Цивільне право 3 курс_Жила О.В._kd

Тема 2: Договір дарування, ренти, довічного утримання 

 

Кількість годин: 2

Мета:

Навчальна: освоєння, поглиблення та розширення знань відповідно до тематики заняття та питань, що запропоновані до розгляду на практичному занятті і рекомендованих до вивчення під час самостійної підготовки, підготовки цільових виступів та рефератів.

Розвиваюча: розвиток у студентів формування вміння структурувати та аналізувати отриману інформацію для її застосування у подальшій професійній діяльності.

Виховна: удосконалити знання студентів, систематизувати їх, розвивати пам’ять, мислення, прагненням самовдосконалення, поглиблення та розширення обсягу знань.

 

Джерела і література:

1.    Цивільний кодекс України від 16.01.2003. Законодавство України / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435–15#n4902.

2.    Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар (пояснення, тлумачення, рекомендації з використанням позицій вищих судових інстанцій, Міністерства юстиції, науковців, фахівців). Т. 8 / за ред. І. В. Спасибо-Фатєєвої. Харків : ФО-П Лисяк Л. С., 2013.

3.    Цивільне право (частина особлива). Курс лекцій : навч. посіб. / за ред. І. Спасибо-Фатєєвої.  Харків : ЕКУС, 2022.  640 с.

4.    Цивільне право України (Особлива частина) (у схемах та таблицях): навч. посіб. / Парасюк М.В., Парасюк В.М., Грабар Н.М. Львів: Растр-7, 2021. 467 с.

5.    Цвільне право. Альбом схем: навч. Посіб.: у 2 ч. Ч. 2/ Є.О. Мічурін, О.Р. Шишка.  Вид. 5-те, перероб. Харків: Право, 2018. 222 с. 

 

Навчальні питання:

1. Загальна характеристика договору дарування.

2. Сторони договору дарування.

3. Істотні умови та форма договору дарування.

4. Права та обов’язки сторін за договором дарування.

5. Поняття договору ренти. Юридична характеристика.

6. Сторони, форма, умови договору ренти.

7. Види ренти та їх правовий режим.

8. Припинення договору ренти і розрахунки між сторонами.

9. Поняття, юридична характеристика, умови договору довічного утримання (догляду).

10. Сторони договору довічного утримання (догляду). Їх права та обов’язки.

11. Правонаступництво за договором довічного утримання (догляду) та його припинення.

 

Доповіді на тему:

1. Апанасюк М. П. Види договору ренти. Інформація і право. 2014. №1 (10). С. 123–130. URL: http://ippi.org.ua/sites/default/files/14ampvdr.pdf.

2. Цопіна Н. Договір довічного утримання (догляду): питання правової характеристики. Юридична Україна. 2017. No4. С. 34–40.

 

1. Загальна характеристика договору дарування.

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність (ч. 1 ст. 717 ЦКУ). Аналіз цього законодавчого визначення дає можливість з’ясувати типову належність цього договору в системі договорів та його основні ознаки.

Договір дарування має власні ознаки, які дають можливість розглядати його як окремий елемент загальної системи договірного права: а) безоплатність; б) збільшення майна обдарованого; в) зменшення майна дарувальника; г) вичерпність способів дарування.

За ознакою безоплатності договір дарування відрізняється від інших договорів, спрямованих на передання майна у власність. Найбільш типовим є порівняння договору дарування з договором купівлі-продажу, за яким проданому товару відповідає еквівалент у вигляді суми грошей, що становить його ціну.

Саме безоплатністю обумовлені: а) можливість відмови дарувальника від договору дарування з обов’язком передання дару в майбутньому; б) право обдарованого в односторонньому порядку відмовитися від договору дарування до моменту прийняття дарунка; в) право дарувальника за певних умов розірвати вже укладений договір дарування; г) обмеження відповідальності дарувальника за невиконання або неналежне виконання договору дарування.

Безоплатність заперечує будь-яке зустрічне надання з боку обдарованого на користь дарувальника. Договір, який встановлює обов’язок обдарованого виконати на користь дарувальника будь-яку дію майнового чи немайнового характеру, унеможливлює його розуміння як договору дарування (ч. 2 ст. 717 ЦКУ). Інколи вважається, що це стосується не лише передання дарувальнику грошових коштів, а й встановлення сервітуту на користь дарувальника, надання дарувальнику права користування однією кімнатою в подарованому будинку або квартирі тощо.

У цих випадках можна побачити наявність зустрічного надання з боку обдарованого на користь дарувальника, але при більш детальному аналізі зазначених правовідносин можна дійти висновку, що дарувальник не отримує майнової чи немайнової вигоди.

Подекуди зустрічне надання дарувальнику з боку обдарованого передбачено іншими договорами. Дійсно, таке надання може бути предметом окремого правочину і навіть з іншою особою (наприклад, за отримання дарунка обдарований виконує обов’язок дарувальника перед третьою особою). В цих випадках важливо встановити причинну обумовленість дарування зустрічним наданням з боку обдарованого і вразі її наявності є підстави для визнання договору дарування удаваним правочином (ст. 235 ЦКУ).

Таким чином, дарування може здійснюватися лише у способи, чітко визначені в законі. У свою чергу, ознака вичерпності способів дарування є сутнісною ознакою договору дарування в цивільному праві та законодавстві України.

Законодавець виділяє кілька видів договору дарування:

1) договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому (ст. 723,724 ЦК України);

2) договір дарування з обов'язком обдаровуваного на користь третьої особи (ст. 725, 726 ЦК України);

3) договір про пожертву (ст. 729,730 ЦК України).

За своїми юридичними ознаками договір дарування є реальним (крім такого його виду як договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому), оскільки права та обов'язки виникають у сторін з моменту прийняття дарунка обдаровуваним, двостороннім (коли обов'язки покладаються на обох сторін) і безвідплатним (немає зустрічного задоволення з боку обдаровуваного).

