Цивільне право 3 курс_Жила О.В._kd

Тема 8: Страхові зобов’язання

Кількість годин: 2

Мета:

Навчальна: освоєння, поглиблення та розширення знань відповідно до тематики заняття та питань, що запропоновані до розгляду на практичному занятті і рекомендованих до вивчення під час самостійної підготовки, підготовки цільових виступів та рефератів.

Розвиваюча: розвиток у студентів формування вміння структурувати та аналізувати отриману інформацію для її застосування у подальшій професійній діяльності.

Виховна: удосконалити знання студентів, систематизувати їх, розвивати пам’ять, мислення, прагненням самовдосконалення, поглиблення та розширення обсягу знань.

 

Джерела і література:

1.    Цивільний кодекс України від 16.01.2003. Законодавство України / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435–15#n4902.

2.    Про страхування : Закон України від 07.03.1996 No86/96‐ВР (в ред. Закону України від 04.10.2001 №2745‐III). Законодавство України / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/85/96- %D0 %B2 %D1 %80#Text.

3.    Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар (пояснення, тлумачення, рекомендації з використанням позицій вищих судових інстанцій, Міністерства юстиції, науковців, фахівців). Т. 8 / за ред. І. В. Спасибо-Фатєєвої. Харків : ФО-П Лисяк Л. С., 2013.

4.    Цивільне право (частина особлива). Курс лекцій : навч. посіб. / за ред. І. Спасибо-Фатєєвої.  Харків : ЕКУС, 2022.  640 с.

5.    Цивільне право України (Особлива частина) (у схемах та таблицях): навч. посіб. / Парасюк М.В., Парасюк В.М., Грабар Н.М. Львів: Растр-7, 2021. 467 с.

6.    Цвільне право. Альбом схем: навч. Посіб.: у 2 ч. Ч. 2/ Є.О. Мічурін, О.Р. Шишка.  Вид. 5-те, перероб. Харків: Право, 2018. 222 с. 

 

Навчальні питання:

1. Поняття і загальна характеристика страхування.

2. Поняття та зміст договору страхування.

3. Учасники страхових відносин.

4. Права, обов’язки та відповідальність сторін страхових правовідносин.

5. Порядок укладення договору страхування.

6. Припинення та недійсність договору страхування.

 

1. Поняття і загальна характеристика страхування

Забезпечити економічні можливості відшкодування збитків, сплати компенсацій та інших обумовлених сум дозволяють норми цивільно-правового інституту страхування.

Відносини страхування регламентуються ЦК України (статті 979-999), Законом України «Про страхування» від 07.03.1996 р. Крім того, в Україні діє низка інших нормативно-правових актів, які регулюють страхову діяльність. Послуги у сфері страхування є фінансовими послугами (п. 9 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 р. №2664‐III).

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (ст. 1 Закону України "Про страхування").

Страхові правовідносини мають низку специфічних понять і термінів, які характеризують взаємовідносини їх учасників.

Страховий ризик - це ймовірність настання певної події, у зв'язку з якою проводиться страхування. Від ступеня ймовірності настання певної страхової події залежать розміри страхових внесків з конкретного виду страхування.

Страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов договору страхування зобов'язаний здійснити виплату при настанні страхового випадку.

Страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.

Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) - плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування.

Страховий тариф - ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за визначений період страхування.

Страхування (ст. 1 Закону України «Про страхування»):

-   за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом: сплати особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів;

-   вид цивільно-правових відносин;

-   щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб;

-   у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або законодавством.

Необхідно відмежовувати: страхування як інститут цивільного права (вид цивільно-правових відносин) та загальнообов’язкове соціальне страхування (сфера соціального забезпечення).

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування (ст. 1 Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 14.01.1998 р. №16/98‐ВР) – це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі:

- хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності;

- безробіття з незалежних від осіб обставин;

- втрати годувальника;

- старості;

- в інших випадках передбачених законодавством.

Страхування є перерозподільчими відносинами його учасників призначеного для:

-   шляхом формування за рахунок їх грошових внесків цільового фонду;

-   відшкодування можливих надзвичайних чи інших втрат;

-   накопичення грошових коштів;

-   надання грошової допомоги.

Страхові відносини як цивільно-правові відносини є зобов’язальними.

Підстави виникнення страхових правовідносин:

-   закон (при обов’язковому страхуванні);

-   договір (при добровільному страхуванні).

