Цивільне право 3 курс_Жила О.В._kd

Тема: Відшкодування шкоди завданої каліцтвом іншим ушкодженням здоров’я. Кондикційні зобов’язання

 

Кількість годин: 2

Мета:

Навчальна: освоєння, поглиблення та розширення знань відповідно до тематики заняття та питань, що запропоновані до розгляду на практичному занятті і рекомендованих до вивчення під час самостійної підготовки, підготовки цільових виступів та рефератів.

Розвиваюча: розвиток у студентів формування вміння структурувати та аналізувати отриману інформацію для її застосування у подальшій професійній діяльності.

Виховна: удосконалити знання студентів, систематизувати їх, розвивати пам’ять, мислення, прагненням самовдосконалення, поглиблення та розширення обсягу знань.

 

Джерела і література:

1.    Цивільний кодекс України від 16.01.2003. Законодавство України / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435–15#n4902.

2.    Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар (пояснення, тлумачення, рекомендації з використанням позицій вищих судових інстанцій, Міністерства юстиції, науковців, фахівців). Т. 8 / за ред. І. В. Спасибо-Фатєєвої. Харків : ФО-П Лисяк Л. С., 2013.

3.    Цивільне право (частина особлива). Курс лекцій : навч. посіб. / за ред. І. Спасибо-Фатєєвої.  Харків : ЕКУС, 2022.  640 с.

4.    Цивільне право України (Особлива частина) (у схемах та таблицях): навч. посіб. / Парасюк М.В., Парасюк В.М., Грабар Н.М. Львів: Растр-7, 2021. 467 с.

5.    Цвільне право. Альбом схем: навч. Посіб.: у 2 ч. Ч. 2/ Є.О. Мічурін, О.Р. Шишка.  Вид. 5-те, перероб. Харків: Право, 2018. 222 с. 

 

Навчальні питання:

1. Особливості відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я.

2. Відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого.

3 Умови виникнення зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційні зобов’язання).

4. Суб'єкти та зміст зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

 

1.    Особливості відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я

Заподіяння шкоди таким немайновим благам, як здоров’я та життя фізичної особи, традиційно відносять до спеціальних деліктів, оскільки її відшкодування має значні особливості. У ЦКУ це питання регулюється § 2 глави 82.

Насамперед слід зазначити, що життя і здоров’я людини не підлягають грошовій оцінці. Неможливо встановити, приміром, «вартість» травм або каліцтва, визначити «ціну» здоров’я. Також неможливо точно виразити в конкретній грошовій сумі перенесені потерпілим та його близькими моральні хвилювання та фізичні страждання, що супроводжують як нанесення шкоди здоров’ю, так і його постійне відновлення в ході лікування. Враховуючи наведені обставини, чинне цивільне законодавство виходить тільки з можливого розміру шкоди, яка має бути відшкодована в рамках аналізованих зобов’язань.

Якщо неналежне виконання договору тягне завдання шкоди здоров’ю фізичної особи або призводить до її смерті, то така шкода, не враховуючи те, що завдається під час виконання договірних зобов’язань (приміром, шкода заподіюється пасажирові під час виконання перевізником зобов’язань за договором перевезення), підлягає відшкодуванню за правилами про недоговірні зобов’язання (глава 82 ЦКУ, зокрема, статті 1166, 1187 ЦКУ).

Натомість, якщо шкода завдається особі, яка працює на умовах трудового договору (контракту), в результаті нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання, то слід враховувати ч. 1 ст. 9 ЦКУ, відповідно до якої положення ЦКУ застосовуються до врегулювання трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Такі правовідносини щодо відшкодування майнової шкоди на сьогодні регламентуються законодавством про соціальне забезпечення, зокрема Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (відшкодування здійснюється за рахунок Фонду соціального страхування). Що стосується моральної шкоди, то згідно з чинним законодавством її відшкодування потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється відповідно до положень ЦКУ та Кодексу законів про працю (ч. 8 ст. 36 вказаного вище Закону), тобто роботодавцем.

Відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті каліцтва, іншого ушкодження здоров’я або смерті, регламентується положеннями статей 23, 1167, 1168 ЦКУ. Моральна шкода, завдана здоров’ю потерпілого, може бути відшкодована одноразово (загальне правило) або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Якщо моральна шкода заподіюється смертю потерпілого, то особливість її відшкодування полягає в тому, що в ч. 2 ст. 1168 ЦКУ законодавець чітко визначив коло осіб, які мають право претендувати на компенсацію такої шкоди: чоловік (дружина), батьки (усиновлювачі), діти (усиновлені), а також особи, які проживали з померлим однією сім’єю.

Враховуючи те, що здоров’я є властивістю саме людини, то потерпілим від такої шкоди може бути виключно фізична особа.