Юридична характеристика договору дарування безоплатний (дарувальник передає обдарованому річ без одержання зустрічного майнового надання від останнього); реальний у випадку, коли дарувальник передає обдарованому безоплатно майно (дарунок) у власність. Такий договір вважається укладеним з моменту передання речі. Дарування може бути консенсуальним договором, якщо дарувальник зобов’язується передати обдарованому річ у майбутньому; односторонній у разі коли сторони уклали консенсуальний договір дарування, на дарувальника покладається обов’язок передати річ обдарованому. У реальному  договорі  дарування не виникає навіть одностороннього зобов’язання. Пов’язано це з тим, що момент укладання реального договору дарування збігається з переданням речі. З переданням речі такий договір вважається укладеним, і після цього ніяких договірних зобов’язань не виникає ані у дарувальника, ані у обдарованого.      

   Форма договору дарування:

-   усна застосовується для договорів дарування предметів особистого користування та побутового призначення;

-   проста письмова застосовується для договору дарування майнового права та договору дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому. У разі недодержання  письмової форми ці договори є нікчемними. Письмової форми потребує й договір дарування рухомих речей, які мають особливу цінність. Проста письмова форма, за таких обставин, має місце, якщо тільки закон не потребує нотаріального посвідчення такого договору.

-   письмова нотаріальна застосовується при даруванні валютних цінностей, на суму яка перевищує 50 розмір неоподат. мінімуму доходів громадян та при даруванні нерухомого майна.         

2. Сторони договору дарування.

Сторонами договору дарування  можуть бути будь-які учасники цивільних відносин – фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим (далі – АРК), територіальна громада (ч. 1 ст. 720 ЦКУ). Виняток становлять іноземні держави та інші суб’єкти публічного права.

Переважно сторонами договору дарування є фізичні особи, які повинні відповідати загальним вимогам ЦКУ щодо дієздатності суб’єктів цивільних правовідносин.

Відповідно до загальних норм ЦКУ та норм, що регулюють відносини дарування, дарувальником може бути будь-яка фізична особа, яка є власником відповідного майна та має достатній обсяг дієздатності (статті 30, 720 ЦКУ).

Особа з повним обсягом дієздатності на свій розсуд розпоряджається належним їй майном. Окрім іншого, вона має право подарувати все або частину свого майна іншій особі, вільно обравши контрагента за договором.

Частково дієздатні фізичні особи мають право самостійно дарувати лише у межах дрібного побутового правочину (п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦКУ).

Неповнолітні (фізичні особи віком від 14 до 18 років), які мають неповну цивільну дієздатність, вправі самостійно розпоряджаються своїм заробітком, стипендією або іншими доходами (ч. 1 ст. 32 ЦКУ), а відтак можуть вільно дарувати грошові кошти чи майно, що є їх заробітком або іншим доходом.

Інші правочини неповнолітні особи вчиняють за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників (ч. 2 ст. 32 ЦКУ). Якщо неповнолітня особа виступає дарувальником або обдарованим за договором дарування, предметом якого є транспортний засіб чи нерухоме майно, згода батьків має бути письмово оформлена та посвідчена нотаріально.

На вчинення такого правочину також необхідний дозвіл органу опіки та піклування. Вказані правила спрямовані на захист прав та законних інтересів неповнолітніх.

Недієздатні фізичні особи не мають права самостійно розпоряджатися своїм майном (частини 2, 3 ст. 41 ЦКУ). В їх інтересах та від їх імені правочини здійснюють опікуни. Однак у зв’язку з тим, що договір дарування тягне зменшення майнової маси дарувальника і по суті є збитковим для нього, закон встановлює заборону щодо безоплатного відчуження опікуном майна підопічного (ч. 2 ст. 68, ч. 2 ст. 720 ЦКУ). Аналогічна заборона встановлена для батьків та усиновлювачів щодо майна дітей.

Деякі гарантії прав підопічних встановлені в ч. 1 ст. 68 ЦКУ, яка закріплює, що опікун, його дружина, чоловік та близькі родичі (батьки, діти, брати, сестри) не можуть укладати з підопічним договорів, крім передання майна підопічному у власність за договором дарування. У ч. 1 ст. 70 ЦКУ встановлено подібне правило щодо піклувальника. Так, піклувальник не може давати згоду на укладення договорів між підопічним та своєю дружиною (своїм чоловіком) або своїми близькими родичами, крім передання майна підопічному у власність за договором дарування або у користування за договором позички. У такий спосіб закон перешкоджає зловживанню з боку опікунів та піклувальників щодо розпорядження майном підопічних.

Обдарованим може бути будь-яка фізична особа, з урахуванням положень ЦКУ про обсяги дієздатності та правил вчинення правочинів опікунами та з дозволів піклувальників.

Окрім фізичних осіб, суб’єктами договору дарування можуть бути юридичні особи. Згідно з ч. 1 ст. 91 ЦКУ юридична особа здатна мати такі самі цивільні права та обов’язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Тож може спасти на думку, що юридична особа у відносинах з вчинення дарування не відрізняється від фізичної особи. Тобто маючи цивільну правоздатність та дієздатність, що набуваються одночасно з моменту державної реєстрації, юридична особа як власник певного відокремленого майна має право розпорядитися ним за своєю волею. Однак це не зовсім так.

Відповідно до ч. 3 ст. 720 ЦКУ підприємницькі товариства можуть укладати договір дарування між собою, якщо право здійснювати дарування прямо встановлено установчим документом дарувальника. Це положення не поширюється на право юридичної особи укладати договір про пожертву. Зазначене обмеження належить до специфіки дієздатності підприємницької юридичної особи, а не до її правоздатності. Тобто йдеться про особливості реалізації конкретного права однієї підприємницької юридичної особи вчинити дарування на користь іншої підприємницької юридичної особи.

Держава Україна, з одного боку, відповідно до ч. 1 ст. 167 ЦКУ діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин, з іншого – вона є специфічним суб’єктом цивільного права.

Особливий статус держави як суб’єкта цивільного права випливає з її правоздатності. Ця правоздатність заснована не на приватному інтересі, а на інтересах суспільних, що знаходить своє відображення в ст. 3 Конституції України, яка проголошує, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Так само це стосується АРК, яка, втім, як дарувальник викликає ще більше заперечень, оскільки дарувальником може бути тільки та особа, яка має право власності на майно, що передається в дар. Обдаровуваному майно за договором дарування також передається саме у власність. Проте питання щодо визнання АРК самостійним суб’єктом права власності не є однозначно визначеним.

