Лекція 20. Тема: Реалізація спадкових прав 15.05.2024
Тема: Реалізація спадкових прав
Навчальна мета: формуванні знань про процедуру прийняття спадщини, право спадкоємця на відмову від спадщини.
Метод: лекція
Місце: навчальна аудиторія 304
Джерела і література:
1. Спадкове право: навч. посібник [для студ. вищ. навч. закл.] / кол. авт. ; кер.авт. кол, канд. юрид. наук, доц. Нестерцова-Собакарь О.В. – Дніпро : Дніпроп. держ. ун-т внутр.справ. 2017. – 164 с.
2. Цивільне право України. Договірні та недоговірні зобов'язання: [підручник] / [С. С. Бичкова, I.A. Бірюков, В.І. Бобрик та ін.]; за заг. ред. С.С. Бичкової. - 3-те вид., змін, та допов. - К.: Алерта, 2014. - 496 с.
3. Токарєва В.І. Цивільне право україни. Практикум: Навч. посібник. — К.: Центр учбової літератури, 2007 — 408 с.
4. Цивільне право України. Загальна частина: підручник / за ред. О. В.Дзери, Н.С.Кузнецової, Р.А.Майданика. - 3-те вид., перероб. і допов. - К.: Юрінком Інтер, 2010. - 976 с.
5. Цивільне право України. Особлива частина: підручник / за ред. О. В.Дзери, Н.С.Кузнєцової, Р.А.Майданика. - 3-тє вид., перероб. і допов. - К.: Юрінком Інтер, 2010. - 1176 с.
6. Цивільне право : підручник : у 2 т. / В. І. Борисова (кер. авт. кол.), Л. М. Баранова, Т. І. Бєгова та ін.; за ред. В. І. Борисової, І. В. Спасибо-Фатєєвої, В. Л. Яроцького - X. : Право. - 2011.-Т. 2.-816 с.
ПЛАН
1. Прийняття спадщини.
2. Перехід права на прийняття спадщини (спадкова трансмісія).
3. Відмова від спадщини.
4. Поділ спадщини між спадкоємцями
Доповіді:
1. Відумерлість спадщини.
2. Правова природа та основні властивості спадкового договору.
1. ПРИЙНЯТТЯ СПАДЩИНИ
Здійснення права на спадкування полягає передусім у тому, що спадкоємець має право прийняти спадщину або не прийняти її (ст. 1268 ЦК).
При цьому не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Тобто воля спадкоємця має бути виражена однозначно: або приймаю спадщину, або ні.
Однак слід розрізняти заповіт з умовою та прийняття спадщини з умовою. Так, заповідач може обумовити виникнення права на спадкування у особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови як пов’язаної, так і не пов’язаної з її поведінкою (ст. 1242 ЦК). Але спадкоємець, навіть якщо заповіт був з умовою, може прийняти спадщину лише у повному обсязі без будь-яких умов або застережень (які, власне, і немає кому адресувати, оскільки спадкодавець помер). Спадкоємець не може вибирати, яке майно він хоче прийняти, а яке – ні. Якщо він приймає спадщину, то мусить прийняти усе майно, яким би воно не було, з чого б воно не складалося, якими б боргами не було обтяжено.
Прийняття спадщини можливе у два способи:
1) шляхом мовчазного прийняття (пасивна поведінка спадкоємця);
2) шляхом подання заяви про прийняття спадщини (активна поведінка).
Можливість прийняття спадщини шляхом пасивної поведінки передбачена ст. 1268 ЦК. Спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він мешкав разом з померлим і протягом строку для прийняття спадщини (ст. 1270 ЦК) не відмовився від неї. Якщо спадкодавець протягом вказаного строку подав заяву про відмову від спадщини, вважається, що він відмовився від спадщини.
Щодо осіб, які є частково дієздатними, неповністю дієздатними або недієздатними, а також щодо тих, які обмежені у дієздатності, то вони вважаються такими, що прийняли спадщину незалежно від сумісного проживання, крім випадків відмови від спадщини їх представників та згоди на відмову від спадщини органів опіки і піклування (ч.ч. 2-4 ст. 1273 ЦК). Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, за відсутності заяви від їх імені про відмову від спадщини (п. 207 ―Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).
Спадкоємці, які фактично прийняли спадщину, також подають заяву про видачу їм документа, що підтверджує їх право на успадковане майно - свідоцтва про право на спадщину, але можуть це зробити незалежно від закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини.
