Лекція 16. Тема: Загальні положення про спадкування 03.04.2024
Тема: Загальні положення про спадкування
Навчальна мета: визначення поняття та характеристики спадкування
Метод: лекція
Місце: навчальна аудиторія 304
Джерела і література:
1. Спадкове право: навч. посібник [для студ. вищ. навч. закл.] / кол. авт. ; кер.авт. кол, канд. юрид. наук, доц. Нестерцова-Собакарь О.В. – Дніпро : Дніпроп. держ. ун-т внутр.справ. 2017. – 164 с.
2. Цивільне право України. Договірні та недоговірні зобов'язання: [підручник] / [С. С. Бичкова, I.A. Бірюков, В.І. Бобрик та ін.]; за заг. ред. С.С. Бичкової. - 3-те вид., змін, та допов. - К.: Алерта, 2014. - 496 с.
3. Токарєва В.І. Цивільне право україни. Практикум: Навч. посібник. — К.: Центр учбової літератури, 2007 — 408 с.
4. Цивільне право України. Загальна частина: підручник / за ред. О. В.Дзери, Н.С.Кузнецової, Р.А.Майданика. - 3-те вид., перероб. і допов. - К.: Юрінком Інтер, 2010. - 976 с.
5. Цивільне право України. Особлива частина: підручник / за ред. О. В.Дзери, Н.С.Кузнєцової, Р.А.Майданика. - 3-тє вид., перероб. і допов. - К.: Юрінком Інтер, 2010. - 1176 с.
6. Цивільне право : підручник : у 2 т. / В. І. Борисова (кер. авт. кол.), Л. М. Баранова, Т. І. Бєгова та ін.; за ред. В. І. Борисової, І. В. Спасибо-Фатєєвої, В. Л. Яроцького - X. : Право. - 2011.-Т. 2.-816 с.
ПЛАН
1.Поняття, предмет спадкового права і процесу.
2.Принципи спадкового права.
3. Законодавство, що регулює спадкові правовідносини.
4. Елементи спадкових правовідносин.
1. Поняття, предмет спадкового права і процесу.
Характерною ознакою сучасного періоду розвитку України є наступ приватної власності. Ця обставина неминуче зумовлює зростання ролі спадкування як засобу набуття права приватної власності.
Спадкове право, як і будь-яка галузь права, явище надбудовного характеру. На нього безпосередньо впливає форма власності на засоби виробництва. Сучасне цивільне право − це яскравий приклад поступового переходу від домінування державної власності на засоби виробництва до утвердження засад приватності у праві власності.
Спадкове право традиційно визначають як сукупність норм, що регламентують порядок переходу майна (майнових прав) померлого до іншої особи в установленому законом порядку.
Спадкове право – це один з найдавніших інститутів цивільного права. Воно являє собою систему (сукупність) встановлених державою норм, що регулюють відносини, предметом яких є перехід визначених законом цивільних прав та обов’язків фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) в порядку універсального наступництва.
Попри розмаїття наведених визначень, у будь-якому випадку ознаками спадкового права виступають:
– перехід майнових прав і обов’язків померлого громадянина до його правонаступників;
– межі правонаступництва, зміст прав і обов’язків, які переходять у порядку правонаступництва, визначені в законі;
– порядок правонаступництва визначається законодавцем;
− правонаступника визначає правопопередник, а за відсутності його волевиявлення – законодавець.
Предметом спадкового права виступають суспільні відносини, що виникають виключно за наявності такої обов’язкової умови як смерть фізичної особи і наявність у неї майнових прав та обов’язків. За відсутності об’єкта спадкового правонаступництва неможливе і саме правонаступництво. Тобто предметом спадкового права є суспільні відносини, що виникають у зв’язку з переходом окремих прав та обов’язків померлої особи до її правонаступників.