Територіальна громада як суб’єкт договору дарування також має певну специфіку, що пов’язана з її публічно-правовим характером. Сутність такого суб’єкта права власності, як територіальна громада, зумовлює певний правовий режим майна, яке є комунальною власністю. Тому незалежно від того, виступає територіальна громада як дарувальник або обдаровуваний, неодмінним є дотримання вимог доцільності, економності та ефективності користування й розпорядження комунальною власністю.

Зазвичай від імені та в інтересах територіальної громади виступає орган місцевого самоврядування, який має статус юридичної особи публічного права (ст. 172 ЦКУ).

 

3. Істотні умови та форма договору дарування.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 638 ЦКУ істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Аналіз правових норм інституту дарування дає підстави для розмежування істотних умов, що притаманні усім договорам дарування (загальні істотні умови):

1) умова про предмет договору;

2) умова про безоплатність; та істотних умов, що притаманні окремим договорам дарування (спеціальні істотні умови):

1) за договором дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому через певний строк (у певний термін) або у разі настання відкладальної обставини – умова про строк або відкладальну обставину;

2) за договором дарування з обов’язком обдаровуваного на користь третьої особи – умова про зміст обов’язку на користь третьої особи; умова про особу, на користь якої встановлюється обов’язок;

3) за договором про пожертву – мета, для досягнення якої надано пожертву.

Форма договору дарування залежить від предмета договору, його змісту та суб’єктного складу.

Договір дарування може бути укладений в усній або письмовій формі (простій або з нотаріальним посвідченням).

Усний договір дарування рухомих речей, які мають особливу цінність, є правомірним, якщо суд не встановить, що обдаровуваний заволодів майном незаконно (ч. 4 ст. 719 ЦКУ).

Договір дарування вказаних предметів може супроводжуватися передачею дарунка або його символів. Подекуди таке дарування супроводжується передачею правовстановлюючих документів або інших документів, що є приналежністю речі, яка дарується, але це не свідчить про письмову форму такого договору. Так, наприклад, дарувальник, передаючи в дар побутову техніку, може замість самого дарунка (побутового приладу) передати обдаровуваному паспорт приладу або іншу технічну чи гарантійну документацію, прийняття якої з боку обдаровуваного буде свідчити про укладення та виконання договору дарування. Сторони в такому випадку, укладаючи договір, здійснюють волевиявлення словами, а прийняття речі обдаровуваним підтверджується прийняттям символів речі. Частіше передання символів дарунка (ключів, макетів) використовується під час дарування нерухомого майна, але в таких випадках договір дарування належить укладати в письмовій формі, що ускладнена нотаріальним посвідченням.

У простій письмовій формі належить вчиняти всі договори дарування, які підпадають під ознаки правочинів, передбачені ст. 208 ЦКУ.

Разом з тим ч. 3 ст. 719 ЦКУ встановлює обов’язкову письмову форму для: а) договору дарування майнового права; б) договору дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому.

За загальним правилом про наслідки недодержання простої письмової форми правочину останній є дійсним, крім випадків, встановлених законом, але оспорювання факту його вчинення не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Саме такий окремий випадок і передбачає ч. 3 ст. 719 ЦКУ. Отже, укладення договору дарування майнового права або договору дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому в усній формі має своїм наслідком їх нікчемність.

У письмовій формі з нотаріальним посвідченням мають бути укладені договори дарування: а) нерухомої речі; б) валютних цінностей на суму, яка перевищує 50‐кратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що укладається між фізичними особами.

 

4. Права та обов’язки сторін за договором дарування.

Права та обов’язки дарувальника й обдарованого, закріплені у ЦКУ, залежно від моменту виникнення та існування: а) виникають у момент укладання договору дарування; б) випливають із укладеного договору дарування; в) мають місце після припинення договору дарування.   

- До першої групи належить обов’язок дарувальника щодо попередження обдарованого про недоліки речі, що є дарунком, або її особливі властивості, які можуть бути небезпечними для життя, здоров’я, майна обдарованого або інших осіб. Цей обов’язок має відігравати визначальну роль при укладенні договору дарування, як пов’язаний із встановленням предмета договору.

-  До другої групи належать:

а) обов’язок дарувальника передати дарунок обдарованому за договором дарування з обов’язком передання дарунка у майбутньому та відповідне право вимоги обдарованого;

б) обов’язок обдарованого вчинити певну дію майнового характеру на користь третьої особи або утриматися від її вчинення (передати грошову суму чи інше майно у власність, виплачувати грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред’являти вимог до третьої особи про виселення тощо) і кореспондуюче право дарувальника вимагати вчинення зазначених дій;

в) за договором про пожертву обов’язки обдарованого:

• використовувати пожертву відповідно до мети, встановленої у договорі про пожертву;

• створювати умови для контролю за використанням пожертви з боку пожертвувача;

• отримати згоду пожертвувача на використання пожертви для досягнення іншої мети, ніж та, що встановлена у договорі, та кореспондуючі цим обов’язкам права пожертвувача контролювати процес використання пожертви, давати згоду на зміну мети пожертви.

До прав сторін, що випливають із укладеного договору, також належать права обдаровуваного та дарувальника на відмову від укладеного договору дарування за певних умов.

- Існують певні права та обов’язки дарувальника та обдарованого вже після припинення договору дарування, а саме право дарувальника на розірвання договору дарування, якщо: а) обдарований умисно вчинив злочин проти життя, здоров’я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей; б) обдарований створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність; в) внаслідок недбалого ставлення обдарованого до речі, що становить історичну, наукову, культурну цінність, ця річ може бути знищена або істотно пошкоджена.

Зазначеним правам дарувальника кореспондують відповідні обов’язки обдарованого, але ці відносини знаходяться поза межами змісту договору дарування та певним чином належать до правовідносин припинення дарування.

У повному розумінні до змісту договору дарування можна віднести лише ті права та обов’язки дарувальника й обдарованого, що випливають із укладеного договору дарування як договірного зобов’язання. При цьому слід згадати: у деяких випадках договір дарування не породжує договірного зобов’язання. Це – усний договір дарування, який укладається, виконується та припиняється одномоментно, тобто речовий договір. Тому є сенс розглядати права та обов’язки сторін лише у договорі дарування, який має зобов’язальний характер.

