Глосарій-2
ГЛОСАРІЙ ТЕРМІНІВ АДВОКАТУРИ
Адвокат — фізична особа, що надає професійну правову допомогу громадянам та юридичним особам шляхомреалізації права в їх інтересах. Адвокат є самозайнятою особою, що провадить незалежну професійну (адвокатську) діяльність, згідно зі ст. 14.1.226 Податкового кодексу України.
Адвокатська діяльність — незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Адвокатура — добровільне професійне об’єднання юристів, призначення якого полягає в наданні, у випадках і в порядку, передбачених законодавством, юридичної допомоги громадянам та організаціям.
Апарат суду — це складовий елемент суду, який здійснює функцію організаційного забезпечення роботи суду, спрямовану як на діяльність по здійсненню правосуддя, створенню необхідних умов для реалізації прав і виконання обов’язків учасників судового процесу, так і на забезпечення функціонування суду як державної установи і юридичної особи та підтримання належних умов для перебування і роботи в суді його працівників та громадян.
Апеляція — одна з форм оскарження судових рішень у цивільних і кримінальних справах до суду вищої інстанції, що має право переглядати справу.
Виконавче провадження — сукупність дій органів державного виконання і державних виконавців, спрямованих на примусове виконання рішень суду та інших органів, які підлягають примусовому виконанню.
Виконавчі документи — письмові, оформлені за встановленою формою і змістом документи, які видаються судом та іншими юрисдикційними органами для примусового виконання постановлених ними рішень, ухвал та інших актів.
Виправданий у кримінальному провадженні — обвинувачений, виправдувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили.
Відповідач — у цивільному судочинстві сторона, якій пред’явлено позов.
Відповідачем може бути як фізична, так і юридична особа. Він, як і позивач, має рівні процесуальні права при розгляді справи в суді. Позов може бути пред’явлений до кількох відповідачів, кожний з яких стосовно іншої сторони виступає в судовому процесі самостійно. Тобто, відповідачем є та процесуальна особа, яка на думку позивача, своєю діяльністю (діями або бездіяльністю) порушила його права та до якої позивач направляє свої позовні вимоги (свій позов) звернувшись при цьому до органу суду.
Головуючий суддя — професійний суддя, який головує при колегіальному судовому розгляді або здійснює його одноособово.
Договір про надання правової допомоги — домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об’єднання) зобов’язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов’язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Докази в кримінальному провадженні — фактичні дані, отримані у передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Докази у цивільній справі — будь—які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Допустимість засобів доказування — вимога закону, яка передбачає для встановлення певного юридичного факту можливість використовувати засоби доказування лише встановленої форми і забороняє використання інших засобів доказування.
Досудове розслідування — стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.
Забезпечення позову — вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально—правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом про присудження реальне виконання позитивно прийнятого рішення.
Законні презумпції — факти, що не потребують доказування, певний логічний засіб, який використовується судом, коли це передбачено законом або випливає з його змісту. Законні презумпції можуть бути спростовані.
Закриття провадження по справі — закінчення провадження у справі без постановлення судового рішення за наявності підстав, які свідчать про те, що процес виник неправомірно або його продовження є неправомірним.
Залишення заяви без розгляду — закінчення провадження у справі без постановлення судового рішення за наявності точно встановлених у законі обставин, які свідчать про недодержання умов реалізації права на звернення до суду за захистом і можливість застосування яких не втрачена й при повторній неявці сторін.
Заінтересовані особи — це особи, взаємовідносини яких із заявником залежать від обставин, що повинні бути встановлені під час вирішення справ окремого провадження; майнові й особисті права яких залежать від юридичного факту, встановлення якого вимагає заявник; для яких після встановлення судом певного юридичного факту виникає обов’язок визначити й оформити правові наслідки та права заявника.
Засуджений у кримінальному провадженні — обвинувачений, обвинувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили.
Захисник — адвокат, який здійснює захист підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, а також особи, стосовно якої передбачається розгляд питання про видачу іноземній державі (екстрадицію).
Захист — вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Заявник — це особа, яка звернулася до суду із заявою про встановлення певних обставин або юридичного стану особи, з якими закон пов’язує виникнення, зміну або припинення особистих або майнових прав особи для здійснення іншою особою цих прав.
Зміст позову — вказана у позовній заяві форма захисту, тобто те, що позивач просить від суду: присудження відповідача до певних дій.
