Лекція 6. Договір перевезення (транспортні договори) 25.10.23
Тема 6: Договір перевезення
Кількість годин: 2
Мета:
Навчальна: освоєння, поглиблення та розширення знань відповідно до тематики заняття та питань, що запропоновані до розгляду на практичному занятті і рекомендованих до вивчення під час самостійної підготовки, підготовки цільових виступів та рефератів.
Розвиваюча: розвиток у студентів формування вміння структурувати та аналізувати отриману інформацію для її застосування у подальшій професійній діяльності.
Виховна: удосконалити знання студентів, систематизувати їх, розвивати пам’ять, мислення, прагненням самовдосконалення, поглиблення та розширення обсягу знань.
Джерела і література:
1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003. Законодавство України / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435–15#n4902.
2. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар (пояснення, тлумачення, рекомендації з використанням позицій вищих судових інстанцій, Міністерства юстиції, науковців, фахівців). Т. 8 / за ред. І. В. Спасибо-Фатєєвої. Харків : ФО-П Лисяк Л. С., 2013.
3. Цивільне право (частина особлива). Курс лекцій : навч. посіб. / за ред. І. Спасибо-Фатєєвої. Харків : ЕКУС, 2022. 640 с.
4. Цивільне право України (Особлива частина) (у схемах та таблицях): навч. посіб. / Парасюк М.В., Парасюк В.М., Грабар Н.М. Львів: Растр-7, 2021. 467 с.
5. Цвільне право. Альбом схем: навч. Посіб.: у 2 ч. Ч. 2/ Є.О. Мічурін, О.Р. Шишка. Вид. 5-те, перероб. Харків: Право, 2018. 222 с.
Навчальні питання:
1. Види перевезень та їх правове регулювання.
2. Договір перевезення вантажу.
3. Договір перевезення пасажира та багажу.
4. Строки у договорі перевезення.
5. Відповідальність сторін за договором перевезення.
Доповідь на тему:
1. Договір транспортного експедирування.
2. Договір чартеру (фрахтування).
1. Види перевезень та їх правове регулювання.
Перевезенню та договору перевезення присвячені статті 908–928 ЦКУ та норми, які регулюють порядок здійснення перевезення, що мають місце серед інших законодавчих актів. У цивілістичній літературі договір перевезення віднесено до групи зобов’язань, що опосередковують надання послуг. Дійсно, мета процесу перевезення полягає в переміщенні вантажів та пасажирів, тобто в наданні таких благ, які є невіддільними від діяльності транспорту і можуть споживатися лише в процесі цієї діяльності.
У системі транспортних договорів особливе місце займає договір перевезення, хоча транспортна діяльність регулюється й багатьма іншими договорами.
Транспорт є однією з найважливіших галузей суспільного виробництва. Транспортну діяльність здійснюють численні транспортні організації, які називають підприємствами транспорту (залізниці, пароплавства, порти, станції тощо). Основним напрямом їх господарської діяльності є перевезення - послуги з переміщення (транспортування) вантажів, пошти, пасажирів, багажу, що здійснюються на основі як державних контрактів (замовлень), так і цивільно-правових договорів. Транспортні організації надають також інші послуги, зокрема щодо транспортного експедирування.
Окремі транспортні послуги (перевезення пасажирів, вантажу повітряним транспортом, перевезення пасажирів, небезпечних вантажів, багажу річковим, морським, автомобільним, залізничним транспортом, перевезення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів) підлягають ліцензуванню, а особи, які мають намір їх надавати, повинні отримати спеціальні дозволи в порядку, передбаченому Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 1 червня 2000 р.
Традиційно в літературі транспортні договори поділяють залежно від їх призначення на основні та допоміжні.
Основними є договори перевезення, оскільки вони безпосередньо стосуються переміщення того чи іншого матеріального об'єкта.
Допоміжні договори не відіграють самостійної ролі та спрямовані на забезпечення виконання основних транспортних договорів. До них належать договори транспортного експедирування, експлуатації під'їзних колій, подачі й забирання рухомого складу, здійснення завантажувально-розвантажувальних робіт тощо.
У свою чергу, договори перевезення можна класифікувати:
- за об'єктом на: перевезення вантажу, пасажирів і багажу, вантажобагажу, пошти, транспортного засобу (договір буксирування)
- за видом транспорту на: залізничні, річкові (внутрішніми вод ними шляхами), морські, повітряні, автомобільні перевезення1
- за доступністю транспорту на: перевезення транспортом загального користування та перевезення іншими транспортними засобами.
У ст. 915 ЦК України дається визначення перевезень транспортом загального користування - це перевезення, що здійснюється юридичною особою, якщо із закону, інших нормативно-правових актів або ліцензії, виданої цій організації, випливає, що вона має здійснювати перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти за зверненням будь-якої особи. Визначальною ознакою діяльності транспорту загального користування є його загальнодоступність, тобто підприємства транспорту загального користування зобов'язані укласти договір перевезення з будь-якою особою, яка до них звернеться. До послуг перевезення транспортом загального користування слід віднести перевезення залізницею, а також автомобільним, річковим, морським і повітряним транспортом, що здійснюються на умовах загальності та відкритості. Договір перевезення транспортом загального користування є публічним договором (ст. 633, ч. 2 ст. 915 ЦК України).
Особливості організації та здійснення перевезень різними видами транспорту визначають певну їх специфіку, що, зокрема, виявляється у різних класифікаціях перевезень кожним окремим видом транспорту.
Автомобільні перевезення поділяються на:
- місцеві (міські - в межах населеного пункту; приміські - за межами населеного пункту і внутрішньорайонні - на відстань до 50 км включно в сільських районах);
- міжміські (внутрішньобласні і міжобласні перевезення за межі населеного пункту на відстань понад 50 км);
- міжнародні - перевезення за кордон або з-за кордону. Залізничні перевезення вантажів бувають:
V місцевому сполученні (у межах однієї залізниці, наприклад Південно-Західної);
- у прямому сполученні (у межах двох і більше залізниць України);
- у міжнародному залізничному сполученні (між Україною та іноземними державами).
