.

Динамічність зовнішнього середовища, його видозмінюваність, відсутність необхідного обсягу достовірної інформації перешкоджають урахуванню всіх можливих наслідків впливу на діяльність підприємства.

Процес управління являє собою: систему комунікацій, технологію управління (розробку і реалізацію управлінських рішень), представництво, інформаційне забезпечення.

Система управління(СУ) — це складне утворення процесів і явищ, удосконалювання якого може йти з різним ступенем деталізації.

Організаційно-адміністративний механізм. Стосовно сфери культури, особливо російської, до цих пір, як правило, на першому плані виявляється організаційно-адміністративний механізм. Йдеться про системі розподілу повноважень (прав і обов'язків), що фіксується в організаційних документах (статутах, положеннях, посадових інструкціях).

Економічний механізм — система ресурсного забезпечення (фінансових, матеріально-технічних ресурсів — перш за все), господарського вмісту, господарського розрахунку і економічного стимулювання. Зрозуміло, економічне стимулювання (організація заробітної плати, матеріального заохочення або покарання) є формою господарського розрахунку, а останній може розглядатися як один із засобів ресурсного забезпечення, але в цілях систематичного розгляду цю «матрьошку» доцільно розкрити. Управляти без економічного механізму неможливо.

Робота з персоналом. Ще недавно люди в управлінському контексті розглядалися у дусі марксистської політекономії — як частина продуктивних сил (робоча сила, кадрове забезпечення, трудові резерви і т. п.). У цьому плані вони виступають як знеособлені кадри, які необхідно готувати, підбирати і стимулювати.

Інформаційний механізм. Люди — не лише персонал і ділові партнери; будівлі, гроші, устаткування і тому подібне - не лише частина бізнесу, право - також щось більше, ніж правове забезпечення менеджменту і підприємництва. Але є ще один — не менш важливий механізм, який втягує в орбіту менеджменту попередні механізми і приводить в дію сукупну систему. З деякою мірою умовності цей механізм можна назвати інформаційним.

Об'єкт управління – елемент системи управління (предмет, явища), на який спрямовано управлінську діяльність.

Оперативні плани – плани, у яких стратегія деталізується у розрахованих на короткий термін рішеннях щодо змісту, виконавців та способів виконання певних дій.

Оптимальний (лат. optimus – найкращий) – найсприятливий, найбільш відповідний.

Організація – об'єднання групи людей, діяльність яких координується для досягнення загальної мети або спільних цілей.

Парадигма – це сукупність фундаментальних наукових понять, уявлень, установок, найзагальніша модель явищ, яка приймається і поділяється науковим товариством.

Первинна організація – організації!, яка створюється за рішенням вище стоящих органів, а потім здійснюється формування її персоналу.

Підкріплення – це будь-які дії, які спричиняють повторення або утримання певних зразків поведінки.

План – завчасно намічений комплекс заходів, що передбачає строки, відповідальних та послідовність виконання визначених робіт в рамках обраної стратегії, спрямованої на досягнення поставленої мети.

Планування як функція менеджменту – це процес визначення цілей діяльності організації та прийняття рішень щодо шляхів її досягнення.

Поведінковий (багатопараметричний) підхід до визначення ефективності – погляд на ефективність діяльності організації з точки зору задоволення інтересів всіх працівників та їх груп, що приймають участь в діяльності організації.

Поведінковий підхід до оцінки ефективності управління – ґрунтується на вимірюванні ступеню задоволення сподівань і потреб всіх груп, зацікавлених у результатах діяльності організації' (головний критерій – досягнення балансу інтересів).

Повідомлення – це конкретний вираз ідеї, що відправляється одержувачу.

Політика – загальне керівництво для дій та прийняття рішень, своєрідний "кодекс законів організації", який визначає, у якому напрямку слід діяти.

Поточні плани – це річний план роботи підрозділу з розбивкою по кварталах і місяцях відповідно до його призначення (місією) та цілям (деревом цілей) на даний рік.

Потреба – це психологічний або фізіологічний дефіцит будь-чого, відображений у сприйнятті людини.