Зупинення провадження по справі означає, що суд тимчасово призупинив розгляд справи у зв’язку з обставинами, які перешкоджають цьому розгляду, до їх усунення або виконання зацікавленими особами необхідних дій.
Зустрічний позов — це самостійні матеріально—правові вимоги відповідача до позивача, що розглядаються разом із початковим позовом.
Кримінальне провадження — досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв’язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
Мирова угода — взаємоприйнятний договір про умови припинення спору про право між сторонами.
Належність доказів — це прийняття судом до розгляду тих доказів, які можуть підтвердити чи заперечити юридичні факти, які відносяться до даної справи.
Неналежна сторона — це особа, яка не є суб’єктом спірного матеріального правовідношення, тобто не має права вимоги по спору або не зобов’язана відповідати по пред’явленому позову.
Обвинувачення — твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом.
Обвинувачений (підсудний) — особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому статтею 291 Кримінального процесуального кодексу України.
Підвідомчість — визначення кола цивільних справ, які підлягають розгляду в суді.
Підозрюваний — особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276—279 Кримінального процесуального кодексу України, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
Підстава позову — обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Підсудність — сукупність цивільних справ, які підлягають розгляду і вирішенню по суті в даній конкретній ланці судової системи і в даному конкретному суді цієї ланки.
Позивач — це юридична чи фізична особа, яка звертається до суду за захистом своїх суб’єктивних прав чи охоронюваних законом інтересів, а також особа, в інтересах якої поданий позов.
Позов — письмове звернення до суду юридично зацікавленої особи для захисту порушеного або оспорюваного цивільного, сімейного, трудового та ін. права.
Предмет доказування — це обставини, які обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.
Предмет позову — матеріально—правове відношення, вимога позивача до відповідача.
Представництво — вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов’язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов’язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов’язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Преюдиційні факти — такі факти, які не потребують доказування, існування чи відсутність яких встановлено рішенням суду по цивільній справі між тими самими особами, яке вступило в законну силу.
Притягнення до кримінальної відповідальності — стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.
Прокурор — особа, яка обіймає посаду, передбачену статтею 17 Закону України «Про прокуратуру», та діє у межах своїх повноважень.
Процесуальне правонаступництво — це заміна належної сторони у спірному правовідношенні у випадку її вибуття із цивільної справи.
Процесуальне представництво — правовідношення, в силу якого одна особа здійснює в суді процесуальні дії від імені та в інтересах іншої особи в межах наданих їй повноважень.
Процесуальний строк — встановлений законом або судом час, протягом якого можуть або повинні бути здійснені процесуальні дії.
Санкції цивільного процесуального права — встановлені в нормах цивільно—процесуального права наслідки, що настають за недодержання і порушення цих норм, тобто всі правові наслідки, які забезпечують їх реалізацію.
Секретар судового засідання — є посадовою особою апарату суду, статус якої визначається Законом України “Про державну службу”. Є учасником судового процесу, наділений процесуальними правами та обов’язками. Здійснює судові виклики і повідомлення; перевіряє наявність та з’ясовує причини відсутності осіб, яких було викликано до суду, і доповідає про це головуючому; забезпечує контроль за фіксуванням судового засідання технічними засобами; веде журнал судового засідання; оформляє матеріали справи / кримінального провадження; виконує інші доручення головуючого у справі.
Слідчий суддя — суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, та у випадку, передбаченому статтею 247 Кримінального процесуального кодексу України, – голова чи за його визначенням інший суддя Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, апеляційного суду області, міст Києва та Севастополя. Слідчий суддя (слідчі судді) у суді першої інстанції обирається зборами суддів зі складу суддів цього суду.
Співучасть — це участь в одному й тому самому процесі кількох позивачів чи кількох відповідачів, інтереси яких не суперечать один одному.
Сторони кримінального провадження — з боку обвинувачення: слідчий, керівник органу досудового розслідування, прокурор, а також потерпілий, його представник та законний представник у випадках, установлених Кримінальним процесуальним кодексом України; з боку захисту: підозрюваний, обвинувачений (підсудний), засуджений, виправданий, особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, їхні захисники та законні представники.
Суб’єкти цивільного процесуального права — носії цивільних прав і обов’язків у процесі здійснення правосуддя в цивільних справах.
Судовий збір — збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених Законом України «Про судовий збір».
