Актуальні проблеми теорії держави і права_Фаст О.О.._ipsv

способи усунення прогалин у праві у окремих випадках застосування законів судами чи іншими юрисдикційними органами. Розрізняється аналогія закону та аналогія права. Аналогія закону передбачає вирішення справи чи окремого юридичного питання на підставі закону, що регулює схожі відносини. У свою чергу аналогія права визначає рішення справи чи окремого юридичного питання на підставі загальних начал і сенсу законодавства. Випадки аналогії застосовуються перш за все у цивільному, приватному праві, де суди не можуть посилатися на відсутність конкретного закону. Однак аналогія не застосовується у кримінальному та адміністративному праві, оскільки при їх застосуванні діє правило: «Немає злочину або проступку, немає покарання або стягнення, якщо немає закону».

уособлена в умовах реалізації принципу розподілу влад (поряд з законодавчою та судовою) і діючи при розподілі функцій і повноважень у системі стримань та противаг влада, що володіє перевагою виконання законів, що приймають парламентом. В.в. в Україні - Кабінет Міністрів. Відповідно до ст. 114 Конституції України до складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, віце-прем'єр-міністри, міністри. Прем'єр-міністр України призначається Верховною Радою України за поданням Президента України. Кандидатуру для призначення на посаду Прем'єр-міністра України вносить Президент України за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформованої відповідно до статті 83 Конституції України, або депутатської фракції, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України. Міністр оборони України, Міністр закордонних справ України призначаються Верховною Радою України за поданням Президента України, інші члени Кабінету Міністрів України призначаються Верховною Радою України за поданням Прем'єр-міністра України. Прем'єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України. При формальній незалежності В.в. відповідно до ч. 1 ст.113 Конституції України відповідальна перед Президентом України та підконтрольна і підзвітна ВРУ.

це сукупність правових норм, що відокремилася всередині системи права, які регулюють певну сферу однорідних суспільних відносин. Однорідність тієї чи іншої сфери суспільних відносин викликає до життя відповідну галузь права (цивільне, кримінальне, адміністративне та ін.). Галузь права відбиває вищий рівень системоутворюючих зв’язків у праві, характеризується певною цілісністю, автономністю. Критеріями поділу права на галузі є предмет та метод правового регулювання. Предмет правового регулювання – це та сфера, на яку поширюється право, це матеріальний критерій розподілу права на струк­турні елементи. Метод правового регулюва­ння – це сукупність прийомів, способів і засобів впливу права на суспільні відносини. Специфіка суспільних відносин, регульованих нормами однієї галузі права, обумовлює необхідність використання при цьому певного методу, що у кожній окремій галузі є специфічним. Предмет правового регулювання відповідає на запитання, що регулює право, а метод – на запитання, як воно регулює. У межах найбільш розвинутих правових галузей виділяються підгалузі, що поєднують кілька інститутів однієї й тієї ж галузі. Зовнішнім вираженням підгалузі є наявність у ній такої групи норм, яка містить загальні принципові положення, властиві кільком (але не всім) правовим інститутам цієї галузі. Наприклад, у цивільному праві – авторське, спадкове, зобов’язальне, вина­хідницьке право; у конституційному – виборче, муніципальне, парламентське право; у фінансовому – бюджетне і податкове право; у земельному – гірське, водне, лісове право.

– це форма організації політичної влади в суспільстві, яка володіє суверенітетом і здійснює управління суспільством на основі права з допомогою спеціального публічно-правового механізму в інтересах всього населення та постає гарантом забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

1) система правоутворюючих  факторів – економічних, соціально-політичних, соціально-психологічних, духовних і т.п.; 2) зовнішня форма існування юридичних норм, узагальнення   інформації про них; 3)фактичне джерело норм права. Історично склалися такі джерела права: правовий звичай, прецедент, нормативний акт, нормативний договір

умовне поняття в юридичній науці та практиці, що визначає систему норм права, які регулюють суспільні відносини та утворюються з приводу надбання людьми різних соціальних благ. Фактичний, безпосередній зміст цих відносин складає об’єктивну основу так званого «робочого механізму» регулювання , за допомогою якого визначаються взаємні права та обов’язки їх учасників, націлені на вирішення головного питання: «Чого необхідно досягнути?». Тому норми М.п. закріплюють  форми власності, встановлюють правовий статус громадянина, різних об’єднань, визначають повноваження органів держави, міри відповідальності за правопорушення, правовий режим матеріальних і духовних благ, тобто всього того, що складає сутність життєдіяльності суспільства. Своєрідним антиподом М.п. виступає процесуальне право.