Правила – опис змісту дій, які вимагаються від виконавця. Це найбільш вузька форма планів, що повторюються. Сутність будь-якого правила полягає у тому, що воно вказує: слід чи не слід виконувати певні дії.

Прийняття рішень – це процес, який відбувається впродовж певного часового періоду й здійснюється в кілька етапів.

Принцип менеджменту – це правила, основні вихідні положення, провідні ідеї, якими керується об'єкт управління під час здійснення управлінської діяльності, і які є вихідними з будь-яких теорій або вчень менеджменту.

Програми – плани, які охоплюють достатньо велику кількість дій, які не повторюються у майбутньому.

Прогулянкове управління – це управління, що ґрунтується на "виходах у народ".

Продуктивність – здатність організації забезпечувати кількість та якість продукту у відповідності до вимог зовнішнього середовища.

Проект – це роботи, плани, заходи та інші завдання, спрямовані на створення унікального продукту (пристрою, роботи, послуги). Звичайно, проекти є складовою частиною більш широкої програми.

Проектування функціональних обов'язків – це застосування теорії мотивування для розробки структури діяльності працівників з метою підвищення продуктивності й рівня задоволеності від праці.

Пропускна здатність (ємність) – це обсяг інформації, який може бути переданий у процесі однієї комунікаційної сесії.

Процедури (технологічні карти) – послідовність конкретних дій, які має здійснити виконавець за певних обставин; головне в них – хронологічна послідовність дій, які вимагаються.

Процесний підхід до управління – система поглядів на менеджмент, що розглядає управління як серію взаємопов'язаних дій (функцій управління), які реалізуються в певній послідовності.

Революція – корінний переворот, різкий стрибкоподібний перехід від одного якісного стану до іншого.

Результат – кінцевий підсумок, продукт господарської діяльності організації.

Результативність діяльності організації – реалізація місії організації. Корисний результат діяльності організації, який характеризується, насамперед, обсягом матеріальних благ, якість і асортимент яких відповідають потребам суспільства.

Результативність управління – цільова спрямованість системи управління організацією на створення потрібних, корисних речей, здатних задовольняти певні потреби, забезпечити досягнення кінцевих результатів, адекватних поставленим цілям.

Реструктивна стратегія – використовується у випадках, коли організація залишає певні ринки, або перепрофілює виробництво. В межах реструктивної стратегії існує декілька варіантів.

Рішення – це результат вибору з кількох альтернатив, який фіксується письмово чи усно й містить програму дій для досягнення поставленої цілі.

Розвиток – процес закономірної зміни, переходу з одного стану в інший, більш досконалий; перехід від старого якісного стану до нового, від простого до складного, від нижчого до вищого.

Розподіл праці – це розмежування різноманітних видів трудової діяльності і закріплення їх за окремими людьми та підрозділами, що слугують основою к подальшої спеціалізації.

Розподіл ресурсів – спосіб розподілу обмежених ресурсів організації між окремими підрозділами. Пропорції розподілу ресурсів визначаються вибором сфери стратегії.

Розширення функціональних обов'язків – це об'єднання декількох робочих завдань в одне

Ротація робочих завдань – це розробка робочих завдань, що передбачає систематичне переміщення працівників від виконання одних завдань до виконання інших.

Семантика – це сенс слів і контекст, у якому вони використовуються.

Сильні сторони – особливі, унікальні, оригінальні властивості, якості організації, які відрізняють η від конкурентів.

Симптом – зовнішня ознака, зовнішнє проявлення чого-небудь.

Синергія – це ефект цілісності, можливість отримання додаткового ефекту за рахунок інтеграції всіх можливостей організації. Синергетичний ефект виникає як результат інтегрованої реалізації всіх елементів стратегії.

Синтез (гр. Syntehesis – сполучення, поєднання, складення) – метод вивчення предмета в його цілості; в єдності і взаємному зв'язку його частин; синтез зв'язаний у процесі наукового пізнання з аналізом.

Система – дещо ціле, що представляє собою єдність закономірно розташованих частин, які знаходяться в певному зв'язку.