Права та обов’язки дарувальника.

- Виходячи з визначення договору дарування дарувальник зобов’язується передати безоплатно у власність обдаровуваного дар. Тож ключовим юридичним обов’язком дарувальника є передання ним дарунка. Виконання цього обов’язку здійснюється шляхом вручення дарунка, якщо це можливо (стосується рухомих речей), або документів, що підтверджують право власності на річ, чи інших документів, підтверджуючих належність дарунка дарувальникові. Обов’язок передання об’єктів нерухомості та інших великих за своїми габаритами речей здійснюється шляхом вручення обдаровуваному символів такого дарунка (ключів від квартири або машини, макету будинку і т. п.).

-Говорячи про права дарувальника, слід зазначити, що після укладення договору дарування, але до його виконання, дарувальник має право від нього відмовитися в односторонньому порядку (ч. 1 ст. 724 ЦКУ). Здійснення цього права можливе за наявності умови: після укладення договору дарування майновий стан дарувальника істотно погіршився.

- У разі укладення договору дарування з обов’язком обдарованого на користь третьої особи (ст. 725 ЦКУ) дарувальник набуває право вимагати від обдарованого виконання такого обов’язку. Якщо обдарований порушить свій обов’язок на користь третьої особи, дарувальник має право вимагати розірвання договору та повернення дарунка, а у випадку неможливості повернення дарунка – відшкодування його вартості.

- Права пожертвувача: 1) на здійснення контролю за використанням пожертви відповідно до мети, встановленої договором про пожертву; 2) надати згоду на використання пожертви за іншим призначенням, якщо використання пожертви за призначенням виявилося неможливим; та 3) на розірвання договору про пожертву, якщо остання використовується не за призначенням (ст. 730 ЦКУ).

Права та обов’язки обдарованого.

Виходячи з аналізу ст. 717 ЦКУ, можна дійти висновку про те, що за загальним правилом у договорі дарування обдарованого звільнено від будь-яких обов’язків. Адже поняття договору дарування визначає його як односторонньо-зобов’язуючий договір, де на стороні дарувальника лежить обов’язок щодо передання дарунка, а на стороні обдарованого – наявне право на отримання цього дарунка. Між тим із цього правила є деякі винятки.

У першу чергу це стосується договору дарування з обов’язком обдарованого на користь третьої особи, зокрема, вчинити певну дію майнового характеру на користь третьої особи або утриматися від її вчинення, а по‐друге – обов’язків обдарованого, що випливають із договору про пожертву, а саме: а) обов’язок обдарованого використовувати пожертву відповідно до мети, встановленої у договорі про пожертву; б) створювати умови для контролю за використанням пожертви з боку пожертвувача; в) отримати згоду пожертвувача на використання пожертви для досягнення іншої мети, ніж та, що встановлена у договорі.

При укладенні договору з обов’язком передати дарунок у майбутньому і після настання строку (терміну) або відкладальної обставини, встановлених договором дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому, обдарований має право вимагати від дарувальника передання дарунка або відшкодування його вартості. У цьому випадку норма закону спрямована на захист прав як обдарованого, так і дарувальника.

Інтереси обдарованого забезпечуються самою можливістю витребування того, що було обіцяно, або, якщо дарунок з якихось причин передати неможливо, витребуванням вартості дарунка. Інтереси ж дарувальника забезпечуються встановленням обмеженої відповідальності, яка втілена у можливості вимагати відшкодування лише вартості дарунка. Отже, обдарований не може вимагати відшкодування будь-яких збитків, що були завдані простроченням виконання зобов’язання.

Окремо законом передбачено право обдарованого на відмову від договору дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому в будь-який момент до прийняття дарунка (ч. 2 ст. 724 ЦКУ). Таке право відтворює принцип: ніхто не може бути обдарованим силоміць.

Права та обов’язки дарувальника/пожертвувача:

Права:

• на відмову від договору дарування (за договором дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому);

• вимагати від обдаровуваного виконання обов’язку на користь третьої особи (за договором дарування з обов’язком обдаровуваного на користь третьої особи);

• вимагати розірвання договору дарування та повернення дарунка, а у випадку неможливості повернення – відшкодування його вартості (за договором дарування з обов’язком обдаровуваного на користь третьої особи);

• право пожертвувача на здійснення контролю за використанням пожертви відповідно до мети, встановленої договором про пожертву (за договором про пожертву);

• право пожертвувача надати згоду на використання пожертви за іншим призначенням, якщо використання пожертви за призначенням виявилося неможливим (за договором про пожертву);

• право пожертвувача на розірвання договору про пожертву, якщо остання використовується не за призначенням (за договором про пожертву).

Обов’язки:

• щодо передання дарунка обдаровуваному (за договором дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому).

Права та обов’язки обдарованого:

Права:

• вимагати від дарувальника передання дарунка або відшкодування його вартості (за

договором дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому);

• на відмову від договору дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому в будь-який момент до прийняття дарунка (за договором дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому).

Обов’язки:

• вчинити певну дію або утриматися від вчинення певної дії майнового характеру на користь третьої особи (за договором дарування з обов’язком обдаровуваного на користь третьої особи);

• використовувати пожертву відповідно до мети, встановленої у договорі про пожертву (за договором про пожертву);

• створювати умови для контролю за використанням пожертви з боку пожертвувача (за договором про пожертву);

• отримати згоду пожертвувача на використання пожертви для досягнення іншої мети, ніж та, що встановлена у договорі (за договором про пожертву).

 

5. Поняття договору ренти. Юридична характеристика

Договір ренти регулює відносини, пов’язані з відчуженням майна під виплату колишньому власнику грошового або іншого утримання – ренти. За цим договором платник ренти взамін переданого йому одержувачем ренти майна зобов’язується періодично сплачувати одержувачеві ренту в формі певної грошової суми або в іншій формі (ст. 731 ЦКУ). Рентні платежі носять довгостроковий, стабільний характер і часто виступають основним джерелом засобів існування одержувача ренти. Обов’язок однієї особи виплачувати ренту іншій особі взамін переданого у власність майна – основна ознака, яка виділяє договір ренти серед інших договорів, за якими переходить право власності на оплатній основі.