Права й обов’язки спадкодавця, що входять до складу спадщини переходять до спадкоємців як єдине ціле, тобто, має місце «універсальне правонаступництво». Від універсального правонаступництва відрізняють «правонаступництво сингулярне», при якому до спадкоємця переходить не вся сукупність прав і обов’язків спадкодавця, а лише певні його права (або обов’язки). Наприклад, якщо заповітом спадкодавець поклав на спадкоємця обов’язок передати якусь з отриманих у спадщину речей у користування третій особі, то ця третя особа буде сингулярним правонаступником і до того ж одержує відповідні права не безпосередньо від спадкодавця, а через спадкоємця.
Смерть фізичної особи припиняє її правоздатність і відкриває спадщину. Людина перестає існувати фізично, але значна кількість цивільних відносин, в яких вона була носієм прав та обов’язків, переходять до інших осіб.
Ключовим у теорії спадкового права є поняття спадкування, оскільки саме його зміст визначає і зміст похідних від нього термінів: «спадщина», «спадкові правовідносини».
Стаття 1216 ЦК України визначає спадкування як перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), умови і порядок спадкування, є підгалуззю цивільного законодавства, який іменується «спадковим правом» або «правом спадкування».
Внаслідок цього поняття «право спадкування» можна розглядати у двох значеннях: об’єктивному та суб’єктивному.
Право спадкування у об’єктивному сенсі − це сукупність правових норм, які регламентують відносини спадкування (спадкові відносини), зокрема, визначають порядок та межі переходу прав і обов’язків від померлої особи до спадкоємців та інших осіб; припинення особистих прав і обов’язків тощо. За своєю сутністю воно збігається з поняттям «спадкове право.
Право спадкування у суб’єктивному сенсі − це право учасника цивільних відносин бути спадкоємцем після смерті фізичної особи. Це складне суб’єктивне право охоплює низку правомочностей, що з’являються у спадкоємця у зв’язку з відкриттям спадщини (право на прийняття спадщини, право на розподіл спадкоємцями спадкової маси, право на підтвердження законності набуття спадкового майна тощо). За своєю сутністю воно збігається з поняттям «право на спадкування».
Спадкування – це цілий комплекс самостійних, але водночас взаємопов’язаних між собою правовідносин: правовідносин, що виникають із факту відкриття спадщини; правовідносин, що виникають відносно охорони спадкового майна; правовідносин із факту прийняття чи відмови від спадщини; правовідносин щодо виконання заповіту тощо.
Тому невипадково, право спадкування тісно пов’язане саме з правом власності, оскільки спадкування дозволяє власнику реалізувати своє право щодо розпорядження майном, є одним із найпоширеніших засобів набуття права власності і слугує його охороні.
2. Принципи спадкового права.
Принципи спадкового права становить сукупність таких загальних засад, на яких здійснюється спадкування. Принципами спадкового права є:
1. Свобода волевиявлення спадкодавця і спадкоємців (свобода спадкування). Правоздатний спадкодавець у будь-який час має можливість скласти заповіт на все майно чи його певну частку, змінити заповіт чи скасувати або не складати заповіт взагалі. Саме спадкодавець визначає коло своїх спадкоємців, серед яких він може назвати не лише своїх близьких та родичів, а і будь-яку сторонню фізичну чи юридичну особу або державу. Вираз і зміст волі спадкодавця цілком залежить від нього самого. Даний принцип певною мірою протиставляється принципу свободи заповіту, надаючи спадкоємцю можливість погодитись на спадкування або відмовитись від нього, а у випадку закликання одночасно за кількома підставами (за заповітом і за законом або в порядку спадкової трансмісії тощо) - прийняти спадщину на будь-якій з підстав на його розсуд, а, може, домовитись з іншими спадкоємцями про зміну розміру часток у спадщині тощо.
2. Універсальність спадкового правонаступництва. Суть цього принципу полягає в тому, що акт прийняття спадщини поширюється на всю спадщину, де б вона не була і в чому б не полягала, складалася б винятково з прав, чи лише з обов’язків. Предметом універсального наступництва є вся сукупність прав і обов’язків правопопередника, яка
переходить до його правонаступників. У ст.ст. 1218-1219 ЦК України законодавець визначає склад спадщини. Спадкоємці набувають усіх прав та обов’язків, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Особливості спадкування окремих видів майна (право на одержання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві) визначено в ст. 1227 ЦК України. Спадщина не приймається по частках. Єдиним винятком з цього правила є можливість спадкоємця відмовитися від обов’язків правонаступника за договором довічного утримання (ст. 757 ЦК України).