Системний підхід до визначення ефективності – погляд на ефективність діяльності організації, що передбачає визначення основних елементів в організації (входи – процес – виходи) і необхідність її адаптації до умов системи більш високого рівня, частиною якої вона є (зовнішнього середовища).

Системний підхід до управління – система поглядів на менеджмент, що розглядають організацію як систему в єдності частин, з яких вона складається, та зв'язків з її зовнішнім середовищем.

Ситуаційний підхід – це модель керівництва, у якій розглядаються взаємозв'язки стилів лідерства й конкретних організаційних ситуацій.

Ситуаційний підхід до управління – система поглядів на менеджмент, що одночасно визнає подібність загальних процесів управління та специфічність прийомів управління, вибір яких залежить від конкретної ситуації.

Ситуація – сукупність або конкретний набір обставин, які впливають на функціонування організації в певний період часу.

Слабкі сторони – якості, яких не вистачає організації у порівнянні з успішними конкурентами.

Спонукання – це відчуття дефіциту будь-чого, що мас певну поведінкову спрямованості.

Спрощення функціональних обов'язків – це розробка робочих завдань, що спрямована на підвищення продуктивності виконання окремих операцій шляхом скорочення їх кількості в розрахунку на одного працівника.

Стандарт – документ, затверджений уповноваженим органом, що встановлює призначені для загального і багаторазового використання правила, інструкції або характеристики, які стосуються діяльності чи її результатів, включаючи продукцію, процеси або послуги, дотримання яких є обов'язковим.

Статус – правове положення особи або установи.

Створення системи особистих зв'язків – це придбання і підтримання особистих відносин, що виходять за межу функціональних підрозділів, ієрархічних рівнів і організації у цілому.

Стратегічні плани – плани, які визначають головні цілі організації, стратегію придбання та використання ресурсів для досягнення цих цілей.

Стратегія – генеральна довгострокова програма дій та порядок розподілу пріоритетів та ресурсів організації' для досягнення її цілей.

Стратегія диференціації – надання товарам або послугам якостей, більш привабливих для споживачів проти продукції конкурентів.

Стратегія зростання – може здійснюватися кількома способами, тобто існують різні стратегічні варіанти росту.

Стратегія контролю за витратами грунтується на зменшенні власних втрат на виробництво продукції проти витрат конкурентів.

Стратегія стабільності – цю стратегію застосовують організації, які задоволені своїм попереднім курсом дій та бажають зберегти існуючий стан.

Стратегія фокусування – зосередження виробництва продукції або надання послуг для окремих сегментів ринку.

Страх комунікації або тенденція ухилення – це індивідуальний рівень страху або тривоги, що асоціюється з майбутніми або поточними комунікаціями.

Структура організації – її внутрішній устрій, який характеризує склад підрозділів і систему відповідних зв'язків, їх підпорядкованість і взаємодію.

Суб'єкт управління – конкретна людина або група людей, відповідні організації та установи, які здійснюють управлінську діяльність.

Суб'єкт управлінської діяльності – людина (фізична особа), через які реалізуються управлінські відносини.

Субститут – це ситуаційна змінна, що робить стиль лідерства непотрібним або зайвим.

Сфера стратегії – засоби адаптації організації до свого зовнішнього середовища.

"Таємний телеграф" – це неформальна комунікативна мережа організації, що об'єднує усіх її членів.

Теорії процесів мотивації – це теорії, що грунтуються на поведінці людей з урахуванням їх сприйняття і пізнання.

Теорія "шлях-ціль" – це ситуаційний підхід, відповідно до якого лідер несе безпосередню відповідальність за підвищення мотивування підлеглих до досягнення особистих й організаційних цілей.

Теорія ERG – це модифікована теорія ієрархії потреб, у якій виділяються три категорії потреб (в існуванні, у взаємозв'язку, у зростанні).

Теорія ієрархії потреб – це змістовна теорія, в основі якої лежить допущення про те, що мотивування людини визначається комплексом її потреб (фізіологічні, безпека й упевненість у майбутньому, соціальні, повага, самовираження), що розташовуються за ієрархією.