Ст. 1271 ЦК передбачає, що заповідальний відказ приймається саме шляхом пасивної поведінки (мовчазної згоди), встановлюючи, що у разі, коли протягом 6 місяців з часу відкриття спадщини відказоодержувач не відмовився від заповідального відказу, вважається, що він його прийняв. Звісно, це не означає, що відказоодержувач, дізнавшись про відкриття спадщини, не може звернутися із заявою про прийняття заповідального відказу. Але переважним способом прийняття тут все ж таки визнається відсутність заперечення (відмови) проти заповідального відказу.
Прийняття спадщини шляхом подання до нотаріальної контори заяви про її прийняття передбачає ст. 1269 ЦК. Цей порядок прийняття спадщини застосовується щодо спадкоємців, які бажають її прийняти, але не проживали постійно разом із спадкодавцем. Оскільки окреме проживання не створює презумпції прийняття спадщини, то такі особи зобов’язані подати нотаріусу за місцем відкриття спадщини заяву про її прийняття.
Спадкоємець зобов’язаний з’явитися до нотаріуса особисто. Він має подати документ, що підтверджує його особу, а також свідоцтво про смерть спадкодавця, щоб нотаріус зміг встановити час відкриття спадщини. Крім того, спадкоємець повинен повідомити нотаріуса про місце відкриття спадщини та про наявність інших спадкоємців (якщо йому про це відомо) незалежно від того, прийняли вони спадщину фактично або зобов’язані для її прийняття подати заяву про прийняття спадщини до нотаріуса.
Особа, що досягла 14 років, якщо вона бажає прийняти спадщину, може звернутися до нотаріуса із заявою про її прийняття самостійно. Для цього згоди її батьків або піклувальників не потребується. Це пов’язано з тим, що пасивна тестаментоздатність як елемент дієздатності фізичної особи настає з 14 років. Постає питання: чи можуть прийняти спадщину батьки, піклувальник неповнолітнього спадкоємця, якщо він сам проти цього заперечує? Така ситуація не передбачена статтями 1268-1269 ЦК. Однак оскільки ст. 32 ЦК не встановлює можливості вчинення правочинів батьками, піклувальниками за неповнолітніх, можна зробити висновок, що прийняття ними спадщини проти волі особи, яка досягла 14 років, неможливе. Тим більше, що небажання прийняти спадщину в даному випадку має означати відмову від спадщини. Це право неповнолітня особа віком від 14 до 18 років може реалізувати за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органів опіки та піклування (ч. 3 ст. 1273 ЦК).
Заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої особи, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун. У випадку коли спадкоємцями є малолітні особи, батьки повинні разом із заявою подати документи, що підтверджують їх повноваження як представників малолітньої особи (свідоцтво про народження тощо). Якщо спадкоємцем є недієздатна особа, її опікун повинен подати нотаріусу судове рішення про визнання такої особи недієздатною та розпорядження про призначення його опікуном.
Оскільки спадкоємці реалізують право на прийняття спадщини шляхом подачі відповідної заяви, то логічним є надання їм також права відкликати подану заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини може бути відкликана особою, яка її подала, батьками (усиновлювачами) малолітньої особи, опікуном недієздатної особи. При цьому причини відкликання заяви про прийняття спадщини значення не мають. Заява може бути відкликана протягом строку, встановленого для прийняття спадщини (ст. 1270 ЦК).
Виникає питання, чи має право на відкликання заяви про прийняття спадщини особа, яка досягла 14 років, яка згідно з ч. 3 ст. 1269 ЦК самостійно подала заяву про прийняття спадщини? Адже розмір спадщини може бути досить значним і, таким чином, відмова від прийняття спадщини ніби виходить за межі обсягу цивільної дієздатності неповнолітньої особи (ст. 32 ЦК). Проте, оскільки у ч. 5 ст. 1269 ЦК йдеться про те, що право на відкликання заяви має особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, можна зробити висновок, що така можливість надається особі, котра досягла 14 років і самостійно подала заяву про прийняття спадщини.
Строки для прийняття спадщини (ст. 1270 ЦК). Для прийняття спадщини встановлюється строк у 6 місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо до нотаріуса звернулися спадкоємці із заявою про прийняття спадщини або якщо виникло питання про правомірність фактичного прийняття спадщини, то перше, що має зробити нотаріус – це встановити час відкриття спадщини. Часом відкриття спадщини є час смерті спадкодавця або дата, з якої він оголошений померлим. З цього часу починається перебіг 6-місячного строку для прийняття спадщини. При цьому час смерті може бути встановлений лише на підставі свідоцтва про смерть.
Якщо людина померла не на території України, а спадщина відкривається в Україні, то спадкоємці мають подати нотаріусу свідоцтво про смерть, легалізоване консульством України на території тієї країни, де воно видано.
Свідоцтво про смерть не потребує легалізації, якщо країна, в якій воно видано, приєдналась до Конвенції про правову допомогу.
