Цивільний процес_Жила О.В._kd

ЛЕКЦІЯ 3.

ТЕМА:  Цивільна юрисдикція

Мета:

1.    Навчальна: освоєння, поглиблення та розширення знань відповідно до тематики заняття та питань, що запропоновані до розгляду на семінарському занятті і рекомендованих до вивчення під час самостійної підготовки, підготовки цільових виступів та рефератів.

2.     Розвиваюча: розвивати інтелектуальні здібності, світоглядні позиції, уявлення та мислення з питань позовної роботи.

3.    Виховна: формувати основні знання з питань застосування норм, принципів цивільного процесуального права.  

Метод: лекція

Місце: навчальна аудиторія 303

Джерела і література:

1.    Цивільний процесуальний кодекс України : у редакції Закону  № 2147-7 від 3.10.2017 р. Із змінами, внесеними згідно із Законами № 2229-8 від 7.12.2017, №2234-8 від 7.12.2017, № 2268-8 від 18.01.2018 р.: (офіційний текст) К.: Правова єдність, 2018. 238 с.

2.    Цивільний процес: навч. посіб./ К.В. Гусаров, М.В. Жушман, С.О. Кравцов та ін. Харків: Право, 2018. 362 с.

3.    Цивільне процесуальне право України: підручник / В. М. Коссак, Р. Я. Лемик, Ю. В. Навроцька, С. В. Сеник; за заг. ред. В. М. Коссака. Харків: Право, 2020. 752 с.

4. Цивільне процесуальне право України (Загальна частина): підруч. / О. В. Гетманцев,                     Л. А. Кондрат'єва, Л. А. Остафійчук, А. Л. Паскар, І. Ю. Татулич; за ред. О. В. Гетманцева. Чернівці: Чернівец. нац. ун-т ім. Ю. Федьковича, 2022, 412 с.

 

ПЛАН

Питання теми:

1. Поняття та види цивільної юрисдикції

2. Предметна та суб’єктна юрисдикція

3. Інстанційна юрисдикція

4. Територіальна юрисдикція (підсудність)

5. Підстави та порядок передачі справи з одного суду до іншого

 

Доповіді:

1.        Правові наслідки недотримання правил цивільної юрисдикції.

 

1. Поняття та види цивільної юрисдикції

Термін «юрисдикція» як багатогранне поняття вказує на: а) право (повноваження) здійснювати правозастосовну діяльність, пов’язану із вирішенням цивільних справ; б) особу, орган чи систему органів, яким закон надає повноваження застосовувати норми права для вирішення тих чи інших питань та межі їх компетенції; в) безпосередньо визначає таку правозастосовну діяльність.

Залежно від природи органу, який здійнює розгляд і вирішення цивільних справ, цивільну юрисдикцію поділяють на несудову і судову. Наприклад, при реєстрації народження дитини беруться до уваги законні презумпції. Якщо батьки перебувають у шлюбі, то вони записуються батьками дитини на підставі Свідоцтва про шлюб і документа закладу охорони здоров’я про народження дружиною дитини навіть за заявою одного із подружжя. Якщо мати і батько дитини у шлюбі між собою не перебувають, то походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров’я про народження нею дитини, а походження дитини від батька визначається за заявою матері і батька дитини, тобто для запису батьками дитини необхідна спільна згода обох батьків. У разі, коли між батьками існує спір або один із батьків помер, то батьківство встановлюється за рішенням суду.

Залежно від того, чи належить вирішення спорів до відання одного чи кількох органів, цивільна юрисдикція поділяється на:

виключну, за якою розгляд певної категорії цивільних справ належить виключно до компетенції одного органу, яким найчастіше виступає суд;

альтернативну, за якою особа має право обирати, чи звертатися їй за захистом своїх прав, свобод та інтересів до суду, чи до іншого юрисдикційного органу;

договірну, яка визначається за взаємною згодою сторін;

імперативну (умовну), за якою в окремих категоріях справ, прямо закріплених у законі, особа може звернутися до суду лише за умови дотримання обов’язкового досудового порядку урегулювання спору (ч. 4 ст. 124 Конституції України).

Отже, під юрисдикцією належить розуміти інститут права, покликаний розмежовувати компетенцію різних юрисдикційних органів щодо розгляду та вирішення цивільних справ.

