Цивільне право 3 курс_Жила О.В._kd

Лекція 13. 

Тема: Відкриття спадщини. Склад спадщини

 

Навчальна мета: визначення поняття відкриття спадщини та склад спадщини

Метод: лекція

Місце: навчальна аудиторія 304

Джерела і література:

1.             Спадкове право: навч. посібник [для студ. вищ. навч. закл.] / кол. авт. ; кер.авт. кол, канд. юрид. наук, доц. Нестерцова-Собакарь О.В. – Дніпро : Дніпроп. держ. ун-т внутр.справ. 2017. – 164 с.

2.             Цивільне право України. Договірні та недоговірні зобов'язання: [підручник] / [С. С. Бичкова, I.A. Бірюков, В.І. Бобрик та ін.]; за заг. ред. С.С. Бичкової. - 3-те вид., змін, та допов. - К.: Алерта, 2014. - 496 с.

3.             Токарєва В.І. Цивільне право україни. Практикум: Навч. посібник. — К.: Центр учбової літератури, 2007 — 408 с.

4.             Цивільне право України. Загальна частина: підручник / за ред. О. В.Дзери, Н.С.Кузнецової, Р.А.Майданика. - 3-те вид., перероб. і допов. - К.: Юрінком Інтер, 2010. - 976 с.

5.    Цивільне право України. Особлива частина: підручник / за ред. О. В.Дзери, Н.С.Кузнєцової, Р.А.Майданика. - 3-тє вид., перероб. і допов. - К.: Юрінком Інтер, 2010. - 1176 с.

6.    Цивільне право : підручник : у 2 т. / В. І. Борисова (кер. авт. кол.), Л. М. Баранова, Т. І. Бєгова та ін.; за ред. В. І. Борисової, І. В. Спасибо-Фатєєвої, В. Л. Яроцького - X. : Право. - 2011.-Т. 2.-816 с.

 

ПЛАН

1. Поняття відкриття спадщини та правове значення.

2. Поняття та значення часу відкриття спадщини.

3. Поняття та значення місця відкриття спадщини.

4. Повідомлення спадкоємців про відкриття спадщини, органи та їх повноваження.

5. Склад спадщини.

 

1. Поняття відкриття спадщини та правове значення  

 Під відкриттям спадщини слід розуміти настання таких юридичних фактів, з якими закон пов'язує припинення для спадкодавців та виникнення для спадкоємців спадкових правовідносин. Відповідно до ст. 1220 ч.1 Цивільного кодексу України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Тобто, необхідною і достатньою для відкриття спадщини умовою визнається смерть громадянина. Разом з тим, закон пов'язує відкриття спадщини також із фактом оголошення особи померлою. Проте у будь-якому випадку (смерть чи  оголошення особи померлою) документом, що встановлює факт відкриття спадщини ( і підставою для видачі свідоцтва про право на спадщину) є свідоцтво про смерть спадкодавця.

 Зазначене ґрунтується на вимогах ст.49 ЦК, згідно з якою смерть особи є актом цивільного стану і підлягає обов'язковій державній реєстрації. п.3 ст.49 ЦК Державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть. 

Відкриття спадщини, згідно Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, обумовлює перевірку нотаріусом факту смерті, часу і місця відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Тому враховуючи цей факт, що спадщина відкривається саме внаслідок смерті особи, нотаріус перевіряє шляхом витребовування від спадкоємця свідоцтва про смерть, виданого органом державної реєстрації актів цивільного стану. У разі неможливості пред’явлення спадкоємцями свідоцтва про смерть спадкодавця нотаріус повинен витребувати від органу державної реєстрації актів цивільного стану копію актового запису про смерть спадкодавця або повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть. Якщо смерть громадянина була зареєстрована на території іншої держави, нотаріусу подається відповідний документ, виданий компетентними органами іноземної держави, який є дійсним на території України за умови його легалізації, якщо інше не передбачено законом, міжнародними договорами України.