Якщо людина визнана померлою у судовому порядку, спадкоємцям слід звернутись до органів РАЦС для одержання свідоцтва про смерть. Датою смерті вважається та, яка вказана в ухвалі про визнання людини померлою. Ця ж дата вказується органами РАЦС у свідоцтві про смерть. Перебіг строку для прийняття спадщини або відмови від останньої починається з дати, вказаної РАЦС. Якщо у свідоцтві про смерть названий лише місяць смерті, датою смерті вважається останній день місяця. Якщо у свідоцтві про смерть вказаний лише рік смерті, то датою смерті вважається 31 грудня зазначеного року. Перебіг строку для прийняття спадщини у цьому випадку починається з 31 грудня вказаного у свідоцтві року.
Якщо виникнення права на спадкування у певної особи залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у 3 місяці з дня неприйняття спадщини чи відмови від її прийняття. Але у цьому випадку відмова від спадщини інших спадкоємців має бути безумовною та беззастережною. Якщо від спадщини відмовилися усі спадкоємці черги, що закликаються до спадкування, то спадкоємці наступної черги мають право подати заяву про прийняття спадщини протягом 3 місяців. У разі, якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців (ч. 2 ст. 1270 ЦК).
Якщо спадкоємець протягом вказаних вище строків (6 чи 3 місяців) не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (ч. 1 ст. 1272 ЦК). Якщо ж він бажає прийняти спадщину, то може звернутися до спадкоємців, які отримали спадщину, з проханням надати йому письмову згоду на включення його до кола спадкоємців. У разі коли спадкоємці, які прийняли спадщину, дають на це згоду (вона має бути оформлена у вигляді письмової заяви та подана нотаріусу за місцем відкриття спадщини), то спадкоємець, який не отримав спадщину, може звернутися до нотаріуса за місцем відкриття спадщини. Згоду на включення до кола спадкоємців повинні дати усі спадкоємці, які прийняли спадщину. В цьому випадку у спадкоємця поновлюється право спадкування й право подання заяви про прийняття спадщини (ч. 2 ст. 1272 ЦК).
Якщо спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, він має право звернутися до суду з позовом про надання додаткового строку для прийняття спадщини. Якщо суд встановить, що причини пропущення строку для прийняття спадщини були поважними (тривале відрядження, хвороба тощо), то він визначає додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. На думку різних фахівців, строк, який визначає суд, не може бути більшим за 6 місяців чи за 3 місяці (за аналогією з ч. 2 ст. 1270 ЦК). Проте такий висновок не ґрунтується на положеннях закону. Оскільки у ст. 1272 ЦК йдеться про додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини без жодних обмежень його певним числом днів чи місяців, можна вважати, що лише суд може встановити, скільки часу може знадобитися спадкоємцю для подання заяви про прийняття спадщини. За наявності поважної причини він може бути і більшим, ніж 6 місяців. За певних обставин оптимальним строком може бути тиждень, а спадкоємець вправі подати відповідну заяву нотаріусові навіть у той день, коли рішення суду набере законної сили.
2. ПЕРЕХІД ПРАВА НА ПРИЙНЯТТЯ СПАДЩИНИ (СПАДКОВА ТРАНСМІСІЯ)
Якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія) (ст. 1276 ЦК). Частка його спадщини відходить до його спадкоємців за законом, або. Якщо він встиг скласти заповіт, до його спадкоємців за заповітом.
Спадкоємці померлого спадкоємця успадковують лише ту частку спадщини, яка перейшла б до нього. Отже, спадкова трансмісія не стосується тієї частки спадщини, на яку претендують інші спадкоємці. Крім того, спадкова трансмісія також не стосується права на прийняття обов’язкової частки у спадщині, яка має індивідуальний характер, а тому не поширюється на спадкоємців особи, котра мала право на таку частку.
Право на прийняття спадкоємцями, що приймають спадщину в порядку спадкової трансмісії, здійснюється на загальних підставах протягом того строку, що залишився після смерті їх спадкодавця, який прийняв спадщину, але не встиг її отримати у зв’язку зі смертю. Якщо строк, що залишився для подання заяви про прийняття спадщини, менший, ніж 3 місяці, він продовжується до 3-х місяців.
Слід звернути увагу на відмінності між спадковою трансмісією та спадкуванням за правом представлення. Спадкування за правом представлення настає у тому випадку, коли спадкоємець помер раніше спадкодавця (ст. 1266 ЦК), а спадкова трансмісія застосовується, якщо спадкодавець помер раніше, але спадкоємець також помер і не встиг до цього прийняти спадщину (ст. 1276 ЦК). Спадкова трансмісія поширюється як на спадкування за законом, так і на спадкування за заповітом, у той час як спадкування за правом представлення можливе лише при спадкуванні за законом. Спадкова трансмісія можлива стосовно будь-яких спадкоємців померлого, а за правом представлення спадкують лише особи, вказані у ст. 1266 ЦК.
