Цивільний процес_Жила О.В._kd

ЛЕКЦІЯ 3.

ТЕМА: Цивільні процесуальні правовідносини. Сторони цивільного процесу

 

Навчальна мета: визначити поняття та елементи цивільних процесуальних, правове становище  учасників судового процесу 

Метод: лекція

Місце: навчальна аудиторія 303

Джерела і література:

1.    Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. (зі змінами)

2.    Курс цивільного процесу: підручник / В.В. Комаров, В.А. Бігун, В.В. Баранков та ін.; за ред. В.В. Комарова. Х.: Право, 2011 р. 1352 с.

3.    Практикум з цивільного процесуального права України: Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / за заг. ред. І.С. Ярошенко. К. : ВД Дакор, 2016. 348 с.        

4.    Цивільний процес України : Підручник / За ред Є.О. Харитонова, О.І. Харитонової, Н.Ю. Голубєвої. К.: Істина, 2012. 536 с.

5.    Цивільний процес України: Підручник; [за загальною ред. д.ю.н., доцента М. М. Ясинка]. К.: Алерта, 2014. 744 с.

6.    Цивільне процесуальне право: підручник/ І.С. Ярошенко, І.О.Ізарова, О.М. Єфімов та ін.; за заг. ред. І.С. Ярошенко. К.: КНЕУ, 2014. 519 с.

7.    Цивільне процесуальне право України: Навчальний посібник/ за заг. ред. С.С. Бичкової. К. : Атіка, 2006. 384 с.

8.    Цивільний процес: Навч. посіб. /А. В. Андрушко, Ю. В. Білоусов, Р. О. Стефанчук, О. І. Угриновська та ін. За ред. Ю. В. Білоусова. К: Прецедент, 2005. 293 с. (є в бібліотеці)

9.    Цивільний процес: навч. посіб./ К.В. Гусаров, М.В. Жушман, С.О. Кравцов та ін. Харків: Право, 2018. 362 с.

10.    Чорнооченко С.І. Цивільний процес України: Навчальний посібник. — Київ: Центр навчальної літератури, 2004. 308 с. (є в бібліотеці)

 

ПЛАН

Питання теми:

1.    Поняття процесуальних правовідносин (поняття, елементи, підстави виникнення)

2.    Склад суду підстави для відводу суддів

3.    Учасники справи їх процесуальні права та обов’язки

4.    Поняття сторін в цивільному процесі. Співучасть. Неналежний відповідач.

5.    Поняття та види представництва

6.    Інші учасники судового процесу їх процесуальні права та обов’язки 

 

Доповіді:

1.    Поняття та види третіх осіб в цивільному процесі

2.    Участь у цивільному процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (Уповноважений ВРУ з прав людини, органи державної влади, прокурор)

 

1.    Поняття процесуальних правовідносин (поняття, елементи, підстави виникнення)

Цивільні процесуальні правовідносини - це виникаючі на основі норм цивільного процесуального права індивідуалізовані суспільні зв'язки між судом, що здійснює правосуддя, та учасниками цивіль­ного процесу, які характеризуються наявністю юридичних прав і обов'язків і забезпечують справедливий, неупереджений та своєчас­ний розгляд і вирішення цивільних прав, а також виконання ухвалених рішень як частини цивільного судочинства.

Цивільні процесуальні правовідносини складаються з трьох елементів: суб'єкти, об'єкт, зміст.

Суб'єктами цивільних процесуальних правовідносини є їх учас­ники. Загалом суб'єктів правовідносин можна поділити на декілька груп. До першої групи суб'єктів відноситься суд. При цьому слід за­значити, що поняття «суд» як суб'єкт цивільних процесуальних пра­вовідносин охоплює в собі не тільки суд як орган судової влади, а й склад суду, який розглядає цивільну справу й уособлює собою суд.

Відповідно до ст. 34 ЦПК України цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються одноособово суддею, який є головуючим і діє від імені суду. У випадках, встановлених ЦПК України, цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються колегією у складі одного судді і двох присяжних, які при здійсненні правосуддя корис­туються всіма правами судді. Перегляд в апеляційному порядку рі­шень судів першої інстанції здійснюється колегією суддів суду апе­ляційної інстанції у складі трьох суддів. Перегляд судових рішень судів першої та апеляційної інстанції у касаційному порядку здійсню­ється колегією суддів у складі трьох або більшої непарної кількості суддів. В окремих випадках перегляд судових рішень судом касацій­ної інстанції може здійснюватися судовою палатою Касаційного ци­вільного суду (палатою), об'єднаною палатою Касаційного цивільно­го суду (об'єднаною палатою) або Великою Палатою Верховного Суду (Великою Палатою).

Другу групу суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин складають учасники справи. До них, зокрема, відносяться: сторони (позивач і відповідач) та треті особи. При розгляді вимог у наказному провадженні учасниками справи є заявник та боржник. У справах окремого провадження учасниками справи є заявники, інші заінтер­есовані особи. Також до учасників справи закон відносить органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Характерною особливістю учасників справи є наявність у них юридичної заінтересованості (матеріальної та/або процесуаль­ної).

Як окрему групу суб'єктів цивільних процесуальних правовідно­син ЦПК виділяє представників.

Нарешті останню групу суб'єктів цивільних процесуальних пра­вовідносин складають інші учасники судового процесу. Ними є по­мічник судді, секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, експерт з питань права, перекладач, спеціаліст. На відміну від учасників справи, інші учасники судового процесу не мають будь-якої заінтересованості у розгляді цивільної справи.

Об'єктом цивільних процесуальних правовідносин є матеріальні та нематеріальні блага заради яких суб'єкти вступають у правовідно­сини. У теорії цивільного процесу прийнято виділяти загальний та спеціальний об'єкт цивільних процесуальних правовідносин. Під загальним об'єктом слід розуміти ті процесуальні наслідки заради яких процесуальна діяльність розпочинається й здійснюється взагалі.

 Іншими словами загальний об'єкт співпадає із метою цивільного судочинства, якою відповідно до ст. 2 ЦПК України є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюва­них прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юри­дичних осіб, інтересів держави. Водночас спеціальним об'єктом цивільних процесуальних правовідносин є благо, на досягнення якого спрямована окрема стадія цивільного процесу чи окрема про­цесуальна дія, в межах якої суб'єкт правовідносин реалізує свої про­цесуальні права та обов'язки.