Теорія набутих потреб МакКлелланда – це змістовна теорія мотивування, у якій виділяються три категорії потреб (влади, успіху, причетності), що формуються протягом життя індивіда.

Теорія очікувань – це теорія процесів мотивування, що засновується на припущенні про те, що рівень мотивування працівників залежить від їх уявлень про свої здібності до виконання завдань і одержання винагородження.

Теорія підкріплення – це теорія процесів мотивування, предметом якої є взаємозв'язок між поведінкою працівників організації і її наслідками.

Теорія справедливості – це теорія процесів мотивування, що вивчає уявлення індивідів про те, наскільки справедливо їх оцінюють у порівнянні з іншими людьми.

Традиційний підхід до мотивації – це підхід, що заснований на оплаті праці й розглядає працівника як економічну людину, що готова працювати більше за додаткову плату.

Трансакційний лідер – це лідер, який направляє своїх підлеглих на досягнення намічених цілей, чітко пояснюючи їм їхню роль та вимоги, що пропонуються для виконання того або іншого завдання.

Трансформаційний лідер – це лідер, що має здібності до впровадження інновацій і проведення змін.

Управління – цілеспрямований вплив людини на об'єкти, процеси, системи та на людей, які беруть у них участь з метою спрямування діяльності в потрібному напряму для отримання бажаних результатів; вид діяльності, що полягає в керуванні людьми, процесами, елементами і системами соціально- економічного та політичного життя суспільства.

Формальний – здійснений у прийнятому, законному порядку.

Формальні канали комунікації – це канали комунікації, що пронизують організацію відповідно до командного ланцюгу або підрозділу відповідальності за виконання робочих завдань.

Функціональний підхід до оцінки ефективності управління – погляд на ефективність управління з точки зору організації праці та функціонування управлінського персоналу, тобто результатів та витрат самої управлінської системи.

Харизма – це вплив, заснований на властивостях особистості лідера або його здатності залучати прихильників.

Харизматичне лідерство – це спрямованість поведінки лідера на натхнення і мотивування працівників до діяльності, інтенсивність якої перевищує стандартні результати.

Централізована мережа – це командна комунікативна структура, яка передбачає взаємодію усіх членів команди з одним і тим же працівником в процесі вирішення проблем або прийняття рішень.

Цілі організації – це її бажаний стаи, конкретні межі, яких вона має досягнути в усіх сферах діяльності в кінці стратегічного періоду і на проміжних етапах.

Цільовий підхід до визначення ефективності – погляд на ефективність діяльності організації з точки зору досягнення мети як критерію для оцінки ефективності.

Цільовий підхід до оцінки ефективності управління – грунтується на посиланні, що головною метою діяльності будь-якої системи управління є досягнення організацією встановлених цілей найбільш доцільним способом. Відповідно до цього підходу ефективність управління вимірюється ступенем досягнення організацією показників, що характеризують головні цілі її діяльності.

Часова модель організаційної ефективності грунтується на системному підході та додатковому факторі – параметрі часу.

Школа людських відносин – система поглядів на менеджмент, що досліджували переважно проблеми індивідуальної психології працівників організації.

Школа науки управління (кількісний підхід) – система поглядів на менеджмент, що розглядали управління як систему математичних моделей і процесів. У центрі уваги цієї школи знаходиться математична модель, за допомогою якої управлінську проблему можна відобразити (передати) у вигляді основних її цілей та взаємозв'язків.

Школа наукового управління – система поглядів на менеджмент, що спрямовані на дослідження проблем підвищення продуктивності праці робітників (безпосередніх виконавців) шляхом удосконалення операцій ручної праці (Френсіс Тейлор, Френк та Ліліан Гілбрет, Генрі Форд, Генрі Гант).

Школа організаційної поведінки – система поглядів на менеджмент, що концентрували увагу на вивченні типів групової поведінки, на розумінні організації як складного соціального організму, який знаходиться під впливом певних уявлень, звичок, конфліктів, культурного оточення тощо.

Якість – задоволення запитів споживачів стосовно функціонування виробів чи надання послуг.