Порядок оформлення спадщини у випадку спадкової трансмісії звичайний: спадкоємці померлого спадкодавця подають заяву про прийняття спадщини до нотаріуса за місцем відкриття спадщини після спадкодавця, який помер першим.
3. ВІДМОВА ВІД СПАДЩИНИ
Стаття 1273 ЦК регламентує право на відмову від прийняття спадщини та за аналогією право на відмову від прийняття заповідального відказу. Це положення зумовлено тим, що в ст. 1271 ЦК тільки згадується можливість відмови від заповідального відказу, але реалізація її не конкретизована.
Ч.1 ст. 1273 встановлює 6-місячний строк для відмови від спадщини, оскільки після спливу даного строку спадкоємці за заповітом або за законом будуть вважатися такими, що не прийняли спадщину, і фактично вони позбавляються будь-яких прав щодо неї.
Якщо спадкоємець виражає бажання відмовитися від спадщини, він зобов’язаний подати заяву про відмову від спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини, яким вважається місце останнього проживання спадкодавця або, якщо не можна встановити останнє місце проживання спадкодавця, - місце знаходження успадкованого майна або більшої його частини. (ст. 1221 ЦК).
Вважається, що нотаріус не може приймати усні заяви та прості письмові заяви через представника, який діє на договірних підставах. Тобто спадкоємець вправі надати представнику на підставі довіреності або за договором доручення повноваження передати свою заяву, але підпис на заяві спадкоємця (відказоодержувача) має бути засвідчений у нотаріальному порядку. Інакше можливі випадки порушення прав спадкоємців і відказоодержувачів, що випливають з недотримання умов щодо єдиної нотаріальної процесуальної форми.
Якщо цивільна дієздатність особи обмежена, то вона може подавати заяву про відмову від спадщини лише за згодою піклувальника, якого призначив їй суд, а також за згодою органу опіки (ч. 2 ст. 1273 ЦК).
Неповнолітня особа віком від 14 до 18 років може відмовитися від спадщини за згодою батьків (усиновлювачів) і органу опіки та піклування (ч. 3 ст. 1273 ЦК).
За частинами 2, 3 ст. 1273 ЦК нотаріусу мають надаватися одночасно такі документи: особиста згода обмежено дієздатної особи чи неповнолітньої особи віком від 14 до 18 років; згода піклувальника, батьків (усиновлювачів); згода органу опіки та піклування.
Батьки (усиновлювачі), опікун, які вважають, що прийняття спадщини суперечить інтересам малолітньої, недієздатної особи, можуть відмовитися від спадщини лише з дозволу органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування приймає рішення, розглянувши заяву про згоду на відмову від спадщини, враховуючи при цьому, чи не буде відмова від спадщини порушувати інтереси неповнолітньої або недієздатної особи (ч. 4 ст. 1273 ЦК).
Згода на відмову від спадщини, яка належить зазначеним у частинах 2, 3 та 4 ст. 1273 ЦК особам, має бути вмотивованою. Це положення має враховувати наслідки відмови від прийняття спадщини, тобто випадки, коли піклувальники, батьки (усиновлювачі) є спадкоємцями, які безпосередньо зацікавлені у тому, щоб зазначені вище особи не отримали спадщину. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною (ч. 5 ст. 1273 ЦК). Це положення суперечить положенням ст. 1274 ЦК, оскільки за своєю суттю відмова від спадщини на чиюсь користь, як це передбачено у ст. 1274, є відмовою з певною умовою, оскільки належна спадкоємцю частка переходить не до всіх спадкоємців, а лише до конкретного суб’єкта.
Якщо у спадкоємця (батьків, усиновлювачів, опікунів малолітньої особи, опікунів недієздатної особи) протягом 6 місяців з дня відкриття спадщини зміниться позиція щодо прийняття спадщини, то він (або його представники за законом) може відкликати заяву про відмову від спадщини та у встановленому порядку (ст. 1269 ЦК) подати заяву про прийняття спадщини. Згода органу опіки та піклування для відкликання такої заяви батьками, усиновлювачами, опікунами малолітньої особи, опікунами недієздатної особи не потрібна (ч. 6 ст. 1273 ЦК).