Конституція України в ч. 3 ст. 124 закріпила принцип універсальності судової юрисдикції, а саме: «юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення»2. У ст. 124 Конституції України закріплено, що: «правосуддя в Україні здійснюється виключно судами: Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникають у державі». Щодо кола повноважень Конституційного Суду України запитань не виникає, оскільки він є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, який розглядає та вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України, дає офіційне тлумачення її положень.

Зміст поняття юрисдикції [лат. jurisdictio – судочинство, від jus (juris) – право і dicere – говорити, проголошувати] щодо відправлення правосуддя або підсудності полягає у реалізації судом повноважень: а) керувати судовим процесом; б) судити і виносити компетентне рішення; в) зобов’язувати до виконання рішення, що прийняте

1.

Юрисдикція судів може визначатися: а) особливостями кола осіб, які є учасниками судового розгляду справи; б) повноваженнями, наданими державою на розгляд певного конфлікту (цивільні, господарські, кримінальні, адміністративні, конституційні питання тощо), оскільки судова діяльність провадиться за неоднаковими процесуальними правилами, сформульованими з урахуванням характеру вирішуваних правових конфліктів; в) шляхом розподілу обсягу судових органів у площині видів діяльності та забезпечення права на апеляційний та, у визначених законом випадках, касаційний перегляд справи; г) певною територією (округом), закріпленої за судом, з метою здійснення повноважень правосуддя завдяки владі, даній йому державою.

Виходячи з того, що судоустрій, відповідно до статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності, судова юрисдикція, безумовно, пов’язана із зазначеними принципами. Ці принципи є організаційними (судоустрійними) і діють у межах єдиної цілісної взаємопов’язаної та взаємозалежної судової системи. Тому можна стверджувати, що судова юрисдикція як визначення сфери судової діяльності може бути: предметною і суб’єктною (окреслює обсяг повноважень щодо відповідних правових об’єктів і суб’єктів судового захисту); функціональною (характеризує обсяг повноважень судів в інстанційному розумінні) та територіальною (охоплює обсяг повноважень судових органів у контексті їх територіальної діяльності). Термін «територіальна юрисдикція» є синонімом терміна «підсудність».

Визначення правильної юрисдикції спору має надважливе значення. З цього приводу в п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції зазначено, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом». Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20/07/2006 р. у справі «Сокуренко і Стригун проти України» наголосив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання ним певних норм, які регулюють його діяльність. І, як зазначено Європейською комісією з прав людини у рішенні в справі «Занд проти Австрії» (доповідь від 12/10/1978 р.), термін «судом, встановленим законом» у п.1 ст.6 Конвенції передбачає «всю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)».

Отже, цивільна судова юрисдикція – це повноваження органів судової влади на здійснення правосуддя у передбаченому процесуальним законом порядку.

У статті 1 ЦПК передбачено, що цей Кодекс «визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, установлює порядок здійснення цивільного судочинства». Предметна та суб’єктна юрисдикція визначена у ст.19 § 1. глави 2 розділу І ЦПК; інстанційна юрисдикція – у ст.ст.23-25 §2. глави 2 розділу І ЦПК; «територіальна юрисдикція» доповнена синонімом «підсудність» – у ст.ст. 26-32 глави 2 розділу І ЦПК.

 

2. Предметна та суб’єктна юрисдикція

Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими ЦПК, у порядку: 1) наказного провадження; 2)  позовного провадження (загальне або спрощене); 3) окремого провадження. У контексті предметної та суб’єктної юрисдикції наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику не відомо. 

Для вирішення питання про можливість судового розгляду справи наявність спору про право обов’язкова, оскільки сам факт звернення до суду в порядку позовного провадження про захист прав свобод та інтересів уже свідчить про наявність спору про право цивільне.

Відсутність спору про право між сторонами унеможливлює звернення до суду.

Суд має розглядати лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, чим спір по суті буде вичерпано, або в їх задоволенні може бути відмовлено. У тому ж разі, якщо за змістом заявлених позовних вимог (а не з огляду на обставини справи) задоволення позову неможливе, – немає і підстав стверджувати про наявність юридичного спору. Суд повинен ухвалювати рішення, яким вичерпувати конфлікт між сторонами, а не давати одній зі сторін за відсутності для цього юридичних підстав сподівання на те, що вона в майбутньому отримає бажане для неї рішення1.