(Новікова М.М.) динамічна система засобів, способів, прийомів і заходів (комбінацій і операцій), функціональне призначення яких – у організації стимулювання правомірної поведінки для забезпечення мобільності функціонування механізму правового регулювання з метою гармонізації суспільних відносин. Структуру загального методу правового регулювання складає сукупність взаємопов’язаних елементів: а) юридичних засобів як сукупності способів, що виступають об’єктивно матеріалізованими факторами впливу на поведінку суб’єктів права; б) юридичних способів як системи дій (прийомів) різноманітного характеру; в) юридичних прийомів як тактичних дій (технічного, фізичного, психічного, інтелектуального та іншого матеріального характеру); г) юридичних заходів (комбінацій та операцій) як системи узгоджених тактичних дій, що впорядковуються у прийоми, способи та засоби правомірної поведінки і визначають стратегію правового регулювання.

– це прийоми, засоби та способи практичного пізнання держави і права та одержання знань про них. Теорії держави і права, яка включає в себе такі види методів пізнання державно-правових явищ: загальнофілософські; загальнонаукові; загально логічні та спеціальнонаукові методи.

це система нормативно визначених, взаємодіючих органів та організацій держави, створених для реалізації її завдань і функцій та наділених спеціальними повноваженнями у відповідній сфері діяльності. Вважаємо, що саме таке визначення забезпечує характеристику механізму ефективного функціонування держави та взаємодії різних структур у процесі реалізації економічних, політичних та соціально-культурних функцій держави. Як самостійна юридична категорія, механізм держави характеризується наступними ознаками: це ієрархічно підпорядкована система державних структур, якій притаманні єдині принципи організації та діяльності; єдині завдання і цілі; первинними структурними елементами механізму є створені державою формування (органи, організації); основним призначенням механізму держави є реалізація завдань і функцій держави; чітка функціональна визначеність кожного з елементів структури; одним з найважливіших завдань механізму є здійснення державної влади; наявність певних структур, які забезпечують примусове виконання державних велінь; наявність визначеної структури, яка має динамічний характер та залежить від змін завдань управління і етапу розвитку держави; залежність методів і форм діяльності механізму держави від її сутності та реального впливу на суспільні відносини; залежність механізму держави від об'єктивних шляхів розвитку суспільства та рівня досконалості економічних і політичних відносин; важливе значення має людський фактор, який забезпечує державне управління; забезпечення необхідними матеріально-технічними, фінансовими, організаційними засобами, що складають основу його функціональної діяльності; покликаний гарантувати і охороняти правопорядок, права та свободи людини. Структурно механізм держави складається з трьох рівнів. I рівень становлять державні підприємства, установи та організації, які забезпечують реалізацію економічних і соціальних функцій держави. Їх основним призначенням є створення необхідних економічних умов функціонування держави та суспільства. У спеціальній літературі їх називають економічними додатками держави, однак, на нашу думку, вони є самостійними і повноцінними елементами механізму, що виконують лише їм властиві функції. Державні підприємства — це створені на основі загальнодержавної власності структурні утворення, які забезпечують виробничу діяльність. Вони володіють часткою державної власності на праві повного господарського відання, мають самостійний баланс і статус юридичної особи, є суб'єктами підприємницької діяльності, які несуть самостійну майнову відповідальність. II рівень механізму держави складають органи держави. Це особлива частина державного механізму, що забезпечує виконання владних повноважень. III рівень становлять структури спеціального призначення. Це контрольно-наглядові органи, збройні сили, поліція, спецслужби, органи виконання кримінальних покарань. Вони фінансуються з бюджету, створюються органами держави, їм підпорядковуються та забезпечують реалізацію правоохоронних, контрольно-наглядових і каральних функцій. Саме ці органи забезпечують захист суверенітету держави, її територіальної цілісності та недоторканності, охорону прав і свобод громадян, дотримання вимог закону та покарання винних у порушенні нормативних вимог осіб.