Юридична характеристика. Договір ренти є реальним, оскільки одержувач ренти передає майно платникові ренти, а не зобов’язується його передати (ст. 731 ЦКУ). Тому для укладення договору ренти недостатньо взаємної домовленості сторін з усіх істотних умов договору, а необхідне ще й передання майна одержувачем ренти платникові. За укладеним договором одержувач ренти не несе жодних обов’язків, а має лише право вимагати від платника ренти її сплати, тому договір є одностороннім. Відплатність цього договору обумовлена тим, що платник ренти взамін отриманого майна зобов’язаний сплачувати одержувачеві ренту в грошовій або іншій формі.

 

6. Сторони, форма, умови договору ренти.

Сторони договору ренти:

- одержувач ренти (колишній власник майна): фізичні та юридичні особи (ст. 733 ЦКУ);

-  платник ренти (новий власник майна): фізичні та юридичні особи (ст. 733 ЦКУ).

Договір ренти має бути укладений в письмовій формі. А договір ренти нерухомого майна та договір про передачу нерухомого майна під виплату ренти підлягають нотаріальному посвідченню (ст. 732 ЦКУ).

Істотною умовою договору ренти є умова про предмет – передане у власність під виплату ренти майно та форму і розмір виплачуваної ренти, без досягнення згоди за якими договір ренти не може вважатися укладеним.

Предмет договору ренти:

- дії одержувача ренти з передання майна у власність платникові ренти;

- дії платника ренти по сплаті ренти одержувачеві ренти.

Матеріальний предмет:

-  майно - нерухомі речі (житлові будинки, квартири, підприємства і т. д.); транспортні засоби; інше майно;

-  рента - у грошовій формі (грошова сума); у натуральній формі (шляхом передання одержувачеві певних речей, виконання конкретних робіт чи надання обумовлених сторонами послуг); у змішаній формі (частково грошима, а частково шляхом передання речей, виконанням робіт, наданням послуг).

Форма і розмір ренти встановлюються сторонами. Закон визначає форму і розмір ренти, якщо сторони не передбачать їх у договорі, тільки в разі передачі під виплату ренти грошової суми – в грошовій формі у розмірі облікової ставки Національного банку України. Цей розмір змінюється разом із зміною облікової ставки, якщо інше не встановлено договором (ч. 2 ст. 737 ЦКУ). З 18.06.2021 р. розмір облікової ставки дорівнює 7,5 % річних.

Якщо сторони в договорі не встановлять періодичність виплати ренти, вона буде виплачуватися одержувачеві після закінчення кожного календарного кварталу (ст. 738 ЦКУ).

Договір ренти може укладатися як на невизначений строк, так і на певний строк, тривалість якого встановлюється за домовленістю сторін, але це не може бути, наприклад, одноразова виплата ренти.

Ціна договору ренти – це загальна сума виплачуваної ренти.

● За договором ренти, укладеним на певний строк, сторони можуть співвіднести вартість переданого під виплату ренти майна з ціною договору ренти, яку отримає одержувач ренти протягом строку дії договору. Наприклад, якщо сторони передбачили ренту в розмірі 2000 грн. з виплатою кожного місяця за договором, укладеним на 10 років, то ціна договору складатиме 240 000 грн. (2000 × 12 = 24 000 × 10 = 240 000).

● Стосовно договору безстрокової ренти вести мову про ціну договору можна лише умовно, враховуючи алеаторний (ризиковий) характер останнього (кожна зі сторін не знає – отримає більше чи менше, ніж передасть сама). Найбільш близьким елементом з’ясування ціни договору безстрокової ренти виступає порядок розрахунків між сторонами в разі розірвання цього договору (ст. 741 ЦКУ).

 

7. Види ренти та їх правовий режим.

У ч. 2 ст. 731 ЦКУ законом закріплені види ренти залежно від строку її надання:

- безстрокова;

- строкова.

● Безстрокова рента не обмежує зобов’язання з її виплати будь-яким строком. А оскільки воно не належить до зобов’язань, які тісно пов’язані з особою, то право на отримання, як і обов’язок зі сплати безстрокової ренти, переходять до спадкоємців, а якщо одержувачем (платником) ренти виступає юридична особа – до правонаступників.

При цьому закон передбачає можливість:

- припинення зобов’язання щодо виплати безстрокової ренти або зміни її умов (а саме – зменшення розміру) в разі випадкового знищення або випадкового пошкодження майна, переданого під виплату безстрокової ренти за плату (ч. 2 ст. 742 ЦКУ) та

- розірвання договору безстрокової ренти у зв’язку з відмовою платника (ст. 739 ЦКУ) або на вимогу одержувача за наявності умов, встановлених ст. 740 ЦКУ.

З огляду на положення статей 742 та 739 ЦКУ та враховуючи, що передача майна платнику може здійснюватися як за плату, так і безоплатно, договір безстрокової ренти належить до алеаторних (ризикових) договорів. Внаслідок укладення цього договору виникає ризик для кожної зі сторін, що розмір рентних платежів може виявитися більшим (значно більшим) або, навпаки, меншим (значно меншим) за вартість відчуженого під виплату ренти майна. Вважається, що сторони усвідомлюють такі обставини і з ними погоджуються. Тому науковцями підкреслюється, що самій суті договору безстрокової ренти протирічить внесення до нього умови про те, що загальний розмір рентних платежів, які підлягають виплаті одержувачу, обмежується вартістю переданого майна.

● За договором ренти, укладеним на певний строк, наприклад на 10 років, рента має сплачуватися протягом цього строку.

У разі випадкового знищення або випадкового пошкодження майна, переданого під виплату строкової ренти (згорів будинок, розбився автомобіль), платник ренти не звільняється від свого обов’язку зі сплати рентних платежів до закінчення строку договору, як і не може вимагати зміни умов договору, зокрема зменшення розміру ренти.

Розірвання або зміна договору ренти, укладеного на певний строк, здійснюється на загальних підставах відповідно до положень ст. 651 ЦКУ.