Право відкликати відмову від прийняття спадщини, яке може бути реалізоване протягом строку, встановленого для її прийняття, ускладнює діяльність нотаріусів, оскільки вони не можуть брати її до уваги до останнього дня, який встановлений для прийняття спадщини. Тобто нотаріус, якому надана така відмова, не може шукати інших спадкоємців, наприклад, коли спадкування здійснюється за заповітом та єдиний спадкоємець відмовився від прийняття спадщини, то до спливу 6 місяців така заява практично не має юридичного значення, оскільки вона набере чинності лише через 6 місяців після відкриття спадщини.
Право на відмову від прийняття спадщини на користь іншої особи. Згідно з правилами ст. 1274 ЦК, відмова від прийняття спадщини може бути вчинена на користь іншого спадкоємця. При цьому адресат визначається залежно від того, хто вчиняє відмову від спадщини. Спадкоємець за заповітом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом. Спадкоємець за законом – на користь будь-кого із спадкоємців незалежно від черги. При цьому, як випливає із тексту вказаної норми, спадкоємець за заповітом не може відмовитися на користь спадкоємця за законом. Його відмова від спадщини, якщо інших спадкоємців за заповітом немає, може бути, лише ―безадресною‖. Подальша доля спадщини вирішується відповідно до положень ЦК про спадкування за законом.
Варто звернути увагу на те, що спадкоємець, який відмовляється від прийняття спадщини, розпоряджається лише своїм правом на спадкування, а не спадщиною, і тому не може передати майно будь-якій іншій особі на свій розсуд. Основною підставою для одержання спадщини при спадкуванні за заповітом спадкоємцями є і залишається воля спадкодавця, що склав заповіт.
Це визначається і в обмеженні права спадкоємця обирати адресата для відмови від спадщини на його користь.
Згідно з ч. 1 ст. 1274 ЦК спадкоємець за заповітом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом. На практиці можуть виникати питання про можливість відмови не тільки на користь спадкоємців, зазначених у заповіті, але й щодо відмови на користь спадкоємців, які мають право на обов’язкову частку, оскільки таке право регламентоване в главі спадкування за заповітом.
Проте висловлюється така думка, що не зазначаючи в заповіті осіб, які мають право на обов’язкову частку, заповідач намагався позбавити їх права на спадкування. Тому за логікою дій заповідача можна стверджувати, що спадкоємець не вправі відмовлятися від свого права на спадщину на користь спадкоємців, які мають право на обов’язкову частку. Але це припущення не повинно стосуватися народжених після смерті заповідача дітей, про існування яких заповідач міг не знати .
Визначальною є воля заповідача й у тих випадках, коли він підпризначив спадкоємця. Оскільки він бажав бачити спадкоємцем як не одну, то іншу особу, то й спадкоємець за заповітом, що бажає відмовитися від спадщини, може відмовитися лише на користь підпризначеного спадкоємця. Таке рішення підкреслює значення заповіту, що є вираженням волі спадкодавця.
Згідно з ч. 2 ст. 1274 ЦК спадкоємець може відмовитися від прийняття спадщини на
користь спадкоємця будь-якої черги.
Це положення застосовується лише до спадкоємців, хоч і змінює закон, яким визначено черги спадкоємців.
Слід враховувати також обмеження щодо відмови від спадщини неповнолітніми, обмежено дієздатними або недієздатними особами. Вони полягають у тому, що відмова від спадщини може бути проведена з врахуванням правил ч.ч. 2 - 4 ст. 1273 ЦК щодо отримання згоди на відмову відповідних осіб та органів.
Оскільки відмова від спадщини на користь іншого спадкоємця є одностороннім право чином, вона має відповідати усім вимогам, що висуваються до правочинів. Тобто заява повинна бути зроблена особою, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними, в момент здійснення відмови. Відмова не може бути визнана дійсною, якщо вчинена під впливом помилки, обману, насильства, тяжкої обставини (статті 225- 231, 233 ЦК). Якщо вказані вимоги порушені, то відмова від прийняття спадщини судом визнається недійсною. Визнання судом недійсною відмови від прийняття спадщини (ч. 5 ст. 1274 ЦК) свідчить про особливий статус такої відмови.
Слід звернути увагу на те, що згідно з ч. 6 ст. 1273 ЦК відмова від спадщини без зазначення суб’єкта, на користь якого зроблена така відмова, повинна набирати чинності після закінчення строку на прийняття спадщини.
Тому можна стверджувати, що безадресна відмова від спадщини може визнаватися недійсною судом лише після спливу 6 місяців, оскільки протягом зазначеного строку особа вправі відкликати свою відмову від прийняття спадщини.