Страхування включає в себе також такі види страхових операцій, як співстрахування та перестрахування.

Страхові операції:

-   Співстрахування - має місце тоді, коли предмет договору страхування страхується за одним договором страхування та за згодою страхувальника кількома страховиками. При цьому в договорі страхування повинні міститися умови, що визначають права і обов’язки кожного страховика. Співстраховики беруть дольову (часткову) участь за зобов’язаннями відповідно до укладеного договору. За наявності відповідної угоди між співстраховиками і страхувальником один із співстраховиків може представляти всіх інших у взаємовідносинах із страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним лише в розмірі своєї частки (ст. 986 ЦКУ; ст. 11 Закону України «Про страхування»);

-   Перестрахування - це страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов’язків перед страхувальником в іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.

Правове регулювання страхування здійснюється відповідно до ЦКУ (глава 67 «Страхування»), ГКУ (§ 2 «Страхування» глави 35 «Особливості правового регулювання фінансової діяльності»), Кодексу торговельного мореплавства України (глава 1 «Договір морського страхування» розділу VIII «Морське страхування»), законів України «Про страхування» та «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Правил проведення обов’язкового страхування за окремими видами страхування (наприклад, Порядок і правила проведення обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності приватного нотаріуса).

Страхування стає необхідним атрибутом повсякденної діяльності, що, зокрема, підтверджується тим, що ціла низка статей ЦКУ передбачають можливість або навіть необхідність страхування тих чи інших об’єктів – статті 581, 696, ч. 3 ст. 735, статті 771, 927, ч. 3 ст. 967, ст. 802, ч. 1 ст. 881, ч. 3 ст. 1021, статті 1194, 1229, п. 5 ст. 268.

Існують дві форми страхування (при цьому слід розрізняти форми страхування та форму договору страхування) – добровільне та обов’язкове (ст. 5 Закону України «Про страхування»).

Страхування:

-          обов’язкове;

-          добровільне.

Обов’язкове страхування полягає в тому, що відповідно до ч. 1 ст. 999 ЦКУ законом може бути встановлений обов’язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником:

-          за свій рахунок чи

-          за рахунок заінтересованої особи;

-          життя,

-          здоров’я,

-          майна,

-          відповідальності перед іншими

-          особами.

Обов’язкове страхування здійснюється в силу прямої вказівки закону. Забороняється здійснення обов’язкових видів страхування, що не передбачені Законом України «Про страхування».

Обов’язкові види страхування визначаються виключно Законом України «Про страхування».

За загальним правилом (якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства) до відносин, що випливають із обов’язкового страхування, застосовуються положення ЦКУ (ч. 2 ст. 999).

Перелік обов’язкових видів страхування є вичерпним. До нього входять: медичне страхування; страхування спортсменів вищих категорій; страхування життя і здоров’я спеціалістів ветеринарної медицини; особисте страхування від нещасних випадків на транспорті; авіаційне страхування цивільної авіації та інші види обов’язкового страхування, передбачені ч. 1 ст. 7 Закону України «Про страхування».

Добровільне страхування (ст. 6 Закону України «Про страхування») – це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком.

Види добровільного страхування, на які видається ліцензія, визначаються згідно з прийнятими страховиком правилами (умовами) страхування, зареєстрованими Уповноваженим органом, яким є Національний банк України.

Добровільне страхування у конкретного страховика не може бути обов’язковою передумовою при реалізації інших правовідносин.

Страховики мають право займатися тільки тими видами добровільного страхування, які визначені в ліцензії.

Види добровільного страхування:

-          страхування життя;

-          страхування від нещасних випадків;

-          страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ;

-          страхування здоров’я на випадок хвороби;

-          медичне страхування (безперервне страхування здоров’я);

-          страхування відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

-          страхування залізничного транспорту;

-          страхування майна (іншого, ніж передбачено пп. 5-9 цієї статті);

-          страхування повітряного транспорту;

- страхування фінансових ризиків;

- страхування цивільної відповідальності власників наземного;

- транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

- страхування вантажів та багажу (вантажобагажу);

- страхування судових витрат;

- страхування водного транспорту (морського внутрішнього та інших видів водного транспорту);

- страхування наземного транспорту (крім залізничного);

- страхування виданих гарантій (порук) та прийнятих гарантій;

- страхування медичних витрат;

- страхування інвестицій;

- страхування сільськогосподарської продукції;

- страхування цивільно-правової відповідальності арбітражного керуючого за шкоду, яку може бути завдано у зв’язку з виконанням його обов’язків;

- страхування життя і здоров’я волонтерів на період надання ними волонтерської допомоги;

- інші види добровільного страхування.