Зміст цивільних процесуальних правовідносин складають суб'єктивні права та обов'язки їх учасників (юридичний зміст), а та­кож реальна поведінка учасників (матеріальнийзміст). Права та обов'язки учасників справи закріплені у ст. 43 ЦПК України, сторін - у ст. 49 ЦПК України.

Для виникнення цивільних процесуальних правовідносин необ­хідною є наявність трьох передумов. 1) норм цивільного процесу­ального права; 2) цивільної процесуальної правосуб'єктності; 3) юри­дичних фактів.

Нормами цивільного процесуального права є правила поведінки, що регулюють суспільні відносини у сфері здійснення правосуддя у цивільних справах. Для виникнення цивільного процесуального правовідношення необхідним є, насамперед, наявність норми, яка закріплює порядок здійснення конкретної процедури цивільного су­дочинства, а також права і обов'язки учасників конкретного право­відношення.

Цивільна процесуальна правосуб'єктність - це здатність суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин мати процесуаль­ні права та обов'язки, а також самостійно здійснювати них. Слід відзначити, що на відміну від правоздатності та дієздатності в цивіль­ному праві, обсяг яких є однаковим для всіх суб'єктів, у цивільному процесі правосуб'єктність не є однаковою для всіх учасників й за­лежить насамперед під конкретного процесуального становища осо­би. У зв'язку з цим розрізняють, наприклад, правосуб'єктність сторін, суду, свідка, експерта тощо.

Юридичні факти - це конкретні життєві обставини, на підставі яких виникають, змінюються або припиняються цивільні процесу­альні правовідносини. За своїм характером юридичні факти бувають двох типів: дії та події. Діями є такі обставини, настання яких безпо­середньо залежить від волі особи. Дії здійснюються у формі активних дій (подання позову, призначення експертизи, оскарження судового рішення) або у формі бездіяльності (нез'явлення у судове засідання, неподання доказів у встановлений законом строк). На відміну від дій, події є обставинами, настання яких не залежить від волі особи й пере­буває поза межами її контрольованого впливу. Наприклад смерть фізичної особи є подією, яка породжує виникнення правовідносин щодо процесуального правонаступництва. Юридичні факти також можна поділити на прості та складні. Простими юридичними факта­ми визнаються такі, де для виникнення правовідносин достатньо однієї обставини, а складними - декілька.

 

2.    Склад суду підстави для відводу суддів

 

Відповідно до вимог ст. 34 ЦПК, розгляд цивільних справ у судах першої інстанції провадиться одноособово суддею, який є головую­чим і діє від імені суду У деяких випадках, передбачених Цивільним процесуальним кодексом, розгляд справ в окремому провадженні провадиться колегією у складі одного судді і двох присяжних, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді (наприклад, справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визна­ння фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздат­ності фізичної особи; визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; усиновлення; надання особі психіатрич­ної допомоги в примусовому порядку; обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу (ст. 293 ЦПК).

Розгляд цивільних справ у судах апеляційної інстанції провадить­ся колегією у складі трьох суддів, головуючий з числа яких визнача­ється в установленому законом порядку. Цивільні справи у суді каса­ційної інстанції розглядаються колегією у складі не менше трьох суддів, але у випадках, передбачених ст. 403 ЦПК, перегляд судових рішень судом касаційної інстанції здійснюється судовою палатою Касаційного цивільного суду (палатою), об'єднаною палатою Каса­ційного цивільного суду (об'єднаною палатою) або Великою Палатою Верховного Суду (Великою Палатою). Під час перегляду у зв'язку з нововиявленими обставинами суд діє в такому самому складі, в яко­му вони були постановлені (одноособово або колегіально). Незалеж­но від того, у якому складі розглядалася справа, перегляд судових рішень за виключними обставинами з підстав, визначених п. 1, 3 ч. З ст. 423 ЦПК, здійснюється колегією у складі трьох або більшої не­парної кількості суддів, а з підстави, визначеної п.2 ч.З ст. 423 ЦПК, - Великою Палатою Верховного Суду

Визначення судді, а в разі колегіального розгляду -  судді-допівідача для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою (ЄСІТС) під час реє­страції документів, зазначених у ч.2 ст. 14 ЦПК, а також в інших випадках визначення складу суду на будь-якій стадії судового про­цесу, з урахуванням спеціалізації та рівномірного навантаження для кожного судді, за принципом випадковості та в хронологічному по­рядку надходження справ. Стаття 33 ЦПК передбачає детальні пра­вила визначення складу суду, у разі якщо справа в обов'язковому порядку розглядається колегією суддів, палатою або об'єднаною палатою, а також порядок заміни судді вона розглядається постійною колегією суддів відповідного суду, до складу якої входить визначений ЄСІТС суддя-доповідач. Персональний склад постійних колегій суд­дів визначається зборами суддів відповідного суду.

Усі питання, що виникають під час розгляду справи колегією суддів, вирішуються більшістю голосів суддів, але кожен має право висловити окрему думку, яка приєднується до судового рішення. Всі судді мають однакові повноваження і жоден не має права утримува­тися від голосування, при чому головуючий голосує останнім. Суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку, яка не оголошується в судовому засіданні, але приєднується до спра­ви і є відкритою для ознайомлення.

Відповідно до ст. 36 ЦПК суддя не може брати участі в розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу) у таких випадках: 1) він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба  внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник  член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який вхо­дить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представ­ник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи ін­шим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі;

1.   він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи;

2.    було порушено порядок визначення судді для розгляду справи;

3.    є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об'єктивності судді. До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім'ї, родичами між собою чи родичами подружжя.

Стаття 37 ЦПК додатково визначає підстави відводу судді, пов'язані із забезпеченням недопустимості повторної участі у роз­гляді справи.

За наявності будь-якої з перелічених підстав суддя зобов'язаний заявити самовідвід. На тих же підставах судді може бути заявлено відвід учасниками справи. При цьому слід враховувати, що самовід­від - це обов'язок судді, а клопотання про відвід - право учасників справи.

 

3.    Учасники справи їх процесуальні права та обов’язки

У цивільному процесі під час розгляду та вирішення справ судом бере участь певне коло суб'єктів, які за притаманними їм правовими ознаками віднесені законом до відповідної групи: учасників справи(ст.42 ЦПК) або. інших учасників судового процесу(ст.65 ЦПК).