Умови відшкодування:

1)      протиправність поведінки заподіювача шкоди;

2)      наявність шкоди, завданої здоров’ю (так звана «фізична шкода» або «особиста» шкода) та майнової шкоди (втрата заробітку, іншого доходу, додаткові витрати);

3)      причинний зв’язок між протиправною поведінкою заподіювача шкоди й ушкодженням здоров’я, а також причинний зв’язок між ушкодженням здоров’я й майновою шкодою;

4)      вина заподіювача шкоди.

Оскільки життя і здоров’я особи є абсолютними цінностями, будь-яке ушкодження здоров’я вважається протиправним. Лише у виключних випадках, вказаних у законі, завдання шкоди життю і здоров’ю вважається допустимим (наприклад, у стані необхідної оборони).

Суб’єктами зобов’язання із відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю є кредитор і боржник. Кредитором виступає фізична особа, якій заподіяно шкоду внаслідок ушкодження здоров’я. Боржником може бути як фізична, так і юридична особа, що зобов’язана нести відповідальність за заподіяння боржнику шкоди. 

У ст. 1195 ЦКУ передбачено види шкоди, що підлягають відшкодуванню.

Заподіяння шкоди здоров’ю:

-          фізична шкода (зокрема, каліцтво);

-          майнова шкода (понесені витрати, неотримані доходи).

Заподіяння шкоди здоров’ю – це порушення нормального протікання фізіологічних процесів у людському організмі, а також порушення його анатомічної цілісності. Така шкода може виражатися у каліцтві – стійких анатомічних дефектах, які, незважаючи на лікування, позбавляють фізичну особу назавжди або на тривалий строк здатності до професійної праці, або в іншому ушкодженні здоров’я – будь-якому не пов’язаному з каліцтвом ушкодженні здоров’я (наприклад, бронхіальна астма).

Майнова шкода, яка завдається потерпілому, може складатися з:

1) упущеної вигоди (втрата заробітку чи іншого доходу);

2) реальної шкоди (додаткові витрати на лікування, харчування, придбання ліків, сторонній догляд, протезування, санаторно-курортне лікування, набуття спеціальних транспортних засобів тощо).

Додаткові витрати, що понесла потерпіла особа, відшкодовуються на підставі фактичних даних. Зокрема, витрати на посилене харчування відшкодовуються на підставі медичного висновку про його необхідність та примірний раціон продуктів.

Витрати на санаторно-курортне лікування, придбання ліків та протезування відшкодовуються на підставі даних про вартість санаторно-курортних путівок, проїзду туди і назад, придбання ліків згідно з приписом лікаря, протезних пристроїв та протезних робіт. Витрати на сторонній догляд відшкодовуються, виходячи з виду необхідного догляду. Цей догляд може мати побутовий характер (надання допомоги з прибирання, прання, приготування їжі) та передбачати спеціальний догляд, що здійснюється молодшим медичним персоналом (медичні маніпуляції, масаж тощо).

Шкода у вигляді втраченого заробітку (доходу) визначається з урахуванням двох чинників:

а) середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого до каліцтва або іншого ушкодження здоров’я;

б) ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності – загальної працездатності.

Заробіток – це винагорода, обчислена, як правило, в грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (ст. 1 Закону України «Про оплату праці»).

Інший дохід може становити прибуток за цивільно-правовими договорами, а також від підприємницької та іншої діяльності (наприклад, авторської, творчої).

Вказані доходи входять до обсягу відшкодування лише в тому випадку, якщо їх втрата має прямий причинний зв’язок із втратою працездатності.

Так, неотримані доходи будуть включені до обсягу відшкодування за умови, що потерпілий доведе, що він би міг їх реально мати, наприклад, посилаючись на укладений договір. Водночас, приміром, неотримання дивідендів за акціями в акціонерному товаристві не буде пов’язано із втратою працездатності, оскільки ці доходи мають іншу природу.

Визначення заробітку (доходу), втраченого внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров’я фізичної особи здійснюється за правилами, передбаченими статтями 1197, 1198 ЦКУ. На відшкодування такої шкоди не впливають соціальні виплати, отримувані потерпілим за правом соціального забезпечення: пенсії, призначені у зв’язку із втратою здоров’я, або пенсія, яку він одержував до цього.

Для обрахування втрати заробітку (доходу) необхідно знати:

-  ступінь втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності – загальної працездатності;

-  середньомісячний заробіток (дохід), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров’я.

У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров’я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.

Втрата загальної чи професійної працездатності у відсотковому відношенні визначається медико-соціальними експертними комісіями (МСЕК).