Прикладами спорів, які не можуть узагалі розглядатися судами, можна навести: оскарження директором рішення наглядової ради, з яким він не згодний (спір між органами товариства); спонукання відповідача до підписання актів приймання-передачі електроенергії з певними показниками чи актів приймання-передачі виконаних робіт; визнання звіту про оцінку недійсним. Не підлягає судовому оскарженню Довідка про склад сім'ї, оскільки не є актом правозастосування і має винятково інформативний характер2. Ще одна правова позиція щодо юрисдикційності спору викладена в постанові ВП ВС від 30.09.2020 р. у справі №815/6347/17, де суд вказав: «Такий спір між двома держорганами, який не є компетенційним, не може бути вирішений у судах жодної юрисдикції, оскільки є спором держави із самою собою». Тому, окрім суб’єктної та предметної юрисдикції, обов’язково потрібно розрізняти підстави позову, факти, що мають бути доведені, і позовні вимоги, або ж характер і предмет спірних правовідносин, які і визначають компетенцію розгляду спору різними судами.

Предметна та суб’єктна юрисдикція цивільних, господарських і адміністративних судів визначена в ст. 19, 161, 293 ЦПК, ч. 2 ст. 4, ст. 20, 148 ГПК, п. 2, 7 ч. 1 ст. 4, 5, 19 КАС.

За основним суб’єктним складом судових справ логіку розмежування юрисдикцій у спрощеному вигляді можна схематично відобразити так:

Цивільна юрисдикція - Фізичні особи;

Господарська юрисдикція - Юридичні особи та фізичні особи суб’єкти підприємницької діяльності;

Адміністративна юрисдикція - Суб’єкти владних повноважень.

Суб’єктний критерій визначення юрисдикції, незважаючи на його наявність у ЦПК та інших процесуальних кодексах, залишається до кінця не розкритим. Адже ЦПК дає право «кожній особі» звертатись до суду по захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. А у випадках, установлених законом, до суду можуть звертатися органи й особи, яким законом дано право звертатись до суду в інтересах інших осіб, або в державних чи суспільних інтересах. «В той же час, сам по собі факт участі у справі суб’єктів владних повноважень не дає підстав ототожнювати його із публічно-правовим спором та відносити такі справи до адміністративної юрисдикції. З огляду на це, неправильним є формальне застосування та поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що до суду звертається суб’єкт владних повноважень як позивач»

1. Це дає підстави стверджувати про допоміжний характер суб’єктного критерію поряд із предметним.

За предметним складом судових справ логіку розмежування юрисдикцій у спрощеному вигляді можна схематично відобразити так:

Цивільна юрисдикція - Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (ст. 19 ЦПК) Перелік справ загальний і невичерпний

Господарська юрисдикція Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв’язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених ч. 2 ст. 12 ГПК), та інші справи, у визначених законом випадках, зокрема:…  (ст. 12 ГПК) Вичерпний перелік категорій справ

Адміністративна юрисдикція Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: …  (ст. 17 КАС) Вичерпний перелік категорій справ

Втім, як було зазначено вище, визначати юрисдикційність спору потрібно, орієнтуючись на суть конфлікту, справжні правовідносини, що склалися між учасниками конфлікту, який виник, а не формально зосереджуватися на визначенні сторін спору чи його предметі. Саме такий підхід дозволяє звернутися до суду належної юрисдикції за захистом свого порушеного права.

Отже, загальна (цивільна) юрисдикція всеохоплююча; і якщо справа не віднесена до юрисдикції інших (адміністративних чи господарських) судів, то вона підлягає розгляду загальним (цивільним) судом.

При визначенні судової юрисдикції, необхідно враховувати, що Закон України «Про судоустрій і статус суддів» виділяє також вищі спеціалізовані суди як суди першої інстанції з розгляду окремих категорій справ: Вищий антикорупційний суд та Вищий суд з питань інтелектуальної власності.

Отже, визначати компетенцію суду потрібно не лише за ознаками, сформульованими у ч. 1 ст. 19 ЦПК, але й з урахуванням конкретних правовідносин, які можуть розглядатися в порядку цивільного судочинства. Тому для сприйняття компетенції суду в цивільних справах необхідно аналізувати ст. 20 ГПК та ст. 19 КАС, які встановлюють компетенцію господарських і адміністративних судів щодо вирішення господарських і адміністративних справ.