Регулювання рентних відносин залежить від оплатності передання майна у власність платникові ренти.

● Безоплатне передання майна одержувачем ренти платнику означає, що після передання права власності на певне майно, наприклад автомобіль, останній зобов’язаний у майбутньому сплачувати ренту на користь одержувача ренти.

● При переданні майна за плату, крім обов’язку сплачувати ренту в майбутньому, платник має сплатити одержувачу ренти певну грошову суму (розмір якої законодавець не ставить у залежність від вартості переданого під виплату ренти майна) на момент укладення договору ренти, наприклад, сплатити суму в розмірі 5 % або 70 % вартості переданого під виплату ренти майна.

Залежно від того, чи було передане під виплату ренти майно за плату чи безоплатно, до відносин сторін щодо передання майна застосовуються правила про договір купівлі-продажу або дарування (ч. 2 ст. 734 ЦКУ), якщо це не суперечить суті договору ренти. Наприклад, до договору ренти з оплатної передачі майна з числа норм про купівлю-продаж можуть застосовуватися ті, що передбачають момент переходу ризику випадкового знищення або випадкового пошкодження майна, що передається (ст. 668 ЦКУ); обов’язок продавця попередити покупця про права третіх осіб на майно (ст. 659 ЦКУ) та обов’язки сторін у разі пред’явлення третьою особою позову про витребування у покупця переданої йому речі (ст. 660 ЦКУ).

Від передання майна за плату чи безоплатно безпосередньо залежить порядок розрахунків між сторонами в разі розірвання договору безстрокової ренти (ст. 741 ЦКУ).

Закон дозволяє платникові ренти відчужувати майно, передане йому під виплату ренти, лише за згодою одержувача ренти.

При переданні одержувачем нерухомого майна під виплату ренти закон наділяє останнього правом застави (ч. 2 ст. 735 ЦКУ). Це означає, що для прав одержувача ренти (як іпотекодержателя) притаманна ознака слідування їх за тим нерухомим майном, яке вони обтяжують. Тому в разі відчуження платником переданого йому за договором ренти нерухомого майна його обов’язки за договором ренти переходять до набувача (покупця) майна, хоча б останній і не знав про це. У разі набуття такого майна, покупець, якщо його не сповістив продавець про обтяження майна рентою, може скористатися правами, передбаченими ст. 659 ЦКУ, – вимагати зниження ціни або розірвання договору, але не може відмовитися від виплати ренти, посилаючись на те, що він не знав про таке обтяження.

 

8. Припинення договору ренти і розрахунки між сторонами.

Договір ренти може припинятися на:

● загальних підставах припинення зобов’язань (глава 50 ЦКУ):

- Домовленість сторін (ст. 604 ЦКУ);

- Прощення боргу (ст. 605 ЦКУ);

- Передання відступного (ст. 600 ЦКУ);

- Неможливість виконання (ст. 607 ЦКУ);

        - Поєднання боржника і кредитора в одній особі (ст. 606 ЦКУ);

        - Належне виконання (ст. 599 ЦКУ);

        - Розірвання договору строкової ренти (ст. 651 ЦКУ).

● на підставах, спеціально передбачених главою 56 ЦКУ щодо припинення цього договору:

- Перехід права на одержання ренти або обов’язку зі сплати ренти до спадкоємців – суб’єктів публічного права (ст. 733 ЦКУ). Якщо право на одержання ренти або обов’язок зі сплати ренти перейде до таких спадкоємців за заповітом, як держава Україна, територіальна громада, іноземна держава та інших суб’єктів публічного права, оскільки сторонами за договором ренти можуть виступати лише фізичні та юридичні особи;

  - Випадкове знищення майна, переданого під виплату безстрокової ренти за плату, на вимогу платника (ст. 742 ЦКУ). Випадкове ж знищення майна, переданого платнику під виплату безстрокової ренти безоплатно, не надає платнику права вимагати припинення зобов’язання з виплати ренти. Він має й далі виконувати свої обов’язки за договором;

- Розірвання договору безстрокової ренти на вимогу платника або одержувача (статті 739-740 ЦКУ).

Розрахунки між сторонами в разі розірвання договору ренти здійснюються на умовах, передбачених договором. У договорі сторонам доцільно врахувати вартість переданого під виплату ренти майна та його оплатну чи безоплатну передачу платникові ренти, строк користування майном на момент розірвання договору, розмір сплачених рентних платежів тощо. Якщо ж, незважаючи на важливість цього питання, сторони не передбачать правові наслідки розірвання договору, то застосовується порядок розрахунків, встановлений законом. Так, незалежно від розміру сплачених рентних платежів на момент розірвання договору згідно з положеннями ст. 741 ЦКУ розрахунки залежать від платної чи безоплатної передачі майна під виплату ренти. Зокрема:

● якщо майно за договором ренти було передане одержувачем у власність платника ренти безоплатно (він при укладенні договору одержувачеві ренти нічого не платив), то після розірвання договору майно залишиться у платника ренти, а він має сплатити одержувачу ренти (як колишньому власнику майна) річну суму ренти. Наприклад, якщо автомобіль, вартість якого на момент передачі за договором ренти становила 200 000 грн, передавався безоплатно, а розмір ренти 2000 грн щомісяця, то автомобіль вартістю 200 000 грн залишається у власності платника ренти, а одержувач отримає 24 000 грн – річну суму ренти (2000 грн × 12);

● якщо майно було передано у власність платника ренти за плату (він при укладенні договору ренти сплатив одержувачеві ренти певну грошову суму, наприклад, 500 грн або 10 000 грн), воно залишається у власності платника ренти, а він має сплатити одержувачу, який отримав на момент укладення договору від платника певну грошову суму: а) річну суму ренти та б) вартість переданого майна, що визначається на момент укладення договору ренти. (У нашому прикладі платнику залишається автомобіль вартістю 200 000 грн, а одержувачеві, який отримав 500 грн або 10 000 грн при укладенні договору ренти, платник має сплатити: 24 000 грн – річну суму ренти та 200 000 грн – вартість автомобіля.)

 

9. Поняття, юридична характеристика, умови договору довічного утримання (догляду).