Працездатність – це стан людини, при якому сукупність фізичних, розумових і емоційних можливостей дозволяє працюючому виконувати роботу визначеного змісту, обсягу і якості (Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу). Тобто здатність людини до праці оцінюється не лише за можливістю виконання роботи за функціональним станом організму, а й за додатковими критеріями, серед яких є такий, як стан здоров’я.

Професійна – здатність працівника до роботи за своєю професією (фахом) і кваліфікацією чи за іншою адекватною їй професією (фахом).

Загальна – здатність до некваліфікованої роботи в звичайних умовах (Правила проведення комісійних судово-медичних експертиз в бюро судово-медичної експертизи). При визначенні розміру втраченого заробітку береться до уваги, за загальним правилом, працездатність професійна, і лише в разі її відсутності (відсутності у потерпілого спеціальної професійної підготовки) враховується ступінь втрати загальної працездатності.

Ступінь втрати працездатності потерпілим установлюється висновком медико-соціальної експертної комісії у відсотках працездатності, яку мав потерпілий до ушкодження здоров’я. При цьому беруться до уваги наслідки ушкодження здоров’я з урахуванням професійних здібностей, що є у потерпілого, клініко-функціональні можливості і важливі професійні якості, які дозволяють продовжувати виконання роботи за попередньою професією до каліцтва або іншого ушкодження здоров’я.

Враховуються зниження кваліфікації, зменшення обсягу виконуваної роботи та важкість праці в звичайних, спеціально створених виробничих або інших умовах.

Базою для розрахунку втраченого заробітку є середній місячний заробіток (дохід). Він обчислюється за бажанням потерпілого за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров’я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров’я. При цьому якщо середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п’ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється, виходячи з п’ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.

Під час визначення втраченого потерпілим заробітку враховуються всі види оплати праці за трудовим договором за місцем основної роботи і за сумісництвом, з яких сплачується податок на доходи громадян у сумах, нарахованих до вирахування податку. До втраченого заробітку (доходу) не включаються одноразові виплати, компенсація за невикористану відпустку, вихідна допомога, допомога по вагітності та пологах тощо.

Відповідно до абз. 3 ч. 3 ст. 1197 ЦКУ визначається розмір відшкодування непрацюючим особам (потерпілий колись працював, однак трудові відносини було припинено до завдання шкоди), в тому числі пенсіонерам. Вказана норма дозволяє розрахувати розмір відшкодування, виходячи із заробітку до звільнення або звичайного розміру винагороди працівника його кваліфікації у відповідній місцевості. Звичайний розмір винагороди працівника тієї ж кваліфікації, що й потерпілий, встановлюється на підставі даних про заробіток за однорідною професією, кваліфікацією.

Якщо ж фізична особа до завдання шкоди ніколи не працювала, але, як і будь-яка працездатна особа, мала можливість реалізувати свою здатність до праці, то застосуванню підлягає ч. 2 ст. 1195 ЦКУ: розмір відшкодування визначається, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.

У тих випадках, коли особа до її каліцтва або іншого ушкодження здоров’я мала дохід від підприємницької діяльності або самостійно забезпечувала себе роботою (адвокат, нотаріус, особа, зайнята творчою діяльністю тощо), розмір відшкодування встановлюється на підставі даних органу доходів і зборів у сумах, нарахованих до вирахування податків (ст. 1198 ЦКУ).

При цьому розмір доходу фізичної особи – підприємця розраховується, виходячи з її річного доходу, одержаного в попередньому господарському році, поділеному на дванадцять. Якщо ця особа отримувала дохід менш як дванадцять місяців, розмір її втраченого доходу визначається шляхом встановлення сукупної суми доходу за відповідну кількість місяців.

Певні особливості визначені законом щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я малолітньої або неповнолітньої особи. При заподіянні шкоди малолітній особі (до 14 років), яка, як правило, не має заробітку (доходу), відшкодуванню підлягають лише додаткові витрати, викликані ушкодженням здоров’я. Після досягнення потерпілим 14 років (учнями – 18 років) йому також відшкодовується шкода, пов’язана із втратою або зменшенням його працездатності, виходячи з розміру встановленої законом мінімальної заробітної плати. У разі, якщо на момент заподіяння шкоди неповнолітня особа (від 14 до 18 років) мала заробіток, шкода відшкодовується їй, виходячи з розміру її заробітку, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.

Якщо потерпілий здобув певну кваліфікацію, то після початку трудової діяльності він має право вимагати збільшення відшкодування за шкоду, пов’язану зі зменшенням його працездатності, виходячи з розміру винагороди працівника його кваліфікації.

Законодавець передбачив можливість збільшення обсягу та розміру відшкодування шкоди, завданої потерпілому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я у випадках, встановлених договором або законом.