Суд апеляційної інстанції — Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, апеляційний суд області, міст Києва та Севастополя, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться суд першої інстанції, що ухвалив оскаржуване судове рішення.
Суд першої інстанції — районний, районний у місті, міський та міськрайонний суд, який має право ухвалити вирок або постановити ухвалу про закриття кримінального провадження.
Суддя — голова, заступник голови, суддя Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, апеляційних судів областей, міст Києва та Севастополя, районних, районних у містах, міських та міськрайонних судів, які відповідно до Конституції України на професійній основі уповноважені здійснювати правосуддя.
Судова інстанція — це процесуальне поняття, що характеризує обсяг повноважень суду щодо розгляду справи у певній судовій процедурі.
Судове повідомлення — повідомлення про здійснення тієї чи іншої процесуальної дії, яка має чи може мати значення для даної особи, але участь даної особи при проведенні даної дії не обов’язкова.
Судове провадження по кримінальній справі — кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, Верховним Судом України, а також за нововиявленими обставинами.
Судове рішення — постанова суду першої інстанції з приводу вирішення по суті справ позовного, окремого провадження та справ, що виникають з адміністративно—правових відносин.
Судовий виклик — це письмова вимога суду, яка офіційна адресована судом особам учасникам судового процесу і вручається їм під розписку з вказівкою часу і місця судового засідання та обов’язкової їх явки в такі засідання.
Судовий розпорядник — посадова особа апарату суду, статус якої визначається Законом України “Про державну службу”. Забезпечує належний стан залу судового засідання і запрошує до нього учасників процесу;з урахуванням кількості місць та забезпечення порядку під час судового засідання визначає можливу кількість осіб, що можуть бути присутні у залі судового засідання; оголошує про вхід і вихід суду та пропонує всім присутнім встати; слідкує за додержанням порядку особами, присутніми у залі судового засідання; виконує розпорядження головуючого про приведення до присяги перекладача, експерта; під час судового засідання приймає від учасників процесу документи та інші матеріали і передає до суду; виконує інші доручення головуючого, пов’язані із створенням умов, необхідних для розгляду справи.
Судовий штраф — грошове стягнення, яке накладається судом на учасників цивільного судочинства у випадку невиконання ними процесуальних обов’язків та негідної поведінки.
Територіальна підсудність — розподіл підвідомчих суду справ між окремими судами в середині кожної ланки.
Треті особи без самостійних вимог — процесуально зацікавлені в результатах розгляду справи учасники процесу, які вступають у справу, що вже почалась, за ініціативою суду, сторін, прокурора або за власною ініціативою.
Треті особи із самостійними вимогами — це матеріально і процесуально зацікавлені в результатах розгляду справи учасники процесу, які вступають у справу, що вже почалась, шляхом пред’явлення позову одній або обом сторонам.
Ухвала — письмове або усне судове рішення, яким вирішуються питання, пов’язані з процедурою розгляду справи, та інші процесуальні питання.
Ухвалами судів апеляційної та касаційної інстанцій також вирішуються вимоги апеляційної чи касаційної скарги.
Ухвала є актом застосування судом норм процесуального права.
Судовий розгляд, яким справа вирішується по суті, закінчується ухваленням рішення суду іменем України; інші випадки закінчення розгляду справи (зокрема, закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду) оформляються постановленням ухвали.
Ухвали суду, що набрали чинності, є обов’язковими до виконання.
Учасники кримінального провадження — сторони кримінального провадження, потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач та його представник, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, особа, стосовно якої розглядається питання про видачу в іноземну державу (екстрадицію), заявник, свідок та його адвокат, понятий, заставодавець, перекладач, експерт, спеціаліст, представник персоналу органу пробації, секретар судового засідання, судовий розпорядник.
Учасники судового провадження — сторони кримінального провадження, потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач та його представник, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, представник персоналу органу пробації, третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, а також інші особи, за клопотанням або скаргою яких у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, здійснюється судове провадження.
Цивільне судочинство — врегульована цивільно—процесуальним правом діяльність суду, осіб, що беруть участь у справі, осіб, які сприяють здійсненню правосуддя по цивільних справах, а також при виконанні судових рішень та інших постанов суду.
Ціна позову — грошова сума в гривнях, яка відображає матеріально—правову вимогу позивача до відповідача.
Юрисдикція суду — характеризує правомочність суду здійснювати розгляд судової справи відповідно до встановленої процедури. Тобто юрисдикція суду визначає підсудність конкретної справи конкретному суду. Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Абсентеїзм — нез’явлення виборців на виборчі дільниці для здійснення акту голосування.