Особливе місце в системі страхування займає страхування життя, яке належить до групи накопичувальних видів страхування.

Страхування життя - це вид особистого страхування, який передбачає обов’язок страховика здійснити страхову виплату згідно з договором страхування у таких випадках:

1)         смерті застрахованої особи, а також

2)         дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору страхування, якщо це передбачено договором страхування;

3)         досягнення застрахованою особою визначеного договором віку.

Умови договору страхування життя можуть також передбачати обов’язок страховика здійснити страхову виплату в разі:

-   нещасного випадку, що стався із застрахованою особою;

-   хвороби застрахованої особи.

Якщо при настанні страхового випадку передбачено регулярні послідовні довічні страхові виплати (страхування довічної пенсії), обов’язковим є передбачення в договорі страхування ризику смерті застрахованої особи протягом періоду між початком дії договору страхування та першою страховою виплатою з числа довічних страхових виплат.

В інших випадках передбачення ризику смерті застрахованої особи є обов’язковим протягом усього строку дії договору страхування життя.

 

2. Поняття та зміст договору страхування

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК України).

Стаття 16 Закону України «Про страхування» містить аналогічне визначення договору страхування лише з тим уточненням, що він укладається в письмовій формі та вказується на обов’язок страховика в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату (надати допомогу, послугу тощо).

Договір страхування с:

- двостороннім, оскільки у разі укладення договору відповідні права та обов'язки виникають як у страхувальника, так і у страховика. Одна сторона в договорі (страхувальник) зобов’язується сплатити страховий платіж, а інша сторона (страховик) – відшкодувати збитки (виплатити страхову суму) при настанні обумовленої події. Незважаючи на можливість участі в страхових правовідносинах крім страхувальника і страховика також особи, призначеної страхувальником для одержання страхових виплат (вигодонабувача), сторонами в договорі є тільки страховик і страхувальник;

- реальним - набуває чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором. Договір страхування, за загальним правилом, набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування (ст. 983 ЦКУ; ч. 4 ст. 18 Закону України «Про страхування»). Проте він може бути за угодою сторін перетворений у конценсуальний;

- відплатним. оскільки страхувальник сплачує страхову премію, а страховик - у разі настання страхового випадку здійснює страхову виплату. Винагорода страхового договору вбачається в тому, що страхові платежі, що сплачуються страхувальниками, є винагородою страховика за взяття на себе обов’язку виплатити страхову суму (страхове відшкодування) при настанні страхового випадку. Так, відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про страхування» страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) - плата за страхування, яку страхувальник зобов’язаний внести страховику згідно з договором страхування;

- алеаторним (ризиковим) - це договір на ризик, тобто при укладенні договору сторони не можуть чітко визначити межі виконання своїх обов'язків, а втрата чи збагачення однієї зі сторін залежать від випадку. Страховику невідомо, чи буде він виконувати свої обов'язки за договором, а також коли саме і в якому обсязі. Так само ризикує і страхувальник, який, сплачуючи внески за договором, не впевнений щодо отримання страхового відшкодування. Страхувальнику також невідоме співвідношення сплачених ним страхових внесків і розміру страхового відшкодування;

- строковий. Строк договору страхування є його істотною умовою. Відповідно до ст. 982 ЦКУ; ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування повинен містити строк дії. Він має початок і кінець своєї дії (страховий період), з яким пов’язані певні юридичні дії сторін, а також конкретні юридичні наслідки;

- страхування може здійснювати тільки професійний страховик, що має спеціальний допуск до проведення страхових операцій - ліцензію. Положення про визначення умов провадження діяльності з надання фінансових послуг, здійснення яких потребує відповідної ліцензії (ліцензійних умов), затв. постановою Правління Національного банку України від 30.03.2021 р. № 27. Страхування вправі здійснювати і товариства взаємного страхування, що за своєю суттю також є спеціальними суб’єктами для проведення страхових операцій. Проте вони здійснюють свою діяльність без одержання ліцензії.