Залізничні перевезення пасажирів залежно від сполучення поділяються на:
- пасажирські (місцеві і прямі);
- приміські,
- міжнародні.
На морському транспорті перевезення бувають:
- каботажними - між портами України;
- міжнародними - між портами України й іноземними портами. Перевезення можуть здійснюватися кількома видами транспорту за єдиним транспортним документом протягом усього шляху прямування. Такі перевезення називаються перевезеннями у прямому змішаному сполученні (ст. 913 ЦК України).
Правове регулювання договорів перевезення.
Функціонування різних видів транспорту має як спільні ознаки, що дає змогу об'єднати їх в єдину транспортну систему України, так і суттєві відмінності, зумовлені відмінністю способу переміщення вантажів, пасажирів і багажу. Спільне і відмінне в діяльності різних видів транспорту впливає на правове регулювання транспортних відносин.
Нормативно-правові акти, що регулюють діяльність транспортних організацій, становлять так зване транспортне законодавство. Його основою є Закон України "Про транспорт" від 10 листопада 1994 р., який визначає правові, економічні, організаційні та соціальні основи діяльності транспорту. Крім того, діє низка законодавчих актів, що регламентують діяльність окремих видів транспорту: Кодекс торговельного мореплавства України (КТМ України), Повітряний кодекс України (ПК України), Закон України "Про залізничний транспорт" від 4 липня 1996 р., Закон України "Про автомобільний транспорт" від 5 квітня 2001 р.
ЦК України визначає загальні засади регулювання договірних відносин щодо перевезень (гл. 64).
Законодавчу базу транспортних договорів становлять також численні підзаконні нормативно-правові акти, найважливішими з яких є статути окремих видів транспорту: Статут внутрішнього водного транспорту СРСР, затверджений постановою Ради Міністрів СРСР від
15 жовтня 1955 р. № 1801; Статут автомобільного транспорту Української PCP, затверджений постановою Ради Міністрів УРСР від 27 червня 1969 р. № 401 ; Статут залізниць України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 457. Згідно з вказаними законами, кодексами і статутами зацікавлені органи державної влади розробляють і приймають правила, інструкції та інші підзаконні акти щодо організації і здійснення тих чи інших перевезень.
Крім національного законодавства, відносини щодо перевезень регулюються міжнародними угодами, наприклад, Конвенцією ООН про міжнародні змішані перевезення вантажів від 24 квітня 1980 р.
2. Договір перевезення вантажу.
Поняття та загальна характеристика договору перевезення вантажу.
У ст. 909 ЦК України закріплено загальне визначення договору перевезення вантажу: за цим договором одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Транспортні кодекси, статути, а також правила перевезень закріплюють визначення окремих видів перевезення вантажу. Зокрема, ст. 133 КТМ України дає визначення договору морського перевезення вантажу.
Договір перевезення вантажу є двостороннім (кожна зі сторін набуває за договором прав і обов'язків),реальним(вважається укладеним з моменту передачі вантажу транспортній організації*) та відплатним (за перевезення вантажу його відправник або одержувач зобов'язаний сплатити перевізнику обумовлену договором провізну плату).
Суб'єктний склад договору перевезення характеризується тим, що окрім сторін, якими є перевізник і відправник вантажу, в договірних відносинах зазвичай бере участь ще й одержувач вантажу.
Відправником вантажу (вантажовідправником) є фізична чи юридична особа, яка надає вантаж для перевезення.
Одержувачем вантажу (вантажоодержувачем) є фізична або юридична особа, зазначена в документі на перевезення вантажу, яка за дорученням вантажовідправника приймає вантаж і заповнює перевізні документи в пункті призначення.
Закон не виключає, що одна і та ж особа може бути і відправником, і одержувачем вантажу.
Перевізниками є, переважно, різноманітні підприємства транспорту (юридичні особи), але ними можуть бути і фізичні особи-підприємці.
Предметом договору перевезення є транспортні послуги, що полягають у переміщенні певного вантажу. Однак слід розмежовувати поняття предмета договору і предмета перевезення, яким виступає конкретний вантаж.
Провина плата за цим договором встановлюється відповідно до затверджених тарифів на перевезення вантажу, що застосовуються на певному виді транспорту згідно із законодавством про державне регулювання цін і тарифів, а в разі їх відсутності - за взаємною домовленістю сторін, якщо цим не порушуються вимоги антимонопольного законодавства. При невизначенні сторонами в договорі розміру провізної плати стягується розумна плата (ч. 1 ст. 916 ЦК України). Встановити "розумність плати" можна виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні послуги на момент укладення договору (ч. 4 ст. 632 ЦК України). Якщо перевізник на вимогу вантажовідправника чи вантажоодержувача, який є власником (володільцем) вантажу, виконує роботи чи надає послуги, не передбачені тарифами, це оплачується додатково за домовленістю сторін (ч. 3 ст. 916 ЦК України).
Організації і підприємства транспорту загального користування за своїм коштом або за рахунок відповідного бюджету у випадках, встановлених законодавством, можуть визначати пільгові умови перевезень вантажу.
Строки доставки вантажу встановлюються транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Якщо строк перевезення нормативно не визначений, він може встановлюватися договором. У разі відсутності нормативних і договірних строків вважається, що перевізник повинен доставити вантаж у розумний строк (ч. 1 ст. 919 ЦК України). Розумним слід вважати такий строк, який необхідний транспортній організації для транспортування вантажу за наявних умов перевезення.
Договір перевезення вантажів укладається в письмовій формі (ч. 2 ст. 909 ЦК України). Під письмовою формою договору перевезення слід розуміти не лише безпосередньо письмово складений договір, а й інші документи, що підтверджують досягнення домовленості про перевезення вантажу. Назва і форма таких документів залежать від виду транспорту й визначаються транспортними статутами і правилами (накладна, коносамент, авіаційна вантажна накладна, товарно-транспортна накладна тощо).