Склад учасників справи у цивільному судочинстві, закріплений у законі, має вичерпний характер. Згідно із ст.42 ЦПК статус учасни­ків справи, мають :

1)                 у справах позовного провадження - сторони( позивач та відпо­відач), треті особи;

2)                 у справах наказного провадження - заявник та боржник;

3)                 у справах окремого провадження - заявник та інші заінтересо­вані особи ;

4)                 незалежно від виду провадження, тобто при розгляді будь-якої цивільної справи - органи та особи, яким законом надано право звер­татися до суду в інтересах інших осіб;

5)                 у справах про оскарження рішення третейського суду, оспо­рювання рішення міжнародного комерційного арбітражу та про ви­дачу виконавчого документа на примусове виконання рішення тре­тейського суду, міжнародного комерційного арбітражу учасниками справи є учасники (сторони) третейського розгляду, особи, які не брали участі у третейському розгляді, якщо третейський суд вирішив питання про їхні права та обов'язки, а також сторони арбітражного

розгляду.

Правовими ознаками учасників справи є :

1.     участь у процесі з метою захисту своїх або «чужих» суб'єктивних

прав, свобод та інтересів;

2.     обумовлена метою участі юридична заінтересованість у роз­гляді справи, яка може мати матеріально-правовий чи процесуально-правовий характер; особистий чи державний, службовий або громад­ський;

3.     обсяг процесуальних повноважень, який під час їх реалізації забезпечує вплив на виникнення, зміну та припинення цивільних процесуальних відносин, тобто на поетапний (стадійнии) розвиток

та завершення провадження у справі.

Учасники справи наділені певним обсягом процесуальних прав та обов'язків, перелік яких закріплено у законі. Так, згідно із ст. 43 ЦПК зазначені суб'єкти мають право:

1)    ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги,

копії, одержувати копії судових рішень;

2)    подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спе­ціалістам;

3)    подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наво­дити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і мір­кувань інших осіб;

4)    ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з приводу їх неправильності чи неповноти;

5)    оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках;

6)    користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.

На учасників справи покладаються також певні процесуальні обов'язки, а саме:

1)    виявляти повагу до суду та до інших учасників судового про­цесу;

2)    сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи;

3)    з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою;

4)    подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встанов­лені законом або судом, не приховувати докази;

5)    надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які став­ляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні;

6)    виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки;

7)    виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.

Так, сторони та інші учасники судового процесу зобов'язані по­відомляти суд про причини неявки у судове засідання( ст.131 ЦПК); позивач, якщо при відкритті провадження у справі було вирішено питання про залучення третіх осіб, не пізніше двох днів з дня вручен­ня копії ухвали про відкриття провадження у справі повинен напра­вити таким третім особам копії позовної заяви з додатками, а докази такого направлення надати суду до початку підготовчого засідання або до початку розгляду справи по суті в порядку спрощеного позо­вного провадження(ч.З ст.187 ЦПК) тощо.

Таким чином, перелік процесуальних прав і обов'язків, наведений у ст.43 ЦПК, є умовно відкритим. Учасники справи можуть користу­ватися іншими процесуальними правами та виконувати інші проце­суальні обов'язки, які визначені законом.

Учасники справи зобов'язані добросовісно здійснювати свої про­цесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. Зловживання процесуальними правами не допускається. На суд покладається обов'язок вживати заходи для запобігання зловживанню процесуаль­ними правами( ст.44 ЦПК). До учасників справи, які не виконують своїх обов'язків суд застосовує заходи процесуального примусу, пе­редбачені ст.ст. 143-148 ЦПК.

Заявник та заінтересовані особи у справах окремого провадження мають права та обов'язки сторін, крім випадків, передбачених зако­ном, що обумовлюється характером матеріально-правової природи цих справ та особливостями судової процедури їх розгляду.

 

4.    Поняття сторін в цивільному процесі. Співучасть. Неналежний відповідач.

Сторони у цивільному судочинстві - це обов'язкові суб'єкти у справах позовного провадження, спір про право між якими має ви­рішити суд.

Відповідно до ст. 48 ЦПК сторонами в цивільному процесі є по­зивач та відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава.

Позивач - це особа, з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних суб'єктивних прав свобод чи інтересів якої відкрите провадження у справі. Відповідач - це особа, до якої пред'явлені ви­моги позивача, що підлягають розгляду та вирішенню у суді.

Виходячи з системного аналізу чинного цивільного процесуаль­ного законодавства основні правові ознаки сторін зводяться до на­ступного:

1.  це особи, спір про право між якими є предметом судового роз­гляду;

2.  сторони особисто заінтересовані у розгляді справи, їх юридична заінтересованість є взаємовиключною та структурованою ( матеріально-правовою та процесуально-правовою),¹ і має особистий характер;

3.   процес у справі ведеться від імені та в інтересах сторін неза­лежно від того, звернулися вони до суду за захистом своїх прав само­стійно чи в їх інтересах діяли інші особи в передбаченому законом порядку( ст.4 ЦПК);

4.   за загальним правилом сторони несуть судові витрати у справі;

5.   на сторони поширюється матеріально-правова та процесуально- правова сила судового рішення.

Процесуальний статус сторін у цивільному судочинстві визна­чається певним обсягом процесуальних прав та обов'язків, які можна поділити на загальні та спеціальні. До загальних відносяться про­цесуальні права та обов'язки, які закріплені у ст.43 ЦПК, та визна­чають обсяг процесуальних повноважень усіх учасників справі.

Спеціальні права сторін закріплені у ст.49 ЦПК. Так, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу; вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в по­рядку спрощеного позовного провадження; змінити предмет або підстави позову до закінчення підготовчого засідання, а у спрощено­му позовному провадженні - не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.

У разі направлення справи на новий розгляд до суду першої ін­станції зміна предмета, підстав позову не допускаються, крім випад­ків, визначених законом.

Зміна предмета або підстав позову при новому розгляді справи допускається в строки, встановлені законом, лише у випадку, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв'язку із зміною фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання, або, якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, - після початку першого судового засідання при пер­вісному розгляді справи.

Відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу; має право подати зустріч­ний позов у строки, встановлені ст.ст. 193,191 ЦПК.

Сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії судо­вого процесу.

До спеціальних процесуальних обов'язків сторін, зокрема, від­носяться :

1.       обов'язок позивача подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідача - разом з поданням відзиву або письмових по­яснень третьої особи(ст.83 ЦПК);

2.      обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона по­силається як на підставу своїх вимог і заперечень (статті 12, 81 ЦПК);

3.       обов'язок сторін з'явитися за викликом суду у разі, якщо суд визнає потрібним, щоб та чи інша сторона дала особисті пояснення

по справі (ст. 223 ЦПК);

4.       повідомити суд про зміну свого місця проживання (перебуван­ня,) або місцезнаходження під час провадження у справі( ч.І ст.131 ЦПК) тощо.