Форма договору страхування – письмова. У разі недодержання письмової форми договору страхування такий договір є нікчемним (ст. 981 ЦКУ).

Однак практика страхування виробила особливу письмову форму договору страхування – страхове свідоцтво (поліс, сертифікат) (абз. 2 ч. 1 ст. 981 ЦКУ, ч. 3 ст. 18 Закону України «Про страхування»).

При цьому страховий поліс не є цінним папером. Укладання договору страхування як єдиного документа повністю замінює страхове свідоцтво з додатком правил страхування.

Якщо страховий поліс містить усі необхідні умови, то він може повністю замінити договір страхування.

Договір страхування як єдиний документ складається тоді, коли договір страхування розходиться з правилами страхування, розробленими страховиком. У таких випадках, як би повно не був складений договір страхування, необхідно поряд із ним видавати страхувальнику і правила страхування.

Так, договір страхування життя може бути укладений шляхом складання одного документа (договору страхування), підписаного сторонами, або шляхом обміну листами, документами, підписаними стороною, яка їх надсилає. А в разі надання страхувальником письмової заяви за формою, встановленою страховиком, що виражає намір укласти договір страхування, такий договір може бути укладений шляхом: (а) надіслання страхувальнику копії правил страхування або (б) видачі страхувальнику страхового свідоцтва (поліса), який не містить розбіжностей з поданою заявою (ч. 4 ст. 18 Закону України «Про страхування»).

При укладенні договору добровільного страхування сторони визначають його умови, які можуть бути загальними та конкретними.

Загальні умови добровільного страхування закріплюються в правилах страхування, що розробляються страховиком самостійно.

Загальні умови обов’язкових видів страхування приймаються на підставі, як правило, постанов уряду, що надає їм силу підзаконного акта і обов’язковість для виконання. Кожний страховик зобов’язаний додержуватися умов страхування, допускаючи лише незначні відхилення.

Договори страхування укладаються відповідно до правил страхування, які повинні містити відомості, передбачені ч. 2 ст. 17 Закону України «Про страхування».

Конкретні безпосередні умови визначаються сторонами самостійно при укладенні договору страхування, однак вони не повинні суттєво змінювати загальні умови, що закріплені в правилах страхування.

Істотними умовами договору страхування є предмет договору; страховий випадок; розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума); розмір страхового платежу і строки його виплати; строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з:

- життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування);

- володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування);

- відшкодуванням страхувальником завданої ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, завданої юридичній особі (страхування відповідальності).

 

3. Учасники страхових відносин

Сторонами договору страхування є страховик і страхувальник. Учасниками цього договору також є застрахована особа, вигодонабувач, страховий агент і страховий брокер.

Страховиком є юридична особа, яка спеціально створена для здійснення страхової діяльності та одержала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності (ч. 1 ст. 984 ЦКУ). Це учасник страхових відносин, що бере на себе зобов’язання здійснити страхову виплату іншому суб’єкту правовідносин – страхувальнику, або вигодонабувачу при настанні страхового випадку.

До страховиків, як суб’єктів підприємницької діяльності, ставляться підвищені вимоги (ст. 2 Закону України «Про страхування»): а) ними можуть бути виключно (за деякими винятками) резиденти України; б) вони вправі здійснювати страхову та іншу діяльність, передбачену законодавством.

Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням.

Дозволяються виконання зазначених видів діяльності у вигляді надання послуг для інших страховиків на підставі укладених цивільно-правових угод, надання послуг (виконання робіт), якщо це безпосередньо пов'язано із зазначеними видами діяльності, а також будь-які операції для забезпечення власних господарських потреб страховика.

Страховики, які здійснюють страхування життя, можуть надавати кредити страхувальникам, які уклали договори страхування життя.

Страховики є фінансовими установами, можуть створюватися тільки в формі господарського товариства (крім товариства з обмеженою відповідальністю). Причому учасників страховика повинно бути не менше трьох.

Фінансова установа – це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом (ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Страховиками можуть бути також суб’єкти публічного права (державні організації), але тільки у випадках, прямо встановлених законодавством України.

У назві страховика використання слів «державна», «національна» або похідних від них дозволяється лише за умови, що єдиним власником такого страховика є держава (ч. 3 ст. 2 Закону України «Про страхування»).