Так, сторони деліктного зобов’язання можуть укласти договір, де домовитися про інший розмір відшкодування, але тільки у бік його підвищення. Домовленість про зменшення розміру відшкодування має кваліфікуватися як оспорюваний правочин, який підлягає визнанню недійсним за рішенням суду.

В ЦКУ також передбачені випадки збільшення відшкодування, порівняно із тим, яке було раніше встановлене. Це, приміром, може відбуватися за умови зниження працездатності потерпілого порівняно з тією, яка була в нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди (ст. 1203 ЦКУ), підвищення вартості життя (ч. 1 ст. 1208 ЦКУ), збільшення розміру мінімальної заробітної плати (ч. 2 ст. 1208 ЦКУ) тощо.

У випадках, коли працездатність потерпілого, навпаки, зросла порівняно з тією, яка була в нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди, особа, на яку покладено обов’язок відшкодувати цю шкоду, має право вимагати зменшення розміру відшкодування (ст. 1204 ЦКУ).

Специфіка такої умови відповідальності, як причинний зв’язок, в аналізованому делікті полягає в необхідності встановлення не одного, а двох причинних зв’язків. По-перше, має бути наявним причинний зв’язок між діями (бездіяльністю) заподіювача шкоди та ушкодженням здоров’я. По-друге, необхідно встановити причинний зв’язок між ушкодженням здоров’я потерпілого та майновою шкодою, що виражається у втраті заробітку (доходу), додаткових витратах.

Умовою відповідальності за шкоду, завдану здоров’ю, є вина, за винятком випадків, передбачених законом (наприклад, відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки). Відповідно до загального правила ст. 1166 ЦКУ вина заподіювача шкоди презюмується, в зв’язку з чим саме він для звільнення від відповідальності має надати докази своєї невинуватості.

 

2.    Відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого

Від зобов’язань з відшкодування шкоди, завданої фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, слід відрізняти зобов’язання з відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого. Оскільки внаслідок смерті фізичної особи припиняється її цивільна правоздатність, то ця особа втрачає можливість бути суб’єктом зобов’язань з відшкодування шкоди.

Однак смерть потерпілого може викликати втрати (як майнові, так і моральні) для певного кола осіб, переважно для близьких йому людей, у тому числі тих, кого потерпілий за свого життя утримував, а також осіб, які понесли витрати на поховання (статті 1200, 1201 ЦКУ). Саме такі особи стають кредиторами в зобов’язаннях з відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок смерті потерпілого.

Коло осіб, які мають право на відшкодування шкоди. У разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.

Право на відшкодування також має дитина годувальника, зачата за його життя і народжена після його смерті.

Шкода відшкодовується:

1) дитині – до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту – до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років, а також дитина померлого, народжена після його смерті);

2) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, – довічно;

3) інвалідам – на строк їх інвалідності;

4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім’ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, – до досягнення ними чотирнадцяти років;

5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, – протягом п’яти років після його смерті.

Порядок визначення розміру відшкодування. Зазначеним вище особам, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди.

До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував. Тобто сума заробітку ділиться на кількість осіб, які мають право на відшкодування з урахуванням померлого та тих працездатних осіб, які перебували на утриманні, але не мають права на відшкодування.

Відповідно до ст. 1200 ЦК розмір відшкодування, обчислений для кожного з осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, не підлягає подальшому перерахункові, крім таких випадків:

 – народження дитини, зачатої за життя і народженої після смерті годувальника;

– призначення (припинення) виплати відшкодування особам, що здійснюють догляд за дітьми, братами, сестрами, внуками померлого.

Відповідно до ст. 1201 ЦК особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов’язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам’ятника, ці витрати. Допомога на поховання, одержана фізичною особою, яка зробила ці витрати, до суми відшкодування шкоди не зараховується.

Порядок відшкодування шкоди. Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами. Цивільний кодекс вперше закріпив правило, згідно з яким за наявності обставин, які мають істотне значення, та з урахуванням матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди, сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більш як за три роки наперед.

Підстави та порядок зменшення чи збільшення розміру відшкодування шкоди. Потерпілий має право на збільшення розміру відшкодування, якщо:

1) його працездатність знизилася порівняно з тією, яка була у нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди. Слід зазначити, що ступінь зниження працездатності визначається МСЕК. Питання про збільшення вирішується за домовленістю потерпілого і заподіювача шкоди, а в разі спору чи відмови – у суді.

2) у разі підвищення вартості життя розмір відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю.

Рішення про проведення індексації сум відшкодування у зв’язку з ушкодженням здоров’я чи заподіянням смерті ухвалює суд за заявою потерпілих осіб. Також на підставі рішення суду, може бути збільшений розмір відшкодування, у зв’язку із збільшенням розміру мінімальної заробітної плати.