Сторони, таким чином, користуються рівними, але не однаковими процесуальними правами, обсяг і характер яких дає їм можливість ефективно захищати свої права та інтереси у суді. Сторони зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати про­цесуальні обов'язки. За зловживання процесуальними правами та не виконання своїх обов'язків суд застосовує заходи процесуального примусу, передбачені ст.ст. 143-148 ЦПК.

Процесуальна співучасть - це множинність осіб на стороні по­зивача або відповідача, які беруть участь в одному провадженні у справі з метою захисту своїх прав та інтересів.

Згідно із ст. 50 ЦПК позов може бути пред'явлений спільно кіль­кома позивачами або до кількох відповідачів. Кожний із позивачів або відповідачів щодо другої сторони виступає в процесі самостійно, тобто є процесуально незалежними один від одного суб'єктами у ци­вільному процесі.

Право вимоги кожного із співпозивачів, як і обов'язок відповіда­ти за позовом кожного з співвідповідачів не носять взаємовиключного характеру та не є суперечливими. Важливою ознакою співучасті є те, що вимоги всіх співпозивачів мають бути направлені лише до протилежної сторони - відповідача ( співвідповідачів), що дає мож­ливість відокремити їх від третіх осіб, які заявляють самостійні ви­моги щодо предмету спору. У свою чергу, співвідповідачі зобов'язані нести відповідальність тільки за вимогами пред'явленими протилеж­ною стороною(співпозивачами). Співучасники мають рівні процесу­альні права та несуть рівні процесуальні обов'язки.

Підстави співучасті позивачів та відповідачів у цивільному судо­чинстві закріплені у ч.2 ст.50 ЦПК. Так, процесуальна співучасть допускається, якщо:

a. предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів;

b.  права і обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права та обов'язки.

За формою виділяється три види співучасті:

1.  активна, при якої множинність осіб має місце на боці позивача;

2.  пасивна, коли множинність осіб існує на боці відповідача;

3. змішана, якщо в провадженні у справі одночасно беруть участь декілька співпозивачів та співвідповідачів.

Активна співучасть можлива виключно з ініціативи самих співу­часників, оскільки залучення їх до участі у справі без урахування їхньої волі, суперечить принципу диспозитивності. Виняток склада­ють випадки, коли особи зазначаються як співпозивачі у позові, по­даному особами, які захищають «чужі» права та інтереси(ст.56 ЦПК). Прикладом активної співучасті може бути пред'явлення непрацездат­ними батьками до повнолітньої працездатної дитини позову про стягнення аліментів(ч. 1 ст.202 СК).

Пасивна співучасть можлива з ініціативи позивача( в випадках, передбачених законом - осіб, які захищають «чужі» права та інтереси), у разі обов'язкової співучасті - з ініціативи суду, який може залучити особу як співвідповідача до участі у справі. Наприклад, спадкоємець за законом може пред'явити позов про визнання запові­ту недійсним та визнання права власності на частку у спадковому майні до декількох спадкоємців за заповітом( ст.1257 ЦК). Суд має залучити у справах про виселення всіх повнолітніх членів сім'ї на­ймача (ст.ст.64,109 ЖК).

Практичне значення має поділ співучасті за ступенем її необхід­ності у справі на обов'язкову та факультативну. Ов'язкова співучасть має місце в випадку, коли вирішити питання про права і обов'язки одного із співучасників неможливо без вирішення питання про права (обов'язки) інших співучасників, що зумовлено характером спірних матеріальних правовідносин між сторонами. Особливістю обов'язкової співучасті є те, що цей вид співучасті може мати місце виключно на боці відповідача. Ця форма співучасті можлива з ініціативи позивача, інших осіб, які беруть участь у справі, та суду. Обов'язкова співучасть має місце, наприклад, у справах про захист честі, гідності, та ділової репутації за участю засобів масової інформації, про виключення

майна з опису, про виселення тощо.

Факультативна співучасть обумовлюється доцільністю розгляду вимог кількох співпозивачі або до кількох співвідповідачів, з метою економії процесуальних засобів та часу, при цьому не виключається можливість вирішити їх вимоги окремо. Наприклад, позов непрацез­датних батьків про стягнення аліментів може бути пред'явлено до всіх дітей разом, так і до кожного з них окремо(ч.1 ст.202 СК).

Відповідно до ст.51 ЦПК під час розгляду і вирішення справи може відбутися заміна неналежного відповідача неналежним. Суд може визнати відповідача неналежним в порядку, встановленому за­коном, за наявності відповідних умов.

По-перше, суд на підставі норм матеріального права, які регулю­ють спірні відносини між сторонами у справі, має встановити, що вимога позивача пред'явлена не до тієї особи, на яку покладено від­повідні обов'язки.

По-друге, необхідно встановити особу, яка у відповідності із за­коном зобов'язана нести відповідальність перед позивачем у відно­синах, з яких виник спір про право.

По-третє, заміна первісного відповідача належним відповідачем може бути здійснена до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання. Після спливу зазначених у законі строків суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключ­но у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підстави заміни неналежного відповідача.

По - четверте, суд замінює первісного відповідача належним від­повідачем за наявності клопотання позивача не закриваючи та не зупиняючи при цьому провадження у справі.

Отже, заміна неналежного відповідача належним може відбутися тільки за клопотанням позивача, тобто за його волевиявленням. Слід зазначити, що у ЦПК в редакції Закону України від 03.10 2017 р. № 21 27 «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адмі­ністративного судочинства України та інших законодавчих актів» не передбачені правові наслідки відсутності клопотання позивача про заміну первісного відповідача належним відповідачем. Згідно із по­передньою редакцією ЦПК при відсутності клопотання позивача на заміну відповідача суд міг залучити до участі в справі належного відповідача як співвідповідача з власної ініціативи. Оскільки відпо­відно до ч.І ст.51 чинного ЦПК суд може залучити співучасників також виключно за клопотанням позивача, то у разі його відсутності суд не може з власної ініціативи здійснити а ні заміну неналежного відповідача належним, а ні залучити належного відповідача як спів­відповідача, що свідчить про посилення відповідальності учасників справи за ефективну реалізацію наданих їм законом процесуальних повноважень. Суд при цьому має роз'яснити учасникам справи їх процесуальні права та обов'язки, а також пов'язані з їх реалізацією чи невиконанням правові наслідки.