Активне виборче право — право громадян обирати склад виборних органів державної влади та місцевого самоврядування.
Антидемократичний державний режим — державний режим, за якого суттєво ускладнюються можливості реалізації прав і свобод громадян, а реальна влада зосереджується в руках неконтрольованої народом групи осіб або в руках однієї особи.
Батьківство — факт походження дитини від певного чоловіка (батька).
Батьківські права та обов’язки — особисті й майнові права та обов’язки, що їх закон надає батькам (батькові й матері) для забезпечення належного виховання і матеріального утримання дітей, а також захисту їхніх прав та інтересів.
Безпосередня демократія — сукупність форм організації державної влади, за якої основні рішення щодо управління справами суспільства й держави схвалюються безпосередньо всіма громадянами на референдумах, зборах тощо.
Вибори — процес, унаслідок якого певна сукупність людей через голосування формує склад державного органу чи органу місцевого самоврядування.
Виборчі цензи — сукупність умов, відповідність яким є підставою для допуску громадян до участі у виборах.
Внутрішні функції держави — державні функції, що здійснюються в межах даної держави і в яких виявляється її внутрішня політика.
Гарантії прав та обов’язків — засоби та умови, які забезпечують цілковите й неухильне здійснення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків суб’єктів.
Громадянин — особа, яка перебуває у сталих юридичних зв’язках із конкретною державою, що знаходить вираження саме в наявності відповідного громадянства.
Громадянство — необмежений у просторі й часі правовий зв’язок особи з конкретною державою, який зумовлює поширення на особу всіх конституційних прав та обов’язків.
Громадянське суспільство — суспільство, в якому держава гарантує індивідам надійний захист усіх прав і свобод людини, зокрема рівні можливості щодо підприємництва, участі в політичній та інших сферах життєдіяльності суспільства.
Деліктоздатність — закріплена в законі здатність суб’єкта нести юридичну відповідальність за вчинене правопорушення.
Демократична держава — держава, що базується на визнанні та втіленні в суспільну практику таких принципів конституційного устрою, як народовладдя, політичний плюралізм, свобода й рівність громадян, реальність і невід’ємність прав людини тощо.
Демократичний державний режим — державний режим, за якого реально забезпечується здійснення широкого кола прав і свобод громадян, які мають реальні можливості впливати на формування та діяльність державних органів.
Держава — особлива політико—територіальна організація, що має суверенітет, спеціальний апарат управління і примусу та здатна надавати своїм приписам загальнообов’язкової сили для всього населення країни.
Державна мова — мова, що є обов’язковою для використання в законодавстві, офіційному діловодстві, судочинстві тощо.
Державний апарат — система органів держави, які виконують управлінські функції.
Державний режим — сукупність форм і методів здійснення державної влади.
Державний суверенітет — повновладдя й незалежність держави, що полягають у її праві на власний розсуд вирішувати свої внутрішні й зовнішні питання без втручання в них будь—якої іншої держави.
Державні органи — державні організації, наділені державно—владними повноваженнями й покликані здійснювати від імені держави управлінські функції в суспільстві.
Державні підприємства — державні організації, які здійснюють функції держави у виробничій сфері, безпосередньо забезпечують виробництво матеріальних благ.
Державні символи — встановлені Конституцією або спеціальними законами особливі розпізнавальні знаки даної держави, в яких уособлюється її суверенітет, а в деяких випадках — і певний історичний або ідеологічний зміст.
Державні установи — державні організації, які здійснюють функції держави, пов’язані зі створенням нематеріальних благ.
Діти — за сімейним правом особи, що не досягли повноліття, а також особи, які, незалежно від віку, є синами й дочками своїх батьків.
Договір житлового найму — письмовий документ, укладений на підставі ордера між наймодавцем і наймачем (громадянином, на чиє ім’я видано ордер), що передбачає правила користування житлом, права та обов’язки сторін із утримання жилого будинку і прибудинкової території.
Екологічна безпека — стан навколишнього природного середовища, за якого забезпечується запобігання погіршенню екологічної ситуації та виникненню небезпеки для здоров’я людей.
Екологічна експертиза — вид науково—практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого—експертних формувань та об’єднань громадян, що базується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об’єктів, реалізація й дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища та здоров’я людей, і спрямована на підготовку висновків щодо відповідності запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання й відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.