Слова «страховик», «страхова компанія», «страхова організація» та похідні від них дозволяється використовувати в назві лише тим юридичним особам, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності (ч. 4 ст. 2 Закону України «Про страхування»).

Страхова діяльність ліцензується. Ліцензія видається на проведення конкретних видів страхування. Страховик має право займатися лише тими видами страхування, які визначені в ліцензії. Страховики, які отримали ліцензію на страхування життя, не мають права займатися іншими видами страхування.

Ліцензії на здійснення страхової діяльності є безстроковими.

Страхувальник - це особа, яка страхує себе, своє майно чи третіх осіб та їх майно від настання певних подій. Страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори страхування або є такими відповідно до законодавства.

Фізичні особи мають бути повністю дієздатними. До юридичних осіб закон не висуває окремих вимог.

Страхувальниками стають особи за наявності в них страхового інтересу.

Однією із найважливіших категорій страхування, безпосередньо пов’язаною зі страховим інтересом, є категорія страхового ризику – певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання (ст. 7 Закону України «Про страхування»). У найзагальнішому вигляді ризик можна розглядати як непевність настання обумовленої події.

З економічної точки зору між усіма страхувальниками відбувається розкладання збитку від стихійних лих через наперед встановлену систему страхових платежів. Для страховика страхування, в цілому, не повинно носити ризикового характеру. У противному випадку неприпустима мета його – забезпечення. Для досягнення своєї мети – забезпечення необхідно, щоб існувала можливість, яка переходить в упевненість, що всій групі страхувальників прийдеться виплатити коштів менше, ніж з них одержано.

Страхувальник має право укласти зі страховиком договір на користь третьої особи, якій страховик зобов’язаний здійснити страхову виплату у разі досягнення нею певного віку або настання іншого страхового випадку (ст. 985 ЦКУ).

Страхувальник має право при укладенні договору страхування призначити фізичну або юридичну особу для одержання страхової виплати (вигодонабувача), а також замінювати її до настання страхового випадку, якщо інше не встановлено договором страхування. Особливості укладення договору страхування на користь третьої особи встановлюються законом.

У такому разі боржник зобов’язаний здійснити виконання не кредитору, а вказаній в договорі третій особі, що має право вимагати від боржника виконання зобов’язання на свою користь (ст. 636 ЦКУ).

Страхувальники мають право при укладанні договорів:

-   особистого страхування призначати за згодою застрахованої особи громадян або юридичних осіб (вигодонабувачів) для отримання страхових виплат, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування (ч. 2 ст. 3 Закону України «Про страхування»);

-   інших, ніж договори особистого страхування, призначати громадян або юридичних осіб (вигодонабувачів), які можуть зазнати збитків у результаті настання страхового випадку, для отримання страхового відшкодування (наприклад, страхування об’єктів державного та комунального майна, що надається в оренду) (ч. 3 ст. 3 Закону України «Про страхування»);

-   замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування.

Ще одним учасником (факультативним) виключно особистих страхових правовідносин є застрахована особа – тобто третя особа, в житті якої може відбутися подія, що спричинила за собою обов’язок для страховика виплатити страхувальнику (вигодонабувачу) страхову суму.

Страхувальники можуть укладати зі страховиками договори про страхування третіх осіб (застрахованих осіб) лише за їх згодою, крім випадків, передбачених чинним законодавством.

Застраховані особи можуть набувати прав і обов’язків страхувальника згідно з договором страхування (ч. 2 ст. 3 Закону України «Про страхування»).

Застрахована особа - це фізична особа, життя або здоров'я якої застраховані за договором особистого страхування або страхування відповідальності.

При укладенні договору особистого страхування застрахованою завжди є особа, в житті якої може відбутися страховий випадок, безпосередньо пов'язаний з особистістю чи обставинами її життя.

Вигодонабувач - це особа, на користь якої страхувальником укладений договір страхування.

Якщо при особистому та майновому страхуванні вигодонабувач конкретно зазначається у договорі й страхувальник може замінити його іншою особою до настання страхового випадку, то при страхуванні цивільної відповідальності такої можливості немає. В останньому випадку статусу вигодонабувача набувають ті особи, яким страхувальник завдасть шкоди, а тому вказати їх наперед у договорі неможливо. У такому разі як самі потерпілі особи, так і розмір завданої їм шкоди визначаються лише після настання страхового випадку.