За загальним правилом ст. 20 ЦПК вказується, що «не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом». Наприклад, у порядку кримінального судочинства, тобто разом із розглядом кримінальної справи може розглядатися цивільний позов (ст. 128 КПК).

Наслідки порушення суб’єктної чи предметної юрисдикції:

- відмова у прийнятті позовної заяви (п.1 ч.1 ст.186 ЦПК);

- закриття провадження у справі повністю або в частині (п.1 ч.1 ст.255 ЦПК);

- ініціювання розгляду справи у Великій Палаті (ч.6 ст.403 ЦПК);

- скасування прийнятих рішень (ч. 2 ст. 377, ч.2 ст. 414 ЦПК);

- перспективи виграшу справи у ЄСПЛ (порушення ст. 6 Конвенції);

- пряма підстава для дисциплінарної відповідальності судді (пп. а, п.1 ч.1 ст.106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

 

3. Інстанційна юрисдикція

Інстанційна цивільна юрисдикція суду передбачає: а) розмежування компетенції між судами різних інстанцій залежно від виконуваних ними функцій; б) таку організацію системи судів загальної юрисдикції, яка забезпечує право на перегляд рішення суду нижчої інстанції судом вищої інстанції (п. 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 12 липня 2011 р. № 9-рп).

За критерієм інстанційності виокремлюється юрисдикція суду першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

Частиною 1 ст. 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що «місцевий суд є судом першої інстанції і розглядає справи, віднесені процесуальним законом до його підсудності»1. Вказане положення конкретизується в ч. 1 ст. 23 ЦПК: «усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених ч. 2-4 цієї статті».

Також, необхідно враховувати, що в окремих категоріях справ судом першої інстанції в цивільному судочинстві можуть виступати апеляційні суди та Вищий антикорупційний суд.

Зокрема, відповідно до ч. 2–3 ст. 23 ЦПК, «судом першої інстанції в цивільному судочинстві виступають апеляційні суди при розгляді справ щодо: оскарження рішень третейських судів, оспорювання рішень міжнародних комерційних арбітражів, про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів – розглядаються апеляційними судами як судами першої інстанції за місцем розгляду справи третейським судом (за місцезнаходженням арбітражу) (ч. 2 ст. 23 ЦПК); визнання та надання дозволу на виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу, якщо місце арбітражу знаходиться на території України – розглядаються апеляційними загальними судами за місцезнаходженням арбітражу (п.1 ч. 3 ст. 23 ЦПК); визнання та надання дозволу на виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу, якщо місце арбітражу знаходиться поза межами України – апеляційним загальним судом, юрисдикція якого поширюється на місто Київ (п. 2 ч. 3 ст. 23 ЦПК)»1.

Згідно ч. 4 ст. 23 ЦПК, справи про визнання необгрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави розглядаються Вищим антикорупційним судом як судом першої інстанції.

Як визначено у ст. 24 ЦПК, «апеляційні суди переглядають в апеляційному порядку судові рішення місцевих судів, які знаходяться у межах відповідного апеляційного округу (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду)»2.

Також, потрібно враховувати, що в окремих категоріях справ судом апеляційної інстанції в цивільному судочинстві можуть виступати Верховний Суд (переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних судів, ухвалені ними як судами першої інстанції) та Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду ( в порядку апеляційного перегляду справ про визнання необгрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави) (ч. 2, 3 ст. 24 ЦПК).

Судом касаційної інстанції виступає Верховний Суд, який переглядає у касаційному порядку судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій (ст. 25 ЦПК).

Отже, інстанційна юрисдикція визначає обсяг повноважень суду кожної ланки судової системи України. Недотримання правил інстанційної юрисдикції дає підстави для відмови у відкритті відповідного провадження (п. 1 ч. 1 ст. 186, п. 1 ч. 1 ст. 358, п. 1 ч. 2 ст. 394 ЦПК).

 

4. Територіальна юрисдикція (підсудність)

Територіальна юрисдикція (підсудність) – це розмежування компетенції стосовно розгляду справ між окремими судами загальної юрисдикції.

Підсудність цивільних справ – це сукупність цивільних справ, які підлягають розгляду у конкретному місцевому суді першої інстанції.

На відміну від предметної юрисдикції, за допомогою якої розмежовуються повноваження на вирішення юридичних справ між різними юрисдикційними органами, територіальна юрисдикція (підсудність) розмежовує компетенцію в тій же сфері, але між різними судами залежно від території, на яку розповсюджується юрисдикція даного суду.