Екологічне право — система правових відносин, якими регулюються суспільні відносини з охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів (екологічні відносини).
Екологічне правопорушення — протиправне діяння (дія чи бездіяльність), що порушує встановлений в Україні екологічний правопорядок.
Екологічні права та обов’язки громадян України — система юридично закріплених за громадянами повноважень та зобов’язань в екологічній сфері.
Житлове право України — сукупність правових норм, що регулюють житлові правовідносини між громадянами та громадян із державними та громадськими організаціями у процесі реалізації конституційного права людини і громадянина на житло.
Житловий фонд (державний) — сукупність жилих будинків та інших жилих приміщень, що знаходяться у власності місцевих Рад народних депутатів, державних підприємств, установ, організацій і призначаються для проживання людини і громадянина.
Житловий фонд (громадський) — сукупність жилих будинків та інших жилих приміщень, що належать колгоспам, іншим кооперативним організаціям, їх об’єднанням, профспілкам та іншим громадським організаціям.
Житловий фонд будівельних кооперативів (ЖБК) — сукупність жилих будинків, що належать житлово—будівельним кооперативам і призначаються для проживання членів ЖБК.
Житловий фонд (індивідуальний) — сукупність жилих будинків (приміщень), що знаходяться в особистій і приватній власності.
Закон — акт законодавчого органу влади (парламенту), який має вищу юридичну силу щодо інших нормативно—правових актів.
Законність — правовий режим точного й неухильного здійснення законів та інших нормативних актів у всіх сферах державного й суспільного життя.
Злочин — суспільне небезпечне, протиправне, винне й карне діяння, яке завдає чи може завдати суттєвої шкоди певним суспільним відносинам, що охороняються кримінальним законом.
Зовнішні функції держави — державні функції, що здійснюються в процесі спілкування держави з іншими державами та міжнародними організаціями і в яких виявляється зовнішня політика.
Імпічмент — усунення Президента з поста на основі прийнятого парламентом за спеціальною процедурою рішення про його обвинувачення в учиненні державної зради або іншого злочину.
Конституційні принципи правового статусу особи — відображені в Конституції головні ідеї, покладені в основу вмісту й умов реалізації прав та обов’язків людини в державі.
Конституціоналізм — 1) політична система, що спирається на конституцію, конституційні методи управління;
2) науковий напрям, у межах якого досліджуються конституційні проблеми.
Конституція — основний закон держави, в якому регламентуються найважливіші відносини у сферах державного устрою, організації та функціонування органів держави, правового статусу особи.
Конфедерація — форма державного устрою, за якої держави створюють об’єднані органи для досягнення конкретних цілей (наприклад, військові) за збереження в інших питаннях цілковитої самостійності.
Материнство — правове становище жінки у зв’язку з народженням, утриманням і вихованням дітей.
Механізм держави — система державних організацій, які забезпечують реалізацію функцій держави.
Місцеве самоврядування — право певної територіальної громади (мешканців села, кількох сіл, селища або міста) самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції й законів України.
Монархія — форма державного правління, за якої вища державна влада зосереджується (повністю або частково) в руках однієї особи — монарха й передається як спадщина представникам правлячої династії.
Напівпрезидентська (змішана) республіка — форма республіканського правління, за якої президент обирається народом, але парламентові надаються певні повноваження щодо контролю за діяльністю президента під час формування уряду та здійснення виконавчої влади.
Народ — населення певної країни.
Народний суверенітет — повновладдя народу, здійснення ним своєї невід’ємної та неподільної влади самостійно й незалежно від будь—яких інших соціальних сил.
Народність — спільність людей, які проживають на одній території, поєднані спільною мовою, особливостями психічного складу, культури і способу життя та іншими загальними цінностями, що закріплені у звичаях, традиціях та інших соціальних нормах.
Населення — сукупність людей, що проживають на певній території, здійснюють свою життєдіяльність у межах адміністративної чи політичної одиниці.
Національна безпека — стан захищеності життєво важливих інтересів особи, держави й суспільства від наявних і можливих загроз у всіх сферах суспільних відносин.
Національний суверенітет — повновладдя нації у вирішенні всіх питань свого національного життя аж до реальної можливості створення самостійної національної держави.
Нація — спільність людей, які проживають на одній території, зв’язані загальними економічними відносинами, спільною мовою, культурою, одним законодавством, національними інтересами, митними кордонами та іншими ознаками.