Страховики можуть здійснювати страхову діяльність через страхових посередників: страхових брокерів і страхових агентів.

Страхові брокери - юридичні особи або громадяни, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у страхуванні від свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу у страхуванні як страхувальник.

Страхові агенти - громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності, а саме: укладають договори страхування, одержують страхові платежі, виконують роботи, пов'язані зі здійсненням страхових виплат та страхових відшкодувань.

 

4. Права, обов’язки та відповідальність сторін страхових правовідносин

Права та обов'язки сторін договору страхування Визначаються чинним законодавством (статті 988, 989 ЦК України та статті 20, 21 Закону України «Про страхування») і договором, що укладається. Права та обов’язки контрагентів у страхових правовідносинах є взаємними і належать одночасно двом сторонам.

Здійснення права одним суб’єктом правовідносин є водночас виконанням обов’язків іншим його суб’єктом, тому зміст прав і обов’язків у кожних конкретних правовідносинах рівнозначний. ЦКУ та Закон України «Про страхування» містять лише основні обов’язки сторін, а тому договором страхування можуть бути встановлені також інші обов’язки.

Права та обов’язки страховика:

Страховик зобов’язаний (ч. 1 ст. 988 ЦКУ; ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування»)

-   ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;

-   не розголошувати відомостей про страхувальника та його майнове становище, крім випадків, установлених законом;

-   за заявою страхувальника, в разі здійснення страховиком заходів, що зменшили страховий ризик, або в разі збільшення вартості майна, переукласти з ним договір страхування;

-   відшкодувати витрати, понесені страхувальником у разі настання страхового випадку з метою запобігання або зменшення збитків, якщо це встановлено договором;

-   протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальникові;

-   у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату в строк, встановлений договором.

Страхова виплата за договором особистого страхування здійснюється незалежно від сум, що виплачуються за державним соціальним страхуванням, соціальним забезпеченням, а також відшкодування шкоди.

Страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

Страхова виплата за договором майнового страхування здійснюється страховиком у межах страхової суми, яка встановлюється в межах вартості майна на момент укладення договору.

Обов’язок здійснення страхової виплати у випадку, коли наступить передбачена сторонами подія (страховий випадок), посідає за важливістю перше місце серед обов’язків страховика.

Обов’язок з виплати страхових сум виникає в силу прийняття страховиком на себе страхового ризику, але для проведення цих виплат необхідно, щоб наступив страховий випадок (ч. 2 ст. 8 Закону України «Про страхування») – подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулась і з настанням якої виникає обов’язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування).

Страхова виплата – грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Страхова виплата за договором особистого страхування здійснюється незалежно від сум, що виплачуються за державним соціальним страхуванням, соціальним забезпеченням, а також від відшкодування шкоди.

Страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі (ч. 1 ст. 990 ЦКУ):

-   заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором;

-   страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком (ч. 2 ст. 990 ЦКУ).

Проте законом передбачені підстави відмови в здійсненні страхової виплати.

Страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати за наявності підстав, передбачених ч. 1 ст. 991 ЦКУ та ч. 1 ст. 26 Закону України «Про страхування», зокрема:

1) навмисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, якщо вони були спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, пов’язаних із виконанням ними громадянського чи службового обов’язку, вчинених у стані необхідної оборони (без перевищення її меж), або щодо захисту майна, життя, здоров’я, честі, гідності та ділової репутації;

2) вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного кримінального правопорушення, що призвів до страхового випадку, та ін.

Рішення страховика про відмову здійснити страхову виплату повідомляється страхувальникові в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови (ч. 3 ст. 991 ЦКУ, ч. 3 ст. 26 Закону України «Про страхування»). Негативний фінансовий стан страховика не є підставою для відмови у виплаті страхових сум (їх частин) або страхового відшкодування страхувальнику (ч. 5 ст. 26 Закону України «Про страхування»).

Відмову страховика у страховій виплаті може бути оскаржено страхувальником у судовому порядку (ч. 4 ст. 26 Закону України «Про страхування»).