Договір перевезення вантажів необхідно відрізняти від договору на організацію перевезень. їх можна співвідносити відповідно як основний і попередній договори, оскільки договір на організацію перевезень визначає умови майбутніх перевезень, а отже, і умови основного договору перевезення вантажу. Договір на організацію перевезень укладається між перевізником і відправником у разі необхідності здійснення систематичних перевезень протягом тривалого строку. У ст. 914 ЦК України такий договір іменується довгостроковим договором перевезення вантажу. За довгостроковим договором перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а володілець вантажу- передавати для перевезення вантаж у встановленому обсязі.
На відміну від власне договору перевезення вантажу, договір на організацію перевезень є консенсуальним, оскільки вважається укладеним з моменту досягнення згоди за всіма його істотними умовами, якими є предмет перевезення, обсяг, строки та інші умови надання транспортних засобів і передання вантажу для перевезення, порядок розрахунків тощо.
Права та обов'язки суб'єктів зобов'язань з перевезення вантажу визначаються в актах транспортного законодавства та договорах.
Кожний вид перевезення вантажу має певні особливості змісту відповідного договору. Однак можна виділити деякі права та обов'язки перевізника, відправника і одержувача, що є загальними для всіх договорів перевезення вантажу.
За договором перевезення вантажу перевізник зобов'язаний:
1) надати придатні для перевезення транспортні засоби у строк, встановлений договором (ч. 1 ст. 917 ЦК України).
Розрізняють технічну й комерційну придатність транспортних засобів для перевезень. Технічна придатність характеризує їх справність, а комерційна - інші властивості транспортних засобів. Надані транспортні засоби чи контейнери можуть бути технічно справними, однак забрудненими, зі стійким запахом, не продезінфікованими тощо, і це може негативно вплинути під час транспортування на якість вантажу. В такому разі їх слід розглядати як непридатні в комерційному відношенні для перевезення певного вантажу;
2) своєчасно здійснити завантажувально-розвантажувальні роботи у випадках, передбачених транспортними кодексами (статутами) і (або) договорами;
3) забезпечити під час транспортування цілісність і схоронність вантажу.
Для перевезень певних видів вантажу обов'язок перевізника забезпечити цілісність і схоронність вантажу набуває особливого значення, оскільки його виконання полягає в додержанні особливих правил перевезення. Так, швидкопсувні вантажі перевозяться відповідно до Правил перевезення швидкопсувних вантажів (ст. 5 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 9 грудня 2002 р. № 873;
4) своєчасно доставити вантаж до пункту призначення;
5) після доставки вантажу в пункт призначення повідомити про це вантажоодержувача та передати йому вантаж. На цьому закінчується виконання договору перевезення;
6) в окремих випадках, передбачених транспортними кодексами (статутами), при здачі вантажу одержувачу перевірити масу, кількість місць і стан вантажу. Наприклад, такі випадки при перевезенні вантажу залізницею визначені в п. 52 Статуту залізниць України (прибуття вантажу в пошкодженому вагоні, а також у вагоні з пошкодженими пломбами відправника або пломбами попутних станцій; прибуття вантажу, завантаженого залізницею тощо).
Перевізник має право:
1) застави на переданий йому вантаж або ж притримати його для забезпечення внесення провізної плати та інших платежів, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами або не випливає із суті зобов'язання (ч. 4 ст. 916 ЦК України, ст. 164 КТМ України, п. 51 Статуту залізниць України);
2) відмовитися від прийняття вантажу, що поданий у тарі та (або) упаковці, які не відповідають встановленим вимогам, а також у разі відсутності або неналежного маркування вантажу (ч. 3 ст. 917 ЦК України).
На відправника покладаються обов'язки:
1) оплатити перевезення вантажу та додаткові послуги, надані перевізником, якщо це встановлено договором або транспортними кодексами (статутами);
2) пред'явити комплект заповнених транспортних документів;
3) пред'явити вантаж, який підлягає перевезенню, у належній тарі та (або) упаковці, замаркований відповідно до встановлених вимог.
Належність тари і упаковки означає, що при розміщенні в них товару (вантажу) вони забезпечують його захист від пошкоджень та втрат у процесі транспортування, а в окремих випадках ще й захист довкілля від забруднення;
4) у випадках, передбачених договором, своєчасно здійснити завантажувальні роботи із додержанням правил, встановлених актами транспортного законодавства.
Відправник вантажу має право відмовитися від наданого транспортного засобу, якщо він є непридатним (як у технічному, так і в комерційному аспектах) для перевезення цього вантажу (ч. 1 ст. 917 ЦК України).
Одержувач набуває обов'язків переважно з моменту прибуття вантажу. Він зобов'язується:
1) прийняти вантаж у перевізника;
2) у випадках, передбачених договором, здійснити розвантажувальні роботи, а також повністю очистити рухомий склад всередині та зовні у строки, встановлені транспортними кодексами (статутами) або договором;
3) своєчасно вивезти зі станції вантаж. У разі порушення строків вивезення вантажу стягується додаткова плата за його зберігання на залізниці;
4) оплатити перевезення вантажу та додаткові послуги, надані перевізником, якщо це встановлено договором або транспортними кодексами (статутами).
Права одержувача:
1) перевірити вагу, кількість місць і стан вантажу, залучивши до цього представника перевізника і оплативши його участь;
2) відмовитися від прийняття вантажу в разі, коли якість вантажу через псування або пошкодження змінилася настільки, що виключається можливість повного або часткового його використання.
Відповідальність сторін.
У разі порушення зобов'язань, що випливають з договору перевезення вантажу, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю між ними, якщо інше не передбачено законом. ЦК України визначає лише загальні умови відповідальності перевізника, вантажовідправника і вантажоодержувача за порушення зобов'язань, що випливають з договору перевезення вантажу. Детальніше питання відповідальності регулюються транспортними кодексами (статутами).
Відповідальність перевізника настає у разі:
1) ненадання транспортного засобу;
2) втрати, нестачі, пошкодження, псування вантажу;
3) прострочення доставки вантажу;
4) подачі під навантаження непридатного транспортного засобу тощо.