До смерті громадянина за правовими наслідками прирівнюється оголошення особи померлою, а також встановлення судом факту смерті громадянина. Оголошення особи померлою внаслідок безвісної відсутності її правоздатності не припиняє. Якщо померлою оголошена особа, яка жива, вона своєї правоздатності не втрачає. Якщо ж померлою оголошена особа, якої немає в живих, то вона втрачає правоздатність вже з моменту дійсної смерті, а не з моменту оголошення її померлою судом. Те ж стосується і встановлення судом факту смерті. Це має важливе правове значення, бо моментом відкриття спадщини є смерть фізичної особи, а це юридичний факт, на підставі якого виникає спадкове правовідношення.

Процес відкриття спадщини продовжується з закликанням до спадкування осіб визначених в якості спадкоємців за законом або за заповітом і  згідно цього виникає лише одне суб’єктивне право на прийняття спадщини або на відмову від її прийняття. Виникнення цього права відбувається автоматично, тобто незалежно від волі вказаних осіб  імовірних спадкоємців, і зумовлюється фактом смерті спадкодавця, до якого завжди приєднуються інші юридичні факти –  наявність спорідненості, перебування на утриманні протягом встановленого законом строку тощо.

Отже, спадкове правовідношення виникає з відкриттям спадщини. Останнє ж відбувається не саме по собі, а у зв'язку з настанням перерахованих вище фактів. Таким чином, відкриття спадщини це на стання тих юридичних фактів, якими обумовлюється виникнення спадкових правовідносин. Характерною рисою спадкових правовідносин є те, що підставою їх виникнення завжди виступає не один юридичний факт, а їх сукупність.

  

2. Поняття та значення часу відкриття спадщини

Відповідно до ст. 1220 Цивільного кодексу України (далі ЦК) спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини визнається згідно з ч. 2 вказаної статті день смерті особи або оголошення її померлою. Якщо протягом однієї доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної або якщо кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо), припускається, що 

вони померли одночасно,а спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з них. 

Момент смерті встановлюється на підставі певної сукупності біологічних показників, що свідчать про наявність незворотних змін в організмі людини. Людина вважається померлою з моменту, коли встановлена смерть її мозку. Смерть мозку означає повну і незворотну втрату всіх його функцій. Кожен факт смерті людини встановлюється консиліумом лікарів закладу охорони здоров’я або наукової установи після завершення процедури встановлення моменту смерті людини (смерті її мозку), та оформлюється акт констатації смерті людини на підставі діагностичних критеріїв смерті мозку за формою первинної облікової документації № 012/о, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров’я України від 23 вересня 2013 року № 82122. Відповідно до Інструкції щодо заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть (форма № 106/о), затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я  України від 08.08.2006 № 54523останнє видається такими закладами охорони здоров'я: лікарнями, амбулаторно-поліклінічними закладами,

диспансерами, пологовими будинками,санаторіями, патологоанатомічними бюро, бюро судово-медичної експертизи. Лікарське свідоцтво про смерть видається лікарем медичного закладу,що лікував померлого, на підставі спостережень за хворим і записів у медичній документації, які відображали стан хворого до його смерті,або патологоанатомом на підставі вивчення медичної документації і результату розтину. У разі,якщо смерть настала внаслідок дії зовнішніх факторів (травми, асфіксії, дії крайніх температур, електричного струму,отруєнь тощо),після штучного аборту,проведеного поза межами медичного закладу, смерті на виробництві, при раптовій смерті дітей першого року життя та інших осіб, які не перебували під медичним наглядом, померлих,особа яких не встановлена,а також у тих випадках,коли є підозра на насильницьку смерть, лікарське свідоцтво про смерть видається судово-медичним експертом  після розтину. У виняткових випадках лікарське свідоцтво про смерть може бути видано лікарем, який встановив смерть тільки на підставі огляду трупа (при відсутності ознак або підозри на насильницьку смерть) та даних медичної документації про наявність у померлого при житті хвороб, які в своєму перебігу могли призвести до настання смерті. Отримавши лікарське свідоцтво про смерть, родичі померлого повинні відповідно до Правил державної реєстрації актів Міністерством юстиції України від 18.10.2000 № 52/524 подати заяву про державну реєстрацію смерті не пізніше трьох днів з дня настання смерті чи виявлення трупа до органу державної реєстрації актів цивільного стану за останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті чи виявлення трупа або за місцем поховання. Складений актовий запис про смерть включається до книги державної реєстрації смерті за поточний рік, якщо з часу настання смерті не минуло одного року, або до книги поновлених актових записів цивільного стану за поточний рік, якщо минуло більше року. Після державної реєстрації смерті відділ державної реєстрації актів цивільного стану видає витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання.