3. Послідовність (черговість) закликання до спадщини при спадкуванні за законом. Переважне право розподілити спадщину надано спадкодавцеві; якщо ж він своїм правом не скористався, то законодавець закликає до спадкування спадкоємців послідовно в порядку чергу, причому спадкоємці другої черги можуть набути спадщину лише за умови відсутності спадкоємців першої черги.
Суть цього принципу, який закріплено у ст. 1258 ЦК України, полягає в тому, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 ЦК України.
Зокрема, по-перше, черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині;
по-друге, згідно ч. 2 ст. 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Виняток з цього правила має місце також при спадкуванні спадкоємцями, які закликаються до спадкування за правом представлення. Так, наприклад, згідно статті 1266 ЦК України внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини. Водночас при спадкуванні по прямій низхідній лінії право представлення діє без обмеження ступеня споріднення.
4. Рівність спадкових часток при спадкуванні (рівність спадкоємців) за законом. Незалежно від віку, статі, родинних чи сімейних зв’язків, соціального становища спадкоємці однієї черги отримують право на спадщину в рівних частках. Це положення дістало відображення у ст. 1267 ЦК України, в якій закріплено правило, що частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Виняток з цього правила має місце при спадкуванні спадкоємцями, які закликаються до спадкування за правом представлення (ст. 1266 ЦК України).
5. Захист непрацездатних родичів і членів сімʼї заповідача (забезпечення прав та інтересів обов’язкових спадкоємців). Суть цього принципу полягає в тому, що спадкування серед інших виконує і соціально-забезпечувальну функцію. Так, згідно статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка). Держава ніколи не погодиться з тим, щоб за наявності спадкового майна заповідача, особи, яких спадкодавець утримував чи повинен був утримувати за своє життя, залишалися без допомоги після його смерті. Цей принцип перебуває в єдності з попереднім, вони урівноважують один одного, а визначення їх оптимального співвідношення є важливим завданням законодавця.
6. Принцип сімейно-родинного характеру спадкування. Враховує не тільки дійсну, а й припустиму волю спадкодавця і полягає у тому, що якщо спадкодавець не залишив заповіт, то закон встановлює коло спадкоємців і порядок спадкування з урахування припустимої волі законодавця, до спадкування закликають найближчу до спадкодавця особу.
Коло спадкоємців за законом визначає законодавець залежно від ступеня родинності та сімейних відносин. Саме на цих основних засадах і відбувається регулювання спадкових відносин. Правильне застосування конкретних норм спадкового законодавства можливе лише за умови врахування загальних принципів цієї складової цивільного законодавства.
7. Принцип охорони спадщини від протиправних посягань (охорони спадщини від будь-яких протиправних чи аморальних посягань). Втілюється у закріпленні законом можливості вжиття заходів щодо збереження спадкового майна. Згідно статті 1283 ЦК України охорона спадкового майна здійснюється в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів та кредиторів спадкодавця з метою збереження його до прийняття спадщини спадкоємцями або набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою. Охорона спадкового майна триває до закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини, або набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою. Крім того, якщо спадкування здійснюється не лише за заповітом, а й за законом, виконавець заповіту, якого призначив спадкодавець, зобовʼязаний вжити заходів щодо охорони всієї спадщини (ст. 1284 ЦК України).
Наведені засади спадкового права є принципами приватного права, однак це не виключає наявності публічних інтересів. У стабільності інституту спадкування зацікавлені не лише громадяни, а і держава в цілому, оскільки приватні інтереси в цьому випадку тісно пов’язані із мораллю суспільства і безпекою держави в цілому.
3. Джерела спадкового права.
Формою вираження спадково-правових норм, що мають загальнообов’язковий характер, є джерела спадкового права. Будучи інструментом, за допомогою якого воля законодавця чи уповноваженого ним органу стає обов’язковою для виконання, джерелом права прийнято вважати офіційно-документальні форми вираження і закріплення норм права, що виходять від держави чи визнані нею і мають юридичне загальнообовʼязкове значення.