Отже, визначивши, що справа підлягає вирішенню в суді загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства, необхідно встановити, до якого конкретно суду необхідно звернутися за розглядом справи по суті.

Місцевими загальними судами є окружні суди, які утворюються в одному або кількох районах чи районах у містах, або у місті, або у районі (районах) і місті (містах). Також, наразі, необхідно враховувати, що система місцевих судів на території України буде змінена у зв’язку утворенням (ліквідацією) районів, тому відповідні місцеві суди продовжують здійснювати свої повноваження у межах територіальної юрисдикції, визначеної до набрання чинності Постановою Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17.07.2020 р. № 807-ІХ, але не пізніше 1 січня 2022 р.

Цивільне процесуальне законодавство і процесуальна наука розрізняють кілька видів територіальної підсудності: загальну територіальну підсудність (ст. 27 ЦПК); підсудність за ухвалою суду вищої інстанції (ст. 26, 29 ЦПК); альтернативну підсудність (підсудність за вибором позивача) (ст. 28 ЦПК) та виключну підсудність (ст. 30 ЦПК України).

ЦПК не містить терміна «загальна підсудність», називаючи цей вид підсудності «підсудністю справ за місцем проживання або місцезнаходженням відповідача» (ст. 27 ЦПК), що не заважає його широко використовувати в теорії цивільного процесуального права та судовій практиці.

Згідно зі ст. 27 ЦПК правила загальної підсудності цивільних справ зводяться до того, що: «1) позови до фізичної особи пред’являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом; 2) позови до юридичних осіб пред’являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»1.

Місцем проживання (знаходження) відповідача визначається на момент пред’явлення позову, тому подальша зміна ним місця проживання (знаходження) не змінює підсудності справи.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України № 254-VIII від 17 березня 2015 року «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких, відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей», запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування до моменту виведення всіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків і найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

Частина перша статті 1 Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв’язку з проведенням антитерористичної операції» № 1632-VII від 12 серпня 2014 року визначає, що у зв’язку з неможливістю здійснювати правосуддя окремими судами в районі проведення антитерористичної операції змінити територіальну підсудність судових справ підсудним, розташованим у районі проведення антитерористичної операції таким судам, та забезпечити розгляд: цивільних справ, справ про адміністративні правопорушення, підсудних місцевим загальним судам, розташованим в районі проведення антитерористичної операції, адміністративних справ, підсудних місцевим загальним судам як адміністративним судам, апеляційним судам, розташованим у районі проведення антитерористичної операції, – місцевими загальними судами, апеляційними судами, що визначаються головою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Водночас, відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 12 серпня 2014 року № 1632-VIII «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв’язку з проведенням антитерористичної операції» (в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів») підсудність цих справ визначається Головою Верховного Суду.

Відповідно до пункту 17 § 3 «Перехідні положення» розділу IV Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів до визначення територіальної підсудності в районі проведення антитерористичної операції у порядку», встановленому Законом № 1632-VIII, зі змінами, внесеними Законом № 2147-VIII, застосовуються правила визначення територіальної підсудності в районі проведення антитерористичної операції за правилами, що діяли до набрання чинності Законом № 2147-VIII, тобто до 15 грудня 2017 року.

Отже, до видання Верховним Судом нових розпоряджень про визначення територіальної підсудності справ застосовуються положення розпоряджень голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Розпорядженням голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 2710/38-14 від 02 вересня 2014 року «Про визначення територіальної підсудності справ» на підставі подань Державної судової адміністрації України на зміну територіальної підсудності судових справ, підсудних розташованим у районі проведення антитерористичної операції місцевим загальним та апеляційним судам (вх. № 913/0/1-14 від 29 серпня 2014 року, вх. № 10027/0/30-14 від 01 вересня 2014 року), визначено територіальну підсудність: цивільних справ, справ про адміністративні правопорушення, підсудних місцевим загальним судам, розташованим у районі проведення антитерористичної операції, адміністративних справ, підсудних місцевим загальним судам, адміністративним судам, апеляційним судам, розташованим у районі проведення антитерористичної операції1.