Необхідно також зауважити, що первісний відповідач визнається неналежним лише в процесі здійснення процедури заміни. Про за­лучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача поста­новляється ухвала. Після заміни відповідача справа за клопотанням нового відповідача розглядається спочатку. У разі, якщо таке клопо­тання не надійшло, суд продовжує розгляд справи. Відповідач, замі­нений іншим відповідачем, має право заявити вимогу про компенса­цію судових витрат, здійснених ним внаслідок необгрунтованих дій позивача. Питання про розподіл судових витрат вирішується в ухва­лі про заміну неналежного відповідача.

У разі, якщо заміна відбутися не може, первісний відповідач збе­рігає свій статус, залишається в процесі, може брати участь у роз­гляді справі і користуватися усім обсягом процесуальних повноважень на загальних підставах. Необхідно звернути увагу на те, що подання позову до неналежного відповідача не може бути підставою для від­мови у відкритті провадження у справі або для закриття проваджен­ня у справі чи залишення заяви без розгляду. За результатами роз­гляду справи суд відмовляє в задоволенні позову до неналежного відповідача та ухвалює рішення по суті заявлених вимог щодо на­лежного відповідача.

Під процесуальним правонаступництвом, таким чином, слід ро­зуміти заміну у процесуальних відносинах сторони або третьої особи у справі ії правонаступником, до якого переходять усі процесуальні права та обов'язки особи, яка вибула з процесу у зв'язку із зміною з підстав, передбачених у законі, суб'єктів у спірних матеріальних відносинах, з яких виник спір про право, що є предметом судового розгляду.

Відповідно до 4.1 ст.55 ЦПК у випадках заміни особи у відноси­нах щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонас­тупника відповідної сторони або третьої особи. За змістом зазначеної

норми закону підставою для правонаступництва у процесуальних відносинах є правонаступництво у спірних матеріальних відносинах, з яких виник спір про право, що є предметом судового розгляду.

Підставами правонаступництва у матеріальних відносинах є:

4.   смерть фізичної особи ( або оголошення особи померлою);

5.   припинення юридичної особи( ст.ст. 104-108 ЦК);

6.   заміна кредитора чи боржника у зобов'язанні(ст.512-523 ЦК);

7.   інші випадки заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір.

Утім слід враховувати, що спірні матеріальні відносини не допус­кають правонаступництва, якщо суб'єктивні права та обов'язки суб'єктів нерозривно пов'язані з їх особистістю. Так, наприклад, від­повідно до ст. 515 ЦК заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема, у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Згідно із ст. 1219 ЦК нерозривно пов'язані з осо­бою спадкодавця і не входять до складу спадщини, зокрема, права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов'язки особи як кредитора або боржника, які випливають із зобов'язання, що пов'язане з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою. У випадку, якщо спірні матеріальні від­носини не допускають правонаступництва, правонаступництво у про­цесуальних відносинах також є неможливим и провадження у справі має бути закрито на підставі п. 7 ч. 1 ст. 255 ЦПК.

В матеріальному праві виділяють універсальне і сингулярне право­наступництво. Під універсальним правонаступництвом розуміють перехід від однієї особи до іншої усього комплексу прав та обов'язків у відношенні, а під сингулярним - перехід до правонаступника тільки прав або виключно обов'язків.. Універсальне правонаступництво на­стає, наприклад, у разі смерті фізичної особи і відкриття спадщини, а сингулярне - у зв'язку із заміною кредитора чи боржника у зобов'язанні. Процесуальне правонаступництво незалежно від підстав та виду правонаступництва у матеріальних правовідносинах завжди є універсальним. Правонаступник у процесуальних відносинах набуває весь комплекс процесуальних прав та обов'язків особи, яку він замінює.

Процесуальне правонаступництво допускається на будь-якій ста­дії процесу.

 

5.      Поняття та види представництва

Процесуальне представництво - це правовідношення, в межах якого одна особа надає правову допомогу іншої особи та (або) здій­снює в обсязі наданих повноважень від її імені та в її інтересах про­цесуальні дії з метою реалізації права такої особи на судовий захист або виконання покладених на неї функцій.

Відповідно до ст. 58 ЦПК сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої осо­би, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредстав- ництво) та (або) через представника. Юридична особа, яка є стороною або третьою особою у справі, бере участь у справі через свого керів­ника, члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юри­дичної особи), або через представника. Держава, територіальна гро­мада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування в межах їх компетенції, від імені яких діє його керівник або представник.

Отже, за змістом ст. 58 ЦПК право брати участь у процесі осо­бисто або через представника надане суб'єктам, які мають певний процесуальний статус, коло яких обмежується учасниками справі( ст.42 ЦПК) та може бути поділений на дві групи:

1.   особи, які беруть участь у справі з метою захисту своїх суб'єк­тивних прав, свобод та інтересів;

2.   особи, які беруть участь у справі в випадках, передбачених за­коном, з метою захисту прав та інтересів інших суб'єктів.

Законом визначено також суб'єктний склад осіб, які можуть бути представниками у суді, в тому числі в цивільному судочинстві. Від­повідно до ст.60 ЦПК представником у суді може бути адвокат або законний представник. Винятком з цього правила є спори, що вини­кають з трудових відносин, а також справи у малозначних спорах (малозначні справи).

Зазначене законодавче положення відтворює запроваджену За­коном України від 02.06.2016 «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» №1401 «монополію» адвокатів на на­дання правової допомоги, за змістом якої виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді окрім винятків, які можуть бути встановлені законом.

Таким чином, в контексті конституційних змін представником в цивільному судочинстві за загальним правилом може бути:

а) адвокат;

б)  у виняткових передбачених законом випадках - інша фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у законі (ст. 61 ЦПК).

Викладене дає можливість окреслити основні ознаки процесуаль­ного представництва. Представника в суді може мати визначене за­коном коло суб'єктів. Ці суб'єкти є учасниками справи. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі пред­ставника. Представником може бути адвокат, а в передбачених зако­ном випадках інша фізична особа, що має визначену законом цивіль­ну процесуальну правосуб'єктність. Одна й та сама особа може бути одночасно представником декількох позивачів або декількох відпо­відачів або декількох третіх осіб на одній стороні, за умови відсут­ності конфлікту інтересів між ними. Представник діє від імені та в інтересах особи, яку він представляє у суді, тому його юридична заінтересованість носить виключно процесуально-правовий характер. Представник здійснює всі процесуальні дії в межах наданих йому законом або договором повноважень. Правові наслідки процесуальних дій представника поширюються на особу, яку він представляє. Брати участь у справі представник може на будь-якій стадії судового про­цесу.