Зменшення розміру відшкодування на вимогу заподіювача:

Особа, на яку покладено обов’язок відшкодувати шкоду, завдану каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я потерпілого, має право вимагати зменшення розміру відшкодування шкоди, якщо працездатність потерпілого зросла порівняно з тією, яка була в нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди.

 

3.    Умови виникнення зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційні зобов’язання).

Кондикційне зобов’язання – це відносне цивільне охоронне правовідношення, що виникає з факту безпідставного набуття чи збереження майна однією особою за рахунок іншої особи.

Поняття «кондикційне зобов’язання», «зобов’язання з безпідставного збагачення», «зобов’язання в зв’язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави» в цілому є синонімічними, а існуючі між ними розбіжності здебільшого мають історико-політичний характер і для сучасної практики застосування вітчизняного цивільного права істотного значення не мають.

Кредитором, активною стороною в кондикційному зобов’язанні є потерпілий – особа, за рахунок якої відбулося безпідставне набуття чи збереження майна. Боржником, пасивною стороною в кондикційному зобов’язанні є особа, яка безпідставно набула чи зберегла майно за чужий рахунок.

Зміст кондикційного зобов’язання полягає в праві потерпілого вимагати від боржника повернення (чи відшкодування вартості) майна, набутого чи збереженого останнім за рахунок потерпілого без належної правової підстави. Вказаному праву кореспондує обов’язок боржника здійснити таке повернення (чи відшкодування).

Загальне положення про зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави встановлено гл. 83 ЦКУ, у ст. 1212 якої зазначено: «Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала».

Отже, безпідставним набуттям майна є виникнення в особи без належної правової підстави права на майно чи володіння майном замість (за рахунок) припиненого майнового права потерпілого. Характерний приклад – помилковий платіж, здійснений потерпілим на користь іншої особи.

Безпідставним збереженням майна є збереження особою права на майно всупереч необхідності припинення такого права для створення на його базі майнового права потерпілого. Характерний приклад – користування чужою земельною ділянкою без оформлення прав на неї.

Відсутність належної правової підстави означає, що набуття або збереження майна за рахунок іншої особи відбулося за відсутності юридичних фактів, з якими таке набуття або збереження зазвичай або у конкретних правовідносинах пов’язується. Тобто відповідне збагачення особи не ґрунтується на законі, договорі, судовому рішенні чи іншому факті, визначеному ст. 11 ЦКУ як підстава виникнення, зміни чи припинення цивільних прав та обов’язків.

Збагачення особи може бути відпочатку безпідставним або стати таким у подальшому. Саме такий випадок мається на увазі в другому реченні ч. 1 ст. 1212 ЦКУ – особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Характерним прикладом відпадіння правової підстави із виникненням в особи безпідставного збагачення є припинення двостороннього договору, за яким одна сторона отримала надання, а інша зустрічного надання не отримала чи отримала не повністю. Так, якщо підрядник отримує аванс, але потім відповідний договір підряду припиняється, то суми такого авансу за вирахуванням належних підряднику сум – вартості фактично виконаних робіт, санкцій до замовника тощо, стають такими, що утримуються підрядником безпідставно й підлягають поверненню замовнику на підставі ст. 1212 ЦКУ.

Кондикційне зобов’язання у вітчизняному цивільному праві постає як своєрідна генералізована конструкція, яка субсидіарно застосовується до всіх випадків, коли одна особа набуває чи зберігає право на майно чи фактичне володіння ним за рахунок іншої особи без належної правової підстави.

Зазначене доволі однозначно випливає з приписів ч. 3 ст. 1212 ЦКУ, відповідно до яких правила про кондикційні зобов’язання застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов’язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або  зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Таким чином, змістовно конструкція зобов’язань з безпідставного збагачення в силу прямої вказівки закону частково перетинається з іншими спеціальними юридичними конструкціями – реституцією, віндикацією, наслідками припинення договорів, деліктними зобов’язаннями.

Щоправда, такий генералізований характер вітчизняної кондикції має і зворотну сторону: правила статей 1212–1215 ЦКУ є загальними щодо окремих різновидів безпідставного збагачення, які традиційно врегульовані в межах інших юридичних конструкцій (віндикації, реституції, деліктної відповідальності тощо). Тому якщо ЦКУ в межах норм, що закріплюють такі спеціалізовані юридичні конструкції (фактично – спеціальні способи захисту тих чи інших суб’єктивних цивільних прав і законних інтересів), передбачає інші правила, аніж норми, що містяться в статтях 1212–1215 ЦКУ, то приписи останніх застосуванню не підлягають, виходячи з принципу пріоритету спеціальної норми перед нормою загальною.

