Актуальні проблеми теорії держави і права_Фаст О.О.._ipsv

природні, невід’ємні права людини, її правове надбання. Цим правам кореспондується обов’язок невизначеного числа осіб утримуватися від вчинення дій, що обмежують А.п. У якості абсолютних прав визнаються такі цінності людства як право на життя, власність, ім’я, свободу пересування тощо.

1)у політико-правовому значенні – форма самоврядування частини унітарної держави, визначена форма децентралізації державного управління окремими територіями. Автономна територіальна одиниця, як правило, самостійна у вирішені питань місцевого значення у межах, встановлених по взаємній згоді центральної та місцевої влад, що передбачають розмежування їх повноважень. Необхідність створення територіальної автономії пов’язані з вирішенням  національного питання, здійсненням права націй і народностей,що складають компактно проживаючі національні меншини на самоврядування, шляхом здійснення власних форм управління у єдиній державі; 2) культурно-національна автономія – об’єднання осіб  однієї національності у єдину організацію з функціями самоврядування у питаннях освіти, культури з метою збереження національної самобутності; 3) адміністративна автономія розповсюджується на сферу впливу (автономна область, автономний округ) і конституційно гарантується

(за В.Б. Авер’яновим та І.П. Голосніченком) – один з видів юридичної відповідальності, що являє собою сукупність адміністративних правовідносин, які виникають у зв’язку із уповноваженими органами (посадовими особами) до осіб, що вчинили адміністративний проступок, передбачених нормами адміністративного права особливих санкцій – адміністративних стягнень. До адміністративних стягнень відносяться: попередження, штраф, оплатне вилучення предмета, що є знаряддям чи безпосереднім об’єктом вчинення правопорушення, конфіскація, позбавлення спеціального права, виправні роботи, адміністративний арешт.

застосовується лише до фізичних осіб;підставою для накладення служить вчинення адміністративного правопорушення (проступку); застосовується спеціально уповноваженими особами; між особами, що накладають стягнення та правопорушником не повинно бути службових відносин; реалізується у вигляді адміністративних стягнень.

1) державні органи, на які покладені виконавчі повноваження, що забезпечують здійснення законів і інших рішень законодавчих органів у загальнодержавному масштабі (Уряд України), масштабі області, міста чи району (обласна державна і районна державна адміністрації, державна адміністрація у містах Київ та Севастополь), у масштабі галузі державного управління (міністерства та відомства);2) виконавчо-розпорядчий орган, що здійснює керівництво підприємством, установою, організацією у межах прав, наданих йому законодавством. Представниками адміністрації у цьому випадку є керівники: директор, його замісники, керівники служб та підрозділів тощо.

офіційні документи, що приймаються вищими представницькими органами державної влади – парламентами. Це закони, декларації, постанови, інші акти. Юридичні форми, найменування та порядок їх прийняття визначаються в Україні Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України.

офіційні документи, що приймаються у межах повноважень місцевими Радами народних депутатів, спрямовані на забезпечення виконання Конституції і законів України з урахуванням місцевих умов. Окреслені акти мають підзаконний характер та обов’язкові для виконання  усіма розташованими на території Ради виконавчо-розпорядчими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами.

офіційні документи, що приймаються у межах своїх повноважень органами виконавчої влади, спрямовані на забезпечення виконання законів Вони мають підзаконний характер – приймаються на підставі та з метою дотримання Конституції і законів України. Серед них розрізняють нормативні, ті що встановлюють норми права та носять загальний характер, та індивідуальні, спрямовані на вирішення конкретних питань і визначають (змінюють, припиняють) суб’єктивні права та юридичні обов’язки суб’єктів у сфері управління. Органами виконавчої влади приймаються постанови, розпорядження, накази, інструкції, устави, положення, рішення тощо.

це індивідуальні правові акти компетентних органів, видані на основі юридичних фактів та норм права, які визначають права, обов’язки або міру юридичної відповідальності для конкретних осіб у конкретній юридичній справі. Відмінність акта правозастосування від нормативного акта полягає в тому, що перший індивідуалізований, адресований конкретним особам, а нормативні акти мають загальний характер. Їм властива функція індивідуального регулювання, звернена до конкретного суб’єкта або суб’єктів. Нормативні акти розраховані на багаторазове використання, а правозастосовчі – одноразової чинності. На відміну від нормативно-правових актів, акти правозастосування, виступаючи юридичними фактами, безпосередньо тягнуть за собою юридичні наслідки.

акт-документ, що містить роз’яснення змісту і порядку застосування правової норми, сформульоване уповноваженим органом у рамках його компетенції, та має обов’язкову силу для усіх тих, хто застосовує роз’яснені норми. Розрізняються акти аутентичного і легального тлумачення. Акти аутентичного тлумачення видаються тим самим органом, який видав норму, що тлумачиться. Акти легального тлумачення походять від компетентного органу у відношенні до акту, який виданий іншим органом. Наприклад, тлумачення положення закону, прийнятого ВРУ у акті Уряду.