Цивільне право 3 курс_Жила О.В._kd

Лекція 9. 

Тема: Загальні положення про відшкодування шкоди

 

Навчальна мета: визначення поняття та характеристики відшкодування шкоди

Метод: лекція

Місце: навчальна аудиторія 304

Джерела і література:

1.     Цивільне право України. Договірні та недоговірні зобов'язання: [підручник] / [С. С. Бичкова, I.A. Бірюков, В.І. Бобрик та ін.]; за заг. ред. С.С. Бичкової. - 3-те вид., змін, та допов. - К.: Алерта, 2014. - 496 с.

2.     Токарєва В.І. Цивільне право україни. Практикум: Навч. посібник. — К.: Центр учбової літератури, 2007 — 408 с.

3.     Цивільне право України. Загальна частина: підручник / за ред. О. В.Дзери, Н.С.Кузнецової, Р.А.Майданика. - 3-те вид., перероб. і допов. - К.: Юрінком Інтер, 2010. - 976 с.

4.     Цивільне право України. Особлива частина: підручник / за ред. О. В.Дзери, Н.С.Кузнєцової, Р.А.Майданика. - 3-тє вид., перероб. і допов. - К.: Юрінком Інтер, 2010. - 1176 с.

5.     Цивільне право : підручник : у 2 т. / В. І. Борисова (кер. авт. кол.), Л. М. Баранова, Т. І. Бєгова та ін.; за ред. В. І. Борисової, І. В. Спасибо-Фатєєвої, В. Л. Яроцького - X. : Право. - 2011.-Т. 2.-816 с.

6.     Цивільне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах/ За заг. ред. Я.М. Шевченко. – Т. 2. Особлива частина. – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. – 408 с.(є в бібліотеці)

7.      Цивільне право України: Підручник: У 2 кн./ О.В. Дзери (керівник авт.. кол) / за ред. Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред.  О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2002.  Кн. 2. - 640 с. (є в бібліотеці)

8.     Цивільне право України: Підручник /Є.О. Харитонов, Н.О. Саніахметова. – К.: Істина, 2003. – 776 с. (є в бібліотеці)

9.      Цивільне право України: Навчальний посібник. За ред.Доліненко Л.О., Доліненко В.О., Сарновська С.О.  – К.: Кондор, 2006. – 356 с. (є в бібліотеці)

10.  Цивільне право України. Навчальний посібник. За ред. Р.О. Стафанчука. - Кам’янець-Подільський.: “Прецедент”, 2005. - 448 с. (є в бібліотеці)     

ПЛАН

Питання теми:

1.    Деліктні зобов’язання.

2. Правові умови виникнення деліктних зобов’язань.

3. Загальні положення про порядок та обсяг відшкодування завданої шкоди.

4. Право регресу.

5. Відшкодування моральної шкоди.

 

1.      Деліктні зобов’язання

Зобов’язання із заподіяння шкоди, як і інші цивільно-правові зобов’язання, виникають на підставі юридичних фактів. Відповідно до ст. 11 ЦК, підставою їх виникнення, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Ці зобов’язання мають як майновий, так і немайновий характер. Вони виникають у зв’язку з порушенням абсолютних майнових (права власності, інших речових прав) та особистих немайнових прав.

Зобов’язання із заподіяння шкоди прийнято називати абсолютними. Умовно їх можна поділити на дві групи:

а) зобов’язання із заподіяння шкоди протиправними діями або деліктні зобов’язання;

б) зобов’язання із заподіяння шкоди правомірними діями.

Між цими групами зобов’язань є істотна різниця: якщо протиправно нанесена шкода підлягає відшкодуванню у будь-яких випадках, то правомірна шкода – лише у випадках, встановлених ЦК та іншим законом.

Прикладами таких норм є ст. 1170 ЦК, відповідно до якої у разі прийняття закону, що припиняє право власності на певне майно, шкода завдана власнику цього майна, відшкодовується державою у повному обсязі. Ще одним прикладом є ст. 1171 ЦК, яка визначає особливості відшкодування шкоди у стані крайньої необхідності.

Крайньою необхідністю, як і необхідною обороною, є здійснення права на захист, тобто вона вважається правомірною дією. Умовами правомірності заподіяння шкоди є неможливість за певних обставин усунути небезпеку, що загрожує, іншими засобами. Заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена.