Велика Палата Верховного Суду (постанови від 20.11.2018 р. у справі No922/3412/17 та від 13.02.2019 р. у справі No320/5877/17) зазначає, що «...предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв’язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права».

Тож між кондикційними зобов’язаннями та деякими іншими правовідносинами існують істотні розбіжності, які, попри положення ч. 3 ст. 1212 ЦКУ, не можна ігнорувати. У всякому випадку кондикційні вимоги за жодних умов не конкурують із віндкаційними, реституційними, договірними та деліктними вимогами.

На сьогодні функція зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави перш за все полягає як у відновленні майнової сфери потерпілого набувачем, який безпідставно отримав майнові вигоди, так і у присудженні потерпілому майна, яке було безпідставним збереженням для набувача.

Фактичний склад, який породжує зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави, складається з таких елементів:

а) одна особа набуває або зберігає майно за рахунок іншої особи;

б) майно набувається або зберігається без правових підстав. Отже зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави виникатиме за наявності таких умов:

1. Має місце набуття або збереження майна. Набуття майна однією особою за рахунок іншої означає збільшення обсягу майна у однієї особи з одночасним зменшенням його обсягу у іншої особи. Набуття майна може виражатися у кількісному прирощенні майна, підвищенні його вартості без здійснення якихось затрат набувачем, наприклад у випадку, коли особа повторно оплачує вже оплачений товар.

Збереження майна означає, що особа мала витратити свої кошти, але не витратила їх завдяки затратам іншої особи або в результаті невиплати винагороди іншій особі. Так, наприклад, якщо офіціант в ресторані забуває включити в рахунок якісь замовлення, відвідувач отримує збереження своїх коштів, які він мав би виплатити ресторану.

2. Має місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою. Тому, наприклад, якщо особа знайшла річ, яка нікому не належить (наприклад, була викинута господарем), привласнення нею такої речі не вважатиметься безпідставним збагаченням.

3. Обов'язково має місце відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи.

Судова практика вважає достатньою підставою для набуття або збереження майна однією особою за рахунок іншої відповідність збагачення нормам закону, адміністративного акта, умовам договору або одностороннього правочину. Така відповідність існує, якщо одна із сторін повинна була в силу закону або правочину (одно - чи двостороннього) здійснити певну дію на користь іншої сторони, в результаті чого настало збагачення цієї сторони. За відсутності положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених у ст. 11 ЦК, набуття або збереження майна є безпідставним.

До відсутності правової підстави стаття 1212 ЦК відносить також і ситуацію, коли підстава, на якій було набуте або збережене майно, на момент набуття або збереження існувала, але згодом відпала. Наприклад, коли правочин, на підставі якого передавалася річ, згодом був визнаний недійсним або коли закінчився строк дії договору, на підставі якого особа користувалася майном, тощо.

Безпідставне набуття або збереження майна може виникнути внаслідок дій або подій. Частіше за все безпідставне збагачення є результатом дій потерпілого: він сплатив, хоча не мав це робити, або сплатив більше, ніж треба, або допустив помилку у сумі оплати. Безпідставне збагачення також може бути наслідком дій особи, яка збагатилася, причому як випадкових, так і винних. Можливі і випадки, коли безпідставне збагачення є результатом дій обох сторін (наприклад, коли потерпший здійснює зайву оплату, а друга сторона, знаючи про це, не повідомляє потерпілого). Безпідставне збагачення може також бути результатом тільки дій третьої особи (наприклад, якщо банк помилково перерахував кошти платника не на вказаний рахунок одержувача, а на рахунок третьої особи) або результатом подій, не пов'язаних із чиєюсь волею (змішування речей внаслідок урагану, повеню тощо).

Отже, зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави - це зобов'язання, підставами виникнення яких можуть бути як правомірні, так і неправомірні дії, а також події, що дозволяє вважати їх самостійним недоговірним інститутом, який слугує захисту права власності та інших прав суб'єктів цивільних відносин.

 

4.      Суб'єкти та зміст зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави

Як випливає з визначення ст. 1212 ЦК, кредитором у зобов'язанні з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави є потерпілий, а боржником - набувач (особа, яка безпідставно набула або зберегла майно). Суб'єктами цього зобов'язання можуть бути як фізичні, так і юридичні особи і в певних випадках - держава або територіальна громада.

Змістом вказаного зобов'язання є право кредитора вимагати повернення безпідставно отриманого або збереженого майна або право вимагати відшкодування вартості такого майна в разі неможливості його повернення в натурі та обов'язок боржника повернути безпідставно отримане майно або відшкодувати його вартість.