Складнішою є процедура оголошення фізичної особи померлою. Відповідно ст.. 46 Цивільного кодексу України фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Фізична особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. 

Оголошення фізичної особи померлою відбувається тільки у судовому порядку. У цьому разі днем смерті особи буде вважатися день набрання законної сили рішенням суду, але якщо особа пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями, то ця особа може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті. Порядок оголошення фізичної особи померлою визначається Цивільним процесуальним кодексом України (далі ЦПК) в межах окремого провадження. Так відповідно до глави 4 розділу ІV ЦПК заява про оголошення фізичної особи померлою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна. Для розгляду справи про встановлення факту смерті у суді відділ державної реєстрації актів цивільного стану на прохання заявника складає письмову відмову у проведенні державної реєстрації смерті, у якій викладає причини неможливості проведення такої реєстрації. Суд встановлює осіб (родичів, співробітників тощо), які можуть дати свідчення про фізичну особу, місцеперебування якої невідоме, а також запитує відповідні організації за останнім місцем проживання відсутнього (житлово-експлуатаційні організації, органи реєстрації місця проживання осіб або органи місцевого самоврядування) і за останнім місцем роботи про наявність відомостей щодо фізичної особи, місцеперебування якої невідоме. 

Суд розглядає справу про оголошення фізичної особи померлою за участю заявника, свідків, зазначених у заяві, та осіб, яких сам суд ви знає за потрібне допитати, і ухвалює рішення. Після набрання законної сили рішенням про оголошення фізичної особи померлою суд надсилає рішення відповідному органу державної реєстрації актів цивільного стану для реєстрації смерті фізичної особи. У разі наявності в населеному пункті кількох нотаріусів, а також у випадках, коли місце відкриття спадщини невідоме, рішення надсилається до державного нотаріального архіву з метою передачі його за належністю уповноваженому нотаріусу для вжиття заходів з охорони спадкового майна. Орган державної реєстрації актів цивільного стану на підставі рішення суду проводить державну реєстрацію смерті, а свідоцтво про смерть оформлюється та видається заявнику під час його звернення до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

В той же час не слід забувати про деякі обмеження, які накладає на спадкоємців Цивільний кодекс України щодо розпорядження спадковим майном особи, оголошеної померлою. Так відповідно до ст. 47 кодексу спадкоємці фізичної особи, яка оголошена померлою, не мають права відчужувати протягом п'яти років нерухоме майно, що перейшло до них у зв'язку з відкриттям спадщини, а нотаріус, який видав спадкоємцеві свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, накладає на нього заборону відчуження. Таким чином, законом здійснюється захист майнових прав фізичної особи, оголошеної померлою, на випадок її появи і скасування рішення суду. 

Цікаво, що поняття «час відкриття спадщини» було відомо, ще за часів римського права, і ним так само вважався день смерті спадкодавця. Спадкоємці поділялися на два види: домашні спадкоємці, тобто ті, які входили до складу сім'ї померлого, його дому, постійно проживали зі спадкодавцем на день його смерті та зовнішні спадкоємці, які не належали до сім'ї померлого. Перші набували спадщину відразу в момент смерті без будь-якого акту з їх боку. Спадщина переходила до них навіть без їх відома. У зв'язку з цим їх називали в Римі не тільки своїми, але й обов'язковими спадкоємцями. Зовнішнім спадкоємцям для набуття спадщини навпаки необхідно було здійснити певний акт, певним чином виразити волю на прийняття спадщини, внаслідок чого вони були визнані спадкоємцями добровільними. У стародавні часи прийняття спадщини здійснювалося у формі особливого урочистого акту. Спадкоємець у присутності свідків у будинку спадкодавця урочисто заявляв про прийняття спадщини.

