Актуальні проблеми теорії держави і права_Фаст О.О.._ipsv

це загально­обов’язкове правило поведінки, яке встановлене або санкціоноване державою і за порушення якого держава застосовує державний примус. Ознаками правових норм, які відрізняють їх від інших соціальних норм є: міра свободи волевиявлення і поведінки людини. Найбільша ефектив­ність реалізації норм досягається при поєднанні загальнолюдських і соціаль­но-групових, класових інтересів в умовах стабільності суспільних відносин; форма закріплення прав і обов’язків, які визначають поведінку людини у соціальному спілкуванні. Завдяки єдності прав і обов’язків забезпечується стабільність і врівноваженість суспільних відносин, адже право одного індивіда підкріплюється обов’язком іншого. Інакше кажучи, норма права має зобов’язально-надавальний характер; загальнообов’язкове правило поведінки, тобто норма вказує, яким чином, у якому напрямі, протягом якого часу, на якій території необхідно діяти тому чи іншому суб’єкту, має загальний характер, постає як рівна, однакова для всіх і кожного, її повинні дотримуватись всі суб’єкти суспільних відносин незалежно від того, громадянин це або посадова особа державного органу; правило поведінки загального характеру, що адресується не конкрет­ному суб’єкту, а всім учасникам відносин (є неперсоніфікованими), що регулюються цією нормою права. Норма права здійснюється не разово, а завжди, коли виникають для цього підстави. 5. Це єдина серед соціальних норм, що походить від держави та є офіційним вираженням державної волі. 6. Це формально визначене правило поведінки. Норма права відрізня­ється від інших соціальних норм тільки їй притаманною формальною визначеністю. Внутрішня визначеність норми виявляється в змісті, обсязі прав і обов’язків, чітких вказівках на наслідки її порушення. Зовнішня визначеність полягає в тому, що будь-яка норма закріплена у статті, главі, розділі офіційного документа – у нормативно-правовому акті. Формальна визначеність потребує письмової, документальної форми. Норми права є чинними, коли вони доведені до відома через офіційні письмові джерела; норми права видаються уповноваженими на те органами держави у чітко встановленому порядку та за певною процедурою; це правило поведінки, гарантоване державою. Можливість держав­ного примусу у випадках порушення права є однією з важливих гарантій дієвості права; це система, що виявляється у структурній побудові норми, у спеціа­лізації та кооперації норм різних галузей інститутів права. Право – це не просто сукупність, а система норм. З норм права складаються як окремі нормативні акти, так і галузі та інститути права.

за суб’єктами, які прийняли нормативно-правові акти (законодавчи­ми; виконавчими; судовими; контрольно-наглядовими органами; громадськими об’єднаннями; трудовими колективами; всім населенням); за предметом регулювання (конституційні; адміністративні; фінан­сові; цивільні; кримінальні; цивільно-процесуальні тощо); за способом встановлення диспозиції норми (правил поведінки) – імперативні (диспозиція формується органом держави); диспозитивні (держава дозволяє суб’єктам домовитися щодо правила взаємної поведінки); за характером диспозиції – уповноважуючи (дозволяючі); зобов’язу­ючі, забороняючі; за функціональним призначенням – матеріально-правові; процесуа­льно-правові (встановлюють процедуру, регламент, процедуру правової діяльності); за терміном дії в часі – постійні; тимчасові; за сферою територіальної дії – загальні; місцеві (локальні); за колом осіб (суб’єктів), на яких норма поширює свою дію, – загальні; спеціальні; виняткові.