У процесуальній літературі класифікація процесуального пред­ставництва на види провадиться за різними критеріями.

За змістом ст. 58 ЦПК, яка закріплює легітимну класифікацію представництва за суб'єктним критерієм виділяється: а) представництво фізичних осіб; б) представництво юридичних осіб, в) представ­ництво держави та територіальної громади.

За ступенем необхідності участі представника у процесі можна виокремити:

а) обов'язкове представництво, коли участь представника є необ­хідною за об'єктивними обставинами (наприклад, участь законних представників малолітніх осіб та осіб, визнаних недієздатними, тощо);

б) факультативне представництво, коли участь представника ціл­ком залежить від розсуду та волевиявлення, тобто суб'єктивного ставлення до цього особи, права та інтереси якої потребують захисту в суді (наприклад, участь добровільних представників фізичних та юридичних осіб).

Практичне значення має класифікація процесуального представ­ництва з підстав його виникнення. Підставами виникнення представ­ництва є юридичні факти, в силу яких одна особа може здійснювати в суді процесуальні права та виконувати процесуальні обов'язки від імені іншої особи. За цим критерієм представництво в цивільному судочинстві традиційно поділяється на добровільне (договірне) та законне. Представник наділяється певним обсягом процесуальних прав та обов'язків. Згідно із ч.І ст.64 ЦПК представник, якій має повнова­ження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та виконує покладені на неї про­цесуальні обов'язки. Отже, обсяг повноважень представника обумов­люється процесуальним статусом особи, яку він представляє. Врахо­вуючи це, процесуальні права та обов'язки представника можуть бути поділені на загальні та спеціальні.

До загальних повноважень представників відносяться ті, якими наділені всі учасники справі (ст. 43 ЦПК).

Виходячи з цього представник має право:

1) ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень;

2)   подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спе­ціалістам;

3)   подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наво­дити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і мір­кувань інших осіб;

4)    ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з приводу їх неправильності чи неповноти;

5)   оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках;

6)   користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.

Обсяг загальних повноважень представника, таким чином, окрес­люється тими процесуальними правами, без яких не можливо здій­снення представницьких функцій взагалі.

Спеціальні повноваження представника - це процесуальні права, які спрямовані на розпорядження предметом спору та розвиток про­цесу. їх обсяг визначається статусом особи, в інтересах якої діє в про­цесі представник. Так, наприклад, представник позивача має в перед­баченому законом порядку право збільшити або зменшити розмір позовних вимог, змінити предмет або підстави позову, відмовитись від позову, визнати повністю або частково позов, пред'явити зустріч­ний позов, укласти мирову угоду тощо(ст.49ЦПК).

Повноваження представника можуть бути обмежені за волевияв­ленням особи, від імені якої він діє в процесі, що обов'язково застережується у виданій йому довіреності або ордері ( ч.2 ст. 64 ЦПК). Сфера правової дії ч.2 ст. 64 ЦПК поширюється на представників, які діють на договірній основі, тобто на добровільних представників. На відміну від договірних(добровільних) представників обмеження по­вноважень законних представників за волевиявленням учасників процесу ЦПК не передбачає. Проте, певне обмеження повноважень законних представників може бути пов'язане з встановленою законом забороною здійснення ними без дозволу органів опіки та піклування дій, спрямованих на розпорядження цінним майном, відмови від майнових прав особи тощо.

В кожному конкретному випадку суд має перевірити обсяг нада­них представнику повноважень, з'ясувати, чи має місце обмеження його повноважень, та яких процесуальних прав воно стосується.

На представника як учасника процесу покладаються також певні процесуальні обов'язки, а саме :

1.   виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу;

2.     сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи;

3.    з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою;

4.   подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встанов­лені законом або судом, не приховувати докази;

5.    надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які став­ляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні;

6.    виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки;

7.   виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.

Представник окрім загальних процесуальних обов'язків має виконувати і спеціальні обов'язки, покладені законом на особу, яку він представляє у суді.

Представники мають добросовісно здійснювати свої процесуаль­ні права і виконувати процесуальні обов'язки. За зловживання процесуальними правами встановлено відповідні процесуальні санкції і (ст.44 ЦПК). У випадку невиконання обов'язків представником суд і може застосувати передбачені законом заходи процесуального І примусу(ст.43 ЦПК).

Добровільне представництво - це один з видів процесуального представництва у суді, що виникає за волевиявленням представника та особи, яку він має представляти.

Підставою виникнення добровільного (договірнного) представ­ництва є договір, укладений безпосередньо між представником та особою, яку він представлятиме у суді, як правило, це договір про надання правової допомоги або договір доручення. На підставі укла­деного договору представнику може бути видана довіреність.

Певну специфіку мають підстави здійснення представництва у суді у випадку надання безоплатної правової допомоги У цьому раз. підставою для представництва у суді є рішення Центру з надан­ня безоплатної вторинної правової допомоги про надання особі без­оплатної правової допомоги, яке приймається за заявою, зазначених у законі осіб, та призначення особі адвоката, з яким укладено відпо­відний договір чи контракт( ст.19 Закону України «Про безоплатну правову допомогу»).

Слід зазначити, що закріплення Законом України від 02 06 2016 «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» положення, щодо здійснення представництва особи в суді виключно адвокатом, окрім випадків, встановлених законом зумов­лює диференціацію суб'єктного складу представників, які діють у суді на добровільній основі, що знайшло відтворення у ЦПК в редакції Закону України від 03.10 2017 р. №21 27 «Про внесення змін до Гос­подарського процесуального кодексу України, Цивільного процесу­ального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Так, за загальним правилом добровільне представництво здійсню­ється адвокатами, а в передбачених законом випадках - іншими осо­бами, які досягай вісімнадцяти років, мають цивільну процесуальну дієздатність і належно посвідчені повноваження на здійснення пред­ставництва в суді, за винятком осіб, визначених у законі (статті 60, 61 ЦПК).

Здійснення представницьких функцій у суді іншими особами, які не мають статусу адвоката, можливо, таким чином, при розгляді:

а) спорів, що виникають з трудових відносин;

б)  малозначних спорів( малозначних справ);

в)  справ за участю законних представників.

Згідно із ч.І ст.64 ЦПК представник, якій має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її роцесуальні права та виконує покладені на неї процесуальні обов'язки. Отже, обсяг повноважень представника обумовлюється процесуальним статусом особи, яку він представляє.

