Цивільне право 3 курс_Жила О.В._kd

Тема 7: Договір зберігання

Кількість годин: 2

Мета:

Навчальна: освоєння, поглиблення та розширення знань відповідно до тематики заняття та питань, що запропоновані до розгляду на практичному занятті і рекомендованих до вивчення під час самостійної підготовки, підготовки цільових виступів та рефератів.

Розвиваюча: розвиток у студентів формування вміння структурувати та аналізувати отриману інформацію для її застосування у подальшій професійній діяльності.

Виховна: удосконалити знання студентів, систематизувати їх, розвивати пам’ять, мислення, прагненням самовдосконалення, поглиблення та розширення обсягу знань.

 

Джерела і література:

1.    Цивільний кодекс України від 16.01.2003. Законодавство України / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435–15#n4902.

2.    Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар (пояснення, тлумачення, рекомендації з використанням позицій вищих судових інстанцій, Міністерства юстиції, науковців, фахівців). Т. 8 / за ред. І. В. Спасибо-Фатєєвої. Харків : ФО-П Лисяк Л. С., 2013.

3.    Цивільне право (частина особлива). Курс лекцій : навч. посіб. / за ред. І. Спасибо-Фатєєвої.  Харків : ЕКУС, 2022.  640 с.

4.    Цивільне право України (Особлива частина) (у схемах та таблицях): навч. посіб. / Парасюк М.В., Парасюк В.М., Грабар Н.М. Львів: Растр-7, 2021. 467 с.

5.    Цвільне право. Альбом схем: навч. Посіб.: у 2 ч. Ч. 2/ Є.О. Мічурін, О.Р. Шишка.  Вид. 5-те, перероб. Харків: Право, 2018. 222 с. 

 

Навчальні питання:

1. Загальні положення про договір зберігання.

2. Сторони договору зберігання.

3. Права та обов’язки сторін за договором зберігання.

4. Відповідальність сторін за договором зберігання.

5. Зберігання на товарному складі (складське зберігання).

6. Спеціальні види зберігання.

 

1.  Загальні положення про договір зберігання

Місце договору зберігання серед цивільно-правових договорів, насамперед, обумовлюється його метою. Потреба в забезпеченні схоронності майна виникає у кожної особи, яка на тій чи інший підставі, зокрема праві власності, володіє зазначеним майном. Однак володілець не завжди має можливість досягти такої мети власними зусиллями. Вчинення певних дій для забезпечення схоронності речі і є послугою зі зберігання, надання якої становить предмет відповідного договору.

У ст. 936 ЦКУ не надається легального визначення поняття «схоронність». У цивілістиці під схоронністю розуміється такий стан речі, який характеризується: знаходженням її у володінні зберігача; її недоторканністю; зовнішньою незмінністю та незмінністю її функціональних властивостей по відношенню до моменту передачі зберігачеві, з урахуванням природного зносу.

Об’єктом договору зберігання, тобто поклажею, схоронність якої повинен забезпечити зберігач, може бути річ – об’єкт матеріального світу.

Договір зберігання є одним із найдавніших договорів. Ще римському приватному праву був відомий договір (який відносився до реальних контрактів. За цим договором одна сторона (депонент) передавала іншій стороні (депозитарію) річ на схов, зберігання.

Отже, конструкцією договору зберігання не охоплюються відносини по зберіганню інших об’єктів – інформації, бездокументарних цінних паперів, об’єктів права інтелектуальної власності, віртуальних активів тощо.

Виходячи з необхідності передачі речі у тимчасове володіння зберігачеві, унеможливлюється укладання договорів зберігання щодо нерухомих за своєю природою речей.

З огляду на специфіку природи речей, визначених родовими ознаками, певні особливості правого регулювання мають відповідні договори зберігання із знеособленням (іррегулярне зберігання).

За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем) і повернути її поклажодавцеві у схоронності (ч. 1 ст. 936 ЦКУ).

За своєю правовою природою договір зберігання є двостороннім, як оплатним, так і безоплатним, строковим та реальним. Із професійним зберігачем можливе укладання консенсуального договору.

Договір зберігання може бути публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування (ч. 3 ст. 936 ЦКУ).

Також договір зберігання є фідуціарним, оскільки ґрунтується на довірі однієї сторони до іншої. Зважаючи на фідуціарний характер цього договору, законом встановлена необхідність особистого виконання обов'язків зберігача (ст. 943 ЦКУ).

Проаналізувавши гл. 66 ЦК України, можна дійти висновку, що договірні зобов'язання зі зберігання за наявністю спільних і відмінних у них ознак можна поділити на загальні і спеціальні. Загальне зберігання є генеральною конструкцією будь-якого зобов'язання зі зберігання, за яким у зберігача виникає обов'язок забезпечити схоронність речі. Спеціальні види зберігання характеризуються певними особливостями, що виділяють їх серед інших видів зберігання. До спеціальних видів зберігання § 3 гл. 66 ЦК України відносить: зберігання речі у ломбарді (ст. 967), зберігання цінностей у банку (ст. 969), зберігання речей у камерах схову організацій, підприємств транспорту (ст. 972), зберігання речей у гардеробі організації (ст. 973), зберігання речей пасажира під час його перевезення (ст. 974), зберігання речей у готелі (ст. 975), зберігання речей, що є предметом спору (секвестр) (ст. 976), зберігання автотранспортних засобів (ст. 977). Також до спеціальних видів зберігання слід віднести зберігання на товарному складі (§ 2 гл. 66 ЦК України) та інші особливі види зберігання, передбачені чинним законодавством.

У питанні правового регулювання форми договору зберігання положення глави 66 ЦКУ мають відсилочний до загальних положень про форму правочинів характер.

Необхідно наголосити, що зазначені документи та легітимаційні знаки не можна ототожнювати з письмовою формою договору. Вони лише підтверджують факт укладання договору (передання речі) та належність форми, в якій його було укладено.