Хоча договору довічного утримання (догляду) в ЦКУ присвячено окрему главу (глава 57 ЦКУ), ці відносини за своєю суттю є різновидом рентних відносин, а саме – довічною рентою, що діє протягом життя одержувача ренти.

За договором довічного утримання (догляду) відчужувач, передаючи набувачеві житловий будинок, квартиру або інше майно, отримує довічно від останнього матеріальне забезпечення в натуральній та/або грошовій формі, а набувач – набуває право власності на передане йому відчужувачем майно (ст. 744 ЦКУ).

Договір належить до договорів, за якими переходить право власності на оплатній основі.

Договір довічного утримання (догляду) має реальний характер – для його укладення недостатньо взаємної згоди сторін, необхідним є передання майна набувачеві. За цим договором відчужувач передає, а не зобов’язується передати майно набувачеві.

Оскільки після передання майна відчужувач не несе за договором жодних обов’язків, а має лише право вимагати від набувача надання йому утримання (догляду) довічно, то цей договір є одностороннім.

Відплатність цього договору обумовлена тим, що набувач, отримавши майно відчужувача, зобов’язаний надавати останньому утримання (догляд) у вигляді грошових сум, житла та інших матеріальних благ, послуг. При цьому не можна вести мову про еквівалентність переданого відчужувачем майна наданому набувачем утриманню. Договір довічного утримання (догляду) триває протягом життя відчужувача, що і обумовлює розмір наданого набувачем утримання (догляду).

Істотною умовою договору довічного утримання (догляду) є умова про предмет.

Предмет договору довічного утримання (догляду):

- дії відчужувача з передання майна у власність набувачеві;

- дії набувача по наданню утримання та (або) догляду відчужувачеві.

Матеріальний предмет:

-  майно - нерухоме майно (житловий будинок, квартира, їх частина, інше нерухоме майно) або рухоме майно, яке має значну цінність (транспортні засоби, антикварні речі, твори мистецтва, ювелірні прикраси тощо) (ст. 744 ЦКУ);

-  утримання та (або) догляд, матеріальне забезпечення: у натуральній формі (надання харчування, житла, догляду, необхідної допомоги); у грошовій формі (виплата визначеної грошової суми).

Оскільки набувач зобов’язаний утримувати відчужувача довічно, тобто до його смерті, то строк договору є невизначеним. Зазвичай відносини за договором довічного утримання (догляду) є тривалими, але відомі випадки, коли зобов’язання припинялося і незабаром після укладення договору. Договір довічного утримання (догляду) не належить до правочинів зі скасувальною обставиною, передбачених ч. 2 ст. 212 ЦКУ, оскільки стосовно обставини невідомо, настане вона чи ні, а смерть відчужувача обов’язково настане, сторони не можуть лише знати час її настання.

Законом передбачене укладення договору довічного утримання (догляду) в письмовій формі з обов’язковим нотаріальним посвідченням (ст. 745 ЦКУ).

Згідно з положеннями ст. 334 ЦКУ право власності на рухоме майно, яке має значну цінність, виникне у набувача за договором довічного утримання (догляду) з моменту його нотаріального посвідчення, а на нерухоме майно – з дня державної реєстрації права власності на це майно відповідно до вимог закону.

Разом з правом власності до набувача переходить і ризик випадкової загибелі або випадкового пошкодження майна (ст. 323 ЦКУ). При цьому згідно з ч. 3 ст. 754 ЦКУ втрата (знищення), пошкодження майна, яке було передане набувачеві за договором довічного утримання (догляду), не є підставою для припинення чи зменшення обсягу його обов’язків перед відчужувачем, що підкреслює кінцеву мету цього договору – надання довічного матеріального забезпечення відчужувачу. Наприклад, випадкове знищення в результаті пожежі будинку, переданого відчужувачем набувачеві за договором довічного утримання (догляду), не впли ває на виконання обов’язків набувачем по утриманню та догляду відчужувача в майбутньому.

 

10. Сторони договору довічного утримання (догляду). Їх права та обов’язки.

Сторони договору довічного утримання (догляду) – відчужував (колишній власник майна) фізична особа незалежно від віку та стану здоров’я (ч. 1 ст. 746 ЦКУ) та набувач (новий власник майна) повнолітня дієздатна фізична особа або юридична особа (ч. 2 ст. 746 ЦКУ).

Набувач має бути повністю дієздатним, оскільки він самостійно має виконувати обов’язки за договором довічного утримання (догляду), зокрема, надавати матеріальне забезпечення, здійснювати догляд, надавати допомогу, забезпечувати відчужувача харчуванням і т. ін.

Якщо набувачами виступають кілька фізичних осіб, то вони стають співвласниками майна, переданого їм за договором довічного утримання (догляду), на праві спільної сумісної власності. Обов’язок таких набувачів перед відчужувачем є солідарним (ч. 3 ст. 746 ЦКУ).

Права та обов’язки сторін

Права відчужувача:

- вимагати від набувача належного виконання передбачених договором обов’язків щодо свого утримання та догляду (статті 749, 750 ЦКУ);

- за згодою набувача замінити майно, що було останньому передане за договором (ст. 753 ЦКУ);

- вимагати розірвання договору в судовому порядку у разі невиконання чи неналежного виконання набувачем своїх обов’язків, незалежно від його вини (ст. 755 ЦКУ).

Обов’язки набувача (статті 744, 749, 750 ЦКУ):

- систематично забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом:

- надання житла (кімнати чи її частини)

- організація щоденного харчування, зокрема власного приготування

- придбання продуктів харчування, предметів гігієни, побутової хімії

- забезпечення необхідним одягом (купити чи пошити на замовлення)

- виплата грошових сум

- поховання відчужувача. Якщо частина майна відчужувача перейшла до його спадкоємців, то витрати на поховання справедливо розподіляються між ними та набувачем

- організація медичного обслуговування, санаторно-курортного лікування; виклик і оплата послуг перукаря, водія та ін., прибирання квартири (будинку) тощо.