За загальним правилом, набувач повинен повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У тих випадках, коли збагачення дістало вияв у збереженні, має бути повернене збережене майно (грошові кошти). Якщо повернути безпідставно набуте майно в натурі неможливо (внаслідок його знищення, загублення або передачі його набувачем третій особі тощо), набувач зобов'язаний відшкодувати потерпілому вартість такого майна. Такий обов'язок покладається на набувача незалежно від того, чи була неможливість передачі майна в натурі наслідком об'єктивних обставин (подій) або наслідком дій набувача або третіх осіб. Разом з тим, якщо у загибелі майна є винним сам набувач, він до того ж є зобов'язаним відшкодувати потерпілому завдані збитки.

Розмір відшкодування вартості майна визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна. Тобто береться до уваги ринкова вартість майна на момент подання позову, яка згодом може бути переглянута на момент прийняття судом рішення.

Крім того, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про безпідставність набуття такого майна (ст. 1214 ЦК). Тобто йдеться про доходи, які безпідставний набувач реально одержав або міг одержати. Це можуть бути проценти за користування грошовими коштами, плоди від набутого майна та інші доходи. Часовим проміжком для повернення доходів є час з моменту, коли набувач дізнався або мав дізнатися про незаконність набуття або збереження майна, до пред'явлення відповідної вимоги потерпілим.

За цей самий період безпідставний набувач несе відповідальність за допущене погіршення майна. Тобто фактично безпідставний набувач стає зобов'язаним відшкодувати власнику майна збитки, пов'язані з погіршенням стану майна.

У свою чергу, безпідставний набувач має право вимагати від власника майна відшкодування йому витрат на майно. У ст. і 214 ЦК йдеться саме про необхідні витрати, тобто витрати, без яких майно не могло бути збережено взагалі або значно зменшилася б його вартість (наприклад, витрати на годування тварини, на підтримку приміщення в належному стані тощо). Час, за який можуть бути відшкодовані витрати, дорівнює часу, протягом якого безпідставний набувач зобов'язаний повернути власнику майна отримані доходи. Тобто це період з моменту, коли безпідставний набувач дізнався або мав дізнатися про безпідставність володіння майном. Якщо набувач отримував доходи від майна та ніс певні витрати, при розрахунках з потерпілим може бути застосоване зарахування зустрічних однорідних вимог (витрат і доходів).

Якщо об'єктом безпідставного збагачення були грошові кошти, за весь період безпідставного використання таких грошових коштів набувач має сплатити проценти. Розмір і порядок сплати процентів визначається відповідно до положень ст. 536 ЦК. Остання не встановлює розміру процентів за користування грошовими коштами, віддаючи це на вирішення на рівні договору або закону. Тобто сторони зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави можуть укласти договір, в якому визначити розмір процентів. У разі недосягнення з цього приводу згоди розмір процентів за користування грошовими коштами може визначатися за правилами ст. 1048 ЦК (у розмірі облікової ставки НБУ).

Статтею 1215 ЦК України визначено перелік майна, яке, хоча і може бути набутим безпідставно, разом з тим не підлягає поверненню. До такого майна належать:

1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї. Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (ст. 1 Закону України "Про оплату праці"). До інших платежів, що прирівнюються до заробітної плати, відносяться гонорари штатним працівникам газет, журналів, видавництв тощо, оплата відряджень та інші платежі, передбачені у розд. 2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 р. № 5;

2) пенсії. Пенсією визнається щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого законодавством пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених законодавством (ст. 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування");

3) допомоги (допомога по тимчасовій непрацездатності; допомога по вагітності та пологах; допомога при народженні дитини; допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; допомога на поховання тощо);

4) стипендії. Стипендією (від лат. Stipendium - плата) є постійна грошова допомога, що виплачується учням, студентам, курсантам, аспірантам, ад'юнктам, клінічним ординаторам, докторантам навчальних закладів, а також постійна допомога, що виплачується видатним діячам науки, освіти, культури, фізичної культури і спорту, найбільш обдарованим молодим митцям, учасникам бойових дій;

5) відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (параграф 2 гл. 82 ЦК);

6) аліменти, тобто утримання, яке у визначених законом або договором випадках надається одним членом сім'ї іншому, якщо останній не має власних коштів для існування;

7) інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування. Перелічені виплати не підлягають поверненню за умови, що особа, яка зробила такі виплати, здійснила їх, по-перше, добровільно, по-друге, за відсутності рахункової помилки з її боку і, по-третє, за відсутності недобросовісності з боку набувача. Тобто, якщо, наприклад, виплата стала наслідком якоїсь іншої помилки платника (помилки у документах тощо), вищеперелічені виплати поверненню не підлягають.

Не підлягає поверненню також інше майно, якщо це встановлено законом. Наприклад, якщо боржник виконав зобов'язання після закінчення строку позовної давності, таке виконання не підлягає поверненню в силу положень ст. 267 ЦК.