Необмежена (абсолютна) монархія — монархія, в якій влада монарха ніким і нічим не обмежується, тобто в країні немає ні органів, ні законів, що могли б певною мірою змінити чи знехтувати волю монарха.
Норма права — формально визначене, сформульоване чи санкціоноване державою загальнообов’язкове правило поведінки загального характеру, реалізація якого забезпечується державним примусом.
Нормативно—правовий акт — офіційний письмовий документ компетентного державного органу, в якому закріплюються правила поведінки загального характеру, що забезпечуються державним примусом.
Нотаріат — система органів і посадових осіб, на яких покладено обов’язок посвідчувати безперечні права й факти, що мають юридичне значення, а також виконувати інші нотаріальні дії з метою надання цим правам і фактам юридичної вірогідності.
Обов’язок (юридичний) — передбачені правом міра й вид необхідної поведінки суб’єкта.
Ордер на жиле приміщення — письмове розпорядження на заселення; жилого приміщення, що видається на підставі рішення виконавчого комітету органу місцевого самоврядування чи місцевої державної адміністрації. Є єдиною підставою для заселення в надане жиле приміщення, видається лише на вільне жиле приміщення, має чітко встановлену форму.
Особа — людина як суб’єкт, що має індивідуальні інтелектуальні та інші ознаки й усвідомлює себе членом спільності таких же суб’єктів.
Парламентарна (конституційна) монархія — монархія, в якій влада монарха в усіх сферах здійснення державної влади суттєво обмежується; йому надаються лише формальний статус глави держави й виключно представницькі повноваження.
Пасивне виборче право — право громадян бути обраними до складу виборних органів державної влади та місцевого самоврядування.
Первісне стадо — об’єднання окремих людей та їх груп для спільного полювання, спільного проживання, спільного добування і споживання їжі, інших засобів до існування.
Первісний лад — суспільно—економічна формація, певний тип суспільства, що характеризується колективною формою об’єднання людей, які спільно виробляли примітивні знаряддя праці, засоби до існування, де панували колективна власність і суспільна влада. Розглядають дородову (група людей, первісне стадо) і родові спільності людей.
Підзаконний акт — акт компетентного державного органу, що видається на підставі й на виконання законів.
Підприємницька діяльність — самостійна, ініціативна, систематична на власний ризик діяльність суб’єкта з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг і заняття торгівлею з метою одержання прибутку.
Плем’я — спільність людей у докласовому суспільстві, що складалася з декількох родів, які мали багато спільних рис та інтересів: загальний діалект мови, однакові звичаї та релігійні культи, загальну територію для полювання і проживання, загальне ім’я і т. ін.
Податки — обов’язкові платежі, що їх сплачують юридичні особи та населення до бюджету в розмірах і в строки, передбачені законом.
Поділ влади — модель побудови державного апарату, згідно з якою влада в державі має поділятися між законодавчими, виконавчими та судовими органами. При цьому кожна з влад повинна бути незалежною від інших і водночас їм підконтрольною, що має на меті виключення можливості концентрації влади в руках одного органу.
Право — система загальнообов’язкових правил поведінки, що встановлені чи санкціоновані державою і забезпечуються її примусом.
Правова держава — держава, в якій панує право, де діяльність усіх її органів і посадових осіб здійснюється на основі та в межах, визначених правом, де не тільки особа відповідальна за свої дії перед державою, а й держава несе реальну відповідальність перед особою за результати своєї діяльності.
Правова поведінка — передбачена нормами права соціальне значуща поведінка індивідуальних чи колективних суб’єктів, що контролюється їхніми свідомістю і волею.
Правовий статус особи — сукупність закріплених у законодавстві прав, свобод, обов’язків громадян і гарантій їх здійснення.
Правовідносини — специфічні суспільні відносини, учасники яких виступають як носії прав та обов’язків, установлених нормами права.
Правоздатність — передбачена нормами права здатність суб’єкта мати суб’єктивні права та юридичні обов’язки.
Правомірна поведінка — суспільне необхідна, бажана й допустима, під кутом зору інтересів громадянського суспільства, поведінка індивідуальних і колективних суб’єктів, що полягає у здійсненні норм права, гарантується та охороняється державою.
Правоохоронні органи — органи, що їх держава наділяє компетенцією охорони суспільних відносин, урегульованих правом.
Правопорушення — суспільне небезпечне, шкідливе, протиправне, винне діяння деліктоздатної особи, що за нього може бути накладене покарання чи стягнення.