Найпоширенішим в Україні видом джерел права є нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які встановлюють (санкціонують) правові норми, розраховані на багаторазове застосування у процесі регламентації суспільних відносин.
Джерелами спадкового права є нормативно-правові акти, які містять загальнообов’язкові правові вимоги, норми, правила, що регулюють суспільні відносини, предметом яких є перехід визначених законом цивільних прав та обов’язків фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) в порядку універсального наступництва.
Джерела спадкового права характеризуються загальними рисами, такими як:
- вони видаються в межах повноважень відповідних суб'єктів правотворчості;
- повинні відповідати нормативним положенням актів, що видані вищестоящими органами;
- розраховані на багаторазове застосування;
- мають загальнообов’язковий характер;
- адресовані невизначеному колу суб’єктів;
- їх виконання забезпечене примусовою силою держави.
Основу спадкового законодавства становить Конституція України (ч. 1 ст. 4 ЦК України), яка наділена вищою юридичною силою і може бути застосована безпосередньо до врегулювання спадкових правовідносин, оскільки є нормативно-правовим актом прямої дії.
Як джерела спадкового права виступають і міжнародні акти (зокрема, міжнародні договори, конвенції тощо). Однак, для визнання за міжнародним договором правової природи джерела права потрібно, щоб згода на його обов’язковість була надана Верховною Радою України.
При цьому він носить вищу юридичну силу, порівняно з законами України, тобто якщо у чинному міжнародному договорі, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом спадкового законодавства, то застосовуються правила відповідного міжнародного договору (ст. 10 ЦК України). Прикладом міжнародних актів, як джерел спадкового права, є Конвенція про колізії законів, які стосуються форми заповітів від 05.10.1961 р., Конвенція Міжнародної комісії з цивільного стану щодо констатації достовірних смертей від 14.09.1966 р., Конвенція відносно міжнародного управління майном осіб, які померли від 02.10.1973 р., Конвенція проправову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22.01.1993 р. та ін.
Основним актом спадкового законодавства України є Цивільний кодекс України, 6 книга якого присвячена спадковому праву. Книга 6 ЦК України поділяється на 7 глав: Глава 84. Загальні положення про спадкування; Глава 85. Спадкування за заповітом; Глава 86. Спадкування за законом; Глава 87. Здійснення права на спадкування; Глава 88. Виконання заповіту; Глава 89. Оформлення права на спадщину; Глава 90. Спадковий договір.
Структура Книги 6 ЦК України має загальні положення, відображає право власника розпорядитися своїм майном після його смерті (інститут спадкування за заповітом передує інститут спадкування за законом). У спадкове право введено ряд суттєвих новел щодо його суб’єктів, волевиявлення заповідача, диференціації спадкоємців за законом на пʼять черг, змінено підходи до прийняття спадщини, введено інститут спадкового договору.
Ще одним поширеним джерелом спадкового права є також і інші закони, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України. Закон є нормативно-правовим актом представницького вищого органу державної влади (або громадянського суспільства – безпосередньо народу), який регулює найважливіші питання суспільного життя, встановлює права і обов’язки громадян, має вищу юридичну чинність і приймається з дотриманням особливої законодавчої процедури. Серед таких у спадковому праві можна назвати Закони України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», «Про нотаріат», «Про міжнародне приватне право» тощо.
До спадкового законодавства відносять також і низку підзаконних актів, які, хоча і стоять за ієрархією нижче Конституції, міжнародних договорів та законів, проте, за певних обставин також є джерелами спадкового права. Підзаконні акти посідають важливе місце в системі правового регулювання, забезпечуючи виконання законів шляхом конкретизованого, деталізованого нормативного регулювання, всієї сукупності суспільних відносин. Так, наприклад, спадкові правовідносини можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України (ч. 3 ст. 4 ЦК України).