Частина 3 ст. 1212 ЦК визначає, що положення про безпідставне збагачення застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином (реституція);

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння (віндикація);

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Встановивши зазначені положення, законодавець на надав визначення характеру такого додаткового застосування. Як мають застосовуватися норми ст. 1212 ЦК до правовідносин із повернення виконаного за недійсним правочином або в разі витребування майна з чужого незаконного володіння: субсидіарно, альтернативно на вибір кредитора або завжди разом? І взагалі, як мають співвідноситися вимоги про повернення безпідставного збагачення з іншими інститутами (реституцією, віндикацією тощо), які підлягають окремому регулюванню на рівні ЦК?

Розмежовуючи вимоги про повернення безпідставно набутого або збереженого майна та віндикаційні вимоги, слід зазначити, що віндикація є речово-правовим способом захисту права власності, який визначається у ст. 387 ЦК таким чином: "Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним". Отже, ця вимога має речовий характер і може пред'являтися тільки, якщо особа заволоділа річчю, яка має індивідуальні ознаки і ця річ є в наявності у її незаконного володільця. Якщо ж у незаконне володіння потрапили родові речі, або якщо у володільця ця річ не збереглася (була їм продана, знищена тощо), віндикаційна вимога не може бути пред'явлена. У такому випадку захистити права власника речі можна за допомогою позову про повернення безпідставного збагачення. Така вимога, на відміну від віндикації, має зобов'язальний характер.

В окремих випадках ознакою, яка розмежовує ці позови, є наявність або відсутність майнової вигоди на стороні відповідача. Віндикаційний позов пред'являється не тільки тоді, коли відповідач безоплатно отримує спірне майно, а й за відплатного його набуття. Тому на стороні відповідача майнової вигоди може і не бути. Для виникнення ж зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави ця ознака є необхідною. Зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави також слід відмежовувати від віндикацій-них позовів і за формою відшкодування, яка допускає компенсацію майнових втрат шляхом передачі правомочній особі речей, однорідних втраченим, або шляхом передачі їх грошового еквівалента.

У разі визнання правочину недійсним настають наслідки, передбачені ст. 216 ЦК, - кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема, тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами,, які існують на момент відшкодування. Отже, перш за все заінтересована особа має пред'явити позов про застосування реституції. Позов про повернення безпідставно набутого або утриманого може бути поданий в разі якщо сторона нікчемного правочину додатково отримала доходи від використання переданого їй за цим правочином майна, оскільки вимоги про реституцію цього не допускають.

Значні складності іноді викликає розмежування зобов'язань із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави, та деліктних зобов'язань із завдання шкоди. Так, делікт є здебільшого протиправним діянням, і зобов'язання відшкодувати завдану шкоду виникає, як правило, за наявності вини заподіювача. У свою чергу, зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави часто є результатом дій потерпілого, в яких той, хто збагатився, не брав участі. Часто дії особи, яка отримала безпідставне збагачення, є правомірними або невинними.

Значна відмінність між цими зобов'язаннями полягає в обсягах відшкодувань. Так, у деліктних зобов'язаннях обсяг відшкодування (майнового або грошового) визначається розміром завданої потерпілому шкоди і не може його перевищувати. У свою чергу, при набутті, збереженні майна без достатньої правової підстави обсяг відшкодування залежить не від розміру шкоди потерпілого, а віл розміру збагачення боржника.

Відшкодування шкоди є мірою цивільно-правової відповідальності, оскільки означає додаткові майнові втрати для боржника. Повернення безпідставного збагачення не може вважатися мірою відповідальності, оскільки при цьому боржник не втрачає нічого свого, а лише зобов'язується повернути набуте або збережене без достатньої правової підстави та доходи, які він від цього отримав.

Якщо вести мову про співвідношення вимог із безпідставного збагачення та вимог про повернення виконаного однією із сторін зобов'язання, слід зазначити, що в тих випадках, коли між сторонами існує договір і одна сторона виконала свої обов'язки, а інша їх не виконує, кредитор у передбачених законом або договором випадках вправі пред'явити вимогу про повернення виконаного. Така вимога буде ґрунтуватися на нормах договірного права. Разом з тим, якщо боржник отримав доходи від переданого йому майна (грошей), кредитор вправі вимагати повернення йому цих доходів як безпідставного збагачення. Норми про безпідставне збагачення можуть також застосовуватися в разі необхідності повернення помилково виконаного за договором, оскільки договірної підстави для такого виконання в даному випадку не існує.

Отже, можна дійти висновку, що вимога про повернення безпідставно набутого або збереженого майна може бути пред'явлена до боржника як разом з іншими вимогами, так і окремо в тому випадку, коли іншими способами права кредитора захистити неможливо.