Договір зберігання єдиною істотною умовою має умову про предмет договору. Як уже зазначалось, оплатність та строковість є його характеристиками. Це означає, що невизначеність сторонами в договорі його ціни, форми оплати або строку дії не має наслідком його неукладеність, а лише є підставою до застосування механізмів визначення зазначених умов, виходячи зі звичайних цін та розумних строків.

Предметом договору зберігання є послуга із зберігання. Ця послуга не є однорідною діяльністю і включає в себе дії щодо прийняття, забезпечення схоронності та видачі поклажодавцеві його майна.

Предмет договору зберігання слід відрізняти від об'єкта зберігання, яким є рухомі речі. їх ще можна назвати предметом зберігання. Об'єкт договору зберігання часто називають "поклажею". Ним можуть бути як індивідуально визначені речі, так і речі, визначені родовими ознаками (ст. 184 ЦК України). Зберігання індивідуально визначених речей називається регулярним, а зберігання речей, визначених родовими ознаками, - іррегулярним.

Коли на зберігання передається майно, визначене родовими ознаками, для поклажодавця зазвичай не є суттєвим повернення саме свого майна. Наприклад, йому не має сенсу вимагати від зберігача повернення того ж зерна, яке було передано на зберігання, якщо під час зберігання воно було змішане із зерном інших поклажодавців. У такому разі для поклажодавця достатньо, щоб після закінчення договору зберігання йому було передано зерно того ж сорту і в тій же кількості, що були ним передані на зберігання. Тому у ст. 941 ЦК України закріплено положення про те, що поклажодавець може дати згоду на змішання зберігачем його речей з іншими речами одного роду та однієї якості.

Строк зберігання - це час, протягом якого зберігач зобов'язаний зберігати передану йому річ. Він зазвичай встановлюється за домовленістю сторін у договорі зберігання. Сторони можуть обумовити в договорі конкретний строк (певний проміжок часу) або термін (точну календарну дату), до якого повинно здійснюватися зберігання, або ж встановити, що зберігання триває до пред'явлення поклажодавцем вимоги про повернення речі.

Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк (ч. 3 ст. 938 ЦК України). "Розумність" строку визначається на підставі конкретних обставин справи з урахуванням положень ст. 530 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 938 ЦК України, якщо строк зберігання в договорі не встановлений і не може бути встановлений, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Таким чином, у договорі зберігання може бути визначений строк (тоді договір буде строковим) або він може не визначатися (договір буде безстроковим).

У консенсуальних договорах зберігання слід розрізняти строк договору і строк зберігання, оскільки укладання договору передує передачі речі.

Плата за зберігання (ціна договору) та строки її внесення встановлюються договором зберігання (ч. 1 ст. 946 ЦК України) або актами законодавства (затвердженими в установленому порядку таксами, тарифами, ставками тощо, хоча ЦК України прямо це не передбачає). У тому разі, коли розмір плати визначений законодавцем (нормативно), сторони не вправі її змінювати. Нормативні акти також можуть затверджувати регульовану плату за зберігання. Так, відповідно до ч. 5 ст. 28 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" Кабінет Міністрів України встановлює граничний рівень плати (тариф) за зберігання зерна, що придбане за кошти державного бюджету.

Якщо певний порядок внесення плати за зберігання не встановлений актами цивільного законодавства, сторони можуть визначити, що вона вноситься:

- у повному обсязі наперед;

- після закінчення зберігання;

- певними періодичними платежами.

Певні особливості має визначення розміру плати при достроковому припиненні договору зберігання. Відповідно до ч. 2 ст. 946 ЦК України у разі, коли зберігання припинилося достроково через обставини, за які зберігач не відповідає, він має право на пропорційну частину плати. Конкретний розмір такої плати визначається у пропорції до фактичної тривалості зберігання.

Якщо ж поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання. Однак такий обов'язок покладається на поклажодавця лише у випадку, коли він не забрав річ за відсутності перешкод з боку зберігача.

Слід мати на увазі, до плати за зберігання можуть бути включені витрати на зберігання речі. Якщо ж сторони у від платному договорі не передбачать обов'язок поклажодавця відшкодувати витрати на зберігання, зберігач не вправі їх вимагати. Проте витрати, які сторони не могли передбачити при укладенні договору зберігання (надзвичайні витрати), відшкодовуються поклажодавцем понад плату, яка належить зберігачу.

При безвідплатному договорі зберігання поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачу здійснені ним витрати на зберігання, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 947 ЦК України). Такі витрати повинні бути необхідними та ненадмірними.

Відповідно до ч. 1 ст. 937 ЦК України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, установлених ст. 208 цього Кодексу. При цьому договір зберігання, за яким зберігач зобов'язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, що має бути передана на зберігання. Враховуючи те, що консенсуальний договір може укладатися лише професійним зберігачем (ч. 2 ст. 936 ЦК України), вказане вище застереження стосується лише договорів про зберігання за його участю і розширеному тлумаченню не підлягає.

ЦК України не вимагає укладати письмові договори зберігання у вигляді єдиного письмового документу, який підписується сторонами. Письмова форма цього договору вважається дотриманою також тоді, коли прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем. Проте це положення дещо не узгоджується зі ст. 207 ЦК України, оскільки перелічені вище документи підписуються в односторонньому порядку зберігачем. Тому положення ст. 937 ЦК України потрібно розуміти як доповнення до ст. 207 ЦК України, а не як виняток із загального правила.

У ч. 2 ст. 937 ЦК України встановлено спеціальне правило, яке стосується форми договору зберігання при надзвичайних обставинах (так званого надзвичайного зберігання). При пожежі, повені, раптовому захворюванні або за інших надзвичайних обставин прийняття речі на зберігання може підтверджуватися свідченням свідків. Ця норма встановлює виняток із загального правила щодо неможливості посилатися на свідчення свідків при недотриманні обов'язкової письмової форми правочину (ст. 218 ЦК України).