Підсудність за ухвалою судді суду вищої інстанції – це підсудність, за якою позов підлягає розгляду в суді першої інстанції, визначеному ухвалою судді суду вищої інстанції (ч. 1 ст. 26, 29 ЦПК), а саме: «Підсудність справи, у якій однією зі сторін є суд або суддя суду, до підсудності якого віднесена ця справа за загальними правилами, визначається ухвалою суду вищої інстанції, постановленою без повідомлення сторін. Підсудність справ, у яких однією зі сторін є Верховний Суд або суддя цього суду, визначається за загальними правилами підсудності. У справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, у яких відповідачем є суддя чи працівник апарату Вищого антикорупційного суду, таке провадження у першій інстанції здійснює місцевий суд, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться Вищий антикорупційний суд, а ухвалені судові рішення оскаржуються в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується. Підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами, а також справ про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України, визначається суддею Верховного Суду, визначеним у порядку, передбаченому ст. 33 цього Кодексу, одноособово»1.

Наприклад, ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 24.07.2019 р. у справі № 395/933/19 за позовом ОСОБА_1 до судді Новомиргородського районного суду Кіровоградської області ОСОБА_2 про підробку документа за статтею 194 КК України та відшкодування моральної шкоди, було встановлено, що вказана цивільна справа не може розглядатися Новомиргородським районним судом Кіровоградської області, а тому підсудність даної справи було визначено іншому суду, найбільш територіально наближеному до цього суду, яким є Маловисківський районний суд Кіровоградської області2.

Сутнь підсудності за вибором позивача, або альтернативної підсудності, полягає у тому, що за визначеними категоріями цивільних справ позивачу дається можливість обрати з кількох передбачених у законі судів той суд, до якого він пред’являтиме свої позовні вимоги. Законодавець установлює вичерпний перелік позовів, на які поширюються правила цього виду підсудності, а також передбачає конкретні суди, до яких можна з такими вимогами звертатися.

Наприклад, згідно з ч. 1 ст. 28 ЦПК, «позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред’являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача»1.

Водночас, правила альтернативної підсудності дозволяють позивачеві скористатися правилами загальної підсудності (ст. 27 ЦПК). Однак, ч. 16 ст. 28 ЦПК встановлює правило, згідно з яким: «позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої ст. 30 цього Кодексу».

26 березня 2021 р. набув чинності Закон України від 04.03.2021 р. № 1319-IX, що встановлює альтернативну підсудність справ, учасники яких постійно проживають в окупованому Криму та Севастополі. Зміни внесено до статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Тепер фізична особа, яка постійно проживає на окупованій території, може подавати в будь-який місцевий загальний суд у Херсонській області: позовні заяви; заяви про видавання судового наказу; заяви у справах окремого провадження, підсудних місцевим загальним судам, розташованим на території АР Крим та міста Севастополя2.

Загалом перелік справ з альтернативною підсудністю закріплений в ст. 28 ЦПК, а саме: «1) позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред’являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача;

2) позови про розірвання шлюбу можуть пред’являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров’я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них;

3) позови про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, чи шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення, можуть пред’являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача або за місцем заподіяння шкоди;

4) позови, пов’язані з відшкодуванням шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, можуть пред’являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача;

5) позови про захист прав споживачів можуть пред’являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору;

6) позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну фізичних або юридичних осіб, можуть пред’являтися також за місцем заподіяння шкоди;

7) позови, що виникають із діяльності філії або представництва юридичної особи, а також відокремленого підрозділу органу державної влади без статусу юридичної особи, можуть пред’являтися також за їх місцезнаходженням;

8) позови, що виникають із договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред’являтися також за місцем виконання цих договорів;

9) позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред’являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи);

10) позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання чи перебування, можуть пред’являтися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим зареєстрованим місцем його проживання чи перебування в Україні;

11) позови про відшкодування шкоди, заподіяної зіткненням суден, а також про стягнення сум винагороди за рятування на морі, можуть пред’являтися також за місцезнаходженням судна відповідача або порту реєстрації судна;

12) позови до стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса можуть пред’являтися також за місцем його виконання;

13) позови Міністерства юстиції України на підставі міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, в інтересах і за довіреністю позивача, який не має в Україні зареєстрованого місця проживання чи перебування, можуть також пред’являтися за місцезнаходженням міністерства або його територіальних органів;

14) позови про відшкодування збитків, спричинених заходами забезпечення позову, можуть пред’являтися також за місцем застосування заходів забезпечення позову (до суду, який застосував відповідні заходи);

15) позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред’являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача;

16) позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу;

17) позови про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб (в тому числі про відшкодування шкоди, завданої внаслідок обмеження у здійсненні права власності на нерухоме майно або його знищення, пошкодження) у зв’язку із збройною агресією Російської Федерації, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру можуть пред’являтися також за місцем проживання чи перебування позивача»1.