Актами спадкового законодавства є також постанови та декрети Кабінету Міністрів України, які не можуть суперечити положенням ЦК України або іншому закону (ч. 4 ст. 4 ЦК України), серед яких декрет Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 р. «Про державне мито», постанови Кабінету Міністрів України від 6 липня 2006 р. «Про внесення змін до Порядку посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених», від 31.01.2007 р. «Про затвердження Порядку надання допомоги на поховання деяких категорій осіб виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка зобов'язалася поховати померлого», від 11.05.2011 р. «Про затвердження Порядку державної реєстрації заповітів і спадкових договорів у Спадковому реєстрі» та ін.
До джерел спадкового права також відносять і нормативно-правові акти інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим, але лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України, ЦК України та іншими законами (ч. 5 ст. 4 ЦК України), зокрема: постанова Правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 16.11.2011 р. № 55 «Про встановлення розміру допомоги на поховання», накази Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», від 11.11.2011 р. № 3306/5 «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування», від 24.07.2008 № 1269/5 «Про затвердження Інструкції з ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян», від 18.10.2000 р. № 52/5 «Про затвердження Правил державної реєстрації актів громадянського стану в Україні», від 18.05.2006 р. № 188/43/5 «Про затвердження Порядку передання відділами реєстрації актів цивільного стану органам праці та соціального захисту населення інформації про громадян, які померли», від 07.07.2011 р. № 1810/5 «Про затвердження Положення про Спадковий реєстр» тощо.
Окреме місце серед джерел спадкового права займає спадковий договір. При цьому, навіть попри те, що договір є індивідуальним правовим актом, законодавець дозволяє при укладенні договору врегульовувати не лише відносини, які не врегульовані актами цивільного законодавства, а також і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ч. 2, 3 ст.8 ЦК України).
4. Елементи спадкових правовідносин
Для розгляду поняття складу спадкових правовідносини треба надати характеристику щодо його елементного складу, а саме надати пояснення елементів спадкових правовідносин. А саме розкрити поняття: суб’єкт, об’єкта зміст спадкових правовідносин.
Зміст спадкових правовідносин можна розглядати як сукупність прав та обов’язків суб’єктів. Реалізація спадкового права є по суті реалізацією конституційних прав особи, щодо права володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї власності, результатами своєю інтелектуальної, творчої діяльності.
Розглянемо суб’єкт та суб’єктивний склад правовідносин. До суб’єктів спадкових правовідношень відносять заповідача (спадкодавця), та спадкоємця. Заповідач має право на випадок своєї смерті шляхом вчинення заповіту розпоряджатися своєю власністю – спадщиною до складу якої законом віднесені усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Заповіт за Цивільним кодексом України має право скаладати фізична особа з повною цивільною дієздатністю на момент складання заповіту, а не до чи після вчинення цього діяння. Згідно з ч. 1 ст. 34 ЦК України повну цивільну дієздатність набуває та фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття). Заповідач має право призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин; заповідач має право на визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, на заповідальний відказ, на покладення на спадкоємця інших обов’язків, а також право на скасування заповіту тощо .
Але розгляд суб’єктів спадкового права без надання характеристики спадкоємця, був би не повний. Так відповідно до ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин. Відповідно до ст. 2 ЦК України такими учасниками є також держава, територіальна громада.
Суб’єктами відносин спадкування виступають спадкоємці, хоча спадкове право визначає правовий статус й інших суб’єктів: кредиторів та боржників спадщини, відказоодержувачів, виконавця заповіту тощо.
Оскільки згідно з нормою ст. 1222 ЦК спадкування здійснюється за заповітом і за законом, то можна виділити два види суб'єктів спадкування:
1) спадкодавці за законом;
2) спадкодавці за заповітом.