Закон особливо виділяє обов’язок набувача по забезпеченню відчужувача житлом у будинку (квартирі), переданому йому за договором довічного утримання (догляду). Так, якщо сторони передбачають такий вид утримання, то в договорі має бути конкретно визначена та частина помешкання, в якій відчужувач має право проживати (ст. 750 ЦКУ). Наприклад, у договорі сторони мають вказати про забезпечення відчужувача житлом шляхом збереження права безоплатного довічного проживання в кімнаті (літ. «Д») жилою площею 18 кв. м у відчужуваному будинку. Стосовно інших видів забезпечення існує загальне правило, за яким останні, з урахуванням їх характеру та особливостей, повинні надаватися відчужувачу за договором довічного утримання (догляду) систематично.

Усі види матеріального забезпечення, які будуть щомісячно надаватися набувачем відчужувачу, повинні мати оцінку в грошовому виразі (ст. 751 ЦКУ). Наприклад, у договорі зазначається, що матеріальне забезпечення з утримання (догляду), яке щомісячно має надаватися відчужувачу, оцінюється сторонами у суму 5000 грн за їх взаємною згодою.

Види догляду та утримання мають бути конкретно названі в договорі, наприклад, прання постільної білизни – один раз на 14 днів); послуги перукарні – один раз на місць (28–30 числа місяця), забезпечення належними лікувальними засобами на підставі виданих лікарями рецептів; надання харчування власного приготування три рази на день з переліком страв.

Відсутність у договорі чітко визначених видів догляду та утримання впливає на можливість відчужувача розірвати договір у зв’язку з порушенням набувачем своїх обов’язків щодо надання такого утримання (догляду). Якщо конкретні види утримання та догляду не визначені в договорі довічного утримання (догляду), то в разі спору необхідно виходити із засад забезпечення необхідних умов соціального, побутового, медичного рівня відчужувача.

На забезпечення виконання договору довічного утримання (догляду) набувачем закон забороняє до смерті відчужувача:

а) продавати, обмінювати, дарувати передане набувачеві за договором довічного утримання майно, укладати щодо нього договір застави чи передавати у власність іншій особі на підставі іншого правочину. Щоб унеможливити такі дії набувача, нотаріусом при посвідченні договору довічного утримання (догляду) накладається заборона відчуження майна, переданого набувачеві (глава 15 «Накладання та зняття заборони щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно) і транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України);

б) звертати стягнення на майно, передане набувачеві за договором довічного утримання, за зобов’язаннями останнього.

У разі втрати (знищення) чи пошкодження переданого набувачеві майна обсяг обов’язків набувача перед відчужувачем не зменшується, договір довічного утримання (догляду) не припиняється (ст. 754 ЦКУ).

Договір довічного утримання (догляду), укладений із набувачем – фізичною особою, належить до фідуціарних договорів і передбачає особисте виконання обов’язків набувачем. Лише в разі неможливості подальшого виконання останнім своїх обов’язків з підстав, що мають істотне значення, обов’язки набувача за договором можуть бути передані за згодою відчужувача члену сім’ї набувача (тобто особі, яка є відомою відчужувачу), або іншій особі за згодою сторін (ч. 1 ст. 752 ЦКУ).

У разі укладення договору довічного утримання (догляду) стосовно майна, що належить співвласникам на праві спільної сумісної власності, зокрема подружжю, кожен із подружжя має право на утримання (догляд) як співвласник майна, переданого набувачеві (ч. 1 ст. 747 ЦКУ). У разі смерті одного з подружжя обсяг зобов’язань набувача з надання утримання (догляду) відповідно зменшується, а саме – зменшується вдвоє, якщо неоднаковий розмір надання утримання (догляду) кожному із подружжя не встановлений у договорі.

Договір довічного утримання (догляду) може укладатися відчужувачем не лише на свою користь, а й на користь третьої особи. В такому випадку за передане відчужувачем майно утриманням (доглядом) забезпечуються відчужувач та третя особа, наприклад, ще мати або сестра відчужувача, яка не є власником переданого майна. Або тільки на користь третьої особи – наприклад, матері або сестри відчужувача (ч. 4 ст. 746 ЦКУ).

 

11. Правонаступництво за договором довічного утримання (догляду) та його припинення.

У разі смерті фізичної особи – набувача його права та обов’язки переходять до спадкоємців, до яких перейшло право власності на майно, передане відчужувачем (ч. 1 ст. 757 ЦКУ). При цьому якщо спадкоємець за заповітом відмовився від прийняття майна, переданого відчужувачем, то право власності на це майно може перейти до спадкоємця за законом.

При припиненні юридичної особи – набувача права та обов’язки за договором довічного утримання (догляду) переходять до правонаступника. Якщо в результаті ліквідації юридичної особи – набувача майно перейшло до її засновника (учасника), то, відповідно, до нього переходять і права та обов’язки за договором довічного утримання (догляду) (ч. 2 ст. 758 ЦКУ).

Припинення договору довічного утримання (догляду):

- за домовленістю набувача та відчужувача (ст. 604 ЦКУ);

- за відсутності у набувача спадкоємців або у разі їх відмови від прийняття майна, переданого відчужувачем. Майно повертається відчужувачу (ч. 2 ст. 757 ЦКУ). Витрати набувача поверненню не підлягають;

- при ліквідації юридичної особи – набувача. Майно повертається відчужувачу (ч. 2 ст. 758 ЦКУ). Витрати набувача поверненню не підлягають;

- зі смертю відчужувача (ч. 2 ст. 755 ЦКУ): зобов’язання припиняється як виконане належним чином (ст. 599 ЦКУ). Майно залишається у набувача;

- прощенням боргу: звільненням відчужувачем одержувача від його обов’язків за договором;

- за рішенням суду договір довічного утримання може бути розірваний:

- на вимогу відчужувача у разі порушення набувачем своїх обов’язків за договором (ч. 1 ст. 755 ЦКУ). Майно повертається відчужувачу. Витрати набувача поверненню не підлягають (ст. 756 ЦКУ);

- на вимогу набувача незалежно від будь-яких умов та причин (п. 2 ч. 1 ст. 755 ЦКУ). Майно повертається відчужувачу. При розірванні договору в зв’язку з неможливістю набувача виконувати обов’язки за договором суд може залишити за ним право власності на частину майна (ч. 2 ст. 756 ЦКУ). Витрати набувача поверненню не підлягають.