Укладення усного договору зберігання може підтверджуватися видачею поклажодавцеві номерного жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання, якщо це встановлено законом, іншими актами цивільного законодавства або є звичним для цього виду зберігання. Наприклад, прийняття на зберігання речі в гардеробі зазвичай посвідчується видачею номерного жетона.

Окремі спеціальні види зберігання не потребують спеціального оформлення факту зберігання речей (крім грошей, цінних паперів, коштовностей). Це стосується, зокрема, зберігання речей у готелях, будинках відпочинку, пансіонатах, санаторіях та інших приміщеннях, в яких особа проживає тимчасово.

 

2. Сторони договору зберігання

Сторонами договору зберігання виступають поклажодавець, замовник послуги та зберігач – її виконавець. Жодних вимог щодо кількісного складу сторін ЦКУ не містить. Натомість слід мати на увазі, що за своєю природою послуга повинна надаватися особисто виконавцем, тому до договорів із множинністю осіб на стороні зберігача потрібно підходити з підвищеною увагою стосовно розподілу обов’язків останніх.

Поклажодавцем за договором зберігання за загальним правилом може виступати будь-яка особа з урахуванням звичайних вимог до її цивільної дієздатності. Природа та правове регулювання деяких окремих видів договору зберігання можуть обумовлювати певні обмеження стосовно особи поклажодавця. Так, відповідний договір із товарним складом може укласти лише суб’єкт підприємницької діяльності, для якого речі, які передаються на зберігання, мають статус товару; а передати верхній одяг на зберігання до гардеробу зможуть, відповідно, лише фізичні особи.

Наявність права власності в особи не впливає на її здатність бути поклажодавцем: будь-хто, фактично володіючи річчю, може передати її на зберігання. Інколи такий обов’язок покладається законом на певних суб’єктів владних повноважень, наприклад, виконавців, органи Національної поліції тощо.

ЦКУ в загальних положеннях про договір зберігання також не містить вимог до особи зберігача. Водночас існують певні особливості суб’єктного складу в окремих видах договору зберігання. Зокрема це стосується професійного зберігача – у главі 66 ЦКУ містяться певні особливості в регулюванні договорів за участю такого суб’єкта. Передусім ним може бути лише особа, яка здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності. Визначальним при цьому є системність надання послуг зі зберігання. Суб’єкт підприємницької діяльності, в наданні послуг із забезпечення схоронності майна якого відсутня систематичність, не може бути визнаний професійним зберігачем (Постанова ВС від 15.04.2020 р у справі No643/14079/17).

 

3. Права та обов’язки сторін за договором зберігання

Обов’язки зберігача:

-  Вживати усіх залежних від зберігача заходів, які передбачені договором, законом або іншими актами цивільного законодавства для забезпечення схоронності речі. Характер таких заходів зазвичай обумовлюється природою та особливостями самої речі, яка передана на зберігання. Наприклад, зберігання деяких харчових продуктів або лікарських засобів потребує поміщення їх у спеціально обладнане приміщення з дотриманням певного температурного режиму;

-  Повернути річ поклажодавцеві за вимогою останнього, незважаючи на сплив строку дії договору. В цьому разі зберігач має право на пропорційну частину плати за фактично надану послугу.

Права зберігача:

-  На зміну умов зберігання у випадку, коли такі зміни обумовлені усуненням небезпеки втрати, нестачі або пошкодження речі, яка зберігається. Це право передбачає, зокрема, і передачу речі на зберігання іншій особі. В обох випадках зберігач продовжує відповідати перед поклажодавцем за схоронність речі та зобов’язаний негайно повідомити останнього про зазначені зміни.

Положення глави 66 ЦКУ передбачають різні межі настання відповідальності зберігача за невиконання останнім свого обов’язку по забезпеченню схоронності речі. Критеріями для такого розмежування виступають оплатність договору та статус зберігача.

Так, при безоплатному договорі зберігання на зберігача покладається обов’язок піклуватися про річ як про свою власну. Водночас таке обмеження відповідальності умислом або грубою необережністю не повинно звільняти зберігача від відповідальності у випадках недбайливого ставлення останнього до своїх власних речей.

Обов’язки поклажодавця:

-  Оплатити надану послугу, якщо договір не був безоплатним;

-  Відшкодувати зберігачеві витрати на зберігання (в обох випадках (оплатного та безоплатного договору)). В більшості випадків зазначені витрати включаються до самої плати за зберігання;

-  Забрати річ після спливу строку договору. Невиконання поклажодавцем свого обов’язку забрати річ зі спливом строку зберігання не припиняє обов’язку зберігача забезпечувати її схоронність, а лише звужує межі відповідальності останнього.

Статус зберігача відіграє свою роль при визначенні меж відповідальності при розподілі зберігачів на професійних та всіх інших. Зберігач, який здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності, відповідає за втрату, нестачу або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили або через такі властивості речі, про які він, приймаючи річ на зберігання, не знав та не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця.

Звуження відповідальності зберігача, зокрема і професійного, до умислу або грубої необережності відбувається у випадку невиконання поклажодавцем свого обов’язку забрати річ після спливу строку договору.

Дія загальних положень про договір зберігання поширюється також на зберігання, яке здійснюється на підставі закону, якщо останнім не передбачено іншого. Прикладом такого зберігання за законом можуть слугувати обов’язки по забезпеченню схоронності знахідки або бездоглядної домашньої тварини тощо. Проте хибним буде ототожнювати зберігання за законом із договорами зберігання, які укладаються на підставі законного припису. Наприклад, передача нотаріусом на зберігання спадкового майна або передача співробітником Національної поліції транспортного засобу на спеціальний майданчик.

Також загальні положення глави 66 ЦКУ поширюють свою дію на окремі та спеціальні види договору зберігання, які мають свою специфіку правового регулювання.

 

4. Відповідальність сторін за договором зберігання

За невиконання сторонами обов'язків, передбачених законом або договором зберігання, на них покладається цивільно-правова відповідальність.

Відповідальність зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, настає на загальних підставах (ч. І ст. 950 ЦК України).