Втратою вантажу слід вважати протиправну невидачу перевізником вантажу протягом строків, встановлених транспортними кодексами і статутами, внаслідок його вибуття з-під відання перевізника (фізичної загибелі, крадіжки тощо) або затримання в дорозі. Втраченим вважається вантаж, якщо він не виданий на вимогу одержувача: на залізничному і річковому транспорті - протягом 30 днів після спливу строку його доставки; на автомобільному транспорті - протягом 10 днів з дня прийняття вантажу (при міжміському перевезенні - протягом 30 днів після закінчення строку доставки); при перевезенні в прямому змішаному перевезенні - після закінчення двох місяців з дня приймання вантажу до перевезення. Якщо вантаж, що вважається втраченим, прибув після спливу зазначених вище строків, одержувач вантажу повинен його прийняти і повернути суму, виплачену йому перевізником за втрату вантажу, якщо інше не встановлено договором, транспортними кодексами чи статутами (ч. 2 ст. 919 ЦК України). Однак у такому випадку перевізник не звільняється від відповідальності за прострочення доставки вантажу.
Нестача вантажу - це видача перевізником одержувачу вантажу в меншій кількості, ніж було прийнято за одним транспортним документом від відправника. Нестача вантажу може бути наслідком несправності транспортних засобів, а також протиправних дій працівників перевізника або третіх осіб.
Псування вантажу -це хімічні та (або) біологічні зміни вантажу, а пошкодження - це зміни його фізичного стану, що сталися внаслідок недотримання правил транспортування вантажу (температурного режиму, розміщення, упаковки тощо) і негативно позначаються на можливості його подальшого використання.
Однією з умов відповідальності перевізника є наявність у його діях чи бездіяльності вини у завданні шкоди. Законодавець зазвичай виходить з презумпції вини перевізника в завданні збитків. Зокрема, в ч. 2 ст. 924 ЦК України зазначено, що перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що це сталося не з його вини. Подібні положення містять транспортні кодекси й статути.
Відповідальність перевізника завжди є обмеженою, оскільки відшкодуванню підлягають лише фактично завдані збитки. Так, на залізничному транспорті перевізник несе відповідальність за втрату чи недостачу вантажу лише в розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі; за втрату вантажу, який здано до перевезення з оголошеною вартістю, - у розмірі оголошеної вартості, а якщо перевізник доведе, що оголошена вартість перевищує дійсну, - у розмірах дійсної вартості; за псування і пошкодження - у розмірах тієї суми, на яку було знижено його вартість (п. 114 Статуту залізниць України). У будь-якому випадку сума збитків не може перевищувати вартості втраченого вантажу.
У разі втрати вантажу перевізник відшкодовує не лише збитки, а й стягнуту за цей вантаж провізну плату, якщо вона не включається у вартість втраченого вантажу. Витрати і збитки, не передбачені договором перевезення, транспортними кодексами (статутами), не підлягають відшкодуванню.
Відправник несе відповідальність за:
1) незабезпечення завантаження маршруту;
2) невикористання наданого транспортного засобу;
3) несвоєчасне пред'явлення вантажу;
4) затримку завантажувальних робіт, що проводяться засобами відправника;
5) пред'явлення вантажу, який заборонено до перевезень або який потребує під час перевезення особливих заходів безпеки, з неправильним зазначенням його найменування або властивостей;
6) неправильне зазначення в накладній маси, кількості місць вантажу, його назви, коду та адреси одержувача тощо.
На одержувача покладається відповідальність за:
1) здавання після вивантаження неочищеного рухомого складу або контейнерів;
2) пошкодження і втрату вагонів, контейнерів, перевізних пристосувань (піддонів, строп тощо), що належать перевізнику;
3) затримку в прийманні вантажу, здійсненні розвантажувальних робіт тощо.
Порядок і розмір відшкодування збитків, завданих перевізником, відправником чи одержувачем вантажу, визначається договором, якщо інше не встановлено транспортними кодексами (статутами). Розмір відшкодування, не пов'язаного з незбереженням вантажу, встановлюється переважно у формі штрафів або пені пропорційно розміру провізної плати. Наприклад, за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать юридичним особам і фізичним особам-підприємцям або орендованих ними, залізниця сплачує одержувачу штраф у розмірі: 10% провізної плати - за прострочення на дві доби; 20% провізної плати - за прострочення на три доби; 30% провізної плати - за прострочення на чотири і більше діб (п. 116 Статуту залізниць України).
Звільнення від відповідальності за договором перевезення вантажу.
У транспортному законодавстві закріплено перелік обставин, за яких перевізник, а також відправник і одержувач вантажу звільняються від відповідальності. Такі обставини можуть бути пов'язані з умовами здійснення перевезень тим чи іншим транспортом, дією природних факторів (наприклад, норми природної втрати або природні властивості вантажу), порушенням своїх зобов'язань контрагентами за договором перевезень чи іншими договорами або мати випадковий і непередбачуваний (форс-мажорний) характер.
Так, залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу в разі, коли:
1) вантаж надійшов у непошкодженому вагоні (контейнері) з непошкодженими пломбами відправника чи без пломб, коли таке перевезення дозволено Правилами, а також якщо вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення;
2) недостача, псування або пошкодження сталися внаслідок дії природних чинників, пов'язаних із перевезенням вантажу на відкритому рухомому складі;
3) вантаж перевозився у супроводі представника відправника чи одержувача;
4) недостача вантажу не перевищує норм природної втрати і граничного відхилення визначення маси;
5) зіпсований швидкопсувний вантаж, виявлений у вагоні, прибув без порушення встановленого режиму перевезень (охолодження, опалення, вентиляція), і термін перебування вантажу в дорозі не перевищив граничного терміну перевезень, встановленого Правилами;
6) втрата, псування або пошкодження вантажу відбулися внаслідок:
- таких недоліків тари, упаковки, які неможливо було виявити під час приймання вантажу до перевезення;
- завантаження вантажу відправником у непідготовлений, неочищений або несправний вагон (контейнер), який перед тим був вивантажений цим же відправником (здвоєна операція);
- здачі вантажу до перевезення без зазначення в накладній особливих його властивостей, що потребують особливих умов або запобіжних засобів для забезпечення його збереження під час перевезення;
- стихійного лиха та інших обставин, які залізниця не могла передбачити і усунення яких від неї не залежало (п. 111 Статуту залізниць України).
Обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності перевізника, вантажовідправника, вантажоодержувача під час виконання договору перевезення, засвідчуються певними документами, складеними у встановленому порядку перевізником.
На залізничному транспорті, наприклад, такими документами є комерційні акти або акти загальної форми.
Комерційний акт складається для засвідчення обставин у разі:
1) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу натурою даним, зазначеним у транспортних документах;
2) виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу;
3) псування, пошкодження вантажу;
4) повернення транспортній організації вкраденого вантажу. Залізниця зобов'язана скласти комерційний акт, якщо вона сама
виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу.
В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми.
На автомобільному транспорті порушення правил перевезення вантажів можуть бути зафіксовані в товарно-транспортній накладній, а в разі виникнення суперечностей Між автотранспортною організацією і вантажовідправником (вантажоодержувачем), такі порушення стверджуються актами встановленої форми.
На морському транспорті у випадках, що можуть бути приводом для пред'явлення судновласнику майнових вимог, капітан робить у встановленому порядку заяву про морський протест. Посадова особа, визначена в законі, на підставі заяви капітана, даних суднового журналу, опитування капітана, а в разі потреби - інших свідків зі складу суднового екіпажу, складає акт про морський протест і засвідчує його своїм підписом і гербовою печаткою (ст. 346 КТМ України).
Указані акти (комерційний акт, акт загальної форми, акт про морський протест тощо) не є для судів беззаперечними і єдиними доказами порушення умов договору перевезення, тому у разі виявлення порушень вимог законодавства при їх складанні вони можуть бути позбавлені доказової сили.
Претензії за договором перевезення вантажу.
Специфіка договорів перевезення вантажу, пошти визначає те, що до пред'явлення перевізникові позову йому можна пред'явити претензію (ст. 925 ЦК України).
Порядок, строки пред'явлення і розгляду претензій встановлено Господарським процесуальним кодексом України (ГПК України), транспортними кодексами (статутами). Визначення особи, якій належить право на пред'явлення претензій і позовів транспортній організації (перевізнику), залежить від змісту протиправного діяння. Так, при втраті вантажу це право виникає у вантажовідправника і у вантажоодержувача, а при недостачі, псуванні або пошкодженні вантажу та при простроченні доставки вантажу - лише у вантажоодержувача.
Претензії перевізнику можуть бути пред'явлені за загальним правилом протягом шести місяців. Однак слід враховувати, що на деяких видах транспорту, зокрема на автомобільному, претензії про сплату штрафів подаються лише протягом 45 днів. Порядок обчислення вказаних строків встановлений у транспортних статутах та спеціальних правилах. Слід звернути особливу увагу на те, що відповідно до ч. 2 ст. 925 ЦК України перевізник зобов'язаний розглянути заявлену претензію і повідомити заявника про задоволення або відхилення її протягом одного місяця з дня одержання незалежно від умов і порядку перевезення.
У разі повної або часткової відмови перевізника задовольнити претензію або неодержання від перевізника відповіді за претензією протягом строку розгляду претензії уповноважена особа набуває права на пред'явлення позову. Однак слід враховувати, що до таких позовних вимог застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).
3. Договір перевезення пасажира та багажу.
Поняття та загальна характеристика договору перевезення пасажира та багажу.
За договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу - також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу - також за його провезенім (ч. 1 ст. 910 ЦК України).
Не слід розрізняти окремо договір перевезення пасажира і договір перевезення багажу. Це один договір, адже перевезення багажу фактично є умовою договору перевезення пасажира - перевізник, беручи на себе зобов'язання щодо переміщення фізичної особи (пасажира), одночасно зобов'язується відповідно до правил перевезення доставити за її вимогою і надані нею речі (ручну поклажу і багаж).
Договір перевезення пасажира і багажу є двостороннім (оскільки кожна зі сторін набуває за договором прав і обов'язків), відплатним (одним із обов'язків пасажира є оплата послуг з перевезення) і консенсуальним (договір вважається укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами, що посвідчується видачею пасажиру квитка).
Однак умова договору про перевезення багажу є реальною, оскільки набуває чинності лише з моменту здачі багажу перевізникові.
Сторонами договору перевезення пасажира і багажу виступають перевізник та пасажир, які мають взаємні права та обов'язки. Пасажиром може бути лише фізична особа.
Оплата за договором перевезення пасажира і багажу складається з проїзної плати та плати за перевезення багажу (ручної поклажі), що нараховуються відповідно до нормативно встановлених тарифів (наприклад, Тарифів на перевезення пасажирів, багажу і вантажобагажу залізничним транспортом у внутрішньому сполученні, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 19 березня 2012 р. № 170), а за їх відсутності - за домовленістю сторін (ч. І ст. 916 ЦК України).
Органи державної влади, а також транспортні організації можуть установлювати пільгові умови перевезення пасажирів певних категорій (у тому числі безплатного) транспортом загального користування (ч. 2 ст. 916 ЦК України). Однак, якщо пільги щодо перевезення певних категорій пасажирів встановлені не транспортною організацією, вони будуть дійсними для перевізника лише в разі їх фінансового забезпечення за рахунок відповідного бюджету.
Специфіка перевезень різними видами транспорту визначає особливості визначення форми цього договору. Він може вчинятися усно з видачею проїзного документа (квитка), у простій письмовій формі або шляхом здійснення конклюдентних дій (посадка пасажира в транспортний засіб, опускання жетона в турнікет тощо). Проїзний документ не можна вважати письмовою формою правочину, оскільки він не містить підписи сторін. Таким чином, письмова форма договору перевезення пасажирів не є поширеною і може мати місце лише при організованих перевезеннях груп пасажирів транспортними засобами, призначеними в рейс на замовлення юридичної або фізичної особи.