Страхувальник зобов’язаний (ч. 1 ст. 989 ЦКУ; ч. 1 ст. 21 Закону України «Про страхування»):

1) своєчасно вносити страхові платежі (внески, премії) в розмірі, встановленому договором;

2) при укладенні договору страхування надати страховикові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-які зміни страхового ризику;

3) при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші договори страхування, укладені щодо об’єкта, який страхується. Якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об’єкт уже застрахований, новий договір страхування є нікчемним;

4) вживати заходів щодо запобігання збиткам, завданим настанням страхового випадку, та їх зменшення;

5) повідомити страховика про настання страхового випадку в строк, встановлений договором.

Страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) – плата за страхування, яку страхувальник зобов’язаний внести страховику згідно з договором страхування. Страхові платежі за різними видами страхування можуть вноситися одноразово або періодично.

Порушення страхувальником його обов’язку по сплаті страхових платежів спричиняє неоднакові наслідки.

Оскільки страхове зобов’язання є реальним, то між сторонами договору страхування встановлюється правовий зв’язок з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено умовами страхування.

Інші обов’язки страхувальника можуть мати місце як до, так і після настання страхового випадку.

Перелік обов'язків, передбачених законодавством, не є вичерпним, тому сторони за згодою можуть встановлювати й інші.

З метою стимулювання належного виконання цього зобов'язання страховику надано право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі (ст. 991 ЦК України, ст. 26 Закону України «Про страхування»):

1) навмисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, якщо вони були спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, пов'язаних із виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, вчинених у стані необхідної оборони (без перевищення її меж), або щодо захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації;

2) вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;

3) подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку;

4) одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала;

5) несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків;

6) наявності інших підстав, встановлених законом.

У договорі страхування можуть бути передбачені й інші підстави для відмови у здійсненні страхових виплат, якщо це не суперечить закону.

При цьому рішення страховика про відмову здійснити страхову виплату повідомляється страхувальникові у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.

 

5. Порядок укладення договору страхування

Підпорядковується загальному для всіх цивільно-правових договорів положенню, зазначеному в ч. 1 ст. 638 ЦК України: цивільно-правовий договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно зі ст. 983 ЦК України та ст. 18 Закону України «Про страхування» договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.

Для укладання договору страхування страхувальник подає страховику письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування. У заяві вказуються всі обставини, що мають суттєве значення для визначення страхового ризику. Страховик також має право запросити у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою).

Після досягнення згоди між сторонами за всіма істотними умовами договору, а також сплати страхувальником страхового внеску страховик оформлює страховий поліс.

Страховий поліс - це документ, що видається страхувальнику і безпосередньо засвідчує факт страхування за договором або підтверджує умови обов'язкового страхування згідно з чинним законодавством та містить зобов'язання страховика виплатити страхувальникові у разі настання страхового випадку визначену умовами договору певну суму коштів (страхове відшкодування)'.

Згідно зі ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування повинен містити:назву документа; назву та адресу страховика; прізвище, ім'я, по батькові або назву страхувальника та застрахованої особи, їх адреси та дати народження; прізвище, ім'я, по батькові, дату народження або назву вигодонабувача та його адресу; зазначення предмета договору страхування; розмір страхової суми за договором страхування іншим, ніж договір страхування життя; розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя; перелік страхових випадків; розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати; страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума); строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; умови здійснення страхової виплати; причини відмови у страховій виплаті; права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови за згодою сторін; підписи сторін.

Умови договору страхування можуть бути встановлені не лише в єдиному документі, підписаному сторонами, або в страховому полісі, а й у правилах страхування.

Правила страхування розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування.

Згідно зі ст. 28 Закону України «Про страхування» дія договору страхування припиняється і втрачає чинність за згодою сторін, а також у разі:

1) закінчення строку дії цього договору;

2) виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі;

3) несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки;

4) ліквідації страхувальника-юридичної особи або смерті страхувальника-громадянина чи втрати ним дієздатності, за винятком випадків, передбачених законодавством;

5) ліквідації страховика у порядку, встановленому законодавством України;

6) прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним;

7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Відповідно до ч. 2 ст. 997 ЦК України як страховик, так і страхувальник можуть відмовитися від договору страхування. Так, якщо страхувальник прострочив внесення страхового платежу і не сплатив його протягом десяти робочих днів після пред'явлення страховиком письмової вимоги про сплату страхового платежу, страховик може відмовитися від договору страхування, якщо інше не встановлено договором.