Порівняно з цим, ст. 1274 ЦК не встановлює, коли право на спадкування отримує особа, на користь якої зроблена відмова. У разі адресної відмови від спадщини нотаріусам також слід очікувати, коли адресна відмова набуде чинності. Інакше на підставі такої відмови нотаріус може закликати до спадкування частки спадщини одного з спадкоємців, а спадкоємець згідно з ч. 6 ст. 1273 ЦК відкличе свою відмову. У такому випадку можуть бути моральні і матеріальні збитки, і нотаріус змушений буде компенсувати їх, оскільки необгрунтовано закликав спадкоємця.
Правові наслідки відмови від прийняття спадщини. Правові наслідки ―безадресної ‖ відмови від спадщини встановлені ст. 1275 ЦК, котра передбачає такі ситуації: відмову від спадщини спадкоємця за заповітом, відмову від спадщини спадкоємця за законом тощо. Загальним правилом є положення, згідно з яким частка успадковуваного майна, що належить спадкоємцям, може бути збільшена за рахунок частки спадкоємця, котрий відмовився від прийняття спадщини.
Відповідно до ч. 1 ст. 1275 ЦК, якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за заповітом, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну. Втім відмова від спадщини одного із спадкоємців за заповітом може приносити для інших спадкоємців за заповітом не лише прибутки, а й обтяження. Зокрема, відповідно до ч. 4 ст. 1275 ЦК, якщо на спадкоємця за заповітом, який відмовився від прийняття спадщини, було покладено заповідальний відказ, обов’язок за заповідальним відказом переходить до інших спадкоємців за заповітом, які прийняли спадщину, і розподіляється між ними порівну.
Проте положення ч. 1 ст. 1275 ЦК викликає декілька запитань. По-перше, якщо у заповіті спадщина поділена в натурі, то можна говорити про те, що таке майно слід передавати до спадкування за законом. Це зумовлене тим, що воля заповідача висловлена щодо наділення кожного спадкоємця конкретним майном. Якщо у заповіті зазначено, що усе майно заповідається в рівних частках, лише в такому випадку ця норма відповідатиме волі заповідача. Якщо останній заповів майно у різних частках, то у відповідній пропорції і має ділитися та частка спадщини, яка не була прийнятою. Такі міркування мають суто науковий зміст .
Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за законом з тієї черги, що має право на спадкування, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги і розподіляється між ними порівну (ч. 2 ст. 1275 ЦК).
Ч. 5 ст. 1275 ЦК передбачає можливість зміни статусу спадкоємця: перехід його із спадкоємців за заповітом у спадкоємці за законом. Особа, що вказана заповідачем у заповіті як спадкоємець. З якихось причин не хоче прийняти спадщину за заповітом (наприклад, їй видається небажаним виконувати самотужки заповідальний відказ), вона відмовляється від права спадкування за заповітом і набуває статусу спадкоємця за законом, виступаючи надалі як один з кількох спадкоємців за законом.
На практиці нотаріус при прийнятті заяви про відмову від прийняття спадщини уточнює, чи відмовляється спадкоємець від прийняття спадщини за заповітом, чи абсолютно від будь-якого виду спадкування.
4. ПОДІЛ СПАДЩИНИ МІЖ СПАДКОЄМЦЯМИ
Необхідність поділу спадщини між спадкоємцями виникає, коли спадкування здійснюється декількома особами. Зрозуміло, що коли право на спадкування реалізується лише однією особою, потреби в розподілі спадщини немає. Один спадкоємець успадковує всю спадщину.
Отже, необхідно розглядати право на отримання свідоцтва про право на спадщину як логічне завершення спадкового процесу, якому має передувати поділ спадщини. За загальним порядком свідоцтво про право на спадщину видається як результат визначення належної кожному із спадкоємців частки.
При цьому частка від спадщини встановлюється дрібною по відношенню до усієї спадщини. Наприклад, 2/5 будинку, 1/6 автомобіля тощо. Такі цифри є наслідком поділу належної спадкодавцю спадщини між багатьма особами, через що виникає право спільної часткової власності на окремі речі, яку регламентують статті 356-367 ЦК. Зрозуміло, що при спадкуванні лише однією особою та в разі наявності заповіту на конкретне майно, яке має успадковуватись конкретними спадкоємцями, умовного дроблення окремих речей на частки не відбувається.
Нотаріус має визначити лише отримувану кожним спадкоємцем частку від спадщини, а не вказувати їм – хто і що має отримати в натурі. У багатьох випадках, коли видається свідоцтво про право на спадщину на декількох спадкоємців, то проблема розподілу спільної часткової власності на окремі натуральні частини лише відсувається на невизначений термін. Так, до досягнення повноліття дітьми батьки за загальним правилом вважаються їх опікунами або піклувальниками, а тому на цей період розподіл спадщини в натурі вважається недоцільним. Але цей аспект не повинен впливати на встановлення за неповнолітніми права часткової власності.