Проте норми гл. 66 ЦК України передбачають певні особливості договірної відповідальності зберігача в окремих випадках.

Так, ч. 2 ст. 950 ЦК України встановлюється відповідальність професійного зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо він не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця. Таким чином, відповідальність зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі може наставати і без вини. Слід мати на увазі, що наявність обставин, які звільняють зберігача від відповідальності (непереборної сили, особливих властивостей речі, умислу чи грубої необережності поклажодавця), має доводити сам зберігач.

Спеціальне правило щодо відповідальності за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання містить ч. 3 ст. 950 ЦК України. У такому разі зберігач несе відповідальність лише за наявності його умислу або грубої необережності.

Втратою або пошкодженням речі заподіюються збитки поклажодавцю, тому зберігач зобов'язаний їх відшкодувати:

1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості;

2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

Проте, якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості (ст. 951 ЦК України).

Договором зберігання може бути також встановлена відповідальність зберігача за прострочення передачі речі поклажодавцеві, самовільне користування майном чи передачу його у користування іншій особі тощо.

ЦК України передбачає лише одну спеціальну норму щодо відповідальності поклажодавця за невиконання своїх обов'язків. Так, у ст. 952 ЦК України вказується, що поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві збитки, завдані властивостями речі, переданої на зберігання, якщо зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати про ці властивості.

В інших випадках порушення зберігачем своїх обов'язків тягне або певні правові наслідки, які не є заходами цивільно-правової відповідальності, наприклад, якщо річ не буде витребувана із ломбарду, вона підлягає продажу (ст. 968 ЦК України), або вона визначається на підставі загальних положень про відповідальність за невиконання зобов'язань.

Слід звернути увагу на те, що ЦК України не встановлює відповідальність зберігача та поклажодавця за збитки у вигляді неодержаних доходів.

Договір зберігання припиняється на загальних підставах, передбачених ЦК України для припинення зобов'язань (гл. 50 ЦК України). Особливістю припинення цього договору є те, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився (ст. 953 ЦК України), тобто допускається одностороннє розірвання договору на вимогу поклажодавця.

 

5. Зберігання на товарному складі (складське зберігання)

Першим із таких окремих видів договору зберігання ЦКУ передбачає договір складського зберігання. Особливості, поширеність та значення для економічного обороту цього договору обумовили наявність декількох спеціальних нормативно-правових актів, які регулюють відповідні відносини – законів України «Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва» та «Про зерно та ринок зерна в Україні». Окрім них, існує також низка підзаконних нормативно-правових актів різної юридичної сили, які регулюють у своїй більшості відносини з оборотом, зокрема зберігання зерна.

Особливості договору складського зберігання:

-  спеціальний об’єкт договору;

-  спеціальний суб’єктний склад;

-  право деяких зберігачів (сертифікованих товарних складів) видавати прості та подвійні складські свідоцтва, які є цінними паперами;

-  спрямованість договору не тільки на надання послуг по забезпеченню схоронності речей, а й на їх економічний оборот.

За договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності (ст. 957 ЦК України).

Враховуючи те, що цьому договору притаманні основні властивості загальної конструкції договору зберігання, які були розглянуті вище, ми розглянемо лише особливості зберігання на товарному складі.

Договір складського зберігання є двостороннім і відплатним. Залежно від конкретних умов він може бути реальним або консенсуальним (укладеним на майбутнє). Договір зберігання на складах загального користування, тобто складах, які відповідно до закону, інших нормативно-правових актів або дозволу (ліцензії) зобов'язані приймати на зберігання товари від будь-якої особи, є публічним.

Сторонами договору складського зберігання є товарний склад і поклажодавець.

Спеціальність об’єкта договору складського зберігання полягає у використанні щодо нього терміна «товар». Цей термін притаманний здебільшого для економічного обороту та зазвичай використовується в ЦКУ як визначення предмета/об’єкта договору купівлі-продажу.

Під товаром слід розуміти будь-яке благо, що призначене для продажу. Враховуючи специфіку договору зберігання, об’єктом договору складського зберігання може бути будь-яка рухома річ, яка призначена для реалізації. Необхідно зазначити, що переважна більшість договорів зберігання на товарних складах стосуються речей, які мають родові ознаки (тобто йдеться про так зване іррегулярне зберігання, або зберігання із знеособленням).

Спеціальність суб’єктного складу договору складського зберігання полягає у визначені як зберігача лише суб’єкта підприємницької діяльності. Ним може бути або товарний склад, або сертифікований товарний склад – у разі наявності в нього умов зберігання відповідно певному стандарту по зберіганню визначеного виду товарів. Натепер в Україні сертифіковані товарні склади існують лише на ринку зберігання зерна, хоча зараз відсутні як порядок їх сертифікації, так і орган, що має її проводити.

Отримання товарним складом сертифікату також надає йому право на видачу поклажодавцям складських свідоцтв, які визнані товаророзпорядчими цінними паперами, що посвідчують право власності на товар, який зберігається на товарному складі. Складські свідоцтва є різновидом складських документів, до яких відносять і складську квитанцію. Остання може видаватися товарним складом (який не має сертифіката) та не є товаророзпорядчим цінним папером.

Складські свідоцтва:

-  Просте складське свідоцтво: видається на пред’явника;

-  Подвійне складське свідоцтво: складається із простого та заставного свідоцтва (заставна, варант); є іменним; заставне свідоцтво може бути передано третім особам.

Видача та обіг складських свідоцтв регулюються також відповідним законодавством про цінні папери, зокрема положеннями глави 14 ЦКУ.

Особливістю договору зберігання на товарному складі виступає і можливість надання зберігачем супутніх та додаткових послуг, які покликані забезпечити ринковий оборот товарів, які він зберігає. Такими послугами можуть виступати сортування, упаковка та маркування товарів, розвантаження та завантаження транспорту тощо. Однак предметом договору складського зберігання залишається надання послуги суто із забезпечення схоронності речей, в той час коли надання зазначених додаткових послуг може бути предметом комплексного договору.