Від договору перевезення пасажирів слід відмежовувати подібні договори, а саме: договір морського круїзу (ст. 195 КТМ України), договір найму (оренди) транспортного засобу з екіпажем (ч. 2 ст. 798, ст. 805 ЦК України), договір підряду (ст. 837 ЦК України).
Права та обов'язки сторін за договором перевезення пасажирів і багажу встановлюються законами, транспортними кодексами (статутами), правилами перевезень пасажирів і багажу, що видаються відповідно до них, а також за домовленістю сторін. Оскільки права та обов'язки сторін за договором перевезення пасажирів і багажу є взаємними, нижче будуть розглянуті лише основні права та обов'язки пасажира, відповідно до яких можна визначити права та обов'язки перевізника.
Основні обов'язки пасажира:
1) сплатити встановлену проїзну плату;
2) дотримуватися правил користування транспортними засобами.
Основні права пасажира закріплені в ст. 911 ЦК України, зокрема, пасажир має право:
1) одержати місце у транспортному засобі згідно з придбаним квитком;
2) провозити із собою безоплатно одну дитину віком до шести років без права зайняття нею окремого місця;
3) купувати для дітей віком від шести до чотирнадцяти років дитячі квитки за пільговою ціною;
4) перевозити із собою безоплатно ручну поклажу в межах норм, встановлених транспортними кодексами (статутами);
5) зробити не більше однієї зупинки в дорозі з подовженням строку чинності проїзних документів (квитка) не більше ніж на десять діб, а в разі хвороби - на весь час хвороби;
6) відмовитися від поїздки, повернути квиток і одержати назад повну або часткову вартість квитка - залежно від строку здавання квитка згідно з правилами, встановленими транспортними кодексами (статутами);
7) отримувати повну та своєчасну інформацію про час та місце відправлення транспортного засобу за вказаним у транспортному документі (квитку) маршрутом.
У разі здавання багажу пасажир набуває права вимагати від перевізника доставити в цілісності багаж до пункту призначення і видати його особі, яка має право на одержання багажу, в строк, що встановлюється за домовленістю сторін або в актах транспортного законодавства.
Розглядаючи зміст договору перевезення пасажира і багажу, необхідно окремо проаналізувати поняття "багаж" і "ручна поклажа", оскільки вони визначають деякі права і обов'язки сторін. Ці поняття вказують на речі, які перевозяться одночасно з пасажиром. Однак їх перевезення не можна ототожнювати з перевезенням вантажу, адже умови таких перевезень суттєво різняться.
Поняття "багаж" використовується в законодавстві в широкому і вузькому значеннях. У широкому розумінні багаж включає зареєстрований багаж і незареєстрованний багаж (ручну поклажу) пасажира (п. 2 гл. 1 розділу XII Правил повітряних перевезень пасажирів і багажу, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 30 листопада 2012 р. № 735).
Однак, зазвичай, у нормативних актах багаж і ручна поклажа чітко розмежовуються, тобто поняття "багаж"вживається у вузькому значенні як речі, що передаються пасажиром у відання перевізника і за окрему плату перевозяться ним в окремому приміщенні транспортного засобу (багажному вагоні, відсіку, відділенні тощо), який прямує в тому ж напрямку, що й пасажир. На посвідчення приймання багажу пасажиру видається багажна квитанція, що визначає умови перевезення багажу.
Ручна поклажа (незареєстрований багаж) - це речі незалежно від виду пакування, що легко переносяться і за своїми розмірами без труднощів розміщуються в пасажирських приміщеннях транспортних засобів (купе, каюті, салоні тощо) на спеціально відведених місцях. Ручна поклажа перевозиться під наглядом пасажира, тому перевізник не несе відповідальності за її знищення, ушкодження чи втрату, що трапилися не з його вини. Правила перевезень пасажирів і багажу, що діють на окремих видах транспорту, визначають певні особливості перевезення ручної поклажі. Так, на кожний пасажирський квиток на автомобільному транспорті як ручну поклажу дозволяється перевозити речі вагою до 30 кг, на залізничному - до 36 кг, а на дитячий квиток - до 15 кг. На повітряному і морському транспорті вимоги щодо розміру та ваги поклажі встановлюються окремо кожним перевізником. Перевезення ручної поклажі зазвичай є безвідплатним, окрім випадків перевезення під наглядом пасажира певних речей, перелік яких нормативно визначено, а також речей, вага і розміри яких перевищують встановлені нормативи.
Відповідальність сторін за договором перевезення пасажирів і багажу.
В разі втрати, нестачі, псування або пошкодження багажу перевізник несе відповідальність на тих же засадах, що й при порушенні зобов'язань за договором перевезення вантажів (ст. 924 ЦК України).
Завдання пасажиром шкоди майну перевізника або завдання перевізником шкоди внаслідок ушкодження здоров'я чи смерті пасажира е недоговірними відносинами, що регулюються положеннями гл. 82 ЦК України.
У разі ненадання чи неякісного надання послуг з перевезення транспортом загального користування пасажири мають право на відшкодування їм матеріальної і моральної шкоди відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 р.
На деяких видах транспорту діє система обов'язкового страхування пасажирів і багажу.
4. Строки у договорі перевезення.
Своєчасна доставка вантажу, пасажира, багажу, пошти є обов’язковою умовою належного виконання зобов’язання з перевезення.
Строки доставки вантажу, пасажира, багажу, пошти встановлюються актами цивільного законодавства. Разом з тим договором можуть бути закріплені інші строки, ніж ті, що містяться в законодавстві. Крім договору, строк виконання зобов’язання може бути встановлений іншими документами, наприклад заявкою на перевезення.
Нормативно-правове встановлення строків перевезення здійснюється за галузевим принципом, тобто відносини з перевезення кожним видом транспорту регулюються окремими актами законодавства. Безумовно, це обумовлено специфікою транспортної сфери.
Відповідно до п. 41 Статуту залізниць України терміни доставки вантажів і правила обчислення термінів доставки вантажів встановлюються Правилами, виходячи з технічних можливостей залізниць. Обчислення терміну доставки починається з 24‐ї години дати приймання вантажу до перевезення. Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) із вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки.