Відповідно до ст. 1278 ЦК частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними.
Кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі. Якщо спадкоємців кілька, постає питання про частку кожного у спадщині. Вирішення цього питання залежить від наявності та змісту заповіту. Якщо спадкодавець у заповіті розподілив спадщину між спадкоємцями у нерівних частках, то кожен має право саме на ту, яку вказав спадкодавець. Якщо заповіту немає, то частки кожного спадкоємця у спадщині припускаються рівними.
Відступ від принципу рівних часток у спадщині можливий за домовленістю спадкоємців між собою: вони можуть домовитися, що хтось отримає більшу, а хтось меншу частку спадщини. Такий договір між спадкоємцями можливий лише після прийняття ними спадщини і виникнення права спільної власності на спадкове майно.
Спадкоємці, які прийняли спадщину і одержали свідоцтва про право на спадщину, можуть провести поділ спадкового майна у натурі, тобто визначити реальні частки у праві спільної власності, яке виникло у них.
При досягненні домовленості щодо поділу майна він провадиться у спрощеному порядку: кожен зі спадкоємців одержує у натурі майно відповідно до договору між ними. Якщо у складі спадщини є майно, одержати яке чи розпорядитися яким спадкоємці можуть лише за наявності свідоцтва про право на спадщину (жилий будинок, грошовий вклад тощо), то поділ провадиться шляхом звернення до нотаріуса із заявою про досягнення угоди між спадкоємцями стосовно поділу спадщини і з проханням вчинити відповідні нотаріальні дії.
Якщо згоди про поділ спадщини досягти не вдалося, він провадиться у судовому порядку відповідно до часток, які належать кожному зі спадкоємців за законом або за заповітом. Оскільки спадщина належить спадкоємцям, які прийняли її, на праві спільної власності, то при її поділі застосовуються правила гл. 26 ЦК, що регулюють відносини спільної часткової власності.
При застосуванні положень цієї статті слід також враховувати ч.ч. 2, 3 ст. 1267 ЦК, за якою спадкоємці за власним волевиявленням можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них. Але це положення не можна застосовувати як право більшості спадкоємців зменшувати частку одного з них, оскільки при виникненні спору між спадкоємцями такий спір має розглядатися судом. Коли сторони домовилися про виділення частки кожного із спадкоємців в натурі, такий договір має посвідчуватися в нотаріальному порядку, якщо його предметом є нерухоме майно, транспортні засоби та інші об’єкти, права на які підлягають державній реєстрації.
Спадкоємцям, які одержали свідоцтво про право на спадщину певної частини спадкового майна, у подальшому видаються наступні свідоцтва про право на спадщину інших частин спадкового майна, яке не перераховане в раніше виданому свідоцтві.
Якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці, за письмовою згодою між спадкоємцями спадщина підлягає перерозподілу. У цьому випадку нотаріус, після повернення попередніх свідоцтв, видає нові свідоцтва про право на спадщину.
Нові свідоцтва про право на спадщину видаються нотаріусом також за рішенням суду про внесення змін до раніше виданих свідоцтв про право на спадщину або на підставі письмової згоди всіх спадкоємців про внесення змін до раніше виданих свідоцтв.
Зміна розміру частки у спадщині проводиться за згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, до видачі свідоцтв про право на спадщину. У разі недосягнення згоди зміна розміру часток здійснюється у судовому порядку.
Зміна розміру часток у складі спадкового нерухомого майна або транспортних засобів оформляється нотаріально посвідченим договором спадкоємців.
Поділ спадкового майна провадиться за згодою спадкоємців, які прийняли спадщину. У разі недосягнення згоди поділ провадиться у судовому порядку відповідно до часток, належних кожному із спадкоємців за законом або за заповітом.
Поділ спадкового майна оформляється договором спадкоємців, а за відсутності згоди - судовим рішенням. У договорі про поділ спадкового майна визначаються реальні частки спадкоємців у спадковому майні. При цьому допускається грошова компенсація, якщо вартість майна різна. (―Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України‖, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 р. № 20/5 (із змінами).
За наявності зачатої, але ще не народженої дитини (постума) спадкоємці мають право провести поділ спадщини з обов’язковим виділом спадкової частки, що припадає постуму. Інтереси останнього у цьому випадку захищає представник органу опіки та піклування, який має бути запрошений до участі у поділі (ст. 1261 ЦК).