Враховуючи зазначені особливості та характерні риси, можна додати, що договір складського зберігання:

• за своєю правовою природою є двостороннім, оплатним, реальним та строковим;

• переважна більшість цих договорів має публічний характер;

• він має укладатися у письмовій формі; така форма може підтверджуватися видачею поклажодавцеві складського документа (складської квитанції, простого або подвійного складського свідоцтва). Враховуючи ціннопаперову природу складських свідоцтв, до їх форми та реквізитів висуваються чіткі вимоги, які містяться у відповідних нормативно-правових актах.

Левову частину договорів складського зберігання становлять договори іррегулярного зберігання, правове регулювання яких має особливості.

Особливості зберігання речей, визначених родовими ознаками:

-  Якщо речі набули певної індивідуалізації (наприклад, зерно було розфасоване у мішки, які були промаркіровані).  Жодних особливостей порівняно із загальними положеннями про зберігання не буде;

-  Із знеособленням речей, коли вони змішуються з однорідними. Зберігач повинен повернути поклажодавцеві таку саму кількість речей тієї самої якості (статті 941, 949 ЦКУ);

-  З правом розпорядження речами. Застосовуються положення про договір позики, окрім визначення часу та місця повернення товарів (ст. 958 ЦКУ).

Потрібно зауважити, що знеособлення речей під час їх зберігання можливе лише за згодою поклажодавця. Така згода може бути передбаена умовами самого договору зберігання.

При поверненні товару обидві сторони мають право вимагати проведення огляду та перевірки якості товару. При цьому витрати, пов'язані з оглядом, покладаються на ту сторону, яка вимагала огляду та перевірки.

Якщо при поверненні товару він не був спільно оглянутий або перевірений товарним складом та поклажодавцем, поклажодавець має заявити про нестачу або пошкодження товару у письмовій формі одночасно з його одержанням, а щодо нестачі та пошкодження, які не могли бути виявлені при звичайному способі прийняття товару, - протягом трьох днів після його одержання. У разі відсутності заяви поклажодавця вважається, що товарний склад повернув товар відповідно до умов договору (ч. 3 ст. 959 ЦК України).

Відповідальність сторін за договором складського зберігання Визначається за загальним правилами відповідальності зберігача за невиконання умов договору зберігання.

 

6. Спеціальні види зберігання

Зберігання речі у ломбарді

Окрім загальновідомих фінансових послуг ломбарду, він також наділений правом надавати послуги по забезпеченню схоронності речей. Так, ломбард як заставодержатель має забезпечувати схоронність переданого йому під заставу (заклад) майна. Для виконання цього обов’язку ломбард повинен мати певну інфраструктуру (приміщення для зберігання, сейфи тощо), що забезпечується вимогами до здійснення ломбардної діяльності. Забезпечення схоронності речі за таким договором є окремою, самостійною послугою, яку надає ломбард.

Отже, основними особливостями даного договору є суб’єктний склад та об’єкт договору.

Ломбард має право провадити діяльність, зазначену в його установчих документах, лише після набуття ним статусу фінансової установи і отримання свідоцтва та ліцензії, яка видається НБУ, за умови, що ломбард, який звернувся за отриманням ліцензії, відповідає вимогам, встановленим законодавством. Отже, зберігач за договором зберігання речей у ломбарді є професійним зберігачем.

Формального обмеження щодо можливості юридичної особи бути поклажодавцем за таким договором ЦКУ не містить, але зі смислу ч. 1 ст. 967 ЦКУ слідує , що поклажодавцем може виступати лише фізична особа.

Об’єктом договору зберігання речей в ломбарді можуть бути неспоживні, рухомі речі, у тому числі вироби з дорогоцінних металів та каміння. Зберігання останніх здійснюється відповідно до спеціального законодавства за наявності спеціального дозволу Міністерства фінансів України. Перелік речей, які можуть бути прийняті ломбардом під заставу, частково чи повністю повинен бути визначений органами державної влади в галузі ліцензування ломбардної діяльності.

Особливостями такого окремого виду договору зберігання виступає також:

• врегулювання питання оцінки речі, яка приймається на зберігання, що обумовлено специфікою таких речей, та

• передбачене право ломбарду на продаж речі, яку поклажодавець не забрав із ломбарду протягом трьох місяців після спливу строку договору зберігання. Натепер порядок продажу такої речі в цивільному законодавстві України відсутній. За аналогією можливе застосування порядку продажу заставленого майна.

Зберігання речей у банку

Цей вид зберігання передбачає три різновиди договору, які мають відмінну правову природу. Однаковим для всіх них є наявність на стороні зберігача спеціального суб’єкта – банку як фінансової установи. Безумовно, в даному випадку йдеться про так званого професійного зберігача, що в свою чергу характеризує цей договір як публічний. Поклажодавцем відповідно до спеціального законодавства про банки є клієнт банку – будь-яка фізична або юридична особа, яка користується послугами банку.

Договір зберігання цінностей у банку (ст. 969 ЦКУ)

Поклажодавець передає до банку на зберігання документи, цінні папери, дорогоцінні метали та каміння, інші коштовності та цінності. Вичерпного переліку цінностей, що можуть прийматись на зберігання банками, вітчизняне законодавство не містить, проте він може бути конкретизований у підзаконних нормативно-правових актах або локальних актах банку, на положення яких у примірних банківських договорах часто здійснюється посилання як на обов’язкові до виконання сторонами.

Банк приймає цінності і складає їх опис (перелік (найменування) цінностей із зазначенням суми оцінки кожної з них). Цінності мають бути вкладені в пакети або іншу упаковку, опечатані і, за загальним правилом, поміщені до сховища – спеціально обладнаного для цього приміщення, технічний стан якого відповідає певним Правилам. Банк повинен забезпечувати захист цінностей від їх фізичного пошкодження (випадкового знищення, псування або неправильного зберігання).