Повноваження добровільного представника можуть бути обмеже­ні за волевиявленням особи, від імені якої він діє в процесі. Згідно з 4.2 ст. 64 ЦПК обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії обов'язково мають бути застережені у ви­даній йому довіреності або ордері.

Повноваження договірних представників підтверджуються за за­гальним правилом довіреністю, яка видається у письмовій формі і має бути належним чином посвідчена (ст. 62 ЦПК). Певну специфіку має підтвердження повноважень адвоката як добровільного (договірно­го) представника. Так, повноваження адвоката окрім довіреності ^! можуть також бути підтверджені ордером, який видається у формі та порядку, визначеному Законом України « Про адвокатуру та адвокат­ську діяльність».

Підстави і порядок припинення представництва за довіреністю, визначаються нормами матеріального права ( ст. 248-250 ЦК).

Законне представництво виникає на підставі зазначених у законі юридичних фактів: походження дітей від батьків, усиновлення, встанов­лення опіки або піклування над малолітніми та неповнолітніми дітьми, над особою, визнаною недієздатною або обмежено дієздатною тощо.

Законні представники мають право захищати у суді права, свобо­ди та інтереси певного кола осіб : малолітніх (віком до чотирнадцяти років) та неповнолітніх (віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) фізичних осіб, тобто осіб, які не мають повної цивільної про­цесуальної дієздатності; фізичних осіб, визнаних недієздатними або цивільна дієздатність яких була обмежена; фізичних осіб, визнаних У передбаченому законом порядку безвісно відсутніми.

Згідно із ст.59 ЦПК законними представниками у цивільному судочинстві є визначені в законі особи: батьки, усиновлювачі, опіку­ни, піклувальники та інші особи, визначені законом..

Так, до встановлення опіки чи піклування та призначення опікуна чи піклувальника опіку або піклування над фізичною особою здій­снює відповідний орган опіки та піклування (ст. 65 ЦК); в випадку, коли над фізичною особою, яка перебуває у навчальному закладі, закладі охорони здоров'я або закладі соціального захисту населення, не встановлено опіку чи піклування або не призначено опікуна чи піклувальника, відповідні функції щодо неї здійснює цій заклад(ст.66 ЦК);функції законних представників здійснюють прийомні батьки та батьки-вихователі дитячого будинку сімейного типу (ст.ст. 256-2, 256-6 СК) тощо.

Особливістю законного представництва є те, що законні пред­ставники можуть доручити ведення справи в суді іншій особі. (ч.З ст. 59 ЦПК). Реалізація законним представником права доручати ве­дення справи іншій особі, не позбавляє його можливості брати участь у процесі поряд з обраним ним представником.

Законні представники можуть здійснювати в суді всі ті процесу­альні дії, право на вчинення яких має особа, яку вони представляють. На відміну від добровільних представників обмеження повноважень законних представників ЦПК не передбачає. Повноваження законних представників на ведення справи в цивільному процесі посвідчуються певними документами залежно від того, на яких підставах вони здійснюють представництво. Повноваження батьків посвідчуються свідоцтвом про народження дитини, усиновлювачів - свідоцтвом про усиновлення або рішенням суду про усиновлення, яке набрало за­конної сили. Опікуни та піклувальники підтверджують свої повно­важення рішенням відповідного органу про призначення їх опікуном чи піклувальником фізичної особи чи охоронцем спадкового майна.

Повноваження законних представників припиняються з моменту набуття особою, яку вони представляють, повної дієздатності, а також у випадку набрання законної сили рішенням суду про позбавлення батьківських прав, про скасування усиновлення, про скасування рі­шення суду про обмеження цивільної дієздатності особи або про визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної ді­єздатності цієї особи, скасування рішення про встановлення над осо­бою опіки чи піклування та призначення опікуна чи піклувальника тощо.

 

6.      Інші учасники судового процесу їх процесуальні права та обов’язки 

Згідно із ст. 65 ЦПК України учасниками судового процесу, крім учасників справи та їхніх представників, є помічник судді, секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, експерт з питань права, перекладач, спеціаліст.

Іншими учасниками судового процесу є особи, які не мають юри­дичної зацікавленості у розгляді та вирішенні цивільної справи. З іншого боку, вони є суб'єктами цивільних процесуальних право­відносин, які складають певну групу і називаються особами, які сприяють здійсненню правосуддя.

Кожен з них відіграє свою роль у судових справах і є носієм комп­лексу прав та обов'язків.

Помічник судді. Згідно із ст. 66 ЦПК України помічник судді за­безпечує підготовку та організаційне забезпечення судового процесу.

Помічник судді:

4.   бере участь в оформленні судових справ, за дорученням судді готує проекти запитів, листів, інших матеріалів, пов'язаних із роз­глядом конкретної справи, виконавчих документів;

5.   здійснює оформлення копій судових рішень для направлення сторонам у справі та іншим учасникам справи відповідно до вимог процесуального законодавства, контролює своєчасність надсилання копій судових рішень;

6.   виконує інші доручення судді, що стосуються організації роз­гляду судових справ.

Помічник судді за дорученням судді (головуючого у судовій коле­гії) може за відсутності секретаря судового засідання здійснювати його повноваження. Під час здійснення таких повноважень помічни­ку судді може бути заявлено відвід з підстав, передбачених цим Ко­дексом, для відводу секретаря судового засідання.

Секретар судового засідання. Згідно із ст. 67 ЦПК України секре­тар судового засідання:

1)  здійснює судові виклики і повідомлення;

перевіряє, хто з учасників судового процесу з'явився в судо­ве засідання, хто з учасників судового процесу бере участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, і доповідає про це головуючому;

1.                 забезпечує контроль за повним фіксуванням судового засідання технічними засобами і проведенням судового засідання в режимі ві­деоконференції;

2.   забезпечує ведення протоколу судового засідання;

3.   забезпечує оформлення матеріалів справи;

4.   виконує інші доручення головуючого, що стосуються розгляду

справи.

Секретар судового засідання може уточнювати суть процесуальної дії з метою її правильного відображення в протоколі судового засі­дання.

Секретар судового засідання виконує обов'язки судового розпо­рядника у випадку його відсутності.