Спеціально захищаються при поділі спадкового майна права окремих категорій спадкоємців, які перебували у близьких відносинах із спадкодавцем, або були пов’язані зі спадкодавцем відносинами власності. Зокрема, ч. 1 ст. 1279 ЦК встановлює переваги у виділі спадкового майна в натурі для осіб, які проживали із спадкодавцем однією сім’єю. Проте самого факту такого проживання для отримання переваг при виділі частки із спадкового майна недостатньо. Необхідно, щоб вказані особи проживали саме як одна сім’я (вели спільне господарство, мали спільні витрати тощо). Таке проживання спадкоємців зі спадкодавцем однією має тривати не менше одного року до часу відкриття спадщини. Якщо вказані умови наявні, то зазначені спадкоємці мають переважне право перед іншими спадкоємцями на виділ їм у натурі предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку. Проте переваги обмежені розміром частки у спадщині, яка належить цьому спадкоємцю.
Частина 2 ст. 1279 ЦК призначена захистити права спадкоємців, які разом із спадкодавцем були співвласниками майна. Такі спадкоємці мають переважне право перед іншими спадкоємцями на виділ їм у натурі даного майна у межах їхньої частки у спадщині, якщо це не порушує інтересів інших спадкоємців, що мають істотне значення.
Проте реалізація переважного права на виділ частки у спадковому майні (наприклад квартири) неможлива, якщо це порушує інтереси інших спадкоємців, що мають істотне значення. Наприклад, у виділі частки у праві власності на квартиру в натурі може бути відмовлено, якщо внаслідок такого поділу інший спадкоємець фактично втрачає можливість користування своєю частиною квартири (утворюється прохідна кімната).
Слід звернути увагу на те, що не виключена колізія застосування ч. 1 та ч. 2 ст. 1279 ЦК, наприклад, у випадку, коли один спадкоємець проживає зі спадкодавцем однією сім’єю не менше року до часу відкриття спадщини, а інший спадкоємець був співвласником разом із спадкодавцем. У цьому разі слід виходити з того, що ч. 1 ст. 1279 ЦК стосується виділу в натурі предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку, а ч. 2 цієї статті – виділу в натурі майна, яке було спільною власністю спадкоємця і спадкодавця. Якщо ж котрийсь із спадкоємців є одночасно і членом сім’ї, і співвласником спадкодавця, то він має переваги перед іншими спадкоємцями і при виділі в натурі предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку, і при виділі частки майна, яке було у спільній власності цього спадкоємця та спадкодавця.
Виділ спадкового майна в натурі можливий за згодою сторін. Якщо такої домовленості не досягнуто, спір вирішується судом. Перерозподіл спадщини (ст. 1280 ЦК). Можливість перерозподілу спадщини зумовлюється тими об’єктивними обставинами, які можуть зумовлювати пропуск строку для прийняття спадщини з поважних причин, коли особа відмовилася від спадщини під примусом тощо. На практиці можуть існувати випадки, коли один або декілька спадкоємців вважатимуться такими, що прийняли спадщину (ст. 1268 ЦК), але не братимуть участі в її розподілі і реальні частки їм не виділятимуться, в той час як інші спадкоємці отримають свідоцтва про право на спадщину.
Одним із обов’язків спадкоємців є повідомлення нотаріуса, який видає свідоцтво про право на спадщину, про інших відомих їм спадкоємців. У такому випадку перерозподіл спадщини буде негативним наслідком, який спонукатиме спадкоємців, що отримують свідоцтво про право на спадщину, до сприяння у закликанні до спадкування всіх спадкоємців.
Коли вже було визначене коло спадкоємців після закінчення строку для прийняття спадщини або було видане свідоцтво про право на спадщину, в якому майно поділено між спадкоємцями, і з’являються інші спадкоємці, спадщина перерозподіляється між ними. Якщо ж спадкове майно у натурі не збереглося (наприклад, майно вже реалізоване), то нові спадкоємці можуть вимагати сплати відповідної грошової компенсації ( ч. 1 ст. 1280 ЦК).
Якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, було визнане відумерлим і перейшло у власність територіальної громади, спадкоємець має право витребувати його у натурі.
Якщо ж це майно вже продане, спадкоємець може вимагати грошову компенсацію (ч. 2 ст. 1280 ЦК).
Оскільки йдеться не про суму, отриману, наприклад, від продажу, а про грошову компенсацію, слід виходити не з того, яку суму було отримано від реалізації майна, а з реальної оцінки проданого майна, котра може бути встановлена за допомогою спеціальної експертизи. Спадкоємець у таких випадках вправі вимагати грошової компенсації за реальною ціною на день продажу майна, оскільки, наприклад, договір купівлі-продажу у таких справах буде лише одним із доказів його відчуження.
Оскільки у ст. 1279 ЦК встановлене переважне право окремих спадкоємців на виділ їм спадкового майна в натурі, а в коментованій нормі іншого положення не встановлено, таке право застосовується і при перерозподілі спадщини.