Тож цей різновид зберігання речей у банку повністю відповідає класичній конструкції договору зберігання. Окрім загальних положень глави 66 ЦКУ, він регулюється спеціальними нормативно-правовими актами галузевого законодавства.

Договір про надання індивідуального банківського сейфу, який охороняється банком (ст. 970 ЦКУ)

Банк передає поклажодавцеві індивідуальний (на відміну від попереднього договору) банківський сейф, який знаходиться в спеціально обладнаному приміщенні. Конститутивною особливістю даного договору виступає контрольоване представником банку поміщення та вилучення речей поклажодавцем в/із такого сейфу. Тим самим відбувається передача зазначених речей банку як зберігачеві у володіння.

Цей договір також відповідає всім рисам договору зберігання, хоча і є проміжним видом на шляху до третього різновиду договорів зберігання речей у банку.

Договір про надання індивідуального сейфу, що не охороняється банком (ст. 971 ЦКУ)

Сутність даного договору полягає у переданні банком клієнту права користування сейфом у своєму приміщенні без контролю з боку банку. Тобто відсутня обізнаність банку про вміст переданого сейфу. За таких обставин банк не взмозі забезпечити схоронність речі, яку клієнт помістив у сейф. У цього договору відсутні ознаки та риси договору зберігання, але наявні елементи договорів найму (право користування сейфом) та охорони (забезпечення недоторканності сейфа). Останні забезпечуються наявністю обов’язку банку охороняти приміщення, де знаходяться сейфи.

Отже, з трьох різновидів договору про зберігання речі у банку лише два відповідають природі договору зберігання, а останній є комплексною договірною конструкцією з елементами найму і охорони.

Зберігання речей у камерах схову організацій, підприємств транспорту

Правове регулювання зберігання речей у камерах схову організацій, підприємств транспорту регулюється ЦКУ, Законом України «Про захист прав споживачів», Правилами користування автоматичними камерами схову самообслуговування, Правилами перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту тощо. Це обумовлено колом різноманітних правовідносин із перевезення пасажирів залежно від виду транспорту. Однак договір зберігання є самостійним відносно договору перевезення пасажирів і багажу.

Такий спеціальний вид зберігання залежно від способу і умов зберігання поділяється на два різновиди, підставою для чого слугують різні договірні моделі.

Зберігання в камерах схову організацій, підприємств транспорту:

-  Зберігання у стаціонарних камерах схову;

-  Зберігання в автоматичних камерах схову самообслуговування (АКСС).

Спільним для обох із них є специфіка суб’єктного складу, яка відрізняє цей окремий вид зберігання від класичної конструкції.

Зберігачем у цих правовідносинах виступають транспортні організації, які діють через спеціально створені структурні підрозділи – камери схову. Законодавство не містить обмежень щодо можливості створення організацій, підприємств транспорту в тій чи іншій організаційно-правової формі, за винятком тих випадків, коли закон або підзаконний нормативно-правовий акт містять чітку вказівку на певну організаційно-правову форму такого суб’єкта, як, наприклад, публічне акціонерне товариство «Українська залізниця». Транспортне законодавство поряд із термінами «організація» та «підприємство транспорту» використовує й інші дефініції, уточнюючи, що «перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти, надання інших транспортних послуг, експлуатація і ремонт шляхів сполучення здійснюються залізницями, пароплавствами, суб’єктами господарювання у морських портах, автомобільними, авіа ційними, дорожніми підприємствами та організаціями, якщо це передбачено їх статутами» (ст. 6 Закону України «Про транспорт»).

Поклажодавцем за договором зберігання речей у камерах схову можуть бути пасажири та інші особи незалежно від наявності у них проїзних документів.

Цей договір також є публічним.

Серед особливостей правового регулювання цих відносин слід зазначити: обмежений перелік речей, які можуть бути зданими на зберігання, визначений зберігачем строк зберігання, чітко прописаний порядок дій у разі залишення речей понад встановлений строк, зокрема порядок реалізації таких речей та покладений на зберігача обов’язок відшкодування поклажодавцеві збитків у скорочені строки. Усі зазначені особливості знайшли своє відображення у відповідних галузевих нормативно-правових актах, якими затверджені ті чи інші Правила перевезення.

Особливої уваги потребує договір зберігання речей в АКСС, що регулюється, крім ЦКУ, Інструкцією по експлуатації автоматичних камер схову самообслуговування на залізничних вокзалах та Правилами користування автоматичними камерами схову самообслуговування. Специфіка відносин такого зберігання обумовлена, зокрема, тим, що зберігач не приймає річ на зберігання, не обізнаний стосовно її властивостей тощо, а лише надає право користування коміркою АКСС на певний строк за плату. Разом із тим на адміністрацію станції (вокзалу) покладається обов’язок забезпечення охорони секцій автоматичних камер схову з речами та контроль за справністю пристроїв комірки, встановлюється низка вимог до порядку технічного обслуговування та утримання АКСС.

Тож до цих відносин повинні застосовуватися норми щодо найму (оренди), а підприємство транспорту відповідає перед поклажодавцем лише за справність відповідних пристроїв та їх зовнішню охорону. Цей договір є змішаним і містить у собі елементи як договору майнового найму (оренди), так і договору охорони.

Зберігання речей у гардеробі

Попри значну поширеність відносин по забезпеченню схоронності речей, які було здано до гардеробу, законодавство не містить його ле            гального визначення. Зазвичай під гардеробом розуміється окреме приміщення або місце, яке відведене і пристосоване для зберігання верхнього одягу, головних уборів та інших подібних речей. Це обумовлює й основні особливості цього виду договору зберігання – по‐перше, місце зберігання, по‐друге, об’єкт договору та, по‐третє, його суб’єктний склад.

Об’єктом цього договору зберігання, як правило, є верхній одяг та головні убори, які фізичні особи – відвідувачі того чи іншого закладу або організації – можуть або повинні здати до гардеробу перед відвідуванням.