У наш час прийняття спадщини відбувається не так урочисто, а шляхом звернення до відповідних органів, але з обов’язковим дотриманням строків прийняття спадщини, визначених ст. 1270 Цивільного кодексу України. Строк прийняття спадщини починається з часу відкриття спадщини, а тому його визначення є дуже важливим для спадкоємців, кредиторів спадкодавця, державних органів. 

Таким чином, з часу відкриття спадщини у спадкоємців виникає право на спадкування. Час відкриття спадщини – це день смерті особи або день оголошення її померлою. Порядок оголошення особи померлою визначається Цивільним кодексом України та Цивільним процесуальним кодексом України. 

  

3. Поняття та значення місця відкриття спадщини  

Відповідно статті 1221 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Частина 2 ст. 1221 ЦК України зазначає, що якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна.

Зазначена стаття при визначені місця проживання виходить з положень ст. 29 ЦК України, у відповідності з якою місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання у ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

При визначення місця відкриття спадщини необхідно насамперед перевіряти наявність постійного місця проживання (тобто реєстрацію), якщо постійного місця проживання немає – переважне, а якщо немає переважного – тимчасове.

Окрему увагу необхідно звернути на визначення місця проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років. Таким є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров’я тощо, в якому вона проживає, якщо інше  місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров’я, в якому вона проживає. У випадку, коли постійне місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини буде вважатися місце знаходження нерухомого майна або його основної частини, а за відсутності нерухомого майна місце знаходження основної частини рухомого майна.

Це можливо, коли смерть громадянина наступає при його переїзді з одного постійного місця проживання або коли місце смерті взагалі встановити неможливо.

Порядок і правильне встановлення місця відкриття спадщини має суттєве значення та надає можливість визначити:

– який нотаріус, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, – відповідні органи місцевого самоврядування  з власної ініціативи або за заявою спадкоємців вживають заходів щодо охорони спадкового майна (ст. 1283 ЦК України);

Необхідно також зауважити, що відповідно до ст. 1281 ЦК України претензії кредиторів спадкодавця пред’являються також по місцю відкриття спадщини.

В особливих випадках місце відкриття спадщини встановлюється законом.

Відповідно до положень ч.1, 2 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, а часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Підпунктом 1.13 пункту 1 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (далі – Порядок), затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, визначено, що місце відкриття спадщини підтверджується: довідкою житлово-експлуатаційної організації, довідкою правління житлово-будівельного кооперативу про реєстрацію (постійне місце проживання) спадкодавця; записом у будинковій книзі про реєстрацію (постійне місце проживання) спадкодавця, довідкою адресного бюро, довідкою райвійськкомату про те, що спадкодавець до призову на військову службу проживав за відповідною адресою. Місце відкриття спадщини не може підтверджуватись свідоцтвом про смерть.

Також, як передбачено підпунктом 1.14 пункту 1 глави 10 розділу ІІ Порядку, у разі відсутності у спадкоємців документів, що підтверджують місце відкриття спадщини, нотаріус роз’яснює спадкоємцям їх право на звернення до суду із заявою про встановлення місця відкриття спадщини. У такому випадку місце відкриття спадщини підтверджується копією рішення суду, що набрало законної сили.

Слід звернути увагу на випадок того, якщо спадкодавець, якому належало майно на території України, мав останнє місце проживання на території іноземної держави, в такому випадку місце відкриття спадщини визначається відповідно до норм Закону України «Про міжнародне приватне право».

Згідно статті 70 Закону України «Про міжнародне приватне право» спадкові відносини регулюються з урахуванням положень статей 71, 72 вище вказаного Закону правом держави, у якій спадкодавець мав останнє місце проживання, за винятком, якщо спадкодавцем не обрано в заповіті право держави, громадянином якої він був. У разі, якщо після складання заповіту його громадянство змінилося, вибір права спадкодавцем буде недійсним.

Стаття 71 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлює, що спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, – правом України.