Строки доставки пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти містяться у Правилах перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв’язку України від 27.12.2006 р. No1196. Відповідно до підп. 22.28 Правил строк доставки багажу визначається часом прямування поїзда, з яким відправлено багаж, до станції призначення.
Якщо багаж буде перевантажуватися на шляху прямування, то строк доставки визначається часом прямування узгоджених поїздів, з додаванням однієї доби на кожне перевантаження.
Відповідно до абз. 4 ч. 2 ст. 50 Закону України «Про автомобільний транспорт» істотною умовою договору про перевезення вантажу автомобільним транспортом є термін перевезення.
Пунктом 69 Статуту автомобільного транспорту УРСР, затвердженого Постановою Ради Міністрів Української РСР від 27.06.1969 р. No401, передбачено, що автотранспортні підприємства і організації зобов’язані здійснювати доставку вантажів у міжміському сполученні в установлені строки. Строки доставки вантажів при міжміських перевезеннях і порядок їх обчислення встановлюються Правилами. Такими є Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. No363.
Відповідно до підп. 28.3 цих Правил строки доставки вантажів при міжміських перевезеннях обумовлюються спільно Перевізником і Замовником, виходячи із дорожніх умов між пунктами приймання вантажу для перевезення і видачі його в пункті призначення. Ці строки письмово фіксуються в заявці або разовому договорі.
Строк доставки вантажу міститься також у вантажній накладній, що передбачено п. f ч. 2 ст. 6 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (м. Женева, 19.05.1956 р.). Цією Конвенцією встановлені додаткові вимоги щодо отримання компенсації за прострочення доставки вантажу. Відповідно до ч. 3 ст. 30 прострочення в доставці вантажу може призвести до сплати компенсації лише в тому випадку, якщо заява перевізнику була зроблена у письмовій формі протягом двадцяти одного дня від дня передачі вантажу у розпорядження одержувача.
Строк перевезення пасажирів і багажу повинен відповідати розкладу руху автотранспорту, який складається відповідно до розділу ІІІ
Порядку організації перевезень пасажирів та багажу автомобільним транспортом, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 15.07.2013 р. No480.
Відповідно до ст. 160 Кодексу торговельного мореплавства України (далі – КТМ) перевізник зобов’язаний доставляти вантажі у встановлені терміни, а якщо вони не встановлені, – у звичайно прийняті терміни. У сфері морського перевезення діють спеціальні Правила обчислення строків доставки вантажів у каботажі (РД 31.10.31–88), затверджені наказом Міністерства морського флоту СРСР від 01.03.1988 р. No24.
Відповідно до п. 76 Статуту внутрішнього водного транспорту вантажі приймаються до перевезення вантажною швидкістю або більшою швидкістю з оплатою останньої за підвищеним тарифом. Вантажовідправник визначає і вказує у накладній швидкість перевезення. Якщо ж перевезення даного вантажу допускається лише з певною швидкістю, вантажовідправник повинен вказати у накладній тільки цю швидкість.
Пунктом 89 Статуту передбачено, що пароплавство повинно доставити вантаж до пункту призначення у встановлений строк.
Відповідальність повітряного перевізника за затримку рейсу встановлена ст. 106 Повітряного кодексу України, главою 4 розділу ХVІ
Правил повітряних перевезень пасажирів і багажу, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 30.11.2012 р. No735. Зокрема, перевізник повинен надати харчування, напої, можливість зв’язку та інше обслуговування.
Якщо строк доставки вантажу, пасажира, багажу, пошти не визначено в законодавстві, то доставка має здійснюватися в розумний строк.
Законодавство не містить визначення розумного строку, тому це поняття є оціночним. При вирішенні питання про доставку в розумний строк слід брати до уваги, зокрема, такі обставини, як відстань, вид транспорту, транспортний засіб, вид вантажу, погодні умови тощо.
Водночас деякі акти законодавства містять вказівки на обставини, які повинні враховуватися при визначенні тривалості строку доставки.
Так, відповідно до ст. 19 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (Женева, 19.05.1956 р.), вважається, що мало місце прострочення доставки, якщо вантаж не був доставлений в узгоджений термін або якщо вантаж не був доставлений в узгоджений термін, фактична тривалість перевезення з урахуванням обставин справи, і зокрема, у випадку часткового завантаження транспортного засобу, часу, необхідного при звичайних умовах для комплектації вантажів для повного завантаження, перебільшує час, який був би необхідний сумлінному перевізнику.
5. Відповідальність сторін за договором перевезення.
У разі порушення зобов’язання, що випливає із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену погодженням сторін, якщо інше не передбачено транспортними статутами та кодексами (ст. 920 ЦКУ).
Крім того, ЦКУ встановлена також відповідальність перевізника за ненадання транспортного засобу і відповідальність відправника за невикористання наданого транспортного засобу (ст. 921), а також відповідальність перевізника за затримку відправлення пасажира та порушення строку доставлення пасажира до пункту призначення (ст. 922). Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти (ст. 924).
Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини (ст. 924 ЦКУ).
Відповідальність перевізника та іншої сторони договору перевезення, як правило, врегульована транспортним законодавством. Крім того, законодавство встановлює скорочені строки позовної давності для притягнення до відповідальності за порушення зобов’язання щодо перевезення.
Особливості відповідальності перевізників встановлені також Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень» від 10.01.2002 р. No2920‐ІІІ.
Договором перевезення може бути встановлена будь-яка відповідальність його сторін, якщо інше не передбачено імперативними нормами. Як і будь-яка інша цивільно-правова відповідальність, відповідальність за договором перевезення виникає за наявності чотирьох умов:
- протиправність поведінки;
- наявність шкоди;
- вина;
- причинний зв’язок між поведінкою правопорушника та шкодою.
Протиправною вважається така поведінка особи, яка порушує умови договору перевезення або закону чи іншого нормативно-правового акта і виражається у невиконанні (неналежному виконанні) своїх зобов’язань із перевезення.