Непоодинокі випадки, коли локальними актами організації, закладу може бути передбачена можливість/необхідність передання на зберігання й інших подібних речей. Йдеться, наприклад, про взуття в загальноосвітніх закладах або театрах, сумки в бібліотеках, зонти тощо. Головною умовою такого зберігання повинна бути передбаченість його можливості внутрішніми правилами користування гардеробом та відповідне обладнання самого гардеробу.

Тому й місцем зберігання є спеціально відведені для цього місця (ст. 973 ЦКУ) – шафи та вішалки, якими обладнані приміщення закладів охорони здоров’я, громадського харчування, розважально-культурні та освітні заклади. Основним критерієм повинна бути безумовна призначеність місця для зберігання верхнього одягу або пряма вказівка на те представника закладу.

Суб’єктний склад договору зберігання речей у гардеробі також обумовлений його об’єктом. Поклажодавцем завжди виступає фізична особа. На підтвердження прийняття речі на зберігання поклажодавцеві може бути виданий номерний жетон або інший легітимаційний знак. Отже, право на отримання зданої до гардероба речі має особа, яка пред’явить такий жетон гардеробникові. У разі втрати жетону у поклажодавця залишається можливість доведення приналежності йому відповідної речі усіма дозволеними способами.

Зберігачем за даним договором визначена організація та заклад, у межах/приміщеннях/на території яких знаходиться гардероб. З огляду на варіативність форм здійснення підприємницької діяльності обслуговування фізичних осіб у зазначених організаціях та закладах може здійснюватися, зокрема, і фізичними особами – підприємцями. Отже, зберігачем у таких випадках будуть виступати означені суб’єкти підприємницької діяльності.

Зберігання речей пасажира під час його перевезення

Цей вид зберігання передбачає обов’язок перевізника на будь-якому виді транспорту забезпечити схоронність особистих речей пасажира – багажу та ручної поклажі. До кожної із зазначених категорій застосовуються свої норми та правила, але їх головною відмінністю є те, що багаж перевозиться перевізником в окремому місці (багажному вагоні, відділені тощо), на підставі окремого проїзного документа та за окремою платою. Особисті ж речі пасажира визначаються саме як ручна поклажа та не передаються перевізникові, залишаючись протягом часу перевезення у володінні пасажира. За таких умов фактичне забезпечення їх схоронності з боку перевізника, на відміну від переданого йому багажу, неможливе. Ця обставина знайшла своє відображення практично у всіх Правилах перевезення, які покладають ризик схоронності ручної поклажі (особистих речей) пасажира на нього самого.

Зберігання речей у готелі

Готель (мотель, хостел, гуртожиток, санаторій, інший заклад або організація, у приміщенні якої тимчасово проживає особа) відповідає за схоронність речей, які були внесені особою (клієнтом, споживачем готельної послуги) до відведеного їй приміщення або були передані працівникові готелю.

Особливостями цього виду договору зберігання є: а) суб’єктний склад: зберігач – суб’єкт, який надає приміщення для тимчасового проживання (не на підставі договору найму житла); поклажодавець – фізична особа, яка зазвичай є споживачем готельних послуг; б) об’єкт договору.

Зберігання речей, що є предметом спору (секвестр)

Найбільш специфічним із спеціальних видів зберігання постає секвестр, або зберігання речей, що є предметом спору. Правове регулювання цих відносин бере свій початок із давньоримських часів і в подальшому знайшов своє втілення в багатьох цивільних кодексах світу.

Його основними особливостями є: а) відсутність чітко вираженої особи, яка має право на повернення від зберігача речі на момент укладення договору; б) судовий або адміністративний примус щодо передання речі на зберігання.

Відносини секвестру за класичним підходом поділяються на дві групи: договірний та судовий секвестр. Перший характеризується наявністю волі сторін на укладення відповідного договору, а другий спирається на імперативний припис суду, що ставить під сумнів договірну природу цих відносин. Самі по собі положення ст. 976 ЦКУ мають декларативний характер та потребують відповідних механізмів їх реалізації. Для договірного секвестру таким механізмом виступає класична конструкція договору зберігання із застереженням про декількох поклажодавців, право на повернення речі з яких отримує лише один.

Судовий секвестр певний час передбачався й ЦПК у вигляді самостійного виду забезпечення позову, але з початку 2020 р. був із ЦПК виключений. Найбільш близьким до нього є зберігання арештованого майна, яке здійснюється на підставі постанови виконавця в рамках відповідного провадження, коли речі передаються на зберігання боржнику (тобто фактичному власникові). Об’єктом цього договору може виступати і нерухоме майно.

Зазначені риси, не притаманні класичній конструкції договору зберігання, демонструють специфіку цього спеціального виду зберігання.

Договірний секвестр характеризується за аналогією із загальними положеннями про договір зберігання як двосторонній, оплатний, реальний, строковий.

Зберігання автотранспортних засобів

Правове регулювання зберігання автотранспортних засобів окрім положень ст. 977 ЦКУ, міститься в загальних нормах глави 66 ЦКУ та

Правилах зберігання транспортних засобів на автостоянках (далі – Правила). В цілому цей договір відповідає класичній конструкції договору зберігання. Особливостями, які обумовили його виокремлення та віднесення до спеціальних видів зберігання, можна назвати спеціальний об’єкт договору – транспортний/автотранспортний засіб зі стрімким ростом їх кількості в останні часи.

За своєю правовою характеристикою цей договір є двостороннім, може бути як оплатним, так і безоплатним, реальним. У певних випадках може мати публічний характер. Закон не містить спеціальних вимог щодо форми цього договору, але вказує, що факт прийняття транспортного засобу на зберігання може посвідчуватися видачею квитанції, жетона або іншого знака. Зазначені знаки не можна ототожнювати з письмовою формою договору, вони здійснюють лише посвідчувальну (підтверджуючу) функцію.