Шкідливими, але не протиправними діями будуть: здійснення прав і виконання обов’язків; згода потерпілого на заподіяння шкоди (така згода має юридичне значення за умови, що вона є добровільною та її здійснення не порушує інтереси осіб); заподіяння шкоди дією, яка вчинена у стані необхідної оборони. Відповідно до ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від будь-яких посягань з боку правопорушника. У цих випадках завдана шкода не підлягає відшкодуванню, оскільки такий обов’язок прямо не випливає з норм ЦК чи іншого нормативного акта. За загальним правилом обов’язок з відшкодування шкоди за наявності передбачених законом підстав покладається на особу, що заподіювала шкоду.

Одночасно особа, яка відшкодувала шкоду, має право пред’явити зворотну вимогу до особи, в інтересах якої вона діяла.

Делікт як підстава притягнення до недоговірної відповідальності. Зобов’язання із завдання шкоди протиправними діями (деліктні зобов’язання) становлять більшість у системі зобов’язань із завдання шкоди та є формою реалізації цивільно-правової відповідальності за порушення абсолютних прав суб’єктів цивільних правовідносин.

Свою назву деліктні зобов’язання отримали від латинського слова deliktum, тобто правопорушення. Деліктні зобов’язання мають двояке цільове призначення: по-перше, вони слугують охороні власності, оскільки загроза майнових санкцій відіграє попереджувальну роль, тобто вона попереджає випадки заподіяння шкоди; по-друге, виконує відновлювану (компенсаційну) функцію.

Отже, деліктні зобов’язання – це цивільно-правові зобов’язання, у яких потерпіла сторона (кредитор) має право вимагати від боржника повного відшкодування протиправно заподіяної шкоди шляхом надання відповідного майна в натурі або відшкодування збитків.

Елементами деліктного зобов’язання є суб’єкт, об’єкт і зміст.

Суб’єкти деліктного зобов’язання. Ними є кредитор та боржник. Якщо у договірних зобов’язаннях кожна зі сторін є як кредитором, так і боржником, то у деліктних: одна є тільки 415 кредитором, а інша – боржником. Кредитор – це особа, якій завдано шкоду (потерпілий). Потерпілий наділений правом вимоги і ним може бути будь-яка особа, якій заподіяно шкоду. Боржник (носієм обов’язку) – особа, яка відповідає за завдану шкоду. Як правило, нею є заподіювач шкоди. У деяких випадках, передбачених законодавством, боржником є не заподіювач шкоди, а особа, відповідальна за поведінку заподіювача. Безпосередній заподіювач шкоди: – фізична особа, яка є деліктоздатною. Згідно з ЦК (ст. 1179) деліктоздатною визнається особа, яка досягла 14 років (крім випадків, визначених ч. 2 ст. 1179 ЦК) та не визнана недієздатною.

Недієздатні фізичні особи не є відповідальними за завдану ними шкоду. Лише у випадку, якщо опікун недієздатної особи помер або в нього відсутнє майно, достатнє для відшкодування шкоди, а сама недієздатна особа має таке майно, суд може постановити рішення про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю потерпілого частково або в повному обсязі за рахунок майна цієї недієздатної особи (ч. 2 ст. 1184 ЦК).

Шкода, завдана дієздатною фізичною особою, яка в момент її завдання не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, не відшкодовується, крім випадків, коли ця особа сама довела себе до такого стану шляхом вживання спиртних напоїв, наркотичних засобів, токсичних речовин (ст. 1186 ЦК).

З ypaхуванням матеріального становища потерпілого та особи, яка завдала шкоду, суд може постановити рішення про відшкодування нею шкоди частково чи в повному обсязі; – юридична особа або фізична особа – роботодавець. Відповідно до ст. 1172 ЦК юридична особа або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків.

Підприємницькі товариства, кооперативи відшкодовують шкоду, завдану їхнім учасником (членом) під час здійснення ним підприємницької діяльності від імені товариства чи кооперативу (ч. 3 ст. 1172).