Наведений перелік справ свідчить про те, що альтернативна підсудність необхідна там, де або неможливе використання загального правила підсудності, або воно несправедливе по відношенню до позивача.

Виключна підсудність визначається вказівкою законодавця про розгляд і вирішення окремих категорій цивільних справ лише конкретними, прямо передбаченими у законі судами. Це означає, що з деякими вимогами потрібно звертатися до чітко встановленого законом суду. Виключною така підсудність називається тому, що виключається можливість застосування інших правил територіальної підсудності, крім тих, які встановлені у законі для цієї категорії. Перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність, є справ вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Наприклад, згідно з ч.1 ст.30 ЦПК, позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред’являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально.

Виключну підсудність установлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (ч.1 ст.30 ЦПК). Згідно з положеннями ст.181 ЦК, до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на них, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння й користування ним (ст. 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (ст.ст. 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (ст.ст. 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло з договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно – предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник із приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Відповідно до ст. 30 ЦПК встановлені наступні правила виключної підсудності:

«1) позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред’являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов’язані між собою позовні вимоги пред’явлені одночасно щодо декількох об’єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об’єкта, вартість якого є найвищою;

2) позови про зняття арешту з майна пред’являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини;

3) позови кредиторів спадкодавця, що подаються до прийняття спадщини спадкоємцями, пред’являються за місцезнаходженням спадкового майна або основної його частини;

4) позови до перевізників, що виникають з договорів перевезення вантажів, пасажирів, багажу, пошти, пред’являються за місцезнаходженням перевізника;

5) справи про арешт судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, розглядаються судом за місцезнаходженням морського порту України, в якому перебуває судно або до якого прямує, або порту реєстрації судна;

6) зустрічний позов та позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, незалежно від їх підсудності пред’являються в суді за місцем розгляду первісного позову. Це правило не застосовується, коли відповідно до інших визначених у цій статті правил виключної підсудності такий позов має розглядатися іншим судом, ніж тим, що розглядає первісний позов;

7) у випадку об’єднання позовних вимог щодо укладання, зміни, розірвання і виконання правочину з вимогами щодо іншого правочину, укладеного для забезпечення основного зобов’язання, спір розглядається судом за місцезнаходженням відповідача, який є стороною основного зобов’язання;

8) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій розглядаються судом, визначеним за правилами підсудності щодо розгляду спору, похідними від якого є такі вимоги»1.

Отже, виключна підсудність уведена з урахуванням особливостей деяких категорій цивільних справ з метою максимального наближення до суду об’єкта спору або місця знаходження необхідних для розгляду справи доказів. Вибір суду в цьому випадку не залежить ні від бажання заявника, ні від угоди сторін, ні від розсуду суду.

Наслідки порушення правил підсудності (територіальної юрисдикції):

- у разі виявлення цього під час відкриття провадження у справі або після відкриття провадження у справі, але до початку розгляду справи по суті – передачу справи за підсудністю (п. 1 ч. 1 ст. 31, ч. 9 ст. 187 ЦПК);

- у разі виявлення цього після початку розгляду справи по суті – продовження розгляду справи судом, оскільки ЦПК не передбачає наслідків такого порушення;

- у разі встановлення цього при перегляді справи судом апеляційної чи касаційної інстанції – скасування судового рішення і направлення справи для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю 9 п. 5 ч. 1 ст. 374, ч. 1 ст. 378, п. 2 ч. 1 ст. 409, п. 6 ч. 1 ст. 411 ЦПК).

Разом з тим справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв’язку з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності0, якщо учасник справи, який подавав апеляційну чи касаційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи (ст. 378, ч. 2 ст. 411 ЦПК).

Чинна редакція ЦПК не передбачає, що ухвалу про відкриття провадження у справі з недотриманням правил підсудності можна оскаржити в апеляційному та касаційному порядку окремо від рішення суду. Разом з тим, заперечення на неї можуть бути внесені до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду.