 

4. Повідомлення спадкоємців про відкриття спадщини,  органи та їх повноваження

Згідно статті ч. 2 ст. 1290 ЦК України виконавець заповіту повинен вжити заходів щодо повідомлення спадкоємців, відказоодержувачів, кредиторів про відкриття спадщини.  

Нотаріус або в сільських населених пунктах посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, отримавши від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов’язана повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких відоме. 

Нотаріус або посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, також може зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі.

Цей обов'язок стосується лише тих спадкоємців, місце проживання або місце роботи яких відоме нотаріусу. Таким чином, закон не зобов'язує нотаріуса здійснювати розшук осіб, що можуть претендувати на спадкове майно. Тому, якщо нотаріусу не відомо про факт наявності інших спадкоємців або про їх місцезнаходження чи місце роботи, він не зобов'язаний здійснювати будь-які заходи щодо їх розшуку. Так, здійснення виклику спадкоємців за допомогою засобів масової інформації є правом, а не обов'язком нотаріуса.

Із цього виходить також і судова практика. Наприклад, у рішенні апеляційного суду Одеської області від 15.08.2007 року визнано правомірними дії нотаріуса, враховуючи те, що спадкоємець, подаючи заяву про прийняття спадщини у вигляді спірного домоволодіння, не вказав, що є інші спадкоємці, нотаріусу не було відомо, що позивачка є спадкоємцем, а також нотаріусу не було відомо місце проживання та роботи позивачки. Тому судова колегія дійшла висновку, що в діях нотаріуса відсутні порушення ст. 63 Закону України «Про нотаріат».

Важливо,що обов'язок повідомити спадкоємців у нотаріуса виникає виключно у випадку, якщо він дізнався про відкриття спадщини саме від спадкоємців, а не від інших осіб. Згідно з ч. 2 ст. 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Поряд із цим виникнення обов'язку нотаріуса повідомити спадкоємців пов'язується з повідомленням йому про сам факт відкриття спадщини без зазначення конкретного часу її відкриття. З цього випливає, що у випадку, коли нотаріус дізнається від спадкоємців про смерть спадкодавця, незалежно від часу настання смерті, він зобов'язаний повідомити про відкриття спадщини всіх спадкоємців, місце проживання яких або місце роботи яких йому відоме.

За загальним правилом, необхідність повідомлення усіх спадкоємців є як у нотаріуса в силу його обов'язку, так і у інших спадкоємців, оскільки в разі неповідомлення їх про відкриття спадщини вони вправі ставити питання про продовження строку на її прийняття, що, в остаточному рахунку, призводить до нестабільності їхніх прав до встановлення волі не повідомлених спадкоємців. Коли ж до нотаріуса звернеться хоча б один із спадкоємців, то нотаріус може запропонувати йому повідомити інших спадкоємців усно у певний строк. На спадкоємців покладається обов'язок повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Якщо ж у визначений нотаріусом строк інші спадкоємці не з'являться, нотаріус і у такому разі не звільняється від обов'язку повідомлення спадкоємців, оскільки фактично в спадковій справі не буде доказів передачі повідомлення.

Отже, форма нотаріальної послуги щодо повідомлення спадкоємців має складати нотаріальне провадження, відрізнятись від надіслання аналогічної заяви простим поштовим відправленням тим, що має здійснюватись юридично грамотно, а також повинна мати офіційно визначений правовий зміст і передбачені випадки застосування. Тому слід не тільки регламентувати процедуру і зміст провадження щодо повідомлення спадкоємців, а й передбачити відповідну плату за це. 

Витрати, пов'язані з поштовою пересилкою заяви, послугами кур'єра чи з використанням технічних засобів мають оплачуватись за рахунок спадкового майна або за погодженням з іншими спадкоємцями за їх рахунок.

Після повідомлення про відкриття спадщини нотаріус проводить опис майна спадкодавця та повідомляє житлово-експлуатаційні органи,а в разі необхідності – органи внутрішніх справ та інших заінтересованих осіб (кредитора). Якщо є підстави вважати, що спадщина може бути визнана відумерлою,нотаріус повинен повідомити відповідний орган місцевого самоврядування. Нотаріус та заінтересована особа повинні вжити заходів для залучення до участі в проведенні опису майна свідків (не менше двох). Свідками можуть бути будь-які незаінтересовані особи з повною цивільною дієздатністю. Свідки не беруть участі в оцінюванні майна.