Суб’єктний склад договору зберігання автотранспортних засобів має свою специфіку. По-перше, в ЦКУ відсутнє пряме обмеження здійснення такої діяльності не суб’єктами підприємницької діяльності. Отже, Правила, які передбачають наявність спеціального суб’єкта в ролі зберігача (автостоянку), регулюють лише частину зазначених відносин. З іншого боку, систематична особиста діяльність з метою отримання прибутку є підприємницькою, тому надання послуг по забезпеченню схоронності транспортних засобів на постійній основі повинно провадитись саме автостоянками. По-друге, положення ст. 977 ЦКУ можуть поширюватися також на відносини між гаражними кооперативами та їх членами, якщо інше не встановлено відповідними статутами або законом.

Об’єктом цього договору є річ, що може обумовлювати необхідність здійснення зберігачем певних спеціальних дій та заходів, але ця обставина не впливає ані на природу, ані на кваліфікацію договору.

У випадку укладання договору з автостоянкою із закріпленням конкретного місця для зберігання транспортного засобу має місце змішана договірна конструкція з елементами договорів оренди та зберігання.

Договір охорони

Регулювання договору охорони в главі 66 ЦКУ є найбільш спірною позицією законодавця. Майже всі правники одноголосно критикують таку позицію та кваліфікують договір охорони як окремий різновид договорів про надання послуг, який не повинен регулюватися загальними положеннями про договір зберігання. Підставою для такого твердження є різниця в предметі, об’єкті та суб’єктному складі цих договорів.

Якщо метою договору зберігання можна визначити забезпечення схоронності речі, то охорона визначається більш вузьким поняттям, а саме забезпеченням недоторканності об’єкта договору від впливу зовнішніх чинників, зокрема і протиправних. Якщо основною характерною ознакою договору зберігання є передача предмета зберігання – речі, у володіння зберігача, що є умовою здійснення останнім своїх обов’язків по забезпеченню її схоронності, то охорона майна, а тим більш охорона фізичної особи, не передбачає вибуття майна з володіння власника та його передання охоронцеві.

Існують і відмінності змісту обов’язків охоронця порівняно з обов’язками зберігача, до яких можна віднести:

а) забезпечення цілісності об’єктів охорони та недоторканності майна, що на них зберігається, а також недоторканності фізичних осіб;

б) припинення порушень права власності фізичних осіб, режиму роботи об’єктів охорони шляхом здійснення відповідних заходів реагування;

в) повідомлення відповідних правоохоронних органів про вчинення протиправних дій щодо власності фізичних осіб та про інші незаконні дії, які мають ознаки кримінального правопорушення у місцях здійснення заходів охорони тощо.

Звідси можна дійти висновку, що сутність охорони полягає в забезпеченні недоторканності її об’єктів, але на відміну від зберігання, в якому недоторканність речі залежить тільки від зберігача (оскільки саме у нього річ знаходиться у володінні), при охороні недоторканність майна фізичної (юридичної) особи або життя та здоров’я фізичної особи може залежати не тільки від здійснення з боку охоронця певних заходів або конкретних дій, що убезпечують майно або життя фізичної особи від зовнішніх протиправних посягань, а й від належного виконання обов’язків, покладених на володільця майна або на фізичну особу, яку охороняють, пов’язаних із дотриманням ними правил особистої та майнової безпеки, що передбачені договором охорони.

Об’єктами договору охорони, які відповідно до природи договору зберігання не можуть стати об’єктами останнього, є нерухомі речі, та як спеціальний об’єкт – життя та здоров’я фізичної особи (інколи можна говорити також про право на приватне життя, недоторканність якого також можуть забезпечувати охоронці). Можливість у межах договору охорони забезпечувати недоторканність зазначених об’єктів також вказує на суттєві відмінності між договорами охорони та зберігання.

Окрім положень ст. 978 ЦКУ відносини охорони регулюються Законом України «Про охоронну діяльність», який має суто галузеву спрямованість і визначає спеціальних суб’єктів такої діяльності – суб’єктів підприємницької діяльності, котрі мають відповідати визначеним критеріям та отримати відповідні дозволи на провадження охоронної діяльності.

Звертають на себе увагу і підстави та межі відповідальності охоронця, які певною мірою відрізняються від підстав та меж відповідальності зберігача у відносинах зберігання. Так, певні складнощі може викликати обчислення збитків у разі зникнення або пошкодження майна, яке знаходилось усередині об’єкта, який охоронявся (зазвичай йдеться про об’єкт нерухомості). На відміну від зберігача, охоронець не може оцінити вартість речей, що знаходяться всередині, а замовник не може гарантувати незмінність їх складу. Певною мірою це питання вирішується шляхом оцінки вартості майна, яку сторони погоджують при укладенні договору або, у випадках охорони об’єктів суб’єктів підприємницької діяльності (суб’єктів господарювання), шляхом звірки фактично наявних матеріальних цінностей із бухгалтерською документацією. Відповідальність охоронця буде наступати в межах зазначеної вартості при доведенні, наприклад, факту викрадення конкретної речі. При відсутності ж будь-якої попередньої оцінки майна обов’язок доведення факту знаходження тієї чи іншої речі всередині об’єкта, який охоронявся, та його вартість покладається на замовника послуги (власника або титульного володільця).

Особливість за цим договором мають і спеціальні підстави звільнення від відповідальності охоронця. Враховуючи те, що відповідно до приписів ст. 978 ЦКУ на замовника, тобто володільця майна або особу, яку охороняють, часто покладається обов’язок забезпечити належний стан безпеки майна (особи), а саме: встановлення та експлуатацію охоронних систем, дотримання режиму доступу до об’єкта охорони, дотримання правил поведінки, розроблених охоронцем для фізичних осіб, які охороняються, вчасне повідомлення замовником охоронця про зміни осіб, яким дозволено доступ до об’єкта охорони, вчасне повідомлення про несправність засобів охорони тощо.

Таким чином, незалежно від того, що договір охорони віднесений законодавцем до спеціальних видів договору зберігання, різниця в предметі і в об’єктах цих договорів, а також в правах і обов’язках сторін, що складають зміст цих договорів, свідчить про самостійність їх як видів договорів про надання послуг.