Шкода полягає у порушенні майнових благ, наприклад, у каліцтві чи іншому ушкодженні здоров’я пасажира, втраті чи нестачі вантажу, його пошкодженні чи псуванні, пошкодженні чи знищенні транспортного засобу чи іншого майна перевізника тощо.
Наявність причинного зв’язку означає, що саме протиправна поведінка винної особи призвела до заподіяння шкоди. Наприклад, перевізник не відповідає за збереження вантажу, якщо доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.
Вина полягає у психічному ставленні особи до своєї протиправної поведінки та її наслідків. Відсутність своєї вини доводиться особою, яка порушила зобов’язання. У відносинах перевезення найчастіше має місце вина у формі необережності. Форма вини особи може впливати на розмір відшкодування. Наприклад, відповідно до ст. 194 КТМ перевізник, працівник або агент перевізника не вправі скористатися межами відповідальності, встановленими в цій статті, якщо буде доведено, що збиток заподіяно внаслідок дій або упущень перевізника, працівника або агента перевізника, скоєних або з наміром заподіяти цей збиток, або через самовпевненість з усвідомленням можливого заподіяння збитку.
Разом з тим відповідальність за договором перевезення має значну специфіку у порівнянні ззагальною цивільно-правовою відповідальністю.
Особливістю відповідальності за зобов’язаннями, що випливають із договору перевезення, є широке застосування неустойки у виді штрафу та пені. Така відповідальність застосовується перш за все за прострочення виконання зобов’язання (наприклад, за затримку відправлення та порушення строків доставки пасажира, за прострочення доставки вантажу тощо). У цьому разі склад цивільного правопорушення є усіченим, оскільки для застосування відповідальності не потрібно доводити наявність шкоди та причинного зв’язку.
Відповідальність перевізника може встановлюватися також іншими актами цивільного законодавства, зокрема ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів». Перш за все, під дію вказаного Закону підпадають перевезення пасажирів і багажу.
Відповідальність перевізника у деяких випадках є обмеженою.
Так, відповідно до ст. 924 ЦКУ перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини. Це означає, що перевізник відповідає лише за реальні збитки. Схожі положення містяться в нормативних актах, що регулюють перевезення окремими видами транспорту: п. 136 Статуту автомобільного транспорту, п. 113 Статуту залізниць України, розділ XХVII Правил повітряних перевезень пасажирів і багажу, розділ 20 Правил повітряних перевезень вантажів, ст. 179 КТМ, п. 195 Статуту внутрішнього водного транспорту.
Специфікою транспортного законодавства є також те, що законодавством може бути встановлений максимальний розмір відповідальності перевізника. Наприклад, відповідно до ст. 194 КТМ у випадку смерті пасажира або ушкодження його здоров’я відповідальність перевізника в жодному разі не перевищує 175 000 розрахункових одиниць у відношенні перевезення в цілому. Відповідальність перевізника за втрату або пошкодження каютного багажу в жодному разі не перевищує 1800 розрахункових одиниць на пасажира у відношенні перевезення в цілому.
Обмеження відповідальності перевізника характерне також і для міжнародних нормативно-правових актів: наприклад, відповідні положення містять Конвенція для уніфікації деяких правил міжнародних повітряних перевезень (Монреальська конвенція 1999 р.), Конвенція ООН про морське перевезення вантажів 1978 р. (Гамбурзькі правила), Будапештська конвенція про договір перевезення вантажів внутрішніми водними шляхами 2001 р.
Законодавство, що регулює відносини перевезення, містить значно більше імперативних норм, ніж інші інститути цивільного права. Так, у більшості випадків відповідальність перевізника не може бути зменшена або скасована за домовленістю сторін. Відповідно до п. 127 Статуту автомобільного транспорту будь-які угоди автотранспортних підприємств і організацій із вантажовідправниками, вантажоодержувачами і пасажирами, що мають на меті змінити відповідальність або звільнити від відповідальності, покладеної на автотранспортні підприємства та організації, вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів, вважаються недійсними і будь-які відмітки про це в путьових листах, товарно-транспортних та інших документах, не передбачені цим Статутом або Правилами, не мають сили.
Відповідно до п. 179 Статуту внутрішнього водного транспорту будь-які попередні домовленості пароплавств із вантажовідправниками, вантажоодержувачами або пасажирами, які мають за мету змінити або скасувати відповідальність, покладену на пароплавства, вантажовідправників або пасажирів, вважаються недійсними, і будь-які відмітки про це у накладній, не передбачені цим Статутом або Правилами, не мають сили.
Про можливість сторін передбачити у договорі перевезення на особливих умовах лише додаткову відповідальність за виконання зобов’язань зазначено у п. 63 Статуту залізниць України.
Наступною особливістю відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов’язання з перевезення є наявність переліку особливих підстав звільнення перевізника від відповідальності. Найчастіше це обумовлено специфікою конкретного виду транспорту, але можливим є виділення підстав звільнення від відповідальності, які застосовуються в усіх або більшості видів транспорту. До таких можна віднести: причини, які залежать від вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажира (їхня недбалість, неправомірні дії, бездіяльність тощо); пошкодження багажу, вантажу, яке сталося внаслідок його дефекту, якостей чи вад, про які не був попереджений перевізник; зменшення, псування вантажу, яке відбулося внаслідок його природних властивостей або зовнішніх природних причин, яким перевізник не міг запобігти; вантаж надійшов у непошкодженому вагоні (контейнері) з непошкодженими пломбами відправника; втрата, псування або пошкодження вантажу відбулися внаслідок недоліків тари, упаковки, які неможливо було виявити під час приймання вантажу до перевезення; шкода була заподіяна внаслідок випадку або непереборної сили.
Також законодавство встановлює особливі підстави відповідальності вантажовідправника. Наприклад, він відповідає за неправильність, неточність або неповноту відомостей, зазначених ним у документах, за неповідомлення про особливі властивості вантажу, за передання вантажу в непошкодженій тарі та упаковці.
Відповідальність інших учасників перевезення, як правило, настає відповідно до загальних положень цивільного законодавства.