Судовий розпорядник. Згідно із ст. 68 ЦПК України судовий роз­порядник:

1)   забезпечує належний стан залу судового засідання і запрошує до нього учасників судового процесу;

2)  з урахуванням кількості місць та забезпечення порядку під час судового засідання визначає можливу кількість осіб, які можуть бути присутні у залі судового засідання;

3)   оголошує про вхід і вихід суду із зали судового засідання та пропонує всім присутнім встати;

4)    слідкує за додержанням порядку особами, присутніми у залі

судового засідання;

5)   виконує розпорядження головуючого про приведення до при­сяги перекладача, експерта;

6)   під час судового засідання приймає від присутніх у залі учас­ників судового процесу документи та інші матеріали і передає до суду;

7)  запрошує до залу судового засідання свідків та виконує вказів­ки головуючого щодо приведення їх до присяги;

8)   виконує інші доручення головуючого, пов'язані зі створенням умов, необхідних для розгляду справи.

Вимоги судового розпорядника, пов'язані з виконанням обов'язків, зазначених у законі, є обов'язковими для учасників судового процесу та інших осіб, присутніх у залі судового засідання.

Скарги на дії чи бездіяльність судового розпорядника розгляда­ються судом у цьому самому процесі.

Свідок. Згідно із ст. 69 ЦПК України свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи.

Свідок зобов'язаний з'явитися до суду за його викликом у визна­чений час і дати правдиві показання про відомі йому обставини. За відсутності заперечень учасників справи свідок може брати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції. Суд може дозволити свідку брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції незалежно від заперечень учасників справи, якщо свідок не може з'явитися до суду через хворобу, похилий вік, інвалідність або з інших поважних причин.

У разі неможливості прибуття до суду та участі в судовому засі­данні в режимі відеоконференції за викликом суду свідок зобов'язаний завчасно повідомити про це суд.

Свідок має право давати показання рідною мовою або мовою, якою він володіє, користуватися письмовими записами, відмовитися від давання показань у випадках, встановлених законом, а також на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду.

Слід враховувати, що свідок є носієм інформації, що має значен­ня для розгляду справи, показання свідка є одним із засобів доказу­вання, передбачених законом (ст. 76 ЦПК України). Закон містить процесуальні механізми, які стимулюють свідка давати правдиві показання. Водночас свідок користується свідоцьким імунітетом. Як суб'єкт цивільних процесуальних правовідносин, свідок є носієм як обов'язків, так і прав.

Експерт. Згідно із ст. 72 ЦПК України експертом може бути особа, яка володіє спеціальними знаннями, необхідними для з'ясування від­повідних обставин справи.

Експерт може призначатися судом або залучатися учасником справи.

Експерт зобов'язаний дати обґрунтований та об'єктивний пись­мовий висновок на поставлені йому питання.

Експерт зобов'язаний з'явитися до суду за його викликом та роз'яснити свій висновок і відповісти на питання суду та учасників справи. За відсутності заперечень учасників справи експерт може брати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Експерт не має права передоручати проведення експертизи іншій особі.

Експерт має право:

7.   ознайомлюватися з матеріалами справи;

8.    заявляти клопотання про надання йому додаткових матеріалів і зразків, якщо експертиза призначена судом;

9.    викладати у висновку експертизи виявлені в ході її проведення факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені питання;

10.   бути присутнім під час вчинення процесуальних дій, що стосу­ються предмета і об'єктів дослідження;

11. для цілей проведення експертизи заявляти клопотання про опитування учасників справи та свідків;

12. користуватися іншими правами, що надані Законом України «Про судову експертизу». -

Експерт має право на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з проведенням експертизи і викликом до суду.

Призначений судом експерт може відмовитися від надання висно­вку, якщо надані на його запит матеріали недостатні для виконання покладених на нього обов'язків. Заява про відмову повинна бути вмотивованою.

Новелою нової редакції ЦПК України є встановлення такого суб'єкту, як експерт з питань права.

Згідно із ст. 73 ЦПК України як експерт з питань права може залуча­тися особа, яка має науковий ступінь та є визнаним фахівцем у галузі права. Рішення про допуск до участі в справі експерта з питань права та долучення його висновку до матеріалів справи ухвалюється судом.

Експерт з питань права зобов'язаний з'явитися до суду за його викликом, відповідати на поставлені судом питання, надавати роз'яснення. За відсутності заперечень учасників справи експерт з питань права може брати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Експерт з питань права має право знати мету свого виклику до суду, відмовитися від участі у судовому процесі, якщо він не володіє відповідними знаннями, а також право на оплату послуг та на ком­пенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду.

Спеціаліст. Згідно із ст. 74 ЦПК України спеціалістом є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками, необхідними для за­стосування технічних засобів, і призначена судом для надання кон­сультацій та технічної допомоги під час вчинення процесуальних дій, пов'язаних із застосуванням таких технічних засобів (фотографуван­ня, складання схем, планів, креслень, відбору зразків для проведення експертизи тощо).

Допомога та консультації спеціаліста не замінюють висновок екс­перта.

Спеціаліст зобов'язаний з'явитися до суду за його викликом, від­повідати на поставлені судом питання, надавати консультації та роз'яснення, у разі потреби надавати суду іншу технічну допомогу. За відсутності заперечень учасників справи спеціаліст може брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Спеціаліст має право знати мету свого виклику до суду, відмови­тися від участі у судовому процесі, якщо він не володіє відповідними знаннями та навичками, звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів, а також право на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду.

Правосуб'єктність спеціаліста у цивільному процесі наближаєть­ся до правосуб'єктності експерта, але ці два суб'єкти цивільних про­цесуальних правовідносин не є тотожними, хоча мають певну спо­рідненість.

Перекладач. Згідно із ст. 75 ЦПК України перекладачем може бути особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється цивільне судо­чинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного чи пись­мового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими.

Перекладач допускається ухвалою суду за заявою учасника спра­ви або призначається з ініціативи суду.

Участь перекладача, який володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими, є обов'язковою при розгляді справи, одним із учасників якої є особа з порушенням слуху. Кваліфікація такого перекладача підтверджується відповідним документом, виданим у по­рядку, встановленому законодавством.

Перекладач зобов'язаний з'являтися до суду за його викликом, здійснювати повний і правильний переклад, посвідчувати правильність перекладу своїм підписом на процесуальних документах, що вручаються сторонам у перекладі на їхню рідну мову або мову, якою вони володіють. За відсутності заперечень учасників справи пере­кладач може брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Перекладач має право задавати питання з метою уточнення пере­кладу, відмовитися від участі у цивільному процесі, якщо він не во­лодіє достатніми знаннями мови, необхідними для перекладу, а також на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних із викликом до суду.