це захід функціону­вання єдиної системи правого регулювання, який розкривається через взає­мозв’язки між її складовими елементами. Категорія “механізм правового регулювання” дозволяє охопити весь процес правового регулювання, представити його в системно-динамічному вигляді, розкрити його структуру, взаємозв’язок і взаємодію всіх елементів, з’ясувати їх характерні ознаки та функції. Механізм правового регулювання представляється як діяльність, “робота” складових елементів системи правового регулювання, спрямована на досягнення суспільно корисного результату, що виявляється у втіленні правових норм у життя. Він повинен розглядатись в єдності та взаємодії всіх його складових як категорія не лише збірна, але й системна. Поняття механізму правового регулювання дозволяє систематизувати юридичні засоби правового впливу на суспільні відносини, визначити місце і роль того чи іншого юридичного засобу у правовому житті суспільства. Роз­різняють змістовну та формальну ознаки механізму правового регулювання. Змістовна ознака механізму правового регулювання передбачає наяв­ність цілей правого регулювання, досягнення яких дає можливість вести мову про ефективність правого регулювання. Під цілями розуміється сукупність уявлень про моделі майбутнього результату, здатного задовольнити вихідні потреби існування можливостей, оцінених за результатами досвіду. Досягнення цілей правого регулювання здійснюється за допомогою певних засобів, що є шляхами юридичного впливу на поведінку суб’єктів. Сукупність даних засобів, які є різними за своєю природою та функціо­нальними призначенням, і складає формальну ознаку механізму правого регулювання. Характеристика правового регулювання дозволяє встановити його складові елементи, забезпечити їх єдність та взаємоузгодженість. Сучасна юридична наука характеризується наявністю двох підходів до визначення елементів механізму правового регулювання. Перший з них – широкий підхід, що характеризується наявністю сукуп­ності елементів, які беруть участь у процесі впорядкування суспільних відносин, а саме: норма права, яка означає моделі можливої та необхідної поведінки суб’єктів суспільних відносин; нормативно-правовий акт – юридичний документ, який надає право­вій нормі формально-визначеного, офіційного та обов’язкового хара­ктеру; юридичні факти – конкретні життєві обставини, які спричиняють дію норми права; правовідносини – різновид суспільних відносин, що регламентуються правовою нормою та виконують функцію взаємної правової норми з конкретним суб’єктом і функцію визначення конкретної поведінки для персоніфікованих суб’єктів; тлумачення – діяльність із визначення дійсного змісту норми права у разі її незрозумілості чи невідповідності вимогам юридичної техніки; реалізація норм права – як можливість втілення правової норми шляхом дотримання, виконання, використання та застосування; законність – як однин із принципів реалізації правових приписів через дотримання вимог норми права суб’єктами права; правосвідомість – як рівень усвідомлення суб’єктами права правових приписів; правова культура – як різновид загальної культури, що складається з духовних та матеріальних цінностей, які належать до правової дійсності; правомірна поведінка – усвідомлення діяльності суб’єктів, яка відповідає нормі права та соціально корисним цілям і знаходиться в установлених законодавством межах; протиправна поведінка – та, що суперечить правовим приписам; юридична відповідальність – міра державного примусу, яка застосо­вується до суб’єктів, які вчинили правопорушення, та пов’язана з покладенням на них нового додаткового обов’язку. Другий підхід до елементарної будови механізму правого регулювання є вузьким та включає елементи, які складають основу регулятивної функції права. Серед них виділяють: норми права, нормативно-правові акти, право­відносини, правореалізації, законність. Кожній стадії відповідають специфічні елементи механізму правового регулювання, місце яких у механізмі обумовлене їх функціональною роллю. Функціонування механізму правового регулювання відрізняється послідовні­стю: кожен з його елементів вступає в дію на певній стадії правового регулювання.