 

5. Підстави та порядок передачі справи до іншого суду

Згідно з ч.1 ст. 31 ЦПК, передача справи з одного суду до іншого здійснюється, якщо:

1) справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. В цьому випадку передача справи здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п’яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги – не пізніше п’яти днів після залишення її без задоволення.

Наприклад, Ірпінський міський суд Київської області передав цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «АВІАКОМПАНІЯ СКАЙАП», треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ТОВ «ДЖОІН АП!», ФОП ОСОБА_2 про стягнення компенсації за затримку рейсу – передати на розгляд до Дарницького районного суду міста Києва (адреса: 02068, м. Київ, вул. О.Кошиця, 5-А), оскільки спір позову пов’язаний із послугами перевезення, тому в даному випадку підсудність справи визначається за правилом виключної підсудності, а саме: за місцем знаходження відповідача. Відповідно до витягу з ЄДРПОУ, місце знаходження ТОВ «АВІАКОМПАНІЯ СКАЙАП» є м. Київ, вул. Харківське шосе, 201/203 літера 2А1;

2) після задоволення відводів (самовідводів) чи з інших підстав неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи. У цьому випадку справа за розпорядженням голови суду передається до того суду, що найбільш територіально наближений;

3) ліквідовано або з визначених законом підстав припинено роботу суду, який розглядав справу. У разі ліквідації або припинення роботи суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи суду, а якщо такий суд не визначено, – до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено.

Відповідно до ч. 2 ст. 31 ЦПК встановлено, що «справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли у процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа належить до виключної підсудності іншого суду.

Спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому ст. 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана (ст. 32 ЦПК)»1.

Наприклад, у справі про визнання дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна за №16590 від 03 вересня 1996 року, укладений на Одеській товарній біржі, стосовно квартири, позивачка звернулась до Суворовського районного суду міста Одеси, яким ухвалою від 06 вересня 2019 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання.

Надалі, 22 жовтня 2019 року Суворовським районним судом міста Одеси постановлено ухвалу, якою вказану справу вирішено передати за підсудністю до Київського районного суду міста Одеси.

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 27 листопада 2019 року цивільну справу №523/13959/19 за вказаним позовом прийнято до свого провадження та призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання. Одночасно у вказаній ухвалі суду, судом було встановлено, що: «Суворовський районний суд міста Одеси під час постановлення ухвали суду від 22 жовтня 2019 року дійшов висновку, що підсудність цієї справи повинна бути визначена відповідно до ч. 1 ст. 27 ЦПК України, а саме: за місцем зареєстрованого мешкання відповідача по справі, який мешкає в Київському районі міста Одеси.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, між сторонами виник спір стосовно договору, який стосується нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1, що територіально належить до Суворовського району міста Одеси.

Відповідно до ч.1 ст.30 ЦПК України, позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо кількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого найвища.

На підставі чого, суд дійшов до висновку, що оскільки в цій справі виник спір стосовно нерухомого майна, яке розташовано в Суворовському районі міста Одеси, то підсудність цієї справи підлягає визначенню за правилами виключної підсудності у відповідності до ч.1 ст.30 ЦПК України, а тому справа підсудна Суворовському районному суду міста Одеси.

Крім того, згідно з ч.16 ст.28 ЦПК України, позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.

Отже, у разі наявності підстав для визначення підсудності справи за правилами виключної підсудності, інші види підсудності щодо справи не застосовуються, у зв’язку з чим суд вважає, що Суворовський районний суд міста Одеси дійшов помилкового висновку щодо підсудності справи Київському районному суду міста Одеси.

З урахуванням визначеного законом порядку щодо недопущення спорів між судами про підсудність справи, оскільки справа, провадження в якій відкрито, передана для розгляду Київському районному суду міста Одеси, та суд, відповідно до ст. 32 ЦПК України, зобов’язаний прийняти цивільну справу №523/13959/19 до свого провадження, судом було постановлено відповідну ухвалу та призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання».

В даному випадку судом під час постановлення ухвали суду від 27.11.2019 р. правомірно враховувалось, що, відповідно до ст. 32 ЦПК, справа повинна бути прийнята до провадження тим судом, якому вона надіслана, оскільки ЦПК спори про підсудність справ між судами не допускає.