Поняття «спадкоємець» яке використовується у спадковому законодавстві, вживається в таких значеннях:
1) суб'єкт, який безпосередньо закликається до спадкування за заповітом або законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частини 1, 3 ст. 1268, ч. 1 ст. 1269 ЦК України);
2) суб'єкт, право спадкування якого залежить від певних обставин, передусім від неприйняття спадщини іншими спадкоємцями (спадкоємець за законом наступних черг за наявності спадкоємців попередніх черг, спадкоємець за правом представлення, підпризначений спадкоємець);
3) суб'єкт, який реалізував належне йому право на спадкування, тобто прийняв спадщину (статті 1278-1282 ЦК України);
Суб’єктивний склад відображає правовий статус учасників правовідношення, тому без його розкриття буде неможливо розкриття правового статусу правовідносин, та елементів правового статусу взагалі. Таким чином до осіб які є суб’єктами спадкових правовідношень належать як спадкоємці, тобто особи які за заповітом мають право прийняти, чи відмовитися від спадщини, так і спадкодавець, оскільки без такого суб’єкта та відповідної події (смерті або визнання його судом померлим) не може виникнути спадкові правовідношення. Також розглядаються і інші особи, які за законом чи розпорядженням спадкодавця приймають участь в утриманні чи збереженні спадкового майна. Це такі учасники як нотаріус, виконавець заповіту, кредитори боржники спадкодавця, які мають право захищати права та інтереси спадкоємців та спадкодавця.
Об’єктом спадкового наступництва згідно Цивільного кодексу України є спадщина (спадкове майно, спадкова маса), тобто уся сукупність прав та обов’язків спадкодавця, в яких він перебував на момент своєї смерті, за умови, що вони за своєю природою не є віддільними від особи їх носія і здатні перейти до інших осіб.
До об’єктів, які мають майновий характер, зокрема належать: садиби, жилі будинки, квартири, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, предмети особистого користування, земельні ділянки, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові суми, цінні папери, пайовий внесок члена житлово-,дачно-, гаражно-будівельного кооперативу, садівничого товариства, а також інше майно споживчого й виробничого призначення. Але розглядаючи спадщину, також слід звернути увагу щодо об’єктів немайнового характеру, належать певні зобов’язання спадкодавця. Як приклад, можна розглянути виплату боргу, якщо спадкодавець мав борг перед кредиторами, в такому випадку право вимагати від них повернення боргу переходить до спадкоємців. Також до об’єктів немайнового характеру належить права в галузі інтелектуальної власності. Стаття 423 ЦК України наводить перелік особистих немайнових прав інтелектуальної власності:
1)право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності;
2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності;
3) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Особисті немайнові права інтелектуальної власності не можуть відчужуватися (передаватися), за винятками, встановленими законом. Особисті немайнові права інтелектуальної власності належать творцеві об'єкта права інтелектуальної власності. У випадках, передбачених законом, особисті немайнові права інтелектуальної власності можуть належати іншим особам. Особисті немайнові права інтелектуальної власності не залежать від майнових прав інтелектуальної власності.
Але не усі права та обов'язки немайнового характеру входять до складу спадкової маси, Права та обов'язки, нерозривно пов'язані з особистістю спадкодавця, не входять до складу спадкоємної маси.
Згідно статті 1219 Цивільного кодексу, права та обов'язки особи, які не входять до складу спадщини:
1. Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема:
1) особисті немайнові права;
2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;
3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;
5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника.
У разі прийняття спадщини спадкоємцям слід пам'ятати про те, що вся спадкоємна маса повинна бути прийнята у повному обсязі, якщо інше не встановлено волею спадкодавця у заповіті. Це означає, що не можна прийняти лише права спадкодавця і не приймати обов'язки. Це саме стосується й прав на майно. Не може бути прийнята, наприклад, тільки квартира і не прийняте інше майно. Спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю спадщину.
До складу спадщини входять всі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і які не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України). Але якщо спадкоємець відмовляється від спадщини, то тим самим припиняє спадкові правовідносини, тому що спадкові правовідносини виникають лише з наявністю по перше вільного волевиявлення суб’єктів, по - друге надавши взаємну згоду на виникнення, зміни, та припинення. А так як спадкоємець не надає згоду на прийняття спадщини, тим самим не починає існування спадкових відношень. Але спадкові правовідносини мають місто на існування, тому що в такому разі спадкова маса, вся переходить до держави як до необхідного силу закону спадкоємця. А якщо наявні спадкові правовідносини, то зберігається і елементний склад правовідносин.