  

5. Склад спадщини  

Спадщина становить один із видів об'єктів цивільних прав, що характеризується локальним характером, адже може виступати об'єктом лише спадкових правовідносин. Крім того, спадщина має чітко визначені межі існування - з часу відкриття спадщини до оформлення спадкоємцями прав на спадщину.

Ст. 1218 ЦК України визначає, що до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Таким чином, до  складу спадщини входить не майно, а саме право на майно.

Те, що ЦК України визначає склад спадщини лише як сукупність прав та обов’язків, виключає з її складу речі, на які у спадкодавця не було прав. Тобто до складу спадщини не потрапляє самочинно збудоване майно, на яке спадкодавець не набув права власності та інше майно у відсутності прав на нього. Отже, фізичної наявності у спадкодавця (в його господарстві, в його оточенні) речей, якими він користувався, не достатньо. Для спадкування єдиним показником входження до складу спадщини є наявність прав на це майно.

До складу спадщини входять лише ті права та обов'язки, носієм яких за життя був сам спадкодавець. Права та обов'язки, що виникають у зв'язку зі смертю спадкодавця, ґрунтуються на інших підставах. По-друге, не всі права та обов'язки, які належали спадкодавцеві за життя, здатні за своєю природою переходити до інших осіб. По-третє, перехід у спадщину окремих прав та обов'язків, які належали спадкодавцеві за життя, можуть бути виключені або обмежені на підставі прямої вказівки закону. По-четверте, у спадщину можуть переходити права та обов'язки не тільки з майновим, а й із немайновим змістом. По-п'яте, у випадках, прямо передбачених законом, у спадщину можуть переходити охоронювані законом інтереси. Наприклад, коли громадянин почав приватизовувати своє житло, та не встиг внаслідок смерті завершити цей процес до кінця. У таких випадках спадкоємці мають право завершити розпочатий спадкодавцем процес приватизації житла та стати власником майна. Оскільки спадкодавець за життя встиг виразити свою волю на приватизацію житла (подав належні документи), але помер, то право на приватизацію перейшло у стадію реалізації, зупинившись на шляху до суб'єктного права, і тому може стати об'єктом спадкування.

Заробітна плата, пенсія, стипендія, аліменти, допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, суми відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інші соціальні виплати, нараховані спадкодавцеві, але не одержані ним за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності – входять до складу спадщини (ст. 1227 ЦК України).

До складу спадщини входять і речові права (права на чужі речі) -сервітути, емфітевзис, суперфіцій.

Щодо сервітутів (ч. 6 ст. 403 ЦК України), слід зауважити, що земельні сервітути входять до складу спадщини, оскільки вони стають властивістю земельної ділянки і є невідривною її характеристикою по ряд із її розміром, місцем розташування тощо. Особисті ж сервітути (наприклад, право особи на проживання у певному приміщенні) до складу спадщини особи, яка наділена цим правом, не входять, бо саме їй надавався цей сервітут. Навпаки ж, до складу спадщини власника майна, щодо якого встановлено сервітутне право, входить обов'язок не порушувати право суб'єкта сервітуту, тобто особи, яка проживає в чужому приміщенні.

Слід вказати на певні особливості спадкування майна, що перебуває у спільній сумісній власності: до складу спадщини входить не все це майно, адже воно перебуває в особливому правовому режимі, бо належить подружжю, а не одному з них. Логічно було б указати, що після смерті одного з подружжя спадкується лише те майно, право на яке він мав за життя. Утім, складність полягає в тому, що обидва з подружжя мали право на майно в цілому і це право спільної сумісної власності.

 Зобов’язальні права також входять до складу спадщини, адже до спадкоємців переходить право вимоги до кредиторів померлого за виключенням деяких (наприклад, право довірителя — п. 3 ч. 1 ст. 1008 ЦК). Зобов’язальні права вимоги відшкодування заподіяної померлому шкоди до складу спадщини не входять (п. 3 ч.1 ст. 1219 ЦК).