Страхувальник або страховик зобов'язаний повідомити другу сторону про свій намір відмовитися від договору страхування не пізніш як за тридцять днів до припинення договору, якщо інше не встановлено договором.

Страховик не має права відмовитися від договору особистого страхування без згоди на це страхувальника, який не допускає порушення договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо страхувальник відмовився від договору страхування (крім договору страхування життя), страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення строку договору, з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, та фактично здійснених страховиком страхових виплат.

Коли відмова страхувальника від договору зумовлена порушенням умов договору страховиком, страховик повертає страхувальникові сплачені ним страхові платежі повністю.

Якщо страховик відмовився від договору страхування (крім договору страхування життя), страховик повертає страхувальникові сплачені ним страхові платежі повністю.

Коли відмова страховика від договору зумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, страховик повертає страхувальникові страхові платежі за період, що залишився до закінчення строку договору, з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, та фактично здійснених страхових виплат.

Наслідки відмови від договору страхування життя встановлюються законом.

 

6. Недійсність договору страхування.

Договір страхування припиняється у випадках, встановлених договором або законом.

Закон України «Про страхування» (ст. 28) передбачає такі підстави для припинення договору страхування: згода сторін; закінчення строку дії договору; виконання страховиком зобов’язань перед страхувальником у повному обсязі; несплата страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки (відповідно до ч. 2 ст. 997 ЦКУ та за наявності передбачених у ній умов страховик має право на відмову від договору).

У цьому випадку ліквідація страхувальника – юридичної особи або смерть страхувальника-громадянина чи втрата ним дієздатності, за винятком випадків, передбачених статтями 21, 22 і 23 Закону України «Про страхування»; ліквідація страховика; прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним; в інших випадках, передбачених законодавством України.

Дію договору страхування може бути достроково припинено за вимогою страхувальника або страховика, якщо це передбачено умовами договору страхування. Про намір достроково припинити дію договору страхування (відмовитись від нього) будь-яка сторона зобов’язана повідомити іншу не пізніш як за 30 днів до дати припинення дії договору страхування, якщо інше ним не передбачено.

Дія договору особистого страхування не може бути припинена страховиком достроково, якщо:

-          на це немає згоди страхувальника, який виконує всі умови договору страхування;

-          інше не передбачено умовами договору та законодавством України.

У разі дострокового припинення дії договору страхування, крім договору страхування життя, за вимогою страхувальника страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з відрахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором страхування.

Якщо вимога страхувальника обумовлена порушенням страховиком умов договору страхування, то останній повертає страхувальнику сплачені ним страхові платежі повністю.

У разі дострокового припинення договору страхування, крім страхування життя, за вимогою страховика страхувальнику повертаються повністю сплачені ним страхові платежі.

Якщо вимога страховика обумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, то страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором страхування.

У разі дострокового припинення дії договору страхування життя страховик виплачує страхувальнику викупну суму, яка є майновим правом страхувальника за договором страхування життя.

Якщо вимога страховика зумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, страхувальнику повертається викупна сума.

ВИКУПНА СУМА - це сума, яка виплачується страховиком у разі дострокового припинення дії договору страхування життя та розраховується математично на день припинення договору страхування життя залежно від періоду, протягом якого діяв договір страхування життя, згідно з методикою, яка проходить експертизу в Уповноваженому органі, здійснена актуарієм і є невід’ємною частиною правил страхування життя.

Не допускається повернення коштів готівкою, якщо платежі було здійснено в безготівковій формі, за умови дострокового припинення договору страхування.

Договір страхування є нікчемним або визнається недійсним у випадках, встановлених ЦКУ (ч. 1 ст. 998).

Для оцінки дійсності договору страхування можна керуватися підставами для визнання правочинів недійсними, передбаченими статтями 215-236 ЦК України. Враховуючи ці норми, договір страхування буде вважатися недійсним у випадках:

1) невідповідності актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

2) фіктивного та удаваного характеру правочину;

3) укладення договору з недієздатною фізичною особою;

4) укладення договору під впливом помилки, обману тощо.

ЦК України (ст. 998) та ст. 29 Закону України «Про страхування» передбачають також особливі випадки визнання договору страхування недійсним. Договір страхування визнається судом недійсним, якщо:

1) його укладено після настання страхового випадку;

2) об'єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації на підставі судового вироку або рішення, що набрало законної сили.