Правопорядок — відповідність суспільних відносин приписам норм права.
Правосуб’єктність — здатність бути суб’єктом права (учасником правовідносин).
Представницька демократія — сукупність форм організації державної влади, за якої певні важливі рішення щодо управління справами суспільства й держави виносяться виборними установами (парламентами, муніципалітетами тощо).
Президентська республіка — республіка, в якій повноваження глави держави, а в деяких випадках і глави уряду, належать президентові, який обирається непарламентським способом (громадянами держави) і формує уряд, що не несе відповідальності перед парламентом.
Приватизація державного житлового фонду — відчуження, тобто безоплатна передача чи продаж із державного житлового фонду у власність громадянам України жилих квартир чи приміщень, що вони займають, а разом із ними — господарських споруд, що до них належать.
Приватизація здійснюється через:
– безоплатну передачу громадянам квартир (будинків) із розрахунку санітарної норми — 21 кв. м загальної площі на наймача і кожного члена його сім’ї та додатково 10 кв. м на сім’ю;
– продаж надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, які мешкають у них або перебувають на черзі з поліпшення житлових умов.
Проступок — діяння, що порушує приписи норм права, але не сягає рівня суспільної небезпеки, притаманного злочинам.
Республіка — форма державного правління, за якої вищі державні органи обираються населенням або формуються загальнонаціональним представницьким органом влади.
Референдум — голосування населення всієї держави (загальнодержавний референдум) або його певної частини (місцевий референдум) із метою вирішення найважливіших питань суспільного життя.
Рід — первинний виробничий, соціальний та етнічний колектив людей у докласовому суспільстві, що засновується та існує здебільшого на кровно—родинних зв’язках.
Система права — внутрішня організація права, що полягає в єдності й погодженості правових приписів певної держави.
Сімейне право — сукупність правових норм, які регулюють особисті й пов’язані з ними майнові відносини громадян, що виникають із шлюбу й належності до сім’ї.
Сім’я — первинна клітинка громадянського суспільства, в якій реалізується дітородна, виховна та інші функції суспільного життя; союз людей, оснований на добровільному й рівноправному шлюбі.
Соціальна держава — держава, зорієнтована на здійснення широкої та ефективної соціальної політики, яка має втілюватись у реальності прав людини й громадянина, в існування доступних та ефективних систем освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення, у підтримку малозабезпечених прошарків населення тощо.
Соціальні норми — правила, які регулюють поведінку людей у суспільстві.
Суб’єктивне право (право громадянина) — передбачена певною нормою права можливість суб’єкта поводитися певним чином.
Суспільна влада — управління справами первинної спільності (роду, фратрії, племені), що здійснювалося всіма дорослими членами на загальних зборах, радах старійшин. Повсякденне керівництво покладалося на старійшин, військових вождів, ведучих на полюванні.
Суспільний порядок — порядок у суспільстві, який відповідає вимогам усього комплексу соціальних норм.
Суспільство — форма життєдіяльності людей, що склалась історично й відокремилась від навколишньої природи.
Унітарна держава — єдина централізована держава, що не має у своєму складі державних утворень і територія якої поділяється на адміністративно—територіальні одиниці (області, райони, провінції тощо).
Федерація — держава, до складу якої входять кілька державних утворень (суб’єктів федерації).
Форма держави — комплексне поняття, яке характеризує державу щодо форми правління, форми державного устрою та державного режиму.
Форма державного правління — порядок організації вищих державних органів, що визначає їхні структуру, компетенцію та взаємодію.
Форма державного устрою — порядок територіального поділу держави, взаємовідносин її складників між собою й державою в цілому та відповідної організації державних органів.
Фратрія — братство двох і більше племен, що характеризується розширенням взаємних зв’язків між родами.
Функції держави — основні напрями діяльності держави, в яких втілюються її сутність і соціальне призначення.
Шлюб — юридично оформлений добровільний, вільний та рівноправний союз чоловіка й жінки, що породжує їхні взаємні права та обов’язки, спрямовані на створення сім’ї, народження й виховання дітей.
Юридичні (спеціальні) гарантії — правові засоби (юридичні норми та інститути), покликані забезпечувати реальність прав та обов’язків особи.
Юридичні факти — конкретні життєві обставини, з якими норми права пов’язують настання юридичних наслідків у вигляді виникнення, зміни чи припинення правових відносин.