Інші особи, на яких законом покладений обов’язок відшкодування шкоди: – батьки (усиновлювачі), опікуни, інші особи, які здійснюють виховання малолітньої особи, відповідають за шкоду, заподіяну малолітньою особою (яка не досягла 14 років), якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою (ч. l ст. 1178 ЦК); – навчальний заклад, заклад охорони здоров’я, інший заклад, що зобов’язаний здійснювати нагляд за малолітньою особою, особа, що зобов’язана здійснювати нагляд за малолітньою особою на підставі договору, зобов’язані відшкодувати шкоду, завдану малолітньою особою, якщо вони не доведуть, що шкоду було завдано не з їх вини (ч. 2 ст. 1178 ЦК); – заклад, який за законом здійснює функції опікуна малолітньої особи (дитячий будинок, школа-інтернат тощо) відшкодовує шкоду, завдану малолітньою особою, якщо не доведе, що шкоди було завдано не з його вини (ч. 3 ст. 1178 ЦК); – батьки (усиновлювачі), піклувальники неповнолітньої особи, заклад, який за законом здійснює функції піклувальника щодо такої особи, відшкодовують шкоду, завдану неповнолітньою особою, у разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини (ст. 1179 ЦК).

Обов’язок вищезазначених осіб відшкодувати шкоду припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоду, повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди; – опікуни недієздатної фізичної особи або заклад, який зобов’язаний здійснювати нагляд за нею, зобов’язані відшкодувати шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, якщо не доведуть, що шкода була завдана не з їх вини (ст. 1184 ЦК).

Обов’язок цих осіб відшкодувати шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, не припиняється в разі поновлення цивільної дієздатності; – чоловік (дружина), повнолітні діти фізичної особи, яка завдала шкоди в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними у зв’язку 416 з психічним розладом або недоумством, можуть бути суб’єктами відшкодування шкоди за рішенням суду, якщо вони проживали разом з цією особою, знали про її психічний розлад або недоумство, але не вжили заходів щодо запобігання шкоди (ч. 3 ст. 118б ЦК); – замовник відшкодовує шкоду, завдану іншій особі підрядником якщо він діяв за завданням замовника (ст. 1172 ЦК); – держава, АРК, орган місцевого самоврядування є суб’єктами відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади АРК, органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 1173 ЦК); шкоди, завданої фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадових або службових осіб органу державної влади, органу влади АРК, органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 1174 ЦК); шкоди, завданої фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади АРК, органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований (cт. 1175 ЦК); – держава відшкодовує шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду (ст. 1176 ЦК), а також шкоду, завдану майну фізичної особи внаслідок злочину, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною (ст. 1177 ЦК).

Систематизація деліктних зобов’язань здійснюється за суб’єктивним складом, об’єктом правової охорони, особливостями умов виникнення, а також факторами, що впливають на відшкодування шкоди. На підставі цих ознак виділяються такі різновиди деліктних зобов’язань, як:

1) відшкодування шкоди, завданої особою під час здійснення нею права на самозахист, у тому числі у стані крайньої необхідності;

 2) відшкодування моральної шкоди;

3) відшкодування фізичною або юридичною особою шкоди, завданої їхнім працівником чи іншою особою;

4) відшкодування шкоди, завданої актами, діями або бездіяльністю органів державної влади, органів влади АРК, місцевого самоврядування, їх службовими та посадовими особами;

 5) відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду;

 6) відшкодування шкоди, завданої особами з частковою, неповною, обмеженою дієздатністю, недієздатними, або особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними;

 7) відшкодування шкоди, завданої злочином;

 8) відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки;

 9) відшкодування ядерної шкоди;

10) відшкодування фізичній особі шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю;

 11) відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг).  

 

 

 

2. Правові умови виникнення деліктних зобов’язань

За загальним правилом, для визнання певного діяння деліктом необхідне існування так званого юридичного складу цивільного правопорушення. При цьому під поняттям складу цивільного правопорушення варто розуміти сукупність певних обов’язкових умов, які необхідні для покладення на правопорушника відповідальності за протиправну поведінку.

Класичним є розмежування чотирьох умов цивільно-правової відповідальності. Зокрема:

а) наявність завданої шкоди;

б) протиправна поведінка;

в) причинний зв’язок між першими двома елементами;

г) вина.

У юридичній літературі під шкодою розуміють знищення або зменшення блага, що охороняється правом.

Шкода, яку не можливо оцінити у грошовому еквіваленті, вважається немайновою (моральною).

У ст. 23 ЦК дається визначення поняття моральної шкоди, яке хоча і досить докладно, однак розглядає моральну шкоду лише з точки зору можливих шляхів її заподіяння.

Відповідно до цієї статті моральна шкода може полягати:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Постанова Пленуму ВС України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 р. № 4 містить більш чітке визначення моральної шкоди, але постанова Пленуму не є нормативно-правовим актом. У цій постанові зазначено: «...Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб». Саме на визначення поняття моральної шкоди, дане у цій постанові, найчастіше і посилаються суди у своїх рішеннях для обґрунтування її наявності чи відсутності. Наступною умовою відповідальності є протиправність.

Протиправність поведінки – це невиконання юридичного обов’язку, встановленого нормою права. В основі цієї поведінки лежить дія чи бездіяльність суб’єкта цивільного права. Дія є протиправною тільки тоді, коли вона порушує встановлені державою правові норми. Щоб виникло деліктне зобов’язання, порушення правової норми повинно супроводжуватись і порушенням конкретного суб’єктивного цивільного права особи. Внаслідок бездіяльності теж може мати місце шкідливий результат.

Деліктна відповідальність спирається на так званий принцип генерального делікту, відповідно до якого будь-кому заборонено завдавати шкоду майну або особистості будь-кого, і будь-яке завдання шкоди є протиправним, якщо особа не була уповноважена завдавати шкоду.

Тому, щоб бути звільненим від відповідальності, заподіювач зобов’язаний обґрунтувати правомірність своєї поведінки або своє право на заподіяння шкоди. За загальним правилом не підлягає відшкодуванню шкода заподіяна правомірними діями, а також внаслідок дії непереборної сили (ст. 1166 ЦК).

Причинний зв’язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов’язковою умовою відповідальності та виражається у тому, що шкода повинна бути об’єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Вирішення питання про наявність чи відсутність причинного зв’язку між поведінкою особи та шкодою, що настала, може бути ускладненим тим, що ЦК у ряді випадків передбачає відповідальність одних суб’єктів за дії інших (відповідальність юридичної особи за шкоду завдану з вини її працівника, відповідальність держави за неправомірні дії судових та правоохоронних органів тощо). В цих та аналогічних випадках причинний зв’язок складається з двох та більше ланок: перша ланка виражає зв’язок поведінки безпосередньо заподіювача шкоди зі шкодою, що настала; друга – зв’язок між поведінкою безпосереднього заподіювача та діями відповідальної особи.

 Також підставою відповідальності є наявність вини. Вина як психічне відношення особи до вчиненої дії чи бездіяльності пов’язана з усвідомленням особою характеру і наслідків цієї поведінки. Тому не можна визнати винною особу, що не може правильно усвідомлювати значення своїх дій.

Винним з точки зору права визнається не будь-яке психічне відношення особи до вчиненої дії чи бездіяльності, а лише психічне відношення особи до своєї протиправної поведінки, що є недопустимою як з точки зору закону так і моральних принципів нашого суспільства. Вина може бути у формі умислу або необережності.

Слід зазначити, що форма вини при вирішення спорів з відшкодування шкоди значення не має. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за винне завдання шкоди.

Вина заподіювача шкоди призюмується, тобто відсутність вини доводиться особою, яка завдала шкоду (ч. 2 ст. 1166 ЦК). На відміну від кримінального права, де відповідальність наступає тільки за наявності вини, цивільне законодавство знає ряд випадків, коли відповідальність наступає незалежно від вини заподіювача, але тільки у випадках, передбачених законом.

Зокрема, ЦК передбачає відшкодування шкоди, що завдана:

а) органом державної влади АРК або органом місцевого самоврядування, їхніми посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень незалежно від вини вказаних органів або осіб (ст.ст. 1173-1174 ЦК);

б) органом державної влади, органом влади АРК або органом місцевого самоврядування у сфері нормотворчої діяльності незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів (ст. 1175 ЦК);

в) незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду незалежно від вини вказаних органів (ст. 1176 ЦК);

г) джерелом підвищеної небезпеки незалежно від вини заподіювача (ст. 1187 ЦК);

д) внаслідок недоліків товарів (робіт, послуг) (ст. 1209 ЦК).

Отже, наявність перелічених підстав (шкода, протиправна поведінка, причинний зв’язок, вина) вимагається в усіх випадках. Однак, якщо закон змінює коло цих обставин, то мова вже йде про спеціальні умови відповідальності, до яких, наприклад, можна віднести випадки завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.

 

 3. Загальні положення про порядок та обсяг відшкодування заподіяної шкоди

Відшкодування завданої шкоди може відбуватися  добровільно та у примусовому порядку за рішенням суду. 

З урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов’язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. 

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Якщо на час виконання рішення про відшкодування шкоди, усунення пошкодження за одержані за рішенням кошти, збільшились ціни на майно або роботи, на придбання чи проведення яких воно було присуджено, потерпілий з цих підстав може заявити додаткові вимоги до особи, відповідальної за шкоду.

На розмір відшкодування впливає вина потерпілої особи та майновий стан фізичної особи – потерпілого. Так, шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується. Умисел характеризується усвідомленням особою суспільної небезпеки своєї поведінки, передбачення її негативних наслідків, бажанням такої поведінки або свідомим її допущенням.

Якщо груба необережність потерпілого (знаходження в нетверезому  стані,  нехтування  правилами  безпеки руху і т. і., а не проста необачність) спричинила виникнення або збільшення шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка заподіяла шкоди, – також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом. Так, вина потерпілого не враховується у разі: відшкодування додаткових витрат, що виникли внаслідок заподіяння шкоди здоров’ю; відшкодування шкоди, завданої смертю.  

Для розмежування простої і грубої необереж­ності можна використати відоме положення римського права «нерозуміння того, що всі розуміють». 

Суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоду завдано вчиненням злочину. Правила цієї норми застосовуються у виняткових випадках, коли стягнення шкоди у повному розмірі неможливе або поставить відповідача в дуже тяжке становище (абз. 3 ч.2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»).

4. Право регресу

Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Регрес (від. лат. regressus – зворотний рух) – право особи, яка виконала зобов’язання іншої особи, пред’являти до неї зворотну вимогу про повернення витрат. 

Регресне зобов’язання завжди є похідним від основного. Коли припиняє дію основне зобов’язання, то виникає – регресне. 

Підстави виникнення регресного зобов’язання: 

1) виконання боржником свого обов’язку перед кредитором, коли цей обов’язок боржника виник з вини третьої особи; 

2) виконання обов’язку за третю особу. Наприклад, у солідарному зобов’язанні один із боржників може виконати зобов’язання перед кредитором у повному обсязі. 

Також кредитор за своїм вибором має право одержати виконання від будь-якого боржника в повному обсязі, а також право одержати виконання як від усіх боржників, так і від кожного з них окремо як повністю, так і в частині боргу. 

У регресному зобов’язанні беруть участь дві сторони – кредитор (регредієнт) і боржник (регресант). Особливість статусу регредієнта полягає в тому, що він перш ніж стати кредитором у регресному зобов’язанні, був боржником в іншому зобов’язанні, виконання якого і стало підставою для виникнення регресного зобов’язання. 

Об’єктом регресного зобов’язання є відшкодування, яке регресант зобов’язаний регредієнту. Так, в деліктних правовідносинах, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги до винної особи. 

Як нами вже було зазначено, регресант повинен відшкодувати шкоду регредієнту в тому самому обсязі, в якому регредієнт відшкодував кредитору за основним зобов’язанням. Право зворотної вимоги у деліктних відносинах має: – держава, АРК, територіальні громади, юридичні особи до фізичної особи, винної у вчинені злочину, у розмірів коштів, витрачених на лікування особи, яка потерпіла від цього злочину; – держава, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службовою особою органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури і суду до цієї особи тільки у разі встановлення в її діях складу злочину за обвинувальним вироком суду, щодо неї, який набрав законної сили

 

5. Відшкодування моральної шкоди

Поняття, порядок та обсяг відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ст.23 ЦК моральна шкода полягає у:

 – фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;

 – душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї, членів її сім’ї, близьких родичів;

 – душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку зі знищенням чи пошкодженням її майна;

 – приниженні честі, гідності, ділової репутації фізичної, юридичної особи.

Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім’єю.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, коли законом передбачено відшкодування такої шкоди незалежно від вини, а саме:

1) якщо шкоду завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

У позовній заяві  про відшкодування  моральної  шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями (бездіяльністю) її заподіяно, з яких міркувань виходив позивач, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Зокрема, враховуються стан  здоров’я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне – за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого – спростування інформації засобом масової інформації (ч.9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується грошима, іншим майном або в інший спосіб